Інфляція як проблема високого ділового циклу: показники, види, наслідки (міжнародні зіставлення)

У таблиці подано індекси  інфляції двох видів:

• за рік уцілому;
• середньомісячний темп зростання.

Середньомісячний темп інфляції визначається як корень 12–го  ступеня з індексу інфляції щодо початку року.

Кожен з індексів має  своє призначення. Зокрема у практиці економічного аналізу індекс інфляції широко застосовується для статистичних розрахунків. Аби визначити лише зміну фізичного обсягу досліджуваного показника, аналітикам часто доводиться якось відділити його цінову складову. Ось тут і приходить на допомогу індекс інфляції завдяки якому можна виділити ціновий фактор. З науково – статичної точки зору при аналізі доцільно використовувати середній індекс інфляції за певний період. Такий індекс несе чи не найбільше економічне навантаження пр аналітичних розрахунках із метою зіставлення багатьох економічних показників.

 

Як показує досвід нашої, а також інших країн, перехід на ринкові відносини супроводжується швидким зростанням цін, підсиленням дії інфляційних чинників. Дуже важливо правильно оцінити, чи є самий перехід на ринкові відносини причиною заглиблення інфляції чи при цих відносинах накопичений раніше інфляційний потенціал одержує свій реальний вислів.

Очевидно, що в умовах ринкових відносин можливості штучного стримування інфляції різко скорочуються. Разом з тим непослідовність  в прийнятті рішень по переходу до ринку, непродуманість деяких кроків усугубляють існуючі труднощі, підсилюють інфляційні процеси.

Досвід багатьох країн  показав, що тривале функціонування централізованого планування, як правило, призводить до порушення збалансованості матеріальних і грошових струмів.

Раніше інфляція виникала, як правило, в надзвичайних обставинах. Так, під час війн держави часто  випускали велику кількість незабезпечених паперових грошей для покриття військових видатків [16, с.182]. В останні двадцять - тридцять років інфляція стала хронічним захворюванням економік багатьох країн світу.

В надзвичайній ситуації, коли ціни підстрибують різко і нерівномірно, нормальні економічні відносини руйнуються. Власники підприємств не знають, яку ціну на товари слід призначити і промислові підприємства здебільшого переходять на інші, значно менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер. Споживачі не знають, яку ціну сплачувати. Постачальники сировини бажають одержати реальні товари, а не гроші, що хутко знецінюються. Кредитори намагаються уникати своїх боржників, щоб не одержувати повернутий борг в дешевих грошах. Гроші фактично гублять ціну і перестають виконувати свої функції в якості міри вартості і засобу обміну. В окремих випадках з'являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Виробництво і обмін зі скрипом посуваються до зупинки і в кінцевому підсумку спромагається наступити економічний, соціальний і, дуже можливо, політичний хаос. Велика інфляція прискорює фінансовий крах, депресiю і суспільно-політичні безладдя. Вона звичайно пов'язана з нерозумною політикою уряду.

Більшість економічної  літератури приводить в якості прикладів  Нікарагуа періоду цивільної  війни (33000% - середньорічний приріст  цін) або ж післявоєнну Угорщину, проте новітній приклад з Сербією  показав, що це ще ген не межа. Внаслідок  економічного ембарго світового суспільства проти цієї у минулому союзної республіки Югославiї річне зростання цін складає 3,000,000,000% [7, с.32].

В 50-60 роки інфляція проходила  в більшості країн помірними  темпами. В зв'язку з нафтовою кризою початку 70х років інфляція стала виходити з-під контролю держави, деорганiзуючи нормальний економічний процес. Середньорічний рівень приросту роздрібних цін за час з 73 по 80 р. р. підскочив в середньому на 9%.

Таблиця 2.1

Середньорічні показники  темпу зростання роздрібних цін  в деяких країнах з розвиненою ринковою економікою [21, с.248].

	1966-1974	1966-1974	1980-1987
США	1.7%	5.3%	9.3%
Англія	3.1%	5.1%	15.8%
Iталiя	3.4%	6.0%	17.9%
Франція	5.0%	5.9%	10.9%

 

В кінці 80х років темпи  зростання цін понизились до (в  середньому) 4% на рік, що відповідає моделі помірної інфляції. Цьому можна привести декілька причин. В їх числі - падіння світових цін на нафту, підсилення конкуренції, передусім в світовому масштабі, підвищення продуктивності праці разом з узгодженими діями урядів і профспілок по утриманню рівнів заробітної плати на минулому рівні.

Першою фінансовою кризою, що була продуктом новітньої світової фінансової системи, стала криза в Мексиці 1995 р. Вона виявилась тут не просто хворобою, а справжньою катастрофою, поставивши країну перед загрозою краху всієї економіки. Це мало б руйнівний вплив на весь Американський континент.

Президент Клінтон спочатку звернувся по допомогу до конгресу. Проте для ухвали ним рішення  потрібен був час. З огляду на надзвичайну  небезпеку зволікання Клінтон прийняв рішення на власний розсуд у межах своїх повноважень. Для подолання кризи 20 млрд дол. було надано з Фонду валютної стабілізації, 25 млрд — із спеціального пулу для підтримки американських інвесторів. І це тільки у сфері акційного капіталу. Збитки власників облігацій і нерухомості значно збільшують цю суму.

Під час розгортання фінансової кризи в Японії у світі переважала думка, що вона матиме найвагоміші негативні  наслідки тільки у країнах Південно-Східної  Азії і дуже незначною мірою відіб'ється  на США, Латинській Америці, Західній Європі, перехідних економіках. І справді, після Японії криза дуже відчутно вразила Корею, Таїланд, Малайзію, Індонезію.

Проте, як констатує директор федеральної резервної системи  США А. Грінспен, «ми ще недостатньо  обізнані з комплексною динамікою нашої високотехнологічної фінансової системи з огляду на її безперервний розвиток». Уже влітку—восени 1998 р. дедалі частіше стало чути авторитетні думки, що «азійська» хвороба може поширитися на весь світ. Вибух фінансової кризи в Росії в серпні—вересні 1998 р. прискорив події. Інфекційний процес уже досяг Латинської Америки. Бразилія підвищила норму відсотка до 50 %, щоб ослабити негативні тенденції в економіці. Колумбія здійснила девальвацію своєї валюти. Кризові явища загрожують стабільності ЄВС (євро, запроваджена з 1 січня 1999 р., задумана як сильна, стабільна світова валюта).

Таким чином, фінансова  криза поширюється на всю глобалізо-вану фінансову систему. Дедалі частіше висловлюються побоювання, що можуть повторитися події 20—30-х років XX ст., коли фінансово-грошова криза стала каталізатором, а то й причиною катастрофічного ходу історії. Втім, більшість дослідників сходяться в тому, що азійська криза позначила завершення певного етапу розвитку світової економіки і відмову від стереотипів економічної й політичної думки.

За даними статистичного  агентства "Євростат", інфляція в 15 країнах зони євро, що вважаються ядром економічної стабільності Євросоюзу (ЄС), різко виросла 2008 року з 2,1% у грудні й досяглася історичного максимуму - 4% у червні у порівнянні з відповідними місяцями минулого року. У цілому по ЄС, що складається з 27 країн, інфляція в червні 2008 року по відношенню до червня 2007 склала 4,3%.

Настільки сильне відхилення від цільового рівня Європейського Центробанку (ЕЦБ) - 2% на рік - стало головним болем багатьох чиновників. Регіон зіштовхнувся з рекордним за останні 16 років інфляційним тиском. Європейська економіка поки не може впоратися зі зростанням цін на нафту, продовольство й споживчі товари.

Рушійної силою нинішніх інфляційних процесів є зовнішні, незалежні від Євросоюзу фактори: глобальний ріст цін на продукти харчування, а також рекордне подорожчання імпортних  нафти, газу й електроенергії.

Утихомирити зростання  цін в умовах ринкової економіки  можна лише двома способами: або  збільшити обсяг товарів і  послуг, або зменшити кількість грошей. Європа вибрала більш легкий шлях - ЕЦБ підняв процентну ставку з 4% до 4,25%, що обмежило доступність банківських кредитів і тим самим остудило бізнес-процеси, послабивши ріст заробітних плат.

Коли заробітки підвищуються повільніше за інфляцію, люди змушені  менше купувати. Зниження споживчої  активності вже привело до економічного спаду в Данії та Ірландії, а також каталізувало соціальні хвилювання у багатьох великих містах Європи, включаючи столицю ЄС - Брюссель.

Європейці вимагають компенсувати зниження реальних доходів, однак Єврокомісія навідріз відкидає подібну ідею, побоюючись виникнення інфляційної спіралі, коли зростання прибутків дає новий імпульс підвищенню цін.

Усі інфляційні процеси  характеризуються великою інерційністю. Фундамент для нинішнього зростання  цін закладався п'ять-сім років  тому, коли найпотужніші економіки  світу визначили курс на збільшення грошової маси й виробництво біопалива. Саме ці два фактори стали основними двигунами, що штовхають ціни вгору.

Так, на початку десятиліття  світові Центробанки для розігріву  бізнес-процесів увели безпрецедентно низькі процентні ставки. Дешеві гроші, що наводнили економіку, викликали бурхливий ріст валового продукту в більшості регіонів світу.

Однак виробники сировини й енергоресурсів виявилися не в  змозі задовольнити нові апетити  глобальних споживачів - тільки за останній рік ціни на нафту виросли майже вдвічі до 140 дол. за барель, тоді як 2001 року ринкова вартість чорного золота дорівнювала 20 дол./бар [15].

Ще одним маховиком  розкручування інфляційних процесів стало біопаливо. Це офіційно визнали  лідери країн Великої вісімки  на останньому саміті. Євросоюз і США зробили ставку на біопаливо заради скорочення викиду парникових газів і зниження залежності від імпорту нафти. Тим самим вони спровокували дефіцит рапсу, пшениці, сої й інших харчових культур, урожай яких частково був спрямований на виробництво екологічного палива.

Згідно з розрахунками провідного економіста Світового банку  Дона Мічела, 70-75% росту цін на продукти харчування обумовлений скороченням  запасів продовольства через  виробництво біопалива, спекулятивною  активністю та введенням експортних заслонів. Інші 25-30% інфляції відбулися через падіння долара й подорожчання енергоресурсів, що викликало підвищення вартості добрив і транспортних послуг.

У першу чергу від  глобальних інфляційних процесів постраждали  країни, залежні від імпорту енергоресурсів та продуктів харчування. Причому в державах, що розвиваються, де ці складові займають більш вагому частку споживчого кошика, темпи росту цін виявилися, у середньому, удвічі вищими, ніж у ЄС та США.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2.2 [6]

 

Споживчі ціни в країнах, що входять в Організацію економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР - одна з провідних економічних організацій світу, яка включає 30 найбільш розвинених країн, в даний час до неї входять Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Словаччина, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція, Південна Корея і Японія), в лютому 2011 зросли на 2,4% в порівнянні з тим же місяцем 2010 року, що стало максимальним стрибком з жовтня 2008 року.

Таким чином, темпи інфляції прискорилися, оскільки в січні підвищення цін складало 2,2%.

 Зростання інфляції  зумовлене збільшенням темпів  підвищення цін на продукти харчування та енергоносії до 3% і 10,1% відповідно з 2,6% і 8,4% у січні 2011.

 Інфляція без урахування  вартості продуктів харчування  та енергоносіїв у лютому 2011 була стабільною - 1,3%.

 Інфляція в США  прискорилася в лютому 2011 до 2,1% з 1,6% місяцем раніше, у Великобританії - до 4,4% з 4% у січні, в Італії - до 2,4% з 2,1%, у Німеччині - до 2,1% з 2%. У той же час темпи зростання споживчих цін у Канаді сповільнилися до 2,2% з 2,3%, у Франції - до 1,7% з 1,8%, в Японії ціни не змінюються вже три місяці поспіль.

 Зростання споживчих  цін в ОЕСР щодо січня 2011 року в березні склало 0,4%. У Великобританії інфляція склала 0,8%, у Франції, Німеччині і США - 0,5%, у Канаді та Італії - 0,3%. У Японії була відзначена дефляція в 0,1%.

Статистична служба Європейського Союзу повідомила, що зростання рівня інфляції в єврозоні у 2011 році досягло у квітні максимуму за 2,5 року.

Річна інфляція квітня 2011 зросла до 2,8% в порівнянні з 2,7% у  березні, досягнувши рекордно високого рівня з жовтня 2008 року, коли індекс споживчих цін становив 3,2% [5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Антиінфляційна політика та особливості її реалізації в Україні

 

Після виборення Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов'язаних з валютою і валютно-фінансовою системою. Адже міцність фінансово-валютної системи країни визначає її економічну незалежність. Крім того, рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить, без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни. Україна має платіжний засіб (грошову одиницю) - українську гривню. Існують і інші види валюти. Режим функціонування всіх видів валюти в країні є також потужним фактором її подальшого соціально-економічного розвитку. Ось чому питання валюти є завжди в полі зору провідних економістів-фінансистів держави.