Государство и рынок труда

Дуже важливо уникнути такого положення, при якому відновлення економічного зростання буде відбуватися при  високій і застійної безробіття. 
Загострення проблеми зайнятості в цьому випадку просто неминуче. По-перше, може збільшитися вивільнення робочої сили на підприємствах. Для вирішення цих проблем знадобиться корінний перелом у динаміці інвестицій, активізація роботи з перепідготовки кадрів, стимулювання приватного підприємництва, розширення допомоги безробітним. Разом з тим у міру посилення економічної віддачі від ринкових перетворень буде збільшуватися інвестиційний потенціал, стабілізуватися економічне зростання, розширюватися потреба народного господарства у робочій силі.

Для забезпечення економічного зростання, що супроводжується збільшенням  зайнятості потрібно:

• поява ринково орієнтованої, захищеного державою і соціально  відповідального власника виробничих і фінансових ресурсів, заохочення його підприємницької активності; залучення внутрішніх та іноземних інвестицій;

• забезпечення умов для матеріальної зацікавленості працівників, розвитку їх потреб, розширення інфраструктури для їх задоволення, а також відповідності  професійного рівня працівників  рівня матеріально - технічної бази.

Реалізація цих вимог можлива  лише на основі використання розвиненого  ринкового господарського механізму  в поєднанні з державним регулюванням. Насамперед необхідно удосконалення  територіальної структури виробництва, а саме: подолання нерівномірність розвитку продуктивних сил по регіонах, надмірної спеціалізації регіонів, більш повне використання місцевих ресурсів і можливостей з урахуванням особистого трудового потенціалу, усунення відставання сфер соціальної інфраструктури регіонів від потреб. Для цього необхідна територіальна мобільність робочої сили, що вимагає певного регулювання, оскільки велика небезпека посилення розбіжностей у забезпеченості регіонів робочою силою, зокрема зростання дефіциту кадрів в регіонах зі складним рівнем проживання.

Можливості регіонів поліпшення територіального  розміщення виробництва обмежені. Основне  значення для цього мають перелив  капіталу, взаємодія фінансового  та промислового капіталу, діяльність фінансово-промислових груп та інших  економічних об'єднань. Для забезпечення зайнятості населення велике значення сфери послуг. Проте до цих пір розвивається переважно одне посередництво, а не виробничі послуги. Відбувається це через відсутність дієвої системи підтримки малого бізнесу, падіння платоспроможного попиту населення, відсутність необхідних навичок, обмеженість можливостей отримання відповідних професій.

Значно знижують трудову мотивацію  працівників зрівняльні тенденції, які проявляються як старих, так  і нових формах. Цьому сприяють компенсаційні надбавки, натурализованная оплата. Різко зросли відмінності між оплатою праці керівного складу і рядових працівників. З'явилася необхідність гарантувати виплату заробітку, формувати стосовно нових умов ціну робочої сили, еквівалентно оплачувати підвищені витрати праці, стимулювати зростання його якості. Особливою проблемою є доцільність ув'язки заробітку різних категорій працівників з рентабельністю виробництва. 
Умовою вирішення цих завдань є не тільки збільшення ресурсного забезпечення на основі економічного зростання, але і розвиток законодавства і відповідну зміну громадської відношення до даних проблем.

                 2.2 Основні завдання регулювання ринком праці

Можна виділити такі основні завдання, що стоять перед державою на ринку праці: по-перше, досягнення такого співвідношення між попитом і пропозицією праці, а також його активної і резервної частинами, при якому, з одного боку, забезпечується необхідний рівень життя основної маси населення, а з іншого - зберігаються ефективні стимули до праці. По-друге, формування оптимальної професійно-галузевий, кваліфіковано - освітньої та географічної мобільності трудових ресурсів, що створює передумови для підвищення ефективності всієї ринкової економіки. По-третє, необхідність інтеграції України в міжнародну систему розподілу праці, що припускає активну міжнародну конкуренцію у сфері виробництва, науки і техніки, організації управління.

Держава на ринку праці має здійснювати  систему заходів цілеспрямованого впливу на кількісні і якісні аспекти розвитку і споживання працівників, досягнення більшої відповідності їх професійної підготовки сучасному рівню виробництва. Крім того, в даний час з'явилися нові суперечності, такі суперечності, як між досягнутим рівнем освіти і кваліфікації основної маси працівників і неможливістю їх застосування в умовах економічного спаду, зміна статусу від «повністю і завжди зайнятого» до «можливо безробітного», зросла конкуренція між окремими групами працездатних за статтю та віком, положення в ієрархічній системі російського суспільства.

Процес регулювання ринку праці  державою передбачає усвідомлені і  планомірні дії, які мінімізують  негативні моменти ринкового  механізму. Це обумовлено тим, що в Росії  в системі відносин між роботодавцями  і працівниками постійно присутній  держава, яка, у свою чергу, також є великим роботодавцем. Зокрема, у державному секторі зайнята істотна частина працездатного населення, держава регулює умови найму і звільнення працівників у недержавному секторі, крім того, між державою і населенням існують відносини з приводу працевлаштування, навчання, переміщення, соціального забезпечення. Вплив на відтворення і використання трудових ресурсів відбувається через особливі установи (міністерства і відомства), які наділені виконавчою владою функціями регулювання і правом контролю і, крім того, розпоряджаються певними фінансовими та матеріальними ресурсами. 
Можна виділити два основних напрямки діяльності держави на ринку праці, а саме: соціальний та економічний. До першого належать заходи, які регулюють кількісні співвідношення між попитом і пропозицією праці, що містять зростання безробіття, спрямовані на вивчення кон'юнктури на ринку праці, а також працевлаштування окремих категорій працівників. До другого - комплекс заходів впливу на якість трудових ресурсів, їх пропорції, підвищення кваліфікації і продуктивне споживання. При цьому слід підкреслити динамізм державного регулювання на ринку праці, коли кожному етапу розвитку російського суспільства або економічного циклу відповідає специфічна економічна політика.

Державне регулювання ринку праці має розвиватися як екстенсивно, так і інтенсивно. Під екстенсивними методами маються на увазі занятість у державному секторі економіки і вплив на занятість на недержавних підприємствах шляхом надання державного замовлення. Інтенсивний розвиток припускає зростання впливу держави безпосередньо на ринок праці, а також відтворення трудових ресурсів, умови найму та виробничу мобільність. При цьому безпосередня державна політика на ринку праці повинна бути складовим елементом загальноекономічної політики держави, спрямованої на прискорення зростання економії, її структурної перебудови, стимулювання інвестиційного та споживчого попиту і т.д.

У загальній системі державного регулювання ринку праці можна  виділити два основних типи впливу: прямий і непрямий. Прямий вплив носить регулюючий і коригуючий характер. Полягає в організації громадських робіт, стимулювання створення нових робочих місць у недержавному секторі, у розвитку системи виробничого навчання і перепідготовки, стимулювання або, навпаки, в стримуванні розвитку виробництва в тих чи інших регіонах, у регламентації тривалості робочого дня, тижня, місяця, міжнародної міграції трудових ресурсів, в організації сезонних робіт.

Побічно впливають на ринок праці, змінюючи умови господарювання у  бік стимулювання або гальмування економічних процесів, податкова, кредитно-грошова політики, державні закупівлі, політика в області амортизації основних фондів, стимулювання, дослідно-конструкторських розробок, бюджетне субсидування ряду галузей. Якщо прямий вплив впливає переважно на пропозицію праці, то непряме - на попит.

Зміна економічної ситуації в Україні, широкий розвиток недержавного сектора  економіки, втрата державою функції  основного роботодавця, визнання різноманіття форм власності - все це вимагало зміни чинного законодавства про працю. Певні новації в трудовому законодавстві вже були закріплені законами про порядок вирішення колективних трудових спорів та про внесення змін і доповнень до Кзпп. Проте це не знімає питання про те, що необхідно комплексне реформування всього законодавства про працю. Воно повинно бути глибоко продуманою, що спирається на положення Конституції України, вітчизняний досвід в даному питанні і максимально враховувати реалії сьогоднішній економічній ситуації.

Умови трудових відносин, що виникають у процесі виробництва, відображаються на всіх сторонах життя конкретної людини і припускають особливий характер регулювання, що випливає з пріоритету людської особистості. Аналіз конституційних норм дозволяє зробити висновок про рівний захист прав на трудову (в рамках трудового договору) і підприємницьку діяльність.

Відповідно, трудове законодавство  повинне передбачати рівноправність, взаємний облік прав та інтересів  сторін трудового договору. 
Проте, будучи в юридично рівному положенні з роботодавцем, працівник фактично є більш слабкою стороною трудових відносин, багато в чому залежить від роботодавця, що дає йому можливість нав'язувати працівнику свою волю. Реально протистояти цьому працівники можуть лише об'єднавшись в профспілку. Однак і він сам по собі не може забезпечити принцип рівноправності, тому вирішальну роль тут грає державне законодавче регулювання, що містить механізми захисту прав сторін трудового договору при реальному їх виконанні.

Що формується в умовах економічної  свободи і конкуренції трудове право України не може ігнорувати досвід регулювання трудових відносин інших країн, насамперед з розвиненою ринковою економікою. Таке вивчення вкрай корисно, оскільки сутність взаємин найманих працівників і роботодавців в принципі скрізь однакова. Освоєння цього досвіду дозволить уникнути повторення тих помилок, які допускалися раніше іншими країнами і розробити специфічні концепції захисту праці, придатні в українських умовах. Швидше за все для України найбільш прийнятною буде європейська модель трудового законодавства, що відрізняється набагато більшим ступенем втручання держави в трудові відносини, оскільки слабкість приватних підприємницьких структур в правовому плані не дозволяє передати регулювання більшості питань, пов'язаних з трудовими відносинами, на рівень фірми. Важливим є і психологія самих працівників, які звертають свої вимоги за звичкою державі, вважаючи, що саме їм повинні вирішуватися всі питання регулювання трудових відносин. Разом з тим особливістю сучасної державної політики України є децентралізація регулювання трудових відносин. Держава, залишаючись фактично гарантом трудових прав громадян, практично втратила функції загального роботодавця і всевладдя у трудових відносинах, що передбачає тіснішу участь роботодавців і профспілок у прийнятті соціально-економічних рішень та визначенні умов праці та передачу вирішення багатьох питань на рівень конкретних сторін.

З урахуванням викладеного до основних принципів регулювання трудових відносин можна віднести наступні:

• визнання правової рівності сторін трудових відносин та вироблення механізму захисту більш слабкої сторони - працівника;
• облік інтересів працівників і роботодавців, державна захист їх інтересів;
• гуманістичний характер трудових відносин, визнання пріоритету особистості перед інтересами виробництва;
• облік особливостей специфічних категорій трудящих і характеру окремих видів робіт при розробці механізму регулювання трудових відносин; встановлення дієвих заходів відповідальності за порушення трудового законодавства.

На закінчення слід зазначити, що саме по собі наявність належним чином підготовленого закону не достатньо, щоб помітно вплинути на суспільну свідомість. Хороший закон може просто не застосовуватися, і не діяти ефективно (в сучасних умовах масові порушення прав працівників пов'язані часто не з відсутністю законодавчих актів, а з простим невиконанням закону). Умови реального виконання законів про працю, їх дієвість вимагають особливого розгляду, проте в цілому необхідно відзначити, що гарантовані державою права працівників повинні захищатися насамперед шляхом забезпечення для громадянина доступу до справжнього правосуддя багатомісячних і принизливих очікувань. 

     2.3 Механізми реалізації державної політики зайнятості

У цей час попит на працю головним чином визначається державною політикою по відношенню до низькорентабельним і збитковим підприємствам; розмірами державних, приватних і іноземних інвестицій; активністю і позицією профспілок; масштабами тіньової економіки.

На пропозицію праці може діяти  такі фактори, як зниження рівня життя в результаті інфляції (при інших рівних умовах пропозицію праці зростає); поява альтернативних джерел доходу у певної частини населення (при інших рівних умовах пропозицію праці скорочується); природні темпи приросту трудових ресурсів; міграція населення; демографічна і соціальна політика держави.

Падіння рівня життя в Україні  призводить до обмеження споживчого попиту, що стримує пропозиція товарів  і послуг. Співвідношення попиту і  пропозиції товарів і послуг в  країнах з розвиненою ринковою економікою характеризується принаймні трьома обставинами:

1. Обсяги пропозиції товарів  і послуг на ринку, що повністю  задовольняють платоспроможний  попит, вельми близькі або навіть  вище раціональних норм споживання на душу населення.

2. Рівень оплати праці визначається вартістю робочої сили і забезпечує купівельну спроможність на дуже високому рівні задоволення потреб.

3. Антимонопольні заходи ефективно  забезпечують наявність жорсткої  конкуренції між продавцями (виробниками)  за покупця (замовника). 
Дію цих трьох чинників зумовлює таке співвідношення попиту і пропозиції, при якому ціни на основні споживчі товари і послуги є загальнодоступними. В Україні нині не діє жодна з названих чинників.

Як показав аналіз, що формується в Україні ринок праці має складну структуру. Відбувається поглиблення його сегментації за рядом критеріїв: форм власності (альтернативні форми зайнятості), фондомісткості і трудомісткості виробництва (різні темпи вивільнення та якісний склад працівників), особливостей технології виробництва, кваліфікації, зайнятих рівня поділу і усуспільнення праці, історично склався форм організації та стимулювання праці, традиціям в мотиваційному поведінці трудящих. Краще зрозуміти структуру ринку, виявити його стійку сегментацію і відповідно виробити диференційовані способи його регулювання дозволить комплексний аналіз дії факторів, що обумовлюють сегментацію.