Механізм грошово-кредитного рулювання

Державне регулювання економікою за допомогою грошово-кредитних  інструментів є впливом на кількість  і ціну (процентну ставку) позичкового  капіталу, для того щоб, відповідно до цілей державної економічної  політики, впливати на попит і механізми  використання кредитів в економіці.

Тактика монетарної політики мусить бути гнучкою, тобто змінюватися  відповідно до ситуації на ринку. Реакцією держави на економічну кон’юнктуру є альтернатива: політика «дорогих грошей» — політика «дешевих грошей». Політика «дорогих грошей» здійснюється зменшенням грошової пропозиції за умов інфляційного зростання економіки, коли потрібно стримувати сукупний попит. Політика «дешевих грошей» здійснюється збільшенням грошової пропозиції за умов неповної зайнятості, коли необхідно стимулювати виробництво.

Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої органи - центральний  банк і відповідні урядові структури - міністерство фінансів, органи нагляду  за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, Інституції щодо страхування  депозитів, а також інші установи. Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.

Об'єктами, на які спрямовуються регулятивні заходи грошово-кредитної політики, можуть виступати:

• пропозиція грошей;
• процентна ставка;
• валютний курс;
• швидкість грошового обігу;
• рівень інфляції тощо.

Також, грошово-кредитної політики є держава в особі центрального банку й відповідних урядових структур — міністерства фінансів, скарбниці, органів нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, установ зі страхування депозитів  та інші.

Кредитно-фінансове обслуговування суб’єктів економіки є найважливішою  функцією банківської системи. Банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку України (НБУ) та інших банків, у тому числі державних (Зовнішньоекономічний банк України, Ощадний банк України) та комерційних банків різних видів і форм власності.

Банки — це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучених коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування економіки, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених законодавством.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної  політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші державні органи - Уряд, Міністерство фінансів, Верховна Рада.

Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні  показники, що слугують орієнтирами  для формування цілей грошово-кредитної  політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний і торговельний баланси, рівень зайнятості тощо). Верховна Рада регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

В Україні засади грошово-кредитної  політики, згідно із Законом «Про Національний банк України», мають ґрунтуватися на основних критеріях та макроекономічних показниках ДПЕСР України на відповідний  період, що включають прогнозні показники  обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру  дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торговельного  балансів.

Правову основу грошово-кредитного регулювання  в Україні становлять Конституція  України, Закони «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та інші нормативно-правові акти.

У загальному вигляді завдання монетарної політики полягає у створенні  умов, за яких економічні агенти, реалізуючи свободу вибору, здійснювали б  дії, що збігаються з цілями економічної  політики держави.

Кінцева мета грошово-кредитного регулювання  економіки збігається з основоположними  цілями макроекономічної політики держави. Тобто, центральний банк, будучи функціональним органом країни з регулювання  грошового обігу, прагне досягнення цілей, що їх ставить перед собою уряд.

Складником процесу розроблення  грошово-кредитної політики є визначення проміжних її цілей.  Важливість проміжних цілей базується на твердженні, що для центрального банку досягнення стратегічних цілей е досить складним завданням; для передання імпульсів грошово-кредитної політики до її кінцевих цілей необхідний тривалий час.

Отже, до основної мети монетарної політики треба віднести стабільність цін. Лише за умов стабільних (або майже стабільних) цін економічні агенти здатні вести передбачувану і ефективну господарську діяльність. За всіх часів і режимів в економіці головною умовою непохитності держави були і залишаються стабільні гроші.

1.2. Класифікація інструментів грошово-кредитної політики

Грошово-кредитне регулювання - це один з елементів  економічної політики держави, являє  собою сукупність заходів, спрямованих  на зміну грошової маси в обігу, обсягу кредитів, рівня процентних ставок і інших показників грошового  обігу і ринку позичкових капіталів.

Основними інструментами  грошово-кредитного регулювання є:

1.Мінімальні резервні вимоги - це  обов'язкова норма внесків комерційних  банків у центральному банку.

2. Офіційна облікова, або дисконтна ставка - ставка, застосовувана центральними банками в операціях із комерційними банками по обліку короткострокових державних облігацій, переобліку комерційних векселів і інших цінних паперів, які відповідають вимогам центрального банку.

3. Рефінансування - кредитування комерційних  банків.

4. Операції на відкритому ринку  - операції центрального банку  по купівлі-продажу цінних паперів.

 

Рис.1.2 Класифікація інструментів грошово-кредитного регулювання

 

По об'єктам впливу - стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія), або її обмеження (кредитна рестрикція). За допомогою проведення кредитної експансії центральні банки переслідують цілі підйому виробництва і пожвавлення кон'юнктури; за допомогою кредитної рестрикції вони намагаються запобігти "перегріванню" кон'юнктури, що спостерігається в періоди економічних підйомів.

За формою інструменти грошово-кредитного регулювання розділяються на адміністративні (прямі) і ринкові (непрямі).

Адміністративними є інструменти, що мають форму директив, розпоряджень, інструкцій, що виходять від центрального банку і спрямовані на обмеження  сфери діяльності кредитного інституту.

Під інструментами ринкового характеру  розуміють кошти впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу  за допомогою формування визначених умов на грошовому ринку і ринку капіталів.

По характеру параметрів інструменти грошово-кредитного регулювання розділяються на кількісні і якісні.

За допомогою використання кількісних методів відбувається вплив на стан кредитних можливостей банків, а отже, і на грошовий обіг у цілому. Якісні інструменти являють собою варіант прямого регулювання якісного параметра ринку, як-от - вартості банківських кредитів.

По термінах впливу інструменти грошово-кредитного регулювання розділяються на довгострокові і короткострокові відповідно до задач реалізації найближчих і перспективних цілей грошово-кредитної політики.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної  політики Національного банку України є:

1) визначення та регулювання  норм обов'язкових резервів для  комерційних банків;

2) процентна політика - регулювання  центральним банком попиту та  пропозиції на грошові кошти  як через зміну процентних  ставок за своїми операціями, так і шляхом рекомендацій  щодо встановлення процентних  ставок за активними та пасивними  операціями банків з метою  впливу на процентні ставки  суб'єктів грошово-кредитного ринку  та дохідність фінансових операцій;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами  - здійснення валютних інтервенцій  шляхом купівлі-продажу валютних  цінностей на валютних ринках  з метою впливу на курс національної  валюти щодо іноземних валют  і на загальний попит та  пропозицію грошей в Україні;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту  капіталу;

7) емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.

 

Рис. 1.3 Засоби і методи грошово-кредитного регулювання НБУ

 

Ступінь розвитку фінансово-кредитної  системи країни, її інфраструктурних елементів визначає інструментарій грошово-кредитної політики, від  якого багато в чому залежить ефективність здійснення монетарного регулювання. 

Інструменти грошово-кредитної політики згідно з Законом України "Про  Національний банк України":

o визначення й регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків і фінансово-кредитних установ o процентна політика;

o рефінансування комерційних банків;

o управління золотовалютними резервами;

o операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) на відкритому ринку;

o регулювання імпорту та експорту капіталу;

o емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.

Отже, грошово-кредитне регулювання  економіки — це багатобічна й  складна робота, котру здійснює НБУ як центральний банк держави.

РОЗДІЛ  ІІ.  МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОШОВОГО  РИНКУ

2.1. Види та функції грошей

Гро́ші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу. Крім того, вони є засобами нагромадження та платежу. З утворенням світового ринку, деякі національні гроші виконують функції світових  

До виникнення грошей будь-який товар-еквівалент не втрачав цих протиріч. Тому ,виконуючи еквівалентну роль, товар залишався товаром. З появою золта як загального товару, відмовою від деяких його характеристик як благоодного металу для виконання функції обміну, протирічча, властиви золоту як товару втрачали свою гостроту.   

Протиріччя  товарного обміну. які були вирішені за допомогою грошей 
* вартість і мінова вартість 
* абстрактна і конкретна праця 
* суспільнонеобхідні та ідндивідуальні витрати праці

Реалії  свідчатьпро роздвоєння вартості грошей як грошей і грошей як товару. При виконанні золотом функциї загального еквіваленту його вартість як товару раегувала на зміну потреб в цьому товарі. Якщо розглядати гроші як гроші, то додатковий фактор зміни їх вартості - зміна суспільних потреб в грошах, динаміка золотих запасів, попередні заощадження та ін.

Вартість  золота, іншими словамі, виражалася їх споживною вартістю для людей. Оскільки вартість будь -якого товару є результат суспільних витрат. На його виробництво, а для конкретної особи при обміні має значення тількі еквівалентна сутність грошей, виникає можливість поступового вирішення проблеми протирічча конкретної та абстрактної праці, втіленої в грошах.     Оскільки при обміні товарів для товаровиробника важливо тільки скільки вартий товар саме для нього, суспільні витраті на виробництво грошей його не цікавлять. Тому товар набуває властивостей, коли суспільнонеобхідні витрати виступають як індивідуальні. 

Найбільш  чуттєво реагувала на зміну вартості золота монета. Під вплівом обігу зменшувалася цінність монети , але номінальна вартість монети не змінювалась. Номінальна і реальна вартість монети могли не співпадати і під впливом розвитку видобування золота. Вартістьмонети могла зменшуватись, але деякий час суспільство продовжувало приймати її як повноцінну.

              Виділяють п’ять функцій грошей: 
* міра вартості 
* засіб обігу 
* засіб платежу 
* засіб нагромадження 
* світові гроші

Міра вартості - функція, в якій гроші виступають як засіб вимірювання  вартості товарів і засіб їх порівняння. Завдяки цій функції всі товари стають якісно однорідними і кількісно  вимірюваними.

Засіб обігу - гроші розривають межі товарного обміну. Товарна метаморфоза Т-Г-Т’ завдяки грошам може розріватися на два акти: Т-Г і Г-Т’. Це - новий етап розвитку товарних відносин.

Засіб платежу - гроші виступають як миттєвий посередник при товарообміні. Цю функцію гроші виконують реально.

Функція засобу платежу повною мірою  включає загрозу неплатежу. При      широкомасштабності неплатежів ця функція  провокує грошово-кредитну кризу.

Засіб нагромадження -гроші виконують  нагромадження вартості у всіх формах в процесі розширеного відтворення. Сучасні форми - накопичення грошові знаки (д) нерозвинутих країн інвалюта), ЦП, золото і вироби з золота, вклади в банках і ін.