Проблеми функціонування ринку праці

На такому ринку праці  бере участь безліч фірм, кожна з  яких наймає на ринку лише невелику частину наявної праці даного виду, так що ставки заробітної плати встановлюються незалежно від бажання того чи іншого учасника ринку.

Монопсонний ринок праці - ринок з монополією одного покупця. Його характеризують три ознаки:

1) працівники, зайняті певним  видом праці, зосередженні в основному на одній фірмі;

2) даний вид праці в  силу географічних чи інших  факторів не має альтернатив, тобто при наявних певних спеціальностей і кваліфікації працівник не може знайти інше місце роботи, для працевлаштування потрібно міняти спеціальність або підвищувати кваліфікацію за наявною спеціальністю;

3) заробітну плату диктує  фірма, але ставка заробітної  плати безпосередньо залежить  від числа найманих працівників. 

У малих містах та віддалених районах при наявності великого підприємства, яке забезпечує зайнятість людей, воно стає практично повним монопсоністом по відношенню до робітників. Якщо на ринку праці існує невелике число фірм, то в цьому випадку має місце олігопсонія. Процес встановлення ставки заробітної плати та рівня зайнятості на монопсонічному ринку праці показаний на рис.1.2

Рис.1.2 Модель монопсонного ринку праці

Крива S характеризує пропозицію праці, тобто середні витрати на працю з боку фірми. Крива MP (граничні витрати) показує, як будуть змінюватися граничні витрати фірми на найм працівників за вищими ставками у зв'язку з необхідністю доведення ставок заробітної плати раніше найнятих працівників до ставок додатково прийнятих працівників, так як монопсоніст буде прагнути уникнути невдоволення через різні ставки за однакову працю.

Крива MP буде вище кривої S, так як граничні витрати монопсоніста на найман працівників будуть вищі середніх ставок заробітної плати. Для максимізації прибутку фірма буде зрівнювати граничні витрати на працю з граничним попитом на працю в точці перетину кривої попиту D з кривою граничних витрат MP (точка A). Кількість працівників, найнятих монопсоністом, дорівнюватиме Пм, а ставки заробітної плати будуть рівні Зм, яка менше, ніж в умовах конкуренції (там ставки були б рівні Зр, а число найнятих працівників - Пр). Монопсоніст - покупець ресурсів вважає вигідним скорочувати зайнятість, щоб знижувати ставки заробітної плати нижче конкурентних.

Розглянемо моделі з урахуванням  дій профспілок на ринок праці. Профспілки, представляючи на ринку праці інтереси працівників, мають на меті збільшення попиту на працю і підвищення заробітної плати. На рисунку 1.3 показано, як збільшення попиту на працю за рахунок дій профспілок веде до зростання заробітної плати.

Рис.1.3 Моделі ринку праці  за участі профспілок (варіант 1).

Якщо попит на працю  збільшиться з D₁ до D₂, то ставки заробітної плати зростуть з Зр до Зп, а зайнятість збільшитися з Пр до Пп.

Попит на працю профспілки можуть збільшувати наступними способами: збільшенням попиту на вироблені  продукти або послуги за допомогою  реклами «товарів з профспілковою  етикеткою»; вимоги в уряду про збільшення фінансування виробництв, інтереси працівників яких вони захищають, впливом на підвищення продуктивності праці через участь у спільних робітничо-адміністративних комітетах; та ін.

Профспілки можуть впливати на зростання ставок заробітної плати  через обмеження пропозиції праці  шляхом боротьби за скорочення дитячої  праці, підтримки обов'язкового виходу на пенсію осіб пенсійного віку, скорочення робочого тижня. Графічно цей вплив показано на рисунку 1.4.

Рис.1.4 Моделі ринку праці  за участі профспілок (варіант 2).

Зменшення пропозиції праці  з D₁ до D₂ веде до зростання ставок заробітної плати з Зр до Зп, але при цьому скорочується зайнятість працівників з Пр до Пп. Такий вплив характерний для профспілок, які об'єднують працівників тільки якоїсь певної професії (цехові профспілки), які шляхом тиску на підприємців створюють штучне скорочення пропозиції праці, що, в свою чергу, веде до збільшення заробітної плати.

Модель двосторонньої  монополії характерна для умов монопсонічного ринку, на якому діють сильні галузеві профспілки. Схематично це можна зобразити, об'єднавши монопсонічну модель з моделлю галузевих профспілок, як показано на рисунку 1.5.

Рис.1.5. Модель ринку праці  с двусторонньою монополією

Фірма-монопсоніст буде прагнути до встановлення ставки заробітної плати на рівні Зм, а галузева профспілка домагатиметься встановлення ставки заробітної плати на рівні Зп. В кінцевому підсумку ставка буде наближатися до рівноважного рівня Зр. При цьому в адміністрації фірми пропадає прагнення до обмеження зайнятості рівня Пм, і вона встановлюється в розмірі Пр. У результаті ставки заробітної плати рівень зайнятості наближаються до умов конкурентного ринку праці.

Розділ 2. ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ ПРАЦІ В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД

2.1 Становлення ринку праці в Україні та тенденції його розвитку

Однією з найскладніших  соціально-економічних проблем в умовах ринкової трансформації економіки України є формування національного ринку праці. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової супроводжується зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо. Все це різко актуалізує дослідження формування і функціонування ринку праці, причин та наслідків кризової ситуації у сфері зайнятості, а також шляхів її подолання в умовах перехідної економіки України.

Процес становлення національного  ринку праці визначений впливом  багатьох чинників. Серед них необхідно  виокремити ті, що сформувались в умовах командно-адміністративної економіки, та ті, що пов’язані з ринковою трансформацією вітчизняної економіки. До першої групи належать успадкована директивно-планова економіка, одержавлена власність, негнучка система оплати праці, низький рівень мобільності робочої сили, структурна деформація сфери зайнятості.

Найбільш деформованою сферою економіки України за часів її перебування у складі СРСР була сфера зайнятості, стан якої на момент проголошення незалежності характеризували:

• відсутність державних і правових інститутів ринку праці, законодавства про зайнятість та невизнання безробіття на урядовому рівні;
• концентрація зайнятості на підприємствах державного сектора;
• відсутність гнучкості системи оплати праці внаслідок її державного регулювання;
• низький рівень мобільності робочої сили внаслідок законодавчого обмеження у СРСР плинності кадрів (якщо у 1970-х роках частка звільнень за власним бажанням у загальній кількості становила 20%, то у 1980-х – лише 12%) [21, С.64].
• Структурна деформація сфери зайнятості – одна з головних ознак командно-адміністративної економіки. Наприклад, на початку 1960-х років майже половина усього працездатного населення було зайнята у сільському господарстві, а частка промислового виробництва та будівництва сягала лише 30%. Ці показники наприкінці 1980-х років становили, відповідно, 21,0 і 40,1%. Однак навіть такі зміни не є свідченням ефективної перебудову структури зайнятості. Одночасно зі зростанням частки промисловості у загальній структурі зайнятості понад 70,0% працівників було зосереджено у важкій промисловості, 43,1 – у машинобудівній та електротехнічній галузях, 39,0 – у сфері військово-промислового комплексу, а у легкій та харчовій промисловості – лише 10,6 та 9,6% [5, С.37].
• Про деформованість структури зайнятості в Україні на момент здобуття нею незалежності свідчать також дані табл. 1. У розвинутих країнах зайнятість домінує у сфері послуг і промисловості, у яких сконцентровано, відповідно, 60-70 та 25-30% робочої сили; незначною є її частка у сільському господарстві, що становить 3-8% робочої сили завдяки високій ефективності фермерських господарств.
• Україна ж після розпаду СРСР отримала економіку, у якій зайнятість у сфері послуг була на 20-40% меншою, а у сільському господарстві у 3-6 разів та промисловості у 1,5-2,0 рази вищою, ніж відповідні показники у розвинутих країнах світу (табл. 1).
• Таблиця 1
• Порівняльні дані про структуру зайнятості у промислово розвинутих

• країнах та країнах з перехідною економікою колишнього СРСР у 1990-1992 рр., % до робочої сили

Країна	Сільське	Промисловість	Сфера послуг
	господарство
США	2,9	26,9	70,2
Канада	3,5	24,4	72,1
Японія	7,9	34,1	58,0
Великобританія	2,3	29,6	68,2
Швеція	6,8	30,3	62,9
Німеччина	3	39	58
Франція	5,7	28,8	65,5
Литва	10	33	57
Латвія	9	33	58
Грузія	14	30	56
Російська Федерація	20	46	34
Україна	20	40	40

• Сферу зайнятості в умовах планово-директивної системи характеризувала також наявність прихованого безробіття. За оцінками експертів, на початку 1990-х років його обсяги у вітчизняній економіці становили 25-30% від загальної кількості працівників [5,С.48]. Надлишкову зайнятість штучно підтримувала держава за допомогою адміністративних важелів. Наприклад, робочий час не вважали втраченим, якщо робітник був присутнім на роботі і працював з неповною продуктивністю, а тому його втрати, згідно з офіційними джерелами, становили менше 1%. Реальні втрати робочого часу становили понад 15% [5, С.37].
• Необхідно також враховувати, що для економіки України за часів її пе-ребування у складі СРСР було характерним значне поширення неформальної і нелегальної зайнятості. Саме в умовах командно-адміністративної системи внаслідок одержавлення власності, тотального державного контролю, дефіциту, заборони приватної ініціативи, сформувалась неофіційна економіка. Наприклад, на початку 1960-х років обсяг тіньових послуг в СРСР становив 5 млрд. крб., а вже наприкінці 1980-х – 90 млрд. [29, С.27]. За оцінками ж О. Мандибури, вартісні обсяги тіньової економіки у СРСР наприкінці 1980 - на початку 1990-х років становили 130-200 млрд. крб. (10-20% ВНП) [37, С.26].
• Отже, становлення національного ринку праці розпочалося у вкрай не-сприятливих умовах і потребувало не лише впровадження ринкових механізмів розподілу робочої сили, а й реформування усієї структури економіки.
• Друга група чинників формування ринку праці в Україні пов’язана з трансформаційними процесами перехідного періоду. Початок становлення ринку праці в незалежній Україні пов’язують із ухваленням Закону України „Про зайнятість населення” у 1991 р. [ЗУ „Про зайнятість населення”  // Закони України / Верховна Рада України, Ін-т законодавства. – Т.1. – К., 1996. – с. 252-268.], що офіційно визнав існування у країні безробіття.
• Динаміку попиту на ринку праці визначають наявні вільні робочі місця та вакансії, кількість яких лише упродовж двох перших років незалежності зменшилась більше ніж на 50% (з 277,8 тис. у 1991 р. до 129,1 тис. у 1992 р.). Загалом же упродовж 1991-2000 рр. кількість вільних робочих місць зменшилась у 4 рази, що призвело до різкого скорочення попиту на працю (табл. 2).
• Така тенденція зумовлена, по-перше, значним зниженням реального ВВП, а, по-друге, ліквідацією підприємствами надлишкової кількості непродуктивних робочих місць, що були створені в умовах командно-адміністративної економіки.
• Поглиблення кризи на національному ринку праці значно зумовлене впливом чинників попиту, які в умовах перехідного періоду не забезпечували необхідного для повного використання ресурсів рівня сукупних видатків. Оскільки попит на працю є похідним від попиту на товари та послуги, то важливим чинником його зменшення є недостатній обсяг сукупного попиту.
• Наприклад, у 1991-2000 рр. в Україні відбувалось загальне скорочення обсягу інвестицій, спрямованих на оновлення та нагромадження основного капіталу. Упродовж 1994-2000 рр. частка валових інвестицій у структурі ВВП зменшилась з 23,5 до 18,8%, а частка чистих інвестицій – з 16,3 до 2,9% [15, С.2].
• Недостатній обсяг інвестиційних видатків призвів до того, що вітчизняні фірми не лише не могли створювати нові вакансії, а і вимушені були скорочувати кількість робочих місць. Якщо у 1995 р. було введено в дію близько 120 тис. нових робочих місць, на яких можна було б працевлаштувати понад 80% звільнених працівників, то у 1997 р. – 74,2 тис., що забезпечувало працевлаштування лише 20% звільнених працівників. У 1998 р. було створено 60,9 тис. нових робочих місць [21, С.65]. Причому вони давали змогу працевлаштувати у середньому кожного дев’ятого безробітного. [33, С.3].