Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Февраля 2015 в 02:33, контрольная работа
Рабовласницька держава є історично першим типом державної організації, що виникла на руїнах первісно-громадського строю через розкладання суспільства на класи і виникнення перших соціальних сил, які протиставлялися одна одній у вигляді рабовласників і рабів. У своєму розвитку рабовласницький лад, а разом з ним держава і право проходять дві основні стадії. Перша стадія асоціюється з давньосхідним рабовласництвом
Пануючий клас в період рабовласницької формації прагнув утримати пригноблюваних в підпорядкуванні не тільки грубою силою, але вдавався і до різних форм ідеологічної дії. Особливо важливу роль в цьому виконувала релігія. Релігійні вірування, що виникли ще в період первісно-громадського ладу і були із самого початку фантастичним віддзеркаленням безсилля людини в боротьбі з могутньою природою, після створення класового суспільства все більш стають фантастичним віддзеркаленням приниженого положення пригноблюваних перед лицем пригноблюючих; змінюючись із зміною в суспільних умовах, релігійні уявлення і вірування стають знаряддям духовного поневолення трудящих.
Не дивлячись на надзвичайну різноманітність релігій, всім їм було властиво загальне: освячення рабовласницького державного ладу і царської влади, проповідь покірності перед силами природи і могутністю пригноблює, загроза не тільки земною, але і небесною карою всім непокірним. Тому пануючий клас не жалів засобів на зведення і зміст храмів, а служителі культу вже в якнайдавніших державах виконували величезну роль. Храми були також осереддям всіх знань, якими жерці користувалися для захисту існуючої системи пригноблення. Маси знаходилися в стані темноти і неуцтва. Рабовласницький лад породив протилежність між фізичною і розумовою працею і створив ідеалістичні навчання, що освячували цей розрив.
Проте все передове і вільнодумне, те, що пробивалося в науці, літературі і мистецтві, вже в ті далекі часи виступало проти марновірств, що сковували творчу силу людини. Боротьба матеріалізму проти релігії, ідеалізму, містики зароджується в рабовласницькому суспільстві, що породило культуру, яка лягла в основу подальшого розвитку людства. Рабовласницька епоха створила писемність і алфавіт, яким користується значна частина людства. До епох, освітлюваних в цьому томі, сходить початок художньої літератури, величні пам'ятники якої дотепер зберегли своє значення. До цього часу відносяться перші пам'ятники політичної і філософської думки, ряд досягнень у області точних наук, наприклад геометрія, чудові витвори мистецтва, зокрема архітектура.
Не дивлячись на неймовірну тяжкість пригноблення, якому піддавалися трудящі, на жорстокість відносин між людьми, рабовласницький лад був закономірною і у той час прогресивною в порівнянні з первісно-громадським ладом стадією в розвитку людського суспільства.
Світова економіка, або світове господарство, – це сукупність національних господарств, що знаходяться в постійній динаміці, в русі, володіють міжнародними зв'язками і відповідно складним взаємовпливом, який постійно зростає, підкоряється об'єктивним законам ринкової економіки, внаслідок чого формується украй суперечлива, але разом з тим більш менш цілісна світова економічна система.
Світове господарство є складною системою, яка включає безліч різноманітних елементів і основу якої утворюють міжнародне і обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їх розподіл, обмін і споживання. Кожна з цих фаз світового відтворювального процесу як в глобальному масштабі, так і в рамках окремих держав залежно від їх місця і частини в цілому, робить вплив на функціонування всієї світової господарської системи.
У розвитку сучасної світової економіки і залученої в неї національних господарств виділяються декілька періодів.
Перший період (20-30 роки XX століття), який характеризувався кризовими явищами в розвитку світового господарства. Глибока соціально-економічна криза світового господарства супроводжувалася загальною нестійкістю економічних зв'язків, викликаних першою світовою війною, Великою депресією кінця 20-30-х років у розвитку економіки провідних країн світу.
Другий період (кінець 40-х - 80-е роки XX століття) характеризується інтенсивним зростанням вивозу підприємницького капіталу. За цей час зростання виробництва зробило основний вплив на організаційно-економічні параметри світового господарства.
Головною силою у виробничих зв'язках стали транснаціональні корпорації (ТНК), які утворювали інтернаціональні виробничі комплекси, що здійснюють створення продукту, його реалізацію, розрахунки, кредитування. Ліквідація колоніальної системи у середині 60-х років привела на міжнародну арену безліч нових країн, які розвиваються, і які і сьогодні займають особливе місце в світовому господарстві.
Початком третього періоду в розвитку світового господарства можна рахувати останнє десятиліття XX століття, коли зріс ступінь освоєння географічного простору, формування міжнародних, а у ряді випадків планетарних, продуктивних сил, посилилася економічна взаємодія і взаємозалежність. У східноєвропейських країнах почалися процеси формування близьких до західних держав економічних і політичних структур. Зокрема, в Росії, з початку 90-х років почалися економічні реформи, направлені на переклад економіки країни на ринкові умови господарювання і глибоку її інтеграцію в світове господарство. Вступ світової економіки до цього періоду розвитку може знаменувати активізацію співпраці між країнами, викликати посилення єдності їх економічних і політичних структур.
Сучасне світове господарство неоднорідне. У нього входять держави, відмінні соціальною структурою, політичним устроєм, рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а також характером, масштабами і методами міжнародних економічних відносин.
Провідне становище в світовому господарстві на даний час займають сім найбільш промислово розвинених країн: США, Японія, Канада, Німеччина, Франція, Великобританія і Італія. На їх частку припадає більше 80% промислового виробництва групи промислово розвинених країн (ПРК) і близько 60% всього світового промислового виробництва, відповідно 70 і 60% виробництва електроенергії, більше 60 і близько 50% експорту товарів і послуг.
У основі об'єднання національних господарств в єдине світове господарство лежить міжнародний розподіл праці (МРП), що є спеціалізацією окремих країн по виробництву окремих видів продукції, якою країни обмінюються між собою. Міжнародний розподіл праці – об'єктивна основа міжнародного обміну товарами, послугами і знаннями, розвитку виробничої, науково-технічної, торгової й іншої співпраці між всіма країнами світу незалежно від рівня їх економічного розвитку і характеру суспільного устрою. Саме МРП є найважливішою матеріальною передумовою налагодження плідної економічної взаємодії держав в масштабах всієї планети. Міжнародний розподіл праці – основа сучасного світового господарства, яка дозволяє йому прогресувати в своєму розвитку, створювати передумови для повнішого прояву загальних (універсальних) економічних законів.
Важливою проблемою світового господарства стає взаємодія різнорівневих систем, які характеризуються не тільки ступенем розвиненості, але і ступенем залучення в МРП і світове господарство. Половина населення країн, що розвиваються, живе в замкнутій економіці, не зачепленій міжнародним економічним обміном і рухом капіталів.
Особливість нинішнього розвитку світової економіки – інтеграція, причому інтеграція загальна: капіталів, виробництв, праці. Виникнувши спочатку в Європі (Європейське економічне співтовариство – ЕЕС, Рада Економічної Взаємодопомоги – СЕВ), вона за останні роки охопила нові країни і регіони і розвивається наступними напрямами:
* інтернаціоналізація продуктивних сил;
* інтернаціоналізація міжнародного розподілу праці;
* збільшення масштабів і якісна зміна характеру традиційної міжнародної торгівлі упредметненими товарами;
* міжнародне
переміщення фінансових і
* розвиток сфери послуг;
* міжнародний обмін науково-технічними знаннями;
* міжнародна міграція робочої сили;
* міжнародна співпраця, направлена на рішення глобальних проблем сучасності (охорона природи, освоєння Світового океану, космосу, допомога голодуючому населенню країн, що розвиваються, і ін.).
У системі міжнародних економічних відносин разом з товарними ринками функціонують світовий фінансовий ринок, міжнародний ринок праці, світовий інформаційний ринок, міжнародна валютно-фінансова система.
Рух капіталу, іноземні інвестиції, довгострокові міжнародні, державні кредити додають світовій фінансовій системі завершений вигляд. Відмінності країн в забезпеченості трудовими ресурсами, у можливостях і умовах зайнятості населення визначають виникнення і розвиток міждержавних потоків робочої сили, що зумовлює формування міжнародного ринку праці. Зростання ролі інформаційного забезпечення, інтелектуальної власності, широке упровадження системи патентування, ліцензування винаходів і відкриттів, міждержавні угоди по захисту авторських прав створюють передумови для розвитку світового інформаційного ринку.
Еволюція світового господарства в другій половині ХХ століття пов'язується з поступальним розвитком економіки окремих, перш за все, промислово розвинених країн. При цьому основною її тенденцією розвитку стала інтернаціоналізація господарського життя. Рух по всьому світу гігантських потоків капіталу, товарів, людей і інтенсивний обмін інформацією визначають особу і динаміку століття, що йде. Для збірного позначення всіх цих процесів застосовується термін "глобалізація".
З історичної точки зору процеси інтернаціоналізації господарства (глобалізація) беруть свій початок у сфері обміну. Від мінової торгівлі розвиток йшов до локальних міжнародних ринків. У період первинного накопичення капіталу відбулося переростання локальних центрів міжгалузевої торгівлі в єдиний світовий ринок. В ході конкурентної боротьби між країнами склалася система міжнародного розподілу праці, який знаходить своє вираження в стійкому виробництві товарів і послуг в окремих країнах, їх понадвнутрішніх потребах із розрахунку на міжнародний ринок. Вона ґрунтується на міжнародній спеціалізації, яка припускає наявність просторового розриву між окремими стадіями виробництва або між виробництвом і споживанням в міжнародному масштабі.
Наростання процесу поглиблення спеціалізації і кооперації промислового виробництва привело до модифікації видів МРП і співвідношень між ними. Так, відбувся перехід від міжгалузевої до внутрішньогалузевого розподілення праці, що в свою чергу підсилює спеціалізацію не тільки країн, але і компаній.
Особливу роль відіграють зовнішньоекономічні зв'язки в глобальних інтеграційних процесах. Для сучасного етапу розвитку світових господарських зв'язків характерні динамізм, лібералізація, диверсифікація форм і видів зовнішньоекономічної діяльності. Однією з важливих тенденцій в розвитку світових господарських зв'язків є диверсифікація форм співпраці. Крім традиційних форм зовнішньоекономічних зв'язків – зовнішньої торгівлі і інвестиційної співпраці останніми роками активно розвиваються науково-технічна співпраця, промислова кооперація, валютно-фінансова, військово-технічна співпраця, туризм і т.д. Іншими словами, здійснюється глобалізація світової економіки, викликана розвитком економічних зв'язків між країнами, лібералізацією торгівлі, створенням сучасних систем комунікації і інформації, світових технічних стандартів і норм, визначувана трьома основними чинниками: відходом від державного регулювання на користь ринкових механізмів, подоланням національних меж в ході інтеграції окремих країн, розвитком інформаційних технологій.
Проте разом з цим процесом у світі поширюється зближення і взаємодія країн на регіональному рівні, формуються великі регіональні інтеграційні структури, які розвиваються у напрямку створення самостійних центрів світового господарства (йде процес так званої "регіоналізації глобалізації").
Процес інтернаціоналізації світового господарства в 90-х роках, в порівнянні з 80-ми, має якісно нові риси, що полягають в наступному:
* Після розпаду світової
* Лібералізація
* Широке застосування знайшли єдині для всіх країн стандарти на технологію, забруднення навколишнього середовища, діяльність фінансових інститутів, бухгалтерську звітність, національну статистику і т.д. Ці стандарти розповсюджуються також на освіту і культуру.
* Упровадження однакових
Проте, не зважаючи на інтенсифікацію процесу глобалізації, світова економіка ще далека від глобальної: половина населення країн, що розвиваються, живе в замкнутій економіці, не зачепленій міжнародним економічним обміном і рухом капіталів, прояву загальних (універсальних) економічних законів.
Аналіз наявних даних свідчить про те, що міжнародний розподіл праці і в перспективі неухильно заглиблюватиметься і на його основі випереджаючими темпами ростиме міжнародний обмін товарами і послугами.
Інтеграція є об'єктивним процесом розвитку стійких економічних зв'язків і розподілу праці національних господарств, які близькі по рівню економічного розвитку. Охоплюючи зовнішньоекономічний обмін і сферу виробництва, вона веде до тісного переплетення національних господарств, до створення регіональних господарських комплексів.
Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) – процес господарського і політичного об'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і розподілу праці між окремими національними господарствами, взаємодії їх економік на різних рівнях і в різних сферах.
Економісти розрізняють наступні ступені або послідовні етапи розвитку інтеграційних процесів:
* зона вільної торгівлі, в рамках
якої відміняються торгові
Информация о работе Економічний розвиток в умовах рабовласницького ладу, його основні риси