Механізм грошово-кредитного рулювання

Боргове забов’ язання банку-позичальника є активом для центрального банку, що записується в активах балансу центрального банку як позики комерційним банкам. Водночас у пасивах його балансу буде збільшено резерви комерційних банків. Для комерційного банку його боргове забов’язання є пасивом і записується у його балансі як «Позика у центрального банку». Оскільки позики у центрального банку не вимагають жодних обов’язкових резервів, уся сума позики є надлишковими резервами. Дисконтні позики відображаються у балансах центрального банку і комерційних банків так:

Активи	Пасиви
+ Позики комерційним банкам	+ Резерви комерційних банків

Баланс комерційного банку

Активи	Пасиви
+ Резерви	+ Позика в центрального банку

Рис. 3.2.1. Баланс центрального банку

 

Облікова ставка Національного  банку України — виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу з них і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші.

Облікова ставка Національного банку — один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.

Національний банк:

— установлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями (ст. 27 Закону про НБУ);

— здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют (абзац другий ст. 46 Закону про НБУ).

Визначення рівня та характеру змін облікової ставки Національного банку залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку (п. 3.2 Положення № 389).

Національний банк здійснює оприлюднення облікової ставки, затвердженої постановою Правління Національного банку, через засоби масової інформації (п. 3.4 Положення № 389). Розмір облікової ставки НБУ може доводитись до відома користувачів відповідними листами.

Термін дії	Розмір
з 15.06.2009	11.0%
з 12.08.2009	10.25%
з 08.06.2010	9.5%
з 08.07.2010	8.5%
з 10.08.2010	7.75%
з 23.03.2012	7.5%

Рис. 3.2.2. Облікова ставка НБУ

 

Отже, отримання комерційними банками  позик у центрального банку збільшує їхні резерви та здатність до кредитування.

Однак результати від зміни облікової ставки залежать не від центрального банку, а від комерційних банків. Якщо, наприклад, облікову ставку знижено, але небагато банків хочуть взяти дисконтні позики, то це може не вплинути на резерви банків і пропозицію грошей.

Наслідки зміни облікової ставки досить невизначені для національної економіки, бо ЦБ не може точно передбачити обсяг кредитів, які візьмуть у нього комерційні банки. Загалом зміна облікової ставки здебільшого сигналізує про наміри ЦБ щодо майбутньої монетарної політики.

 

 

 

3.3 Узгодженість між фінансовою  та монетарною політиками

Взаємоузгодженість між  фіскальною та монетарною політиками - це шлях до проведення успішної стабілізаційної політики держави, що є її безпосередніми інструментами.  Між фіскальною та монетарною політикою існує тісний взаємозв'язок.

Існування тісного взаємозв'язку між  фіскальною і монетарною політиками означає, що їх автономне застосування зменшує ефективність стабілізаційної  політики. Саме тому для забезпечення високої ефективності стабілізаційної  політики заходи фіскальної та монетарної політик мають узгоджуватися  між собою. Так, якщо метою стабілізаційної політики є приборкання та контроль за рівнем інфляції, то потрібно застосовувати не лише заходи контролю за грошовою масою, а й засоби мінімізації бюджетного дефіциту.

Фінансова політика, що являє собою  комплекс дій і заходів держави  в межах наданих їй функцій  та повноважень у сфері фінансів, завжди має бути адекватною відповідній  економічній та політичній ситуації, що складається в певний історичний момент у конкретній країні. Немає і не може бути хорошої чи поганої фінансової політики самої по собі. Її оцінка залежить від того, наскільки вона відповідає вимогам часу і дає змогу досягати намічених цілей розвитку суспільства. При цьому держава володіє різноманітними методами та формами, інструментами і важелями фінансового впливу, які дають можливість вирішувати поставлені завдання з різними затратами і наслідками.

Фінансова політика полягає у поєднанні  конкретних цілей та відповідних  засобів, за допомогою яких вирішуються  поставлені завдання. Цілі фінансової політики випливають із потреб економічного розвитку і досягнення високого рівня індивідуального й суспільного добробуту. Основним вектором фінансової політики є забезпечення економічного зростання в країні через механізми фінансового впливу на попит і пропозицію, на споживання, заощадження та інвестиції.

А фіскальна й монетарна політика не стали механізмом, який би допомагав  уряду проводити в повному  обсязі структурні реформи. Значна частина  рішень у сфері фіскальної та монетарної політики підпорядковується не стратегічним економічним міркуванням, а є предметом політичного торгу. Відсутність, суперечливість чи невизначеність стратегічних пріоритетів перешкоджає, відповідно, й виробленню збалансованої стабілізаційної політики держави. А окреме застосування важелів і інструментів фіскальної та монетарної політики, як було визначено вище, гальмують її ефективне застосування.

В аналітичній економіці точиться гостра полеміка з приводу використання фіскального і монетарного інструмента для стабілізації національної економіки. Центральними пунктами полеміки є такі 2 питання. По-перше, що дає кращі результати в стабілізації економіки – активне застосування фіскальних і монетарних інструментів чи їх невикористання? Інакше кажучи, якою має бути економічна політика – активною чи пасивною? По-друге, чи в проведенні економічної політики доцільніше дотримуватися заздалегідь установлених правил, чи творці економічної політики повинні оперативно реагувати на зміни економічних умов?

Для проведення монетарної політики економісти пропонують такі 3 правила. Перше з них запропонували  монетаристи, які справляють нині значний  вплив на формування економічної  політики в багатьох країнах світу. Вони вважають, що економіка, яка ґрунтується на приватній власності, – стабільна, а економічна політика – дестабілізує її. Стрижнем філософії економіки монетаризму є грошове правило: оптимальна монетарна політика ґрунтується на зростанні пропозиції грошей установленим темпом, який не залежить від економічних умов.  Підтримання усталених низьких темпів зростання пропозиції грошей стабілізує ціни і рівень зайнятості, а фактичний рівень національного виробництва збігається з природним.

Нарешті, економісти пропонують третє  правило проведення монетарної політики: контроль за рівнем цін. За цим правилом, ЦБ оголошує планові показники зміни рівня цін. Коли фактичні темпи інфляції перевищують заплановані, то ЦБ знижує темп зростання грошової маси. І навпаки, банк підвищує темпи зростання грошової маси, коли фактичні темпи інфляції нижчі від запланованих. Отже, орієнтація ЦБ на темпи зростання номінального ВВП чи рівня цін захищає національну економіку від збурень, пов’язаних зі зміною швидкості обігу грошей.

Ще одна група економістів пропонує для проведення фіскальної політики правило циклічно збалансованого бюджету. Відповідно до нього бюджет не обов'язково має бути збалансованим щорічно; достатньо, щоб він був збалансований за весь діловий цикл. Фіскальні заходи уряду мають сприяти нейтралізації бюджетного дефіциту, що виникає в роки спаду, за рахунок бюджетних надлишків у роки піднесення. Проте проведення фіскальної політики відповідно до цього правила ускладнювалося б тим, що глибина спаду і піднесення, а водночас і розміри надлишку чи дефіциту бюджету, не збігаються.

Чимало економістів і політиків пропонують правила і для проведення фіскальної політики. Серед них найважливішими є правило щорічно збалансованого бюджету. За цим правилом, державні видатки не мають перевищувати надходжень до державного бюджету. Одна група економістів обґрунтовує необхідність щорічно збалансованого бюджету небезпекою бюджетних дефіцитів і зростанням державного боргу.   Інша група вважає, що бюджет потрібно щорічно збалансовувати, аби обмежити зростання державного сектора, який знижує ефективність функціонування національної економіки. Згідно з цим поглядом, дефіцити бюджету дають змогу політикам розвивати різні програми і дарувати суспільству вигоди без поточного зростання податків, потрібних для оплати цих програм. Ця група економістів розглядає бюджетні дефіцити як вияв фундаментальної проблеми – зазіхання держави на приватний сектор.

Унаслідок цих обставин значна частина  економістів відкидає правила щорічно збалансованого і циклічно збалансованого бюджету і дотримується концепції функціональних фінансів. Згідно з цією концепцією, питання про збалансування бюджету не є головним, бо мета фіскальної політики — досягнення рівноваги національної економіки, а не бюджету. Якщо шлях до цієї мети супроводжується великим і дедалі більшим державним боргом, то проблема збалансованого бюджету відсувається на другий план. За цим підходом, проблеми, пов'язані з бюджетними дефіцитами, є менш суттєвими, ніж макроекономічна стабільність. Державний бюджет становить передовсім інструмент підтримання стабільності економіки. Як фінансувати державні видатки — через підвищення податків чи через державну позику — залежить від наявних економічних умов.

Прихильники концепції функціональних фінансів стверджують, що у фазі піднесення податкові надходження автоматично збільшуються, що усуває дефіцит бюджету. Крім того, державний борг не такий обтяжливий, як уважає більшість людей, бо можливості уряду фінансувати дефіцити практично безмежні: підвищення податків, емісія грошей тощо.

Відповідно з метою виправлення  наявних в економіці України  деформацій державним органам необхідно  усвідомити, що основною (кінцевою) метою  застосування важелів стабілізаційної  політики є подолання інфляції, забезпечення стійкого економічного зростання та раціоналізація економічної структури, які в подальшому визначатимуть її загальний стан та шляхи подальшого розвитку.

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Кредитно-грошова політика відіграє важливу роль у політиці держави. Одним з найважливіших міністерств  держави є Міністерство Фінансів, що проводить кредитно-грошову політику відповідно до завдань і цілей  розвитку держави й суспільства.

З погляду економіки й грошового  обігу контроль над кредитом покликаний орієнтувати емісію грошей на досягнення економічних і фінансових завдань уряду. У цілому державні органи покликані забезпечити розподіл кредитів на користь приватних осіб, підприємств і при необхідності держави в такому обсязі, під такий відсоток і на такі строки, які найбільше відповідають інтересам суспільства.

У ринковій системі держава – це механізм, призначений для того, щоб одні громадяни (з більше високим доходом) платили - через податки - іншим (тим, що отримують менший дохід). У нових умовах головними факторами благополуччя особистості стають її ініціатива, прагнення до персональної активності, готовність самої вибирати варіанти економічних рішень.

На сучасному ж етапі розвитку, в епоху бурхливих змін на світовій арені, особливої важливості набули питання, пов*язані з системами державного регулювання. Від методів та інструментів державного регулювання залежить демократичний устрій в суспільстві.

Отже можна зробити такі висновки:

• основними інструментами регулювання грошової маси в цей час в світовій економіці є операції на відкритому ринку. Шляхом купівлі та продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів, центральний банк може здійснити вливання резервів в кредитну систему держави або вилучити їх з обороту. Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком спільно з групою дорідних банків та інших фінансово-кредитних закладів;
• серед інструментів монетарної політики зміна Банковської облікової ставки займає друге місце за значенням після політики центрального банку на відкритому ринку;
• третім інструментом монетарної політики є зміна норми обов’язкових резервів. Цей інструмент, на думку спеціалістів, які займаються цією проблемою, є найбільш потужним, але в той же час достатньо грубим, оскільки торкається основ усієї Банковської системи. Навіть незначна зміна норми обов’язкових резервів може викликати значні зміни в об’ємі банківських депозитів та кредитів, тому вживається цей інструмент у виключних випадках.