Структурний склад і тенденції розвитку трудових ресурсів України

Купівля-продаж робочої  сили регулюється державою через  систему законодавчо-правових документів.

Заробітна плата найманого  працівника включає не тільки ціну його праці, а й витрати на утримання  його сім’ї.

Робоча сила як товар може успішно функціонувати на ринку праці при наявності таких економічних і соціальних умов:

• створення багатоукладної економіки;

•  вільне переміщення  працівників, власників робочої  сили;

• ефективно діюче  законодавство з питань праці  і оплати. Держава має створювати правові механізми, що сприяють працівнику

вільно продавати чи не продавати свою робочу силу. Конституція  України гарантує громадянам право  на працю, вільний вибір професій і трудової діяльності. Застосування примусової праці забороняється.

Отже ринок праці  є основним місцем перерозподілу  трудових ресурсів як носіїв такого специфічного товару як робоча сила.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Структура трудових  ресурсів та їх характеристика.

Трудові ресурси —  це частина населення України, яка має необхідний фізичний розвиток, здоров'я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільне корисною працею. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево-вікової структури, а також міграції населення.

До трудових ресурсів в Україні, як і в більшості  країн світу, відносять працездатне  населення у працездатному віці. Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок — 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, яка становить більш як 95% всіх її трудових ресурсів. Крім того, до трудових ресурсів відносять зайнятих у суспільному виробництві підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку (без інвалідів 1 та II групи, а також непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах).

Чисельність трудових ресурсів — показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних.

Усі зайняті трудові  ресурси розподіляються за різними  видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві (зайняті на державних та кооперативних підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці). Окрему групу становлять безробітні. Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери.[11.c37-42]

До зайнятих у галузях  матеріального виробництва відносять  усіх робітників і службовців, які працюють у промисловості, сільському, лісовому та рибному господарстві, на транспорті і зв'язку (в частині обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві; зайняті в торгівлі і громадському харчуванні, на здачі предметів на прокат, у посередницькій та комерційній діяльності, у збуті і матеріально-технічному постачанні, в інформаційно-обчислювальному обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном; зайняті розвідкою надр, в геодезичній та гідрометеорологічній службі та інших галузях матеріального виробництва.

До зайнятих у невиробничих галузях відносять працюючих  у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побутового обслуговування, охороні здоров'я, фізичній культурі і соціальному забезпеченні, народній освіті, культурі та мистецтві, науці та науковому обслуговуванні, на транспорті і зв'язку (в частині обслуговування населення і невиробничих галузей), фінансуванні, кредитуванні та страхуванні, в апараті органів державного та господарського управління, органах управління кооперативних та громадських організацій.

Підприємства і організації  матеріального виробництва і  невиробничої сфери можуть мати різну форму власності (державну, колективну, індивідуальну та приватну). Структура зайнятості наводиться в балансі трудових ресурсів, який складається на кожний рік у середньорічному обчисленні.

а) статево-віковий склад

Статево-вікова структура населення  є одним з важливих демографічних показників. Він дозволяє зробити певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливі зміни динаміки чисельності населення в майбутньому. Сама ж статево-вікова структура населення є результатом особливостей народжуваності і смертності населення в конкретних історичних умовах відтворення.

Аналіз статистичних матеріалів свідчить про те, що в Україні спостерігається постійне переважання жінок в загальній чисельності її населення. При цьому абсолютна перевага жінок дещо зростає, хоч відносні показники свідчать про незначне вирівнювання співвідношень між чисельністю чоловіків і жінок. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється насамперед нижчою смертністю жінок, з одного боку, та війнами, міграцією за межі держави, що найбільше впливає на чисельність чоловіків, — з другого. Наприклад, якщо коефіцієнт смертності жінок у віці 40-50 років становив в останні роки 4,8—6,6 осіб на тисячу населення цього віку, то чоловіків — відповідно 13,1—19,5 осіб. Наявну структуру населення України можна вважати несприятливою з точки зору тенденцій шлюбності та природного відтворення населення. Так, у віковій групі до 25 років включно чисельність чоловіків була більшою, ніж жінок; у віковій групі понад

26 років чисельна перевага —  на боці жінок. І ця перевага  збільшується з кожною віковою групою. Серед міських жителів чисельна перевага настає вже з 17 років, а в сільській місцевості — після 40 років.

Важливу роль у природному відтворенні населення та визначенні демографічної бази трудових ресурсів відіграє характер вікової структури населення. Характерною особливістю сучасної вікової структури населення України є зниження частки дітей в загальній чисельності населення. Це свідчить про те, що в Україні на сучасному етапі її соціально-економічного розвитку склався звужений тип відтворення населення. Причому сільське населення, судячи з його вікової структури, має менші можливості порівняно з міським щодо активізації відтворення нових поколінь.[2.c.214-220]

Важливим фактором подальшого економічного і соціального розвитку країни є співвідношення між основними  віковими групами населення — до працездатного, працездатного та старшого за працездатний.

Таблиця 1.

Статево-вікова структура населення.

	всього, тис.	15-19	20-29	30-39	40-49	50-59	60-70
Економічно  активне населення	22701,7	2,4	23,7	26,2	27,8	14,8	5,1
Жінки	11088,8	2,3	22,0	26,3	29,3	14,7	5,2
Чоловіки	11612,9	2,5	25,3	26,0	26,2	14,8	5,2

Аналіз вікової структури  населення України за останні  десятиліття показує істотне зменшення як чисельності, так і питомої ваги дітей у віці до 16 років у загальній чисельності населення країни. Дещо зменшується чисельність і питома вага осіб працездатного віку (чоловіків у віці 16-59 років і жінок – 16-54 роки). Чисельність населення України у віці, старшому за працездатний, щорічно зростає. Зменшення питомої ваги дітей та осіб працездатного віку при одночасному зростанні населення у віці, старшому за працездатний, свідчить про постаріння населення країни. При збереженні сучасних тенденцій народжуваності і смертності у майбутньому цілком можливе подальше збільшення питомої ваги осіб похилого віку і відповідно – загальне постаріння населення України.

Аналіз регіональних особливостей статево-вікової структури  населення України показує, що найбільша  диспропорція у бік чисельної переваги жінок та загального постаріння населення характерна для Подільських та центральних областей України. Найбільш сприятлива статево-вікова структура населення у західних областях: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Рівненській.

Дослідження регіональних особливостей вікової структури  населення дуже важливе, оскільки воно дає змогу глибше оцінити зміни в демографічній ситуації, визначити особливості формування трудових ресурсів у регіонах.

Таким чином, територіальні  особливості вікової та статевої структури населення є результатом  відмінностей природного відтворення населення та його міграції.

Б) чисельність  трудових ресурсів та їх розміщення.

Таблиця 2.

Чисельність трудових ресурсів та структура їх зайнятості протягом даного періоду часу.

Трудові ресурси	1995	2000	2001	2002	2004
У віці 16-70 років	25562,1	23127,4	22755,0	22701,7	22614,2
З них зайнято	24125,1	20419,8	20238,1	20400,7	20554,7
Безробітне населення	1437,0	2707,6	2516,9	2301,0	2059,5

 

Таблиця 3.

Зайнятість  і розміщення трудових ресурсів по регіонах країни.

	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2002	2004
Україна	23725,5	23231,8	22597,6	22348,7	21823,7	21268,5	21015,5	21378,6
Автономна
Республіка Крим	870,0	847,5	829,4	818,6	805,0	772,9	774.3	809,6
області
Вінницька	901,9	852,8	845,7	847,7	824,1	823,1	815,9	833,4
Волинська	456,8	449,1	436,3	437,4	435,8	440,6	440,5	442,1
Дніпропетровська	1821.1	1767,1	1719,0	1676,9	1659,4	1655,2	1675,4	1710,2
Донецька	2480,7	2427,9	2314,6	2310,8	2197,3	2125,6	2078,3	2033,3
Житомирська	621,5	607,3	591.3	587,9	566,8	549,0	524.3	531,2
Закарпатська	584,1	569,0	570,1	563,4	552,7	545,8	537,5	584.0
Запорізька	958,2	928,7	888,5	881,3	864.7	845,9	833,4	873,0
Івано-Франківська	622,1	611,0	572,8	567,7	559,7	531,7	519,3	525,9
Київська	839,4	854,2	811,7	791.8	783,8	749,3	742,4	753,7
Кіровоградська	544,9	532,3	500.1	489,8	480,7	457,9	444,2	454,0
Луганська	1259,5	1218,1	1117,7	1068,8	1050,9	999,2	950,0	968,8
Львівська	1273,1	1235,9	1214,6	1182.0	1152,0	1133,9	1123,7	1115,1
Миколаївська	637,4	633,2	621,2	625,9	604,5	586,2	587,4	615.5
Одеська	1127,3	1131,5	1129,3	1138.5	1111,6	1079,2	1085,1	1111,8
Полтавська	838,4	808,6	783,3	788,1	765,1	734,2	725,1	727,0
Рівненська	569,3	569.6	564,4	559,9	545,1	530,5	532,3	515.8
Сумська	693.3	675,5	660,8	646.3	627,1	621,7	601,2	626,1
Тернопільська	516,2	518,7	511,1	518.3	495,3	472,8	436,9	426,2
Харківська	1467,8	1459,9	1422,0	1411,5	1381,1	1341,4	1338,4	1356.7
Херсонська	581,5	532,8	554,5	556,8	539,5	505,6	496,1	513.4
Хмельницька	786,6	750,4	732,2	727,9	721,9	711,3	713.7	719,1
Черкаська	688.3	669.0	653,2	634,2	619,0	599,4	577.7	585.1
Чернівецька	443.6	421.1	413,4	417,4	405,1	393,7	383,9	381,3
Чернігівська	674,9	647,2	622,6	609,3	593,7	573,8	567,4	566,3
м. Київ	1302,4	1338,4	1346,2	1317.8	1312,1	1314,3	1332,8	1411.2
м. Севастополь	165,2	175,0	171.6	172.7	169,7	174.3	178.3	188.8

4.Демографічна політика, як безпосередній чинник впливу на      економічно активне населення

 

Сучасна демографічна ситуація в Україні характеризується тільки їй властивими особливостями, що зумовлені специфікою суспільно-політичного розвитку, рівнем матеріального забезпечення, національно-культурними традиціями, побутом, духовністю. На сучасну демографічну ситуацію ще й досі суттєво впливають штучно створені умови. Це: голодомори 1921-го, 1932-1933 рр. та 1946 року, які в центрі Європи на очах усього світу призвели до загибелі 10 млн. чол., війна 1941-1945 рр. – це ще більше 7 млн. чол. та Чорнобильська катастрофа 1986 року.

Демографічна ситуація, що склалася в Україні, набуває критичного стану.

Таблиця 4.

Природнє відтворення  населення  за останні десятиліття в (тис.)

Роки	1991	2000	2004
Кількість народжуваних	693,5	380.7	385.4
Кількість померлих	60032	747,3	758,4

 

Довготривале уповільнення темпів загального приросту населення, зниження за останні 30 років коефіцієнта народжуваності на 40 % та зростання коефіцієнта смертності на 87 % призвели до того, що вперше в історії країни в 1991 році почався процес депопуляції, за якого кількість померлих почала перевищувати число народжуваних. При цьому така тенденція збережеться до 2010 року. Чисельність населення нашої країни скоротилась з 51,8 млн. чол. у 1989 році до 48,4 млн. чол. на кінець 2001 року, при цьому 92% загального зменшення складають сільські жителі. Депопуляційний процес розпочався в сільській місцевості в 1979 році, а на загальнонаціональний рівень вийшов у 1991 році, тобто 1991 рік відкрив рахунок від'ємного приросту населення. Демографічна ситуація в Україні набула критичного стану і має багато ознак. Головна з них — погіршення умов відтворення сім'ї як первинного елементу формування економічно активного населення і як найважливішого соціального інституту нашого суспільства. Умови відтворення сім'ї слід розглядати не тільки як матеріальні (хоча вони є головним, системоутворюючим компонентом відтворення сім'ї), а й як соціально-психологічні.[8.c28-32]

Погіршення соціально-економічних  умов життя тягне за собою неадекватність соціально-психологічних реакцій людини, змінює її ставлення до сім'ї, до праці. Психічні розлади, алкоголізм, зловживання іменними «соціальними токсинами» і лікарськими засобами, розлад сімейного життя, бездоглядність дітей «процвітають» там, де послаблені соціальні зв'язки, де відносини мають безособовий характер. Там, де господарча і особливо виробнича діяльність у занепаді, починають відчуватися негативні наслідки для здоров'я і добробуту населення, збільшуються випадки психічних розладів, зростає злочинність.