Інвестування як процес створення капіталу

• короткострокові (інвестиції на період до одного року);
• довгострокові. ( інвестиції на період більше одного року).

4. За формами власності інвесторів

• приватні (здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом);
• державні ( здійснюють державні та місцеві органи влади, державні підприємства з бюджетних фондів);
• змішані ( здійснюють суб'єкти певної держави та іноземних держав).

5. За регіональною ознакою

• внутрішні (здійснюють в об'єкти інвестування в межах держави);
• іноземні ( здійснюють поза межами держави).

 

Рис.1.1. Класицікація інвестицій

Отже, проаналізувавши  все вищезазначене, можна зробити  висновок, що інвестиції - це довготермінові вкладення в різні сфери та галузі народного господарства всередині країни та за її межами з метою отримання прибутку в майбутньому. Інвестиції сьогодні виступають одним із основних джерел створення капіталу підприємства, що в свою чергу сприяє розвитку інвестиційних відносин та інвестиційної діяльності того ж підприємства як на державному, так і на світовому рівні.

Тож не дивно, що структура інвестицій має досить складну будову і детальне вивчення класифікаційних ознак, які ми розглянули вище, неодмінно потрібне для  подальшого дослідження моєї  теми.

 

 

 

1.2. Нормативно-законодавче забезпечення інвестицій в Україні

 

 

 

Проведення  активної інвестиційної політики та розвиток інвестиційної діяльності не є можливим без державного правового  регулювання інвестиційних відносин.

Інвестиційне  законодавство - це сукупність прийнятих компетентними органами нормативно-правових актів різної юридичної сили, які регулюють інвестиційні відносини щодо безпосереднього здійснення інвестування та його організації, управління цим процесом та контролю за порядком інвестування. Інвестиційне законодавство є підсистемою (підгалуззю) господарського законодавства (як комплексної галузі права). [1]

Уперше законодавче  закріплення теоретичних розробок категорії інвестицій в Україні  було зроблено в Законі України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991р., яким визначалися правові, економічні та організаційні рамки інвестиційної діяльності.

Відповідно  до ст. 1 згаданого закону "інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект". [4]

До майнових та інтелектуальних цінностей належать:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);
• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");
• права користування землею, водою, ресурсами, рухомим та нерухомим майном та
• інші майнові права;
• інші цінності.

Відповідно  до ст. 2 Закону України від 18.09.1991р. "Про інвестиційну діяльність" інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. [4]

Для удосконалення  державного управління інвестиційною  діяльністю в Україні визначені основні положення інвестиційної політики держави у Постанові Кабінету Міністрів України від 01.06.95 р. №384, якою затверджено "Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки" та в Указі Президента України "Про заходи щодо реформування інвестиційної політики в Україні від 18.07.96 р. [7]

На даний  час нормативно-правова база щодо регулювання інвестицій нараховує  більше 100 різного роду нормативних  документів (законів, указів, постанов, декретів, інструкцій тощо), серед яких основними є вже згаданий закон України: "Про інвестиційну діяльність"; також закони "Про підприємства в Україні"; "Про режим іноземного інвестування"; "Про цінні папери та фондову біржу"; "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг".

Єдину державну політику у сфері інвестиційної  діяльності визначає Верховна Рада України, яка:

• створює законодавчу базу для сфери інвестиційної діяльності;
• затверджує пріоритетні напрями інвестиційної діяльності як окрему загальнодержавну програму або у складі Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних программ соціально-економічного та науково-технічною потенціалу;
• в межах Державного бюджету України визначає обсяг асигнувань для фінансової підтримки інвестиційної діяльності. [1]

Керують державними інвестиціями загальнодержавні та місцеві органи державної влади. На макрорівні проблеми регулювання інвестиційної діяльності та розвитку будівельного комплексу вирішують: Міністерство економіки України і Державний комітет у справах будівництва, архітектури та житлової політики, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. У складі Міністерства економіки є відділ будівельного комплексу та промисловості будівельних матеріалів, у названому комітеті функціонує управління з реалізації інвестиційних програм і державного замовлення.

Дуже важливим для економіки держави є створення  і визначення засад здійснення  іноземного інвестування.

Відповідно  до ст. 1 Закону України від 19.03.96 р. № 93/96-ВР "Про режим іноземного інвестування" іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. [5]

Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є також і міждержавні угоди "Про сприяння та взаємний захист інвестицій". Такі угоди є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям і захисту їх на території іншої держави. Вони підписані вже близько з 70 країнами світу. Ціла низка проектів угод знаходиться в стадії узгодження.

З метою підтримки розробки та реалізації державної політики по залученню  іноземних інвестицій в економіку  України, використання сучасного світового  економічного досвіду прискорення інтеграції України в систему міжнародних господарських зв'язків Указом Президента України створена Консультативна рада з питань іноземних інвестицій, яку пізніше було перейменована на Раду вітчизняних та іноземних інвесторів.

Якщо розглядати детальніше, то крім Ради вітчизняних та іноземних інвесторів, є й інші органами функціональної міжгалузевої компетенції, у функції яких тією або іншою мірою входить управління процесом залучення і використання  інвестицій (рис.2.1.).

Рис. 1.2. Органи управління інвестиційної діяльності в Україні

Хоча,  постійно вносяться корективи та відбуваються зміни в інвестиційному законодавстві, встановлюються  гарантії для іноземних  інвесторів, аналіз правових норм цих  законів показує, що в них є чимало перешкод, які заважають активізації припливу капіталів в економіку країни.

Зокрема, іноземні інвестори вважають основною негативною ознакою інвестиційного клімату  в економіці України політичну  нестабільність та нестабільну законодавчу  базу з питань безпосередньо іноземного інвестування. За даними світових рейтингових агентств Україна належить до країн із підвищеним рівнем політичних і економічних ризиків.  [14]

Врахувавши теоретичні та практичні  проблеми, які існують у створенні  позитивного інвестиційного клімату в Україні а також ту обставину, що відносини між Україною та інвестором побудовані на основі публічного права і регулюються адміністративними актами, тобто держава в односторонньому порядку може внести зміни у вже прийняті нормативно-правові акти, і як результат для інвестора існують мінімальні гарантії непорушності умов його діяльності в державі, - було прийнято в останній час Закон України "Про транскордонне співробітництво", Указ Президента України «Про інвестиційну політику», розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Програми "Інвестиційний імідж України"».

Також Податковим кодексом України  введено ряд новацій, які  стосуються інвестиційної діяльності, серед  яких поетапне зниження ставки податку  на прибуток з 25 до 16 відсотків, звільнення деяких видів діяльності від оподаткування прибутку, надання так званих «податкових канікул», зменшення ставки податку на додану вартість до 17 відсотків та інших. [2]

Але сьогоднішній інвестиційний клімат є все ж таки незадовільним, оскільки існують не тільки проблеми національного законодавства, але й проблеми стабільної економіки країни, політичної ситуації.

Стабільність законодавчої бази та гарантії інвестиційної діяльності - це необхідна умова укладення  серйозних контрактів, які передбачають мільярдні інвестиції в Україну з тривалим строком окупності проектів.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РИНКУ  ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЙОГО ІНФРАСТРУКТУРА

1. Джерела і процес формування інвестиційних ресурсів фірми

 

 

 

Інвестиційні  ресурси – це грошові, матеріальні та нематеріальні цінності, які використовує суб‘єкт господарювання (інвестор) у процесі їх вкладання  в об‘єкти інвестування з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту [18]

Основною метою формування інвестиційних ресурсів підприємства є задоволення потреб у придбанні необхідних інвестиційних активів та оптимізація їх структури з позицій забезпечення ефективних результатів інвестиційної діяльності.

З урахуванням  цієї мети процес формування інвестиційних  ресурсів має базуватися на таких  принципах:

• принцип врахування перспектив розвитку інвестиційної діяльності;
• принцип забезпечення високоефективного використання інвестиційних ресурсів у процесі інвестиційної діяльності.

У інвестиційному процесі безпосередньо бере участь інвестор – фізична чи юридична особа, яка вкладає гроші та/або інші активи з метою їхнього збереження та примноження. [12]

Інвестиційні  ресурси формуються безпосередньо за рахунок розвинутих і створених в кріїні джерел інвестування, узагальнений вигляд яких пропоную розглянути нижче на рис.2.1.

Рис.2.1..  Структура джерел формування інвестиційних ресурсів фірми

Існує багато класифікацій джерел формування інвестиційних ресурсів, та  більшість із них співпадають із тією, яка подана в українському законодавстві (законі України «Про інвестиційну діяльність»): [4]

• власні фінансові ресурси;
• позикові фінансові кошти інвестора;
• залучені фінансові кошти;
• бюджетні інвестиційні асигнування;
• безоплатні та благодійні вклади, пожертвування організацій, підприємств, громадян.

Багато дослідників  вважають доцільним поділ джерел інвестиційних ресурсів на внутрішні і зовнішні. (Додаток А)

Внутрішні інвестиційні ресурси формуються безпосередньо  на підприємстві для забезпечення його розвитку. Зовнішні інвестиційні ресурси формуються за межами підприємства. [11]

Найважливішим джерелом фінансування інвестицій є, безпосередньо, власні кошти підприємства. Вони формуються за рахунок:

• прибутку;
• амортизаційних відрахувань;
• інших джерел.

Прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів, що забезпечує всі напрямки стратегічного розвитку підприємства. За рахунок прибутку підприємство накопичує інвестиційні ресурси для виробничого розвитку. Ця остання частина прибутку підприємства спрямовується на фінансування його інвестиційних проектів.

Однак, в сучасних умовах кризового розвитку економіки  України в цілому і виробничих підприємств зокрема прибуток не відіграє належної ролі у формуванні інвестиційних ресурсів. Більшість підприємств державної і колективної форми власності мають занадто низький рівень рентабельності, а значна частина їх працюють збитково.

Амортизаційні відрахування від основних засобів і нематеріальних активів, що використовуються підприємствами, є більш сталим джерелом формування інвестиційних ресурсів, особливо на підприємствах із значним обсягом цих активів.

Відповідно  до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування  прибутку””, П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” та П(С)БО 7 “Основні засоби” підприємство самостійно обирає метод лінійної або прискореної амортизації основних засобів. [6]