Інфляція як проблема високого ділового циклу: показники, види, наслідки (міжнародні зіставлення)

Для того щоб управляти  інфляцією, потрібно знати чинники (причини), що її викликають. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо інфляційних чинників. Прихильники кейнсіанської теорії розглядають це питання у форматі інфляції попиту. Вони виходять із того, що в умовах неповної зайнятості інфляція, як правило, відсутня, оскільки за даних умов зростання сукупного попиту не викликає зростання цін, а втілюється лише в збільшення обсягів виробництва [24, с.337]. В умовах повної зайнятості, коли економіка виробляє потенційний ВВП, збільшення сукупного попиту означає виникнення надмірного попиту, який спричинює інфляцію попиту.

Спираючись на позицію  кейнсіанців, рівень цін в економіці  можна визначити так:

 (1.3)

де Р — рівень цін  в економіці; YAD — сукупний попит; Yp — потенційний ВВП.

Кейнсіанська теорія щодо причин інфляції не повною мірою  відповідає дійсності. Сучасна економічна практика показує, що інфляція спостерігається  не лише в умовах повної зайнятості, а й за умов неповної зайнятості і наявності безробіття. Крім того, інфляція не обмежується лише інфляцією попиту. Важливим елементом загальної інфляції є інфляція витрат. Певний вплив на інфляцію можуть справляти також інфляційні очікування [2, с. 259].

Прихильники монетаристської  теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна, порівняно з вартістю товарів і послуг за даних цін, кількість грошей в обігу. Іншими словами, інфляція виникає тоді, коли «надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів». Позицію монетаристів щодо ролі грошей в інфляційному процесі виявляє широковідоме висловлювання М. Фрідмана, згідно з яким «інфляція завжди і всюди є монетарним явищем». Теоретичною базою монетаристськой позиції слугує рівняння кількісної теорії грошей:

Y × P = M × V, (1.4)

де Y — реальний ВВП; Р  — рівень цін; M — грошова маса; V — швидкість обігу грошей.

Використовуючи кількісне  рівняння, можна визначати рівень цін в економіці за такою формулою:

. (1.5)

Сучасна макроекономіка та економічна практика переконують, що інфляцію не можна пояснити лише надмірним сукупним попитом в умовах повної зайнятості або надмірною грошовою масою. Вона є наслідком великої кількості різноманітних чинників [2, с. 264].

Чинники інфляції попиту. Як відомо, інфляція такого виду виникає  в умовах випереджального зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією, тобто за умов виникнення надмірного сукупного попиту. Але варто пам’ятати, що сукупний попит є агрегатною величиною, яку можна розкласти на три елементи: урядовий попит, попит приватної економіки, іноземний попит. Це дає підстави віднести до чинників інфляції попиту такі чинники, які викликають надмірність цих складових сукупного попиту.

1. Чинники, що викликають надмірний урядовий попит. Такий попит проявляється через бюджетний дефіцит. Але інфляція спричиняється лише в тому випадку, коли бюджетний дефіцит фінансується за рахунок грошово-кредитної емісії. За цих умов зростання урядового попиту не забезпечується адекватним зростанням реального ВВП, тобто сукупної пропозиції. Коли ж бюджетний дефіцит фінансується за рахунок позик, то надмірний урядовий попит нейтралізується відповідним скороченням попиту позикодавців. Отже, чинником інфляції є емісійне фінансування бюджетного дефіциту.

2. Чинники, що викликають надмірний приватний попит. До таких чинників можна віднести надмірне емісійне фінансування приватної економіки, випереджальне зростання доходів населення порівняно із обсягами виробництва, ажіотажний інвестиційний та споживчий попит, інші чинники, що забезпечують випереджальне зростання приватного попиту порівняно із сукупною пропозицією.

3. Чинники, що викликають надмірний іноземний попит на вітчизняні товари та послуги. Такий попит виникає у зв’язку з випереджальним зростанням експорту порівняно з імпортом. Унаслідок цього на внутрішньому ринку сукупний попит зростає на різницю між експортом (доходи) та імпортом (витрати), а сукупна пропозиція скорочується на різницю між імпортом (увезенням товарів і послуг) та експортом (вивезенням товарів і послуг).

Чинники інфляції витрат. Нагадаємо, що інфляція витрат виникає внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції, що проявляється через скорочення сукупної пропозиції. Це означає, що до чинників інфляції витрат належать такі, що збільшують середні витрати в економіці. Їх можна поділити на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх чинників інфляції витрат слід віднести [4, с. 429]:

1. Зростання цін на проміжну продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо). Коли такі ціни зростають, то у підсумку зростають ціни і на кінцеві товари та послуги;

2. Зменшення продуктивності ресурсів (переважно це стосується природних ресурсів);

3. Випереджальне зростання номінальної заробітної плати порівняно з продуктивністю праці;

4. Підвищення податків на продукти.

Зовнішні чинники реалізуються через імпорт товарів і послуг. Якщо зростають ціни на імпортну продукцію, то одночасно з продукцією країна імпортує інфляцію витрат. Складовим цієї інфляції є зростання митної вартості продукції, зниження курсу національної валюти, підвищення податків на імпорт. Типовим прикладом імпортованої інфляції є зростання цін на імпортні енергоносії.

Інфляційні очікування. Роль інфляційних очікувань полягає  
в тому, що економічні суб’єкти, фіксуючи загальне зростання цін  
у минулому періоді або передбачаючи несприятливу економічну кон’юнктуру в майбутньому періоді, впливають на динаміку цін. Реагуючи на несприятливі очікування, наймані працівники наперед вимагають підвищення заробітної плати, підприємства заздалегідь підвищують ціни на свою продукцію, комерційні банки упереджувально піднімають проценти за кредит тощо. В умовах високих інфляційних очікувань гроші стають «гарячими», від них намагаються якнайшвидше звільнитися. Це підвищує швидкість обігу грошей, що у свою чергу прискорює інфляцію. Отже, інфляційні очікування вносять окремий вклад у загальну інфляцію незалежно від співвідношення між сукупним попитом і сукупною пропозицією [3, с 186].

Інфляція впливає на різні аспекти соціально-економічного життя країни. Негативні економічні та соціальні наслідки викликає висока інфляція. Розглянемо основні соціально-економічні наслідки високої інфляції.

Зниження реальних доходів  населення. Воно виникає за умов, коли темп зростання номінальних доходів  людей нижчий від темпу інфляції. Це стосується передусім осіб, які  отримують фіксовані номінальні доходи (працівники державних установ, пенсіонери та інші особи, що живуть за рахунок соціального забезпечення). Втрачають реальні доходи і робітники, що працюють у депресивних галузях, в яких відсутні можливості для підвищення номінальної заробітної плати пропорційно зростанню цін. На противагу їм робітники, що працюють в прогресуючих галузях, мають можливості домагатися пропорційного або навіть випереджального зростання номінальної заробітної плати порівняно з інфляцією.

Знецінення фінансових активів. Під впливом інфляції зменшується реальна вартість фінансових активів із фіксованою вартістю (ощадні рахунки, облігації тощо). Зазвичай майже всі фінансові активи приносять дохід у формі процента. Але якщо темп інфляції перевищує процентну ставку, то їхня реальна вартість зменшується.

Порушення відносин між  позикодавцями та позичальниками. Від  інфляції виграють позичальники коштів (дебітори),  
а програють позикодавці (кредитори). Це зумовлено тим, в умовах інфляції позичальник отримує гроші за однією купівельною спроможністю, а повертає — за нижчою. Особливо згубними для відносин між дебіторами та кредиторами є наслідки від неочікуваної інфляції. Очікувану інфляцію позикодавець може враховувати за допомогою адекватної індексації процентної ставки. Але якщо фактичний темп інфляції вищий від очікуваного, то кредитор втрачає частину реального доходу на користь дебітора.

Зниження мотивації  до інвестування. Як відомо, інвестиційні кошти вкладаються на тривалий період, в межах якого економічна кон’юнктура  і прибутковість капіталу можуть змінюватися. Одним із показників економічної кон’юнктури є інфляція. Якщо через кілька років інфляція зросте порівняно з поточним періодом, то прибутковість вкладених інвестицій реально може зменшитися. Тому в умовах нестабільної інфляції, яка не піддається прогнозуванню, у підприємств знижується мотивація до інвестування.

Перерозподіл доходів  між приватним сектором і державою. В умовах інфляції існує кілька шляхів перерозподілу доходів домогосподарств  на користь держави. Основний з них зумовлений тим, що інфляція зменшує реальну вартість грошей або їхню купівельну спроможність. Тому домогосподарства несуть певні втрати від зменшення реальної величини своїх грошових залишків (запасів). Ці втрати є інфляційним податком, який отримує держава як емітент грошей.

 

 

 

 

2. Аналіз інфляційних процесів  у країнах світу

Основне завдання центрального банку – підтримання стабільності купівельної спроможності вітчизняної  грошової одиниці. За останні 10 років  дедалі більше центральних банків визначає своєю головною ціллю забезпечення низького рівня інфляції. Для багатьох інших центральних банків інфляція є ціллю монетарної політики. Як правило індикатором виконання завдання слугує індекс споживчих цін. Проте в короткостроковому періоді інфляція не перебуває під повним контролем центрального банку, а зміни в монетарній політиці повільно впливають на зміну цін протягом певного проміжку часу. Тому розробники монетарної політики центрального банку почасти користуються таким показником як базова інфляція. Цей підхід дає змогу застосовувати точніший індикатор виміру зміни цін основного “ядра” товарів та послуг, а тому спияти економічному зростанню та подоланню інфляції.

 Як один із варіантів в Україні  може застосовуватися такий показник як базова інфляція, виміряна статистичним методом. Оскільки в українському кошику споживчих товарів значною є питома вага продовольчих товарів (мал.2.1), то видаляти весь їх перелік неприпустимо. У процессі дослідження базової інфляції з кошика вилучаються такі товари як :

• “паливо”
• “послуги зв‘язку”
• “інші послуги”

Мал. 2.1.- кругова діограма

оновленного споживчого кошика

• “інші продовольчі товари”,

які мають незначну питому вагу у споживчому кошику.

Отриманий ряд споживчої  та базової інфляіцї подано у таблиці 2.1. Судячи з розрахунків, дефляцію за перші дев‘ять місяців 2002 року спричинило саме зниження цін на продовольчі товари. Тому, наприклад, показник інфляції, виміряної за допомогою нового кошика має, з одного боку позитивне значення, а з іншого – є стабільнішим і прогнозованішим.[17]

 

Таблиця 2.1. – показники  інфляції (1991 – 2002р.р.)/ %

Показники	1999	2000	2001	2002(9 міс.)
Фактична інфляція	119,2	125,8	106,1	96,7
Базова інфляція	113,7	114,3	102,5	100,7

 

Міністерство статистики України (нині – Державний комітет  статистики України) починаючи із серпня 1991 року обчислює індекс інфляції щомісяця.

Мал. 2.2. – графік зв‘язку  індекса-дефлятора ВВП та середньорічного  темпу інфляції.

Данні обчислень( наведені в таблиці 2.2.) свідчать про те, що приблизно з середини 1993 року в Україні відбувався значний спад середньорічного темпу інфляції.[19]

  Якщо ж подивитися на графік різниці між зміною індекса – дефлятора внутрішнього продукту та середньорічного темпу інфляції (Мал. 2.3.) то ми можемо бачити, що незважаючи на значний стрибок в 1993 році їх темпи приблизно рівні, тобто десь з 1994 року суттєвої зміни в показниках немає. Це

Мал. 2.3. – графік різниці  між зміною індекса-дефлятора ВВП  та середньорічним темпом інфляції.

говорить про те, що ці два поняття пов‘язані між  собою, а значить і міри, що їх застосовують економісти для подолання темпів інфляції, впливають і на зміну індексу – дефлятора валового внутрішнього продукту.

Щоб точніше дослідити  темпи інфляції в Україні можна  використати данні таблиці (таблиця 2.2.), що її наводить щомісячний журнал “Вісник НБУ”[17].

 

Таблиця 2.2. – індекси  цін споживчого ринку України (1991-1999р.р.)/ %

Період	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999
За  рік уцілому	390	2100	10256	501	281.7	139.7	110.1	120	119.2
Середньомісячний  темп зростання	112	128.9	147.1	114.4	109.0	102.8	100.8	101.6	101.5

 

Згідно з даними цієї таблиці ми бачимо, що з 1991 року , тобто  з року встановлення незалежності України, коли ще не було міцного економічного апарату, а залишився старий посткомуністичний, інфляція зростала. Проте починаючи з кінця 1993 року ми маємо можливість бачити,  що темп інфляції зменшується і досить швидкими темпами. Так порівняно з 1991 роком в 1999 році темп інфляції був більше ніж у два рази нижчим.