Історія економіки та економічної думки

Господарським ідеалом  Аквіната було натуральне господарство. Водночас, він не заперечував існування  товарного обміну на основі “справедливої  ціни”, розглядаючи, з одного боку, як суму рівних витрат виробництва, а з іншого — включав до неї і прибуток. У першому випадку “справедлива ціна” забезпечує обмін “рівних речей, що відповідає євангельському принципові рівності, а в іншому — “справедливою” вважалася ціна, що забезпечує продавцеві рівень життя, який відповідає його соціальному становищу в феодальному суспільстві, тобто рівень “справедливої ціни” міг бути різним залежно від соціального статусу продавця.

Фома Аквінський визнавав необхідність грошей як “міри матеріального  життя в торгівлі та обороті”, розрізняв внутрішню й номінальну вартість золотих монет, засуджував практику їх “псування” державою (випуск неповноцінних грошей). Разом з тим він не сприймав нагромадження грошового багатства, вважаючи, що гроші створено лише як засіб обміну товарів.

З аналогічних позицій  Тома Аквінат підходив і до оцінки торгівлі й лихварства. Припускав  необхідність існування торгівлі як засобу для життя і форми обміну товарів, але засуджував її як засіб  наживи. Лихварство Аквітанат взагалі  вважав смертним гріхом, а процент від позики — продажем того, чого в дійсності не існує, тому він є протиприродним і богопротивним. Утім, він допускав існування невисокого процента як винагороди власникові грошей за ризик, який виникає при позиці. Фома Аквінський доводив справедливість привласнення феодалами земельної ренти як частини продукту, створеного природою на їхніх землях, і як плати землевласникові за управління своїм помістям.

Економічні причини  та наслідки Великих географічних відкриттів

В економічному становленні новоєвропейської та світової макроцивілізації важливу роль відіграли Великі географічні відкриття кінця ХI – початку XVI ст. Значного розвитку в Західній Європі до XVI ст. досягли виробництво і торгівля, що зумовило зростання потреби у грошах як загальному засобі обміну. Металевих грошей із золота та срібла в Європі не вистачало. Монополія італійських купців у європейській торгівлі східними товарами сприяла відпливу золота з Європи на Схід. Крім того, після занепаду торгівлі на Середземному морі у XV ст., внаслідок нестачі грошей, падіння Константинополя та захоплення турками-османами Середньої Азії і Балкан, відновлення монополії єгипетських султанів на Червоному морі, ще більше зросла необхідність пошуку нових джерел надходження золота і срібла, нових шляхів торгівлі. У цих умовах нестримна, загальна жадоба грошей, нових джерел швидкого збагачення охопила в Західній Європі всі верстви населення. Це стимулювало пошук нових морських торговельних шляхів з Європи до Африки, Індії і Східної Азії, де, на думку європейців, було багато золота, срібла, самоцвітів і прянощів. Особливе значення мала Індія, звідки від найдавніших часів доставляли в Європу спеції, ліки, тканини, слонову кістку.

Епоху Великих відкриттів поділяють на такі два періоди.

Іспано-португальський (кінець XV – середина XVI ст.): відкриття Америки (перша експедиція Xристофора Колумба у 1492 р.); португальські плавання до Індії і берегів Східної Азії, починаючи з експедиції Васко да Гама (1497–1498); іспанські тихоокеанські експедиції XVI ст. від першого навколосвітнього плавання Магеллана до експедиції Вільяловоса (1542–1543).

Період російських і голландських відкриттів (із середини XVI – до середини XVII ст.). До них належать: відкриття росіянами всієї Північної Азії (від походу Тимофія Єрмака до плавання Попова–Дежньова у 1648 р.); англійські та французькі відкриття у Північній Америці; голландські тихоокеанські експедиції і відкриття Австралії.

Відкриття Нового світу  й утворення володінь Іспанії  та Португалії на Американському континенті припинило самостійний розвиток його народів і поклало початок колоніальній залежності. Основні соціально-економічні наслідки Великих географічних відкриттів такі (рис. 5.1):

1. Почала формуватися колоніальна система, яка прискорила виникнення у Західній Європі капіталістичного виробництва і сприяла нагромадженню в буржуазії великих сум грошей, необхідних для організації капіталістичних підприємств.
2. Завдяки сміливим експедиціям мореплавців багатьох країн світу торговельні шляхи зв’язали Європу, Африку, Америку та Австралію і почав формуватися світовий ринок. Його виникнення стало ще одним потужним поштовхом до зародження й розвитку капіталістичних відносин у Західній Європі.
3. Відбулася так звана революція цін, зумовлена ввезенням з Америки до Європи великої кількості золота та срібла, що призвело до різкого зменшення їхньої вартості та значного підвищення цін на продукцію сільського господарства і промисловості (за 30 років наприкінці XVI ст. вони зросли у      2–3 рази і більше).
4. “Революція цін” сприяла зміцненню позицій міської і сільської буржуазії, що зароджувалась, підвищенню її доходів і збільшенню чисельності мануфактурних робітників. Розорювались великі землевласники-феодали, потерпали від збитків найбідніші селяни й наймані робітники, збагачувалась буржуазія.
5. У результаті Великих географічних відкриттів після переорієнтування головних торговельних шляхів центр економічного життя перемістився з країн Середземного моря до держав, розташованих на берегах Атлантичного океану. На відміну від Португалії та Іспанії, які мали переваги в торгівлі, основними виробниками промислових товарів були Нідерланди, Англія, Франція.
6. Наслідком Великих географічних відкриттів стало посилення нових тенденцій в економічній політиці європейського абсолютизму, яка набула яскраво вираженого меркантилістського характеру. Правлячі династії в Іспанії, Англії, Франції усіма доступними засобами стимулювали торгівлю, промисловість, судноплавство, колоніальну експансію.

Таким чином, у результаті Великих географічних відкриттів деякі країни Західної Європи опинились у максимально сприятливих умовах для розвитку капіталістичного виробництва. Великі географічні відкриття прискорили процес первісного нагромадження капіталу.

Розвиток продуктивних сил, поглиблення поділу праці й  розширення її кооперації, зростання  міст як центрів ремесла і торгівлі в країнах Західної Європи, створили матеріальні передумови для поступового переходу від переважно натуральних економічних відносин до товарно-грошових. Товарний обмін ставав необхідною умовою господарського життя. З розвитком внутрішньої торгівлі сформувались національні ринки товарів.

Загальна характеристика школи меркантилізму

Великі географічні  відкриття започаткували виникнення світового ринку і швидкий  розвиток міжнародної торгівлі, з  якою пов’язувалося зростання ролі грошей і нагромадження багатства у грошовій формі. Економічну могутність країн за цих умов почали вимірювати наявними грошовими ресурсами. Від стабільного грошового обігу дедалі більше залежав матеріальний стан усіх верств населення. Грошам приписували надприродні властивості, їм поклонялись як втіленню багатства. Виникла суспільна потреба в науці про збагачення, яку створили меркантилісти, а об’єктом їхніх досліджень стали гроші, грошовий обіг, торгівля, торговельний прибуток, ринок, лихварство, процент, капітал. Усі ці зміни зумовили появу меркантилізму.

Меркантилізм — перша в історії економічної думки спроба теоретично обґрунтувати необхідний напрям національної економічної політики. Ця система економічних поглядів характеризується такими загальними ознаками:

1. об’єктами дослідження є торгівля та грошовий обіг як джерела і сфера багатства;
2. багатство ототожнюється із золотими й срібними грошима та скарбами;
3. безпосереднім джерелом багатства вважається прибуток від зовнішньої торгівлі, хоча його передумови створюються у виробництві;
4. нагромадження грошового багатства можливе тільки за відповідної економічної політики держави, яка бере під контроль зовнішню торгівлю.

Меркантилізм порвав із християнськими традиціями, догматизмом  і схоластикою середньовічної економічної думки, з її пошуками “справедливої ціни”, засудженням торговельного прибутку і відсотка. Відкривши одне із джерел нагромадження капіталу — торговельний прибуток, теорія меркантилізму показала більш зріле й ефективне розв’язання економічних проблем доби первісного нагромадження капіталу.

Меркантилісти не тільки дали назву економічній теорії —  “політична економія”, але й фактично започаткували її як науку. Вони здійснили  першу теоретичну розвідку капіталізму, розкрили ряд закономірностей його розвитку, зібрали й використали в аналізі великий статистичний матеріал, описали нові галузі виробництва і виробничі професії, ввели поняття “національне багатство”, “грошовий баланс”, “активний торговий баланс” та інші, порушили питання про економічну роль держави, започаткували спеціальну економічну літературу.

Меркантилізм, однак, не спромігся створити систему наукових економічних уявлень у вичерпному розумінні цього слова. В теоретичному плані він був ще незрілим через  незрілість самого об’єкта дослідження — ринкової економічної системи, яка тоді перебувала на стадії свого становлення, коли торгівля переважала виробництво і у сфері обігу формувались великі капітали. За даних історичних умов меркантилізм не зміг вийти за межі торгівлі та грошового обігу, не досліджував виробництво, а тому й не став системою наукових економічних знань.

Меркантилізм — перша  в історії економічна школа, яка  мала багатьох прихильників і послідовників. Вона виникла ще до епохи Великих  географічних відкриттів на гребені  європейського Ренесансу, існувала протягом XVI–XVIII ст. і у своєму розвитку пройшла два етапи — раннього і зрілого меркантилізму.

Ранній меркантилізм, або монетаризм. Ранній меркантилізм виник наприкінці XV ст. та існував до початку XVII ст.

У XIV–XV ст. у країнах  Західної Європи збільшенню товарообігу перешкоджала нестача грошей — золотих і срібних монет. Ті країни, які з огляду на історичні обставини мали їх у достатній кількості (Іспанія і Португалія), посіли провідні позиції у світовій торгівлі й активізували розвиток своїх національних господарств. Склалось уявлення, що великий запас благородних металів — ключ до вирішення проблем розвитку вітчизняної економіки і зростання національного багатства.

Теоретичні дослідження  й економічна політика держави, які  були спрямовані на нагромадження грошей у національному масштабі шляхом державного регулювання грошового обігу і зовнішньої торгівлі, одержали назву монетаризму.

Ранній меркантилізм — це система монетаристських економічних поглядів, що ґрунтувалась на теорії грошового балансу. Сутність останньої зводилась до обґрунтування необхідності ввезення якомога більшої кількості грошей із-за кордону і заборони вивезення грошей за кордон, обмеження імпорту іноземних товарів шляхом встановлення митних бар’єрів, а також посилення добування золота і срібла.

Провідними представниками монетаризму стали такі купці  і банкіри, як Гаспар Ск’яруффі (1519–1584) і Беніто Даванцатті (1529–1606) з Італії, Вільям Стаффорд (1554–1612) з Англії, Маріана (1575–1624) з Іспанії. Монетаристи радили більше продавати за кордон і менше купувати іноземних товарів, зменшувати ваговий вміст своїх золотих і срібних монет для збільшення кількості. Варто підкреслити, що уряди провідних європейських країн значною мірою скористалися порадами теоретиків “грошового балансу” в своїй економічній політиці. Вони приймали закони, які регламентували грошовий обіг і зовнішню торгівлю. Зокрема, в Іспанії вивезення золота і срібла за кордон каралося смертю, а в Англії іноземні купці змушені були витрачати грошову виручку від продажу своїх товарів на закупівлю англійських товарів, що фактично означало заборону вивезення грошей. Усі торговельні операції за участю іноземних купців в Англії контролювались державними чиновниками й обкладались високим митом.

Меркантилізм, як суто адміністративна система накопичення грошового багатства, із середини XVI ст. у більшості європейських країн породив глибоку економічну кризу, що зумовило необхідність перегляду теоретичних основ меркантилізму.

Зрілий меркантилізм. Після епохи Великих географічних відкриттів економічна ситуація в Європі докорінно змінилась. У країни цього регіону ринув потік заморського золота, що призвело до його значного здешевлення і “революції цін”. “Грошовий голод” було подолано, що сприяло швидкому зростанню торгівлі та грошового обігу. Стало очевидним, що накопичений у “скринях” нерухомий грошовий скарб, як писав у той час великий Вільям Шекспір, “ржавіє і згниває, лиш в обороті золото зростає”.

За цих економічних  умов нові ідеологи меркантилізму висунули більш зрілу теорію — теорію активного торгового балансу, яка ґрунтувалась на таких основних положеннях:

1. джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі;
2. держава збагачуватиметься, чим більшою мірою товарний експорт переважатиме імпорт товарів;
3. головними засобами збільшення активного торгового балансу країни визнаються посередницька торгівля, розвиток експортних галузей промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині;
4. недоцільними визнаються заборона вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів.

Теорія активного торгового  балансу формувалась протягом тривалого  часу. Її авторами стали купці, банкіри, підприємці, комерсанти, митники, державні чиновники. Зрілий меркантилізм мав  свої національні особливості, монетаризм не одразу здав свої позиції, тому нові принципи економічної політики в різних країнах запроваджувалися неодночасно, що визначалось також рівнем економічного розвитку. Найбільш розвинутим і типовим був англійський меркантилізм, який вже у XVI ст. став офіційною державною політикою.