Прискорений економічний розвиток ФРН в 50-60-ті роки ХХ століття і роль представників ордолібералізму в його здійсненні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

«ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ  ІНСТИТУТ»

 

 

 

 

Кафедра загальної економічної  теорії

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з курсу «Історія економіки  та економічної думки»

на тему «Прискорений економічний розвиток ФРН в 50-60-ті роки ХХ століття і роль представників ордолібералізму в його здійсненні»

 

 

 

 

                                                                                      Виконала: студентка

групи ЕКЗ-515

Нестеренко А.О.

                                                                                       Перевірив: Двінських В.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків – 2013

Зміст

стор.

1. Підсумки ІІ Світової війни для економіки Західної Німеччини     3
2. Роль «Плану Маршалла» і реформи Л.Ерхарда у

відродженні німецької економіки                                                                          5

3. Висування ФРН на провідні позиції в Європі                                  9
4. Суть неолібералізму                                                                          14
5. Роль представників німецького неолібералізму в

створенні «соціального ринкового господарства»:

В.Ойкен, Л.Ерхард, А.Мюллер-Армак                                                                16

Список використаної літератури                                                               21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Підсумки ІІ Світової війни для економіки Західної Німеччини

В джерелах, присвячених  історії Німеччини в двадцятому столітті, не уділяється достатньої уваги  характеристиці економічного стану Західної Німеччини в 1945  р. Основні роботи по економічній історії освітлюють лише окремі аспекти цього питання. Економічний стан Західної Німеччини в 1945  р. розглядається невіддільно від дій країн-переможниць і процесів, що відбувалися в Західній Німеччині після війни. Проте чітка характеристика підсумків функціонування нацистської моделі економіки Німеччини має велике значення, оскільки дозволяє оцінити ефективність даної моделі, проаналізувати ефективність і адекватність економічних заходів західних союзників по антигітлерівській коаліції в період 1945–1948  рр., і виявити ряд передумов, які дозволили Л.Ерхарду в 1948  р. почати економічні реформи, що отримали згодом назву «економічне чудо».

Одразу після закінчення другої світової війни економічна система Німеччини мала наступні риси:

1. Централізоване управління цінами, заробітною платнею і рентою (фіксація в 1936  р.).

2. Регулювання споживацького ринку, ринку праці, житлового ринку і ринку сільськогосподарської продукції.

3. Централізований розподіл сировини і інвестиційних товарів між галузями економіки.

4. Переважання приватної власності на засоби виробництва.

Територія Західної Німеччини (246 тис. км²) складала приблизно 52% території Третього рейху (470 тис. км²), тут до війни проживало близько 57% населення країни. В західних зонах окупації знаходилися основні виробничі потужності (61% промислового виробництва), але вироблялося лише 43% сільськогосподарській продукції Німеччини. Це стало однією з причин дефіциту продовольства. Після закінчення війни Західна Німеччина могла самостійно забезпечити тільки 50% своєї потреби в продовольстві (до війни – 80%).

Після Другої світової війни  Німеччина була розділена на дві  самостійні держави: ФРН і ГДР. На важкий стан економіки Німеччини, крім військової розрухи, робили вплив демонтаж устаткування промислових підприємств, прийнятий за рішенням Потсдамської конференції глав урядів держав-переможниць у війні 2 серпня 1945  р. як компенсація збитку, а також розділення країни.

Весною 1945р. Німеччина до останнього клаптика землі була зайнята ворогами. Чужоземні солдати, в руках яких знаходилося і життя і смерть німців. Комендантська година, коли заборонялося виходити на вулицю. Купи розвалин там, де раніше стояли міста. Зональні межі у власній країні, потяги не ходять. Немає і транспорту для приміського повідомлення. Немає ні автомобілів, ні бензину. Місяцями не приходить пошта. Банки і ощадні каси переважно закриті. Життя у вакуумі, на межі прожиткового мінімуму.

І у всіх зонах транспаранти, з гіркою іронією що нагадували передвиборну обіцянку Гітлера, що прозвучала в 1933р.: "Дайте мені дванадцять років, і ви не взнаєте Німеччини!". Перед Німеччиною (західні зони окупації) в 45-48рр. стояв вибір: або державно регульована планова економіка, або вільне ринкове господарство. Країна пішла по другому шляху і вже найближчі роки показали правильність її вибору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Роль «Плану Маршалла» і реформи Л.Ерхарда у відродженні німецької економіки

Л. Ерхард (1897-1977) – економіст і "конструктор" нового господарського порядку. Він стверджував, що якщо перехід від ринкової економіки до планової не представляє особливих проблем, то заміна планової економіки вільним ринковим господарством досить важка. В 1948  р. при безпосередній участі Л.  Ерхарда – архітектора політики економічного відродження Західної Німеччини, економіста і державного діяча (спочатку міністра економіки, а потім канцлера ФРН) була проведена грошова і економічна реформа.

Ретельно підготовлена економічна реформа проводилася  одночасно з грошовою реформою, реформою цін, перебудовою централізованого управління. Колишня система була зруйнована відразу, а не поступово. Успіх реформи визначався і своєчасним коректуванням (наприклад, переглядом обмінного курсу національної валюти) і наявністю сильної і авторитетної влади Ерхарда, якого відносять до представників неоліберального напряму, але він не був «чистим» неолібералом і широко використовував державні важелі для переходу на принципи лібералізму. Вслід за проведенням грошової реформи був скасований адміністративний розподіл ресурсів і контроль над ними.

Реформа, яка проводилась  в Німеччині після поразки  у війні, була підготовлена і проводилась  рішуче й послідовно. За основу був  прийнятий так званий Хомбурський  план під керівництвом Л. Ерхарда.

Зростання цін було зупинене приблизно через півроку. До початку 1950 р. був перевищений довоєнний рівень виробництва.

Успіх економічної реформи  багато в чому був обумовлений  складом факторів, серед яких визначальними  були наявність грошової бази, порівняно  дешева робоча сила, не задоволений попит населення, що активно впливав на виробництво.

Успіху економічної  реформи сприяли також:

- підготовка, розробка і обговорення плану;

- суттєва фінансова і ресурсна підтримка зі сторони США та інших західних держав.

Економічна підтримка відбувалась за планом Маршалла. Уряд своєчасно корегував економічний курс.

Взагалі, плани Л. Ерхарда  спиралися на грошову реформу, вільні ціни та підприємництво. Реформування економіки Західної Німеччини він  розпочав із грошової реформи, щоб позбавитися  знецінених грошей і запровадити тверду валюту. Уранці 21 червня 1948 р. рейхсмарку оголосили недійсною і замість старої рейхсмарки ввели нову валюту - дойчмарку. Кожний громадянин міг обміняти 60 рейхсмарок на дойчмарки у співвідношенні 1:1. Причому 40 дойчмарок виплачували одразу, а решту, 20, - через місяць. Пенсії і заробітну плату виплачували у новій валюті у співвідношенні 1:1.

Обмінний курс готівки  і заощаджень установили 1:10, але  розпоряджатися можна було лише половиною  обмінної суми. Тимчасово "заморожену" другу половину пізніше розблоковували: 1/5 суми можна було забрати, 1/10 - вкласти в цінні папери, а решту, 70 %, вилучали з обігу. Грошові зобов'язання підприємств перераховувалися також у співвідношенні 1:10. Для виплати першої заробітної плати підприємства отримали готівку, а потім мали функціонувати за рахунок виробництва й збуту продукції. Зобов'язання банків та інших установ старої Німеччини здебільшого анулювалися. Новий емісійний банк - Банк німецьких земель регулював свої відносини з приватними банками, визначаючи розмір обов'язкових грошових резервів.

Через три дні після  грошової почалася реформа цін, спрямована на відновлення ринкового механізму  їх регулювання. Ціни було відпущено "на волю" відповідно до закону від 24 червня, ліквідовано адміністративний розподіл ресурсів, скасовано нормативні документи, які регулювали економічне життя. Перехід до вільного ціноутворення Л. Ерхард розглядав як передумову успішного економічного розвитку.

Розрегулювання цін  і заробітної плати проводилося  поступово. Зник "чорний ринок". Магазини заповнилися товарами, замість пошуку продуктів люди стали дбати про їх виробництво. Інфляції майже не відчувалося. Ціни зросли лише на кілька відсотків, у такій самій пропорції, що й заробітна плата. Уже через півроку ціни стабілізувалися. Було ухвалено закон проти безпідставного завищення цін, видавали каталоги прийнятних цін, які враховували купівельну спроможність споживача. Разом з тим реформа не посягнула на систему відносин приватної власності на засоби виробництва.

У нових умовах побудови соціального ринкового господарства велике значення Л. Ерхард надавав ролі держави. Йдучи шляхом вільного економічного розвитку, держава міцно тримала  основні важелі управління економікою. Вважалося, що відповідальність за економіку несе тільки держава, саме вона має забезпечити розумну рівновагу між ефективністю господарства й потребами соціальної політики. Керуючись цим, західнонімецький уряд активно підтримував галузі промисловості, які зазнавали труднощів, а інвесторам і підприємцям надавав пільги. Саме на це були спрямовані законодавчі акти про кредитну та податкову політику, антимонопольні й антикартельні укази тощо. Особливу роль відводили дрібному й середньому бізнесу. Уже до початку 50-х років у цьому секторі працювало більше половини зайнятого населення. У країнах Європейського Союзу на малих підприємствах працює приблизно 63 % всього населення і створюється 67 % ВВП, вони є головним середовищем, у якому народжуються талановиті підприємці. У 1954 р. рівень виробництва був удвічі вищий, ніж у 1936 р. На середину 50-х років ФРН вийшла на друге місце після США за розмірами золотих запасів. З 1952 р. експорт став перевищувати обсяг імпорту, і сальдо торговельного та платіжного балансу Німеччини стало позитивним. На кінець 60-х років Німеччина вийшла в передові країни Західної Європи і посіла друге місце після США за рівнем промислового виробництва.

Основними чинниками  успіху реформ були менталітет німецького народу, його працездатність, досвід, схильність до дисципліни, готовність в ім'я майбутнього йти на тимчасові жертви, сприятливі соціально-економічні та політичні умови - приватна власність і підприємницькі структури, уміле використання допомоги за планом Маршалла тощо, вибір правильної стратегії економічних реформ і чітке визначення послідовності та етапів проведення їх, сильна політична воля до реформування і в процесі його, можливість вільного обміну поглядами для вибору напрямів та постановки завдань реформи й міцна особистість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Висування ФРН на провідні позиції в Європі

Реформи Ерхарда дали позитивний результат  в найкоротші терміни. За два роки виробництво товарів широкого споживання збільшилося удвічі, магазини наповнилися  товарами, зник "чорний ринок" разом  із спекулянтами, замість знецінених рейхсмарок з'явилася надійна валюта – дойчмарка. Ціни виросли лише на декілька відсотків. Продуктивність праці тільки за перший рік виросла на 1/3, що сприятливо відобразилося на заробітній платні і тому інфляція на соціально-економічному положенні населення країни не позначалася. До кінця 1949 р. валовий обсяг промислового виробництва наблизився до рівня 1936 р. (98,4%), а до кінця 1950 р. перевищив його (114,4%).

Спостерігався прискорений розвиток машинобудування, приладобудування, оптики, виробництво електроенергії і інших галузей промисловості. Так, виробництво автомобілів в 1950 р. в порівнянні з 1936 р. збільшилося на 60,6%, сільськогосподарських тракторів – на 189,8, електроенергії – на 61,6, бурого вугілля – на 42,9% і т.д. В 1950 р. в порівнянні з 1936 р. обсяг виробництва у ФРН виріс на 25,8%, в 1951 – ще на 18%. Після деякого кон'юнктурного уповільнення зростання (1952 – 1953) в економіці наступає новий підйом, викликаний розширенням основного капіталу, оновленням техніки виробництва і підтриманий спеціальними державними заходами з метою прискорити розвиток основних галузей важкої промисловості. В 1953 – 1955 рр. щорічний приріст промислового виробництва складав 10 – 15%. За 1953 – 1956 рр. промислове виробництво зросло на 39%. Швидке розширення виробничих потужностей супроводилося деякими інфляційними явищами. В цих умовах уряд прийняв ряд заходів, направлених на "приглушення кон'юнктури", що привело до відомого скорочення темпів приросту промислового виробництва. Заторможення економічного підйому забезпечило перехід до спокійного прогресу. 
Досягненню високої ефективності народного господарства сприяла, поза сумнівом, активна соціальна політика держави, яка забезпечувала задоволення найважливіших матеріальних і духовних потреб населення, стабільність в суспільстві. Вже в 1952 р. припинилося підвищення цін, а з 1953 р. при зростанні обсягів виробництва, продуктивності праці і заробітної платні ціни стабілізувалися або навіть впали. Різко збільшився випуск товарів широкого споживання, будівельна індустрія успішно справлялася із зведенням нормального житла для мільйонів біженців і громадян, що лишилися в ході війни без притулку. Все це вело, кажучи словами Л. Ерхарда, до "Добробуту для всіх", а 1953 р. по праву став "роком споживача". 
Війна в Кореї викликала підвищення попиту на машини і устаткування, дала новий поштовх розвитку західнонімецької економіки, а також сприяла її виходу на зовнішні ринки. Тільки за 1950 р. вартість експорту ФРН зросла на 120%. З 1952 р. експорт став перевищувати об'єм імпорту, а позитивне сальдо торгового балансу стало неухильно рости, склавши в 1955 р. 1,2 млрд. марок. Провідне місце в експорті, як і до війни, знов зайняла продукція важкої промисловості. До середини 50-х рр. ФРН за обсягом промислового виробництва займала 3-е місце в капіталістичному світі після США і Англії, а по деяких видах промислової продукції обігнала Англію. Її частка в промисловій продукції капіталістичного світу зросла з 3% в 1946 р. до 9,4% в 1955 р. За об'ємом золотих запасів ФРН вийшла на друге місце після США. 
Серед чинників, що сприяли розвитку економіки, окрім відзначених, слід назвати і такі, як оновлення основного капіталу, здійснення значної інтенсифікації праці робітників, високий рівень капіталовкладень. Іноземні капіталовкладення оцінювалися в 3,5 млрд. марок, 1/3 з них доводилася на частку США. Закордонні капіталовкладення західнонімецьких фірм до початку 1956 р. складали близько 9 млрд. марок, головним чином в Бразилії, Канаді, США, Швейцарії, Аргентині, Нідерландах, Південно-африканському Союзі, Іспанії. Важливо і те, що країна протягом перших післявоєнних років не несла скільки-небудь значного тягаря власних військових витрат, що дозволило уряду витрачати на капіталовкладення велику частину національного доходу, ніж США, Англія і інші розвинуті країни. Це зв'язано з тим, що до 1955 р. ФРН не мала права на власні озброєні сили і виробництво військової продукції.