Модель економічного зростання Харрода-Домара

Автори моделі вважали, що інвестиції визначаються акселератором, який діє по-різному залежно від  стану економіки. У періоди "економічних  бумів" акселератор призводить до розширення сукупного доходу за межі рівноважного рівня, що підносить економіку на щабель, який перевищує обсяги можливого продукту. На противагу цьому, у період економічної депресії відбувається скорочення, яке зменшує зростання до рівня нижчого, ніж потенційно можливий.

Якщо поштовх до зростання, за логікою моделі, іде від заощаджень, то цілком природним є бажання прискорити зростання за рахунок збільшення заощаджень. Це примушує шукати відповіді на запитання: як стимулювати заощадження?

Помічено, що різні прошарки суспільства заощаджують по-різному, власники — більшою мірою, одержувачі зарплати — меншою. Однак звідси, як виявилося, зовсім не випливає, що для стимулювання зростання слід здійснити в суспільстві перерозподіл доходів на користь груп із високою схильністю до заощаджень. Саме представники таких груп в умовах відкритої економіки можуть, за вигідних для них умов, більш охоче вкладати кошти за кордон, ніж у вітчизняну економіку. На прискорене зростання в цьому випадку можна розраховувати лише після повернення в країну доходів, одержаних на закордонні інвестиції.

Певними відмінностями  у заощадженні відрізняються  приватний і державний сектори. Заощадження приватного сектора складаються із заощаджень домогосподарств, некорпоративних підприємств та корпорацій; заощадження державного визначаються ступенем перевищення доходів над поточними витратами. Вважається, що схильність до заощаджень державного сектора є вищою. Крім того, з державного сектора робиться менше інвестицій за кордон. Чи варто на підставі цього рекомендувати розширювати державний сектор? Аж ніяк, оскільки ефективність державного сектора (його здатність виробляти продукт) у багатьох випадках є нижчою, ніж приватного.

Визнано, що важливим засобом  збільшення національних заощаджень у сучасному світі є зменшення дефіциту державного бюджету. Певним чином на величину заощаджень впливає і демографічний чинник. Чим вищою є частка населення працездатного віку, тим вищий рівень заощаджень.

Помічено, що не лише заощадження, перетворюючись на інвестиції, визначають економічне зростання, а й, навпаки, у країнах із високим і стійким зростанням підвищується схильність населення до заощаджень. Це продемонстрували, зокрема, Японія та Південна Корея. Так, заощадження у домашніх господарствах Японії впродовж 1970-1986 pp. були значно вищими, ніж в інших розвинутих країнах — 23% доходу, тоді як у СІЛА вони становили 14,3%, у Великобританії — 10,4%, у Швеції — 7,8%. Із зростанням економіки стрімко збільшувалися і національні заощадження Пів 
нічної Кореї — з 10% ВНП у середині 60-х років до 32,8% у 1986 р.

Ми вже акцентували  увагу на тому, що модель Харрода-Домара ґрунтується на ідеї відповідності  між заощадженнями та інвестиціями. Закладати таке вихідне положення  у модель, що тлумачить зростання економіки послідовно ринкового типу, напевне, доречно і обґрунтовано. Але у країнах, що розвиваються, в постсоціалістичних державах складно забезпечити відповідність між заощадженнями та запланованими інвестиціями підприємств. Тому важливо з'ясувати, які чинники, окрім заощаджень, можуть впливати на інвестиції.

Висновки

Найпростішою моделлю  зростання є виробнича функція. 
Вона відображає залежність зростання продукту від збільшення дії певних факторів та показує, що зростання кожного фактора має для зростання продукту різне значення.

Крім головних (фізичних) факторів зростання — праці, землі та 
капіталу, — існує низка нефізичних факторів. Серед них: застосовувані технології, рівень освіти, відкритість економіки, макроекономічна стабільність тощо.

Серед специфічних чинників післявоєнного зростання теоретики відзначають  "динаміку  надолуження"  та перехід значної 
кількості країн до системи змішаної економіки з усіма властивими їй перевагами.

У теорії виробилися два  підходи до пояснення механізму  економічного зростання: маржиналістський, або неокласичний, і структуралістський. Маржиналістський підхід ґрунтується на гіпотезі паралельної і спрямованої в одному напрямі дії факторів. Структуралісти акцентують увагу на тому, як впливає зміна структури економіки на економічне зростання.

Модель Харрода-Домара пояснює економічне зростання нагромадженням запасу капіталу, який зростає із збільшенням чистих інвестицій. Останні визначаються як такі, що залежать від заощаджень.

 У моделі Харрода-Домара  зростання розглядається як функція  заощадження та ефективності  капіталовкладень. Розробка моделі Харрода-Домара дала поштовх до теоретичних пошуків у сфері стимулювання  заощадження.Проте вони не м

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: Частина 1. Загальна економічна теорія, Частина 2. Спеціальна економічна теорія / Підручник. – Київ: Ніка-Центр. Ельга, 2000р.
2. Беляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навчальний посібник. – Київ: КНЕУ,2001р.
3. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – Київ: Знання- Прес, 2001р.
4. Мочерний С.В. Політична економія: Навчальний посібник. – Київ: Знання- Прес, 2002р.
5. Основи економічних теорій / Під редакцією В.А.Предборського. –К.: Фенікс, 2001.
6. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв; за ред. д-ра екон. Наук, проф. К.Т. Кривенка. - Київ: КНЕУ,2001р.
7. Юхименко П.І., Леоненко П.М., Історія економічних учень: Навчальний посібник. – Київ: Знання- Прес, 2002р.