Структурний склад і тенденції розвитку трудових ресурсів України

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

на тему:

„Структурний склад і тенденції

розвитку трудових ресурсів України ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

 

Вступ.

1. Трудові ресурси як основа формування народного господарства.
2. Ринок праці, основне місце перерозподілу трудових ресурсів.
3. Структура трудових ресурсів та її характеристика.
1. Статево-віковий склад.
2. Чисельність трудових ресурсів та їх розмічення.
4. Демографічна політика, як безпосередній чинник впливу на економічно активне населення.
5. Проблеми і перспективи розвитку трудових ресурсів України.

Висновки.

Список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                  

Вступ

Трудові ресурси є  основним рушієм суспільного та економічного розвитку адже з допомогою трудових ресурсів виробляється весь суспільний продукт і навіть най новіші досягнення науки і техніки не можуть бути використані без контролю над ними. Тому актуальність теми щодо структурного складу і перспектив розвитку трудових ресурсів є очевидною.

 На даний момент  відбуваються значні зміни в   економіці країни останні роки вимагають всебічного аналізу  управління як основи вдалого виробництва, зокрема, трудовими ресурсами. Сьогодні потрібні нові методи і форми регулювання трудового потенціалу, адекватні сучасному етапу економічного розвитку і використання робочої сили, складним процесам формування дійового механізму стимулювання підвищення продуктивності праці та економії робочої сили на основі прогнозної інформації.

Однак значною проблемою  що безпосередньо стосується трудових ресурсів є демографічна криза яка в останні десятиліття набула особливо гострого характеру, виникнення якої було спричинено багатьма факторами які в подальшому буде розкрито в даній курсовій роботі.

 Поряд з цим структурні  зміни в економіці, спад промислового  виробництва зумовили значне скорочення робочих місць, що спричинилося до зростання безробіття і, у свою чергу, викликало посилення міграції населення за межі країни.

Демографічні та міграційні процеси призвели до зменшення чисельності трудових ресурсів, погіршення їх якісної структури, зниження інтелектуального потенціалу держави, що загалом загрожує її національній безпеці.

Ряд даних проблем  що виникли в наслідок самих різноманітних  причин потребує негайного вирішення і стабілізації стану такої категорії як трудові ресурси. Зокрема це має бути активна демографічна політика з боку держави а також проведення ефективної соціально економічної політики і соціального захисту населення.

1. Трудові ресурси як основа  формування народного господарства.

Населення або народонаселення  — це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (світ, материки, країни, міста, села та ін.).

Трудові ресурси разом з природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. Взаємодія людей за допомогою засобів виробництва, з одного боку, та предметів праці — з іншого, забезпечує матеріальне виробництво. Населення проживає у певному географічному середовищі і здійснює виробництво матеріальних благ у відповідності з наявними природними ресурсами. Розвиток народного господарства (економіки) будь-якої країни можливий лише за певної чисельності економічно активного населення, яке здійснює виробництво товарів і послуг, необхідних для власного життя суспільства. Виробництво засобів існування та послуг становить суть господарювання людей. Без цього існування суспільства неможливе.

Взаємозв'язок і взаємодія  між працездатним населенням і розвитком  господарства — процес історичний. Він змінюється і ускладнюється протягом усього історичного розвитку людства. На початку розвитку суспільства населення забезпечувало свою життєдіяльність за рахунок дарів природи, а також за допомогою рибальства та мисливства. На наступних етапах розвитку тип господарства змінився, і замість присвоєння природних засобів існування треба було розвивати відтворювальне господарство. Спочатку це було землеробство і тваринництво. Розвиток цих галузей викликав необхідність виробництва певних засобів праці, що привело до виникнення нового прошарку людей — ремісників.

Виробництво засобів  праці і спеціалізація регіонів на виробництві різних продуктів відповідно до наявних природних умов і ресурсів зумовили розвиток торгівлі як наступного сектора господарювання.

Сьогодні домінує інформаційна стадія розвитку суспільства, коли наука і розробка нових технологій стають основними сферами діяльності людей.

Таким чином, людина є, з  одного боку, активною продуктивною силою, що своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого, — вона є. споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Як бачимо, трудові ресурси і економіка являють собою певну єдність: людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини є фактором, який обумовлює можливості економічного розвитку.

 

Мал. 1. Частка трудових ресурсів у загальній кількості населення України.

Розраховано заданими перепису населення 2001р.Стат.збірник.

Зайнята в суспільному  виробництві частина населення  є найбільш активною продуктивною силою суспільства, бо саме вона бере активну участь у створенні матеріальних цінностей. Частина матеріальних цінностей іде на споживання, а частина — на розвиток виробництва. Але розвиток виробництва не є самоціллю, його роль полягає у тому, щоб забезпечити потреби суспільства, підняти життєвий рівень населення. Таким чином, зміни в чисельності населення позначаються як на споживчому попиті в цілому, так і на його структурі. Населення виступає одночасно і як споживач, і як виробник матеріальних благ та послуг. Населення не існує поза економікою, як і економіка не функціонуватиме без населення.

При плануванні розвитку і розміщення виробництва та окремих галузей народного господарства практичне значення мають чисельність наявних трудових ресурсів та джерела їх поповнення. Але для ефективного функціонування народного господарства з постійним зростанням продуктивності праці недостатньо кількісного виміру трудових ресурсів. Не менш важливим є їх якісна характеристика: рівень освіти, професійно-кваліфікаційна підготовка, фізичний стан та ін. Для функціонування різних галузей народного господарства потрібні трудові ресурси лише певної якості, в тому числі і певної статі. Існує цілий ряд галузей, де більш доцільним є використання праці чоловіків, а в інших — переважно жінок.

Але тісний зв'язок населення  з економікою має місце не лише на стадії виробництва. Не менш тісним є їх зв'язок і на стадії споживання. Тут насамперед слід звернути увагу на те, що демографічна структура населення впливає на масштаби виробництва, структуру і якість товарів, призначених для споживання.

Споживання як важлива  форма людської життєдіяльності  також має різноманітний вплив на структуру, функціонування і розміщення всіх галузей народного господарства. Основні характеристики відтворення населення впливають в першу чергу на розміщення і рівень розвитку тих галузей, які виробляють продукцію щоденного попиту, і насамперед продукти харчування. Потреби людей обумовлюють і розвиток галузей соціальної інфраструктури та сфери послуг.

Усі види людської діяльності — виробництво, споживання матеріальних благ та послуг, відтворення нових поколінь є, з одного боку, явищами соціального життя, що пов'язані з розвитком народного господарства, а з другого, — це є процеси власне життєдіяльності людей. Тому таким складним, взаємообумовленим і нерозривним є зв'язок між населенням і розвитком територіальної організації народного господарства. Лише на цій основі можлива побудова соціальне спрямованої ринкової економіки в суспільстві, де людина є творцем матеріальних і духовних благ. Метою розвитку економіки має бути забезпечення фізичного, духовного та інтелектуального розвитку нинішніх поколінь та кількісного і якісного відтворення прийдешніх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Ринок праці, основне місце перерозподілу трудових ресурсів.

Досвід реформування економіки України свідчить про необхідність посилення уваги до ринку праці, як у теоретичному, так і в практичному плані. Першим кроком має бути теоретичне осмислення проблем ринку праці, зокрема його місце серед інших типів ринків, економічної сутності та основних економічних моделей тощо.

Ринок праці є невід’ємною складовою загальноекономічного ринкового механізму. Саме ринок праці повинен сприяти раціональному використанню

трудового потенціалу країни, ефективному регулюванню руху найманої робочої сили. Він стає своєрідною ареною, на які вирішуються проблеми оплати і умов праці, поліпшення якісних характеристик працівників.

Об’єктами ринку праці  є ціна, попит і пропозиція робочої  сили.

Суб’єктами виступають роботодавці або покупців робочої  сили та наймані робітники    або носії робочої сили. Вони будують стосунки між собою на підставі власних інтересів, а також тих законів та традицій, які існують у суспільстві. Тому дуже важливо, щоб на перехідному етапі до ринкової економіки в Україні були створені такі закони та механізми їх реалізації, які сприяли утвердженню атмосфери соціального партнерства, розвитку підприємництва  і водночас соціальному захисту населення.[3.c74-88]

 Історичний досвід  багатьох країн свідчить, що ринок  праці на засадах соціального,  неможливо сформувати без активного втручання держави в процесі регулювання доходів населення та соціального захисту.  

Ринок праці можна  також охарактеризувати як ринок  робочої сили.

Ринок робочої сили є  найскладнішим з усіх видів ринків за структурою, специфікою ціноутворення, зв'язками з іншими ринками. Порад із загальними для всіх ринків рисами він має свої особливості, притаманні лише йому. Пропозиція робочої сили, на відміну від інших товарів, не може бути значно скорочена або зберігатися до кращих часів, коли підніметься ціна. Заробітна плата найманого працівника включає не тільки ціну його праці, а й витрати на утримання сім'ї. Товар «робоча сила» - неоднорідний. На його реалізацію впливає сукупність соціально-економічних, екологічних, демографічних, організаційно-технологічних факторів. Умови зайнятості, оплати праці визначаються не тільки одним суб'єктом ринку (роботодавцем чи найманим працівником), а також державою і профспілками.

Якість трудового ресурсу  який був задіяний майже неможливо встановити відразу при найманні робітника. Вона остаточно визначається пізніше, у процесі функціонування.

Робоча сила - капітальний  товар для суспільства, оскільки робоча сила — це здатність людини до праці, сукупність її фізичних, інтелектуальних здібностей, набутих знань, досвіду, які використовуються у процесі виробництва матеріальних благ та духовних цінностей.

Робоча сила реально  існує в особі людини-працівника, яка є основною продуктивною силою суспільства.

У ринковій економіці  робоча сила стає товаром, тобто предметом купівлі-продажу, який називається наймом, а працівник — найманим працівником. Історичною передумовою виникнення категорії трудові ресурси як об’єкту перерозподілу на ринку праці є особиста свобода людини, її незалежність, можливість самостійно розпоряджатись своїм часом, своїми здібностями, тобто бути юридично вільною особою, здатною до праці. Ринок праці ставить підвищені вимоги до якості робочої сили, рівня освіти, володіння технікою, до знань та вмінь робітника.

Робоча сила як товар  відрізняється від усіх інших товарів цілим рядом специфічних характеристик, а саме:

• продаж товару «робоча  сила» не відмежовується від людини, а лише використовується згідно з  умовами договору про найм, що передбачає безперервне відновлення і коригування умов використання робочої сили і плати за працю;

• найманий працівник  і роботодавець - юридично рівноправні  люди і однаковою мірою користуються правами людини й громадянина;

• відносини між найманим працівником та роботодавцем юридично оформляються трудовим договором (контрактом), де вказуються взаємні права і обов'язки сторін по виконанню усіх умов купівлі-продажу робочої сили;

• робочу силу не можна  скоротити, відкласти до кращих часів;

• робоча сила продається в кредит, тобто оплачується роботодавцем після використання її протягом певного часу;

•  найманий працівник  може відмовитися від умов, на яких роботодавець хоче його використовувати, може звільнитись за власним бажанням, страйкувати тощо;

•  робоча сила не може розглядатись як однорідна субстанція, це — різноякісний товар, навіть якщо працівники належать до однієї професії та спеціальності, на відміну від інших товарів, вироблених за одним стандартом технологією.

Специфічність товару «робоча  сила» полягає і в тому, ідо  він продається на певний термін, є не тільки споживачем , а й створює національний доход суспільства; має обмежену мобільність; це живий товар з власним характером, психологією, бажанням до самовираження, самореалізації; він утримує свою сім'ю, отже, потребує соціального захисту у випадку погіршення кон'юнктури на ринку праці.