Соціально-педагогічна робота з безробітними

Державний фонд сприяння зайнятості населення створено для фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів щодо: професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і безробітних, сприяння в працевлаштуванні, виплати у зв'язку з безробіття, матеріальної допомоги з безробіття; надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю; створення і розвитку навчально-матеріальної бази, інформаційно-обчислювальних центрів, центрів профорієнтації, підготовки і навчання працівників, службових приміщень і власних підприємств служби зайнятості; організації додаткових робочих місць в галузях народного господарства; утримання працівників служби та інших витрат, пов'язаних із соціальним захистом права громадян держави на працю; відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом працівників на пенсію.

Форми і методи роботи центрів ССМ щодо сприяння працевлаштуванню та вторинній зайнятості молоді

       Пріоритет у профорієнтації та сприянні вторинній зайнятості молоді належить центрам соціальних служб для молоді, які використовують такі форми роботи:

· надання групової профконсультаційної допомоги у формі лекцій, зустрічей з працівниками різних професій, круглих столів з проблем профорієнтації та працевлаштування, семінарів, конференцій;

· проведення індивідуальної профконсультаційної роботи у спеціально створених консультативних пунктах, в яких здійснюється тестування, анкетування, реалізація тренінгових програм для безробітної молоді;

· проведення профдіагностичної роботи, яка значно полегшується в умовах комп'ютеризації центрів ССМ, спрямованої на допомогу молодим людям при професійному визначенні;

· залучення підлітків і молоді до профінформаційних масових заходів — проведення днів соціального захисту молоді, днів відкритих дверей, ярмарків вакансій;

· створення та поповнення банку даних про навчальні заклади, фірми з працевлаштування, вакантні робочі місця;

· організація клубних об'єднань, які сприяють формуванню у молодих людей вміння самовизначитися у виборі професії, підвищенню готовності до конкурентоспроможності молодої людини на ринку праці, оволодіння знаннями з основ психології;

· телефонне інформування, яке надає клієнтам об'єктивну інформацію стосовно наявності вакансій на ринку праці, тактики поведінки при пошуку роботи та бесід із роботодавцями;

· надання клієнтам . інформації про можливість перекваліфікації чи підвищення кваліфікації.

Інноваційні форми вторинної зайнятості молоді:

· виїзні консультування сільської молоді з питань працевлаштування;

· місячник з профорієнтації "Вибери собі професію", під час якого проводиться "ярмарок професій", профорієнтаційні та економічні ігри, лекції з питань економіки та підприємництва, інформування молоді з цих питань;

· патронаж окремих категорій молоді, зокрема неповнолітніх, які потребують соціальної адаптації та працевлаштування;

· форми працевлаштування та профорієнтаційної роботи для молоді з особливими потребами (курси здобуття професії для інвалідів, бронювання робочих місць для неповнолітніх з числа дітей-сиріт та молоді пільгового контингенту);

· збори-семінари керівників підприємств, господарств та фірм регіонів з питань працевлаштування та проходження практики студентів у літній період.

    У сприянні працевлаштуванню та вторинній зайнятості молоді центри соціальних служб співпрацюють із різними установами та організаціями, не підміняючи і не дублюючи їх роботу: центрами зайнятості, підприємствами, установами, організаціями, громадськими і приватними організаціями, з якими укладають угоди про співробітництво, започатковують спільні проекти і заходи.

       Для багатьох центрів соціальних служб для молоді цей напрям роботи став провідним. Тенденція зростання рівня безробіття змушує центри ССМ збільшувати та удосконалювати форми і методи соціального впливу на молодь, сприяти підвищенню рівня її професійної підготовки, налагоджуючи співробітництво із зацікавленими установами та підприємствами, залучаючи якомога більше кваліфікованих спеціалістів на допомогу молодій людині.

Державний фонд сприяння зайнятості населення є загальнодержавним позабюджетним цільовим фондом, самостійною фінансовою системою і створюється на державному та місцевому рівнях.

4. Досвід роботи з безробітними

         Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

     У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги. Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях. Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

       За кордоном державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані насамперед на:

· сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

· попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

· удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

· захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

· формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

· заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

        Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

Досвід країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в людські ресурси зростають, оскільки є необхідною умовою модернізація виробничих систем. Така політика проводиться на рівні як держави, так і окремих господарських об'єктів. У Франції, наприклад, з державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8% коштів, а відрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом майже в 1,5 рази перевищують надходження з бюджету.

В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукті становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у раїнах з розвинутою ринковою економікою. Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через величезний потенціал безробіття. За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.

       Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У цих країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%. Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

Стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці. Щодо розміру допомоги у зв'язку з безробіттям, то рекомендаціями МОП передбачено, що вона має становити 60% середньої заробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає -70% середньої заробітної плати за рівня безробіття 0,5--1%. Враховуючи дуже низький рівень середньої заробітної плати в Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв'язку з безробіттям не може бути меншим за 50% середньої заробітної плати (що має місце зараз в Україні), оскільки не забезпечуватиме мінімальних фізіологічних потреб людини. Інша річ, що при цьому слід обмежити термін надання допомоги і зробити все можливе для працевлаштування безробітного. Однак ситуація складається таким чином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництво зменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту за встановленими нормами.

Досвід розвинених країн свідчить про те, що служба зайнятості успішніше діє там, де вона належить державі, підпорядкована органам влади, має штат висококваліфікованих спеціалістів з питань зайнятості. Проте в умовах ринкової економіки неминуче виникають різні приватні (недержавні) установи сприяння зайнятості.

        Вітчизняний досвід як невід'ємна складова світового досвіду державної підтримки безробітних

      У серпні 2007 року Державна служба зайнятості України - перша і поки що єдина з усіх країн пострадянського простору - стала 92-м членом Світової Асоціації громадських служб зайнятості. Вступ до Асоціації сприяє руху України на шляху подальшої інтеграції до Європейського Союзу, підвищенню громадського іміджу служби зайнятості України. За вступ до Асоціації всі її члени проголосували одностайно. Бо українська служба зайнятості вже відома як молода, цілеспрямована і ефективна. Наприклад система формування фінансової частини, і система управління коштами найпрогресивніші з усіх країн СНД. Також на засіданні президентської ради Асоціації обговорювалась і була схвалена пропозиція про створення на базі Української державної служби зайнятості штаб-квартири Всесвітньої Асоціації громадських служб зайнятості, яка працюватиме на весь пострадянський простір, із введенням нової посади - віце-президента Всесвітньої Асоціації громадських служб зайнятості.

І це не випадково. Бо Україна в деяких питаннях випереджає не лише країни екс-СРСР, а й Захід. Адже їхні служби зайнятості обмежені певними нормативними, давно сформованими традиціями. А наша нова, демократичніша, а тому гнучкіша. Її називають надводною частиною айсберга соціальної політики, яку проводять Президент і уряд, і це помітно в Європі. А відтак є одним з багатьох факторів, які сприяють інтеграції нашої держави в Євросоюз.

Наведу лише один приклад напрацювань Державної служби зайнятості, які зацікавили представників зарубіжних країн. Виявляється, в усій Європі є лише один інститут - в Німеччині, який готує спеціалістів з магістерською освітою для державних служб зайнятості. І більше жоден навчальний заклад у Європі не готує кваліфікованих спеціалістів такого рівня для роботи у цих структурах. А в Україні з 2004 року Інститут підготовки кадрів Державної служби зайнятості підготував майже 150 студентів безпосередньо для служби зайнятості. На засіданні Асоціації виникла пропозиція, аби в цьому навчальному закладі за рахунок Асоціації здобували магістерську освіту ті, хто працюватиме у службах зайнятості всіх країн Східної Європи, а це Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, Болгарія, Румунія.

       Отже на Заході ринкові відносини діють уже понад 200 років. Перші служби зайнятості виникли ще під час першої французької революції. В середині ХІХ століття з'явилися біржі праці і в Німеччині, потім в Російській Імперії - в Києві, в Москві, в Одесі. Весь світ спрямовує немалі кошти на подолання безробіття. Але, на жаль, навряд чи можна цю проблему розв'язати повністю. Світовий досвід - тому підтвердження. Так, в Україні, згідно з методологією Міжнародної організації праці, рівень безробіття складає 9,1 відсотка. В Італії він 12 відсотків, в Іспанії ще вищий. Але критична межа, за оцінками аналітиків, на рівні 16 відсотків. Коли рівень безробіття перевалює за цю позначку, в країні починається соціальна напруга. І наше завдання - робити все для забезпечення впевненості в завтрашньому дні конкретної людини, а відтак суспільного спокою в країні.

Членство у Всесвітній Асоціації громадських служб зайнятості дає змогу Україні вивчати та використовувати досвід тих країн, де такі служби функціонують уже тривалий час. А практичне застосування зарубіжних методів та програм дасть змогу досягти нових успіхів у боротьбі з безробіттям і підвищенні рівня соціального захисту населення. Тож вважаємо за доцільне взяти все найкраще із зарубіжного досвіду, адаптувати до національних особливостей і впроваджувати, звертаючи увагу навіть на етичні аспекти. Наприклад, на таке: на Заході вже немає поняття „безробітний”, там уже інший термін - „пошуковець”. Пошуковець, який користується підтримкою і сприянням служби зайнятості.