Циклічність світового економічного розвитку на сучасному етапі

Найбільш чітко характерні ознаки циклічності функціонування і розвитку економіки проявляються у процесі протікання середніх циклів, їх розрізняють за глибиною падіння рівня економічного розвитку, часом, протягом якого економіка повертається у передкризовий стан.

Бувають такі види криз:

1. Продовольча криза пов'язаний  з низькою врожайністю в сільському  господарстві, через що різко  ростуть ціни на продукти харчування. Продукти харчування включаються  в продовольчий кошик і сприяють  збільшенню вартості життя. Вартість  життя показує, яка частка витрат  на обов'язкові витрати. Повсюдно  відбувається індексація доходів, номінальна заробітна плата зростає, зростають витрати виробництва  фірм, виробництво скорочується, ціни  ростуть.

2. Валютний криза пов'язана  зі зміною курсу національної  валюти.

 Подорожчання національної  валюти призводить до відносного  подорожчання вітчизняних товарів, скорочення експорту і збільшення  імпорту. Внутрішнє виробництво  скорочується - в економіці спад. Якщо економіка якоїсь країни  залежить від імпортних ресурсів, навпаки, подорожчання іноземних валют, спричинить зростання витрат виробництва і спад в економіці даної країни.

3. Структурна (промислова) криза може бути викликаний диспропорційні розвитком окремих галузей виробництва. Наприклад, сировинна спрямованість робить залежною економіку даної країни від світових цін на деякі сировинні товари. Як правило, це нафта, метали, продукція сільського господарства. Зниження цін на світових ринках викликає спад виробництва в даній країні, зниження податкових надходжень тощо Тому найважливішим завданням на сучасному етапі розвитку Республіки Казахстан є переробка природних ресурсів, збільшення частки обробної промисловості. Цьому буде сприяти реалізація Стратегії Індустріально-Інноваційного Розвитку Республіки Казахстан.

4. Енергетична криза пов'язана з зростанням цін на енергоносії. У 70-і рр.. поява міжнародного нафтового картелю ОПЕК викликало кризу в США і Західній Європі. У даному випадку зростання витрат виробництва викликає спад в економіці.

Неминучість і об'єктивність економічних криз визначає усвідомлення самого явища та вироблення державою різних методів нівелювання і розв'язання суперечностей в економіці при проходженні фаз циклу. Саме на це спрямовані, хоч і кожна по-своєму, економічні теорії ринкової економіки. Відмінити економічну кризу неможливо, але зробити її якомога безболіснішою для населення — саме на це має спрямовуватись економічна політика.

 Фази економічного  циклу та їхні характеристики. Кожний етап розвитку ринку  має специфіку в розвитку виробництва, розв'язанні суперечностей, а це  зумовлює і специфіку економічної  кризи. Об'єктивність економічних  криз визначає закономірності  їхнього проходження ринковою  економікою, а конкретний історичний  етап — глибину, форми вияву, методи  виходу.

 Для ринкового виробництва  економічні кризи є супутниками  економічного зростання, об'єктивною  формою розв'язання суперечностей  виробництва.

 Економічні кризи надають  капіталістичному виробництву циклічного  характеру. Капіталістичним промисловим, або економічним, циклом визначається  період від однієї кризи до  початку іншої. Окремі економічні  цикли суттєво відрізняються  тривалістю, ступенем поширення  та інтенсивністю проходження. Однак для них характерним є проходження чотирьох фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

Значні зміни у відтворенні капіталу і в економічних кризах другої половини XX ст. зумовлені рядом чинників. Це чинники як політичного характеру (друга світова війна та її наслідки; виникнення світової системи соціалізму та її вплив на міжнародні економічні відносини; крах колоніальної системи імперіалізму і боротьба за вплив на країни, що розвиваються), так і ті, що зумовлені об'єктивним процесом економічного розвитку (динамічні зміни у розвитку продуктивних сил у зв'язку з науково-технічним прогресом і переходом до нової якості економічного зростання; посилення інтернаціоналізації виробництва та ролі держави в регулюванні ринку, зростання соціальної спрямованості ринкового механізму).

 У результаті змінюється  класична схема циклу в напрямі: а) скорочення тривалості циклу; б) подолання економікою фази  депресії; в) зникнення (іноді) фази  піднесення і настання нової  кризи після пожвавлення.

 Кризи 1974—1975 рр. та 1980—1982 pp. були найважчими за весь  період після другої світової  війни. Охопивши головні капіталістичні  країни, вони характеризувалися  потужною хвилею інфляції, переплелися  з глибокими структурними кризами (енергетичною, сировинною, валютною).

 Кризи 70—80-х років  виявили: 1) економічне зростання, яке  ґрунтується на екстенсивному  залученні природних ресурсів, вичерпало  себе (почався перехід до ресурсозберігаючого  типу відтворення); 2) багато традиційних  напрямів технічного прогресу  зайшли у безвихідь, визначивши  тим самим необхідність нового  етапу в розвитку науки і  техніки (комп'ютери, мікропроцесори  тощо); 3) розладналося державно-корпоративне  регулювання—антикризові заходи прийшли в суперечність з антиінфляційними (перехід до монетарних засобів регулювання); 4) виникли стагфляційні форми кризи.

 Економічна ситуація  в розвинених країнах кінця 80-х  років характеризувалася циклічним  «бумом». Інтенсивного характеру  набули структурні зрушення в  економіці, що зумовлювалися науково-технічним  прогресом, а також інтернаціоналізація  виробництва. Визначальною рисою  економічного зростання стало  одночасне підвищення споживчого  та інвестиційного попиту, тобто  класичні чинники циклічного  піднесення. Відбулося певне поліпшення  ситуації на ринку праці. Циклічне  піднесення 80-х років стало найтривалішим  за всю історію капіталізму. У 1988 р. обсяг ВНП в країнах ОЕСР зріс на 4 відсотки, у країнах Південно-Східної Азії—більше як на 7, в США — приблизно на 4 відсотки. Відносно стабільнішими стали ціни і валютні курси.

 Піднесення в розвинених  країнах зумовило загальну стабілізацію  світового господарства. Циклічний  бум 1987—1989 pp. у всіх розвинених  країнах відбувся синхронно. Та  вже наприкінці 1990 р. і на початку 1991 р. економічне становище почало  знову погіршуватися. З'явилися ознаки  спаду, хоча цей процес ще не  торкнувся повною мірою країн  Південно-Східної Азії.

 Структурні кризи. Об'єктивність  капіталістичного розвитку свідчить, що крім циклічних криз існують  структурні, які є, як правило, тривалішими  і не вкладаються в рамки  одного відтворювального циклу. Об'єктивні потреби розвитку продуктивних  сил відбиваються в необхідності  змін у структурі економіки.

 Структурні кризи проходять  через різноманітні циклічні  потрясіння і можуть бути кризами  як відносного надвиробництва, так  і відносного недовиробництва. Такі  кризи охопили кольорову й  чорну металургію, які зіткнулися  з конкуренцією галузей, що виробляють  нові конструкційні матеріали, а  також зі зниженням попиту  на свою продукцію у результаті  переходу до ресурсозберігаючих  технологій.

 Яскравим прикладом  структурних криз є енергетичні  та сировинні кризи, які вразили  капіталістичний світу 70-ті роки. Структурні кризи не мають  яскраво вираженого циклічного  характеру. Вони виявляються в  необхідності подолання суперечностей  в розвитку нової якості продуктивних  сил, у системі капіталістичного  поділу праці (сьогодні передусім  міжнародного). Проте вони дуже  тісно переплітаються і впливають  на циклічні коливання, як це  було в 1974—1975 pp. і в 1980—1982 pp., що  посилило розмах і тривалість  кризових потрясінь економіки  розвинених країн.

 Структурна криза сама  по собі породжує процеси, які  стримують її подолання. Так, підвищення  цін на нафту стимулювало не  лише розвиток нафтової промисловості, а й видобуток газу та вугілля, будівництва АЕС та ГЕС. Водночас  подорожчання нафти спонукало  підприємців впроваджувати нові  види палива, розробляти економічніші  моделі автомобілів та інших  видів транспорту. Подоланню енергетичної  та сировинної криз сприяли  й циклічні кризи 1974—1975 pp. та 1980—1982 pp., оскільки загальне скорочення  виробництва зумовило відповідне  падіння попиту на паливо та  енергію. Як наслідок, питомі витрати енергії на одиницю ВНП у розвинених країнах почали різко знижуватися.

 Структурні кризи пов'язані  з глибокою перебудовою ринкової  економіки як у галузевому, так  і у регіональному аспектах. Вони  затяжні й охоплюють період, що  дорівнює двом-трьом циклам, вражаючи  окремі галузі або галузеві  комплекси. Особливістю структурних  криз є специфічність впливу  на розвиток національних економік.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Проблема циклічності економіки за вікову історію її існування стала осередком для дослідження багатьох чинників, що роблять найбільш істотний вплив на розвиток і функціонування системи світового і національного господарства. Виявлення причин довгострокових коливань соціально-економічного розвитку набуло винятково важливе значення як засіб запобігання тих негативних впливів, які тягнуть за собою періоди спади і рецесії в господарському житті країни. .

 Циклічний розвиток економіки супроводжується високим рівнем економічної активності протягом тривалого часу, а потім спадом цієї активності до рівня нижче допустимого. Періодична повторюваність економічних спадів веде до зубожіння, безробіття, нестабільності у доходах людей, що не може не турбувати цивілізоване суспільство. Тому проблема циклічності завжди привертала увагу вчених-економістів і сьогодні залишається однією з центральних проблем економічної теорії. Як бачимо, назвати єдину причину циклічного ходу руху ринкової економіки не наважився ніхто з них. Тому багато сучасних економісти обмежуються загальною вказівкою на те, що причина циклічного руху закладена в складному і суперечливому характері різноманітних сил і факторів, що впливають на рух ринкової економіки.

 Кожна фаза економічного  циклу виконує важливу відтворювальну  функцію. Криза, що супроводжується  падінням виробництва, зайнятості, зниженням доходів і витратами, веде в кінцевому рахунку до  здешевлення засобів виробництва  і подальшого стимулювання інвестицій  у нові підприємства, технології  та обладнання. У фазі депресії  виробництво і зайнятість, досягши  мінімальних значень, починають  поступово оживати на основі  нових пропорцій і інновацій. Фаза пожвавлення характеризується  початком розширеного відтворення  і зростанням випуску до рівня  докризового періоду. У фазі підйому  вступають в дію нові підприємства, скорочується безробіття, зростають  заробітна плата, інвестиції та  обсяг реального капіталу. Через  швидке розширення виробництва, попиту на кредит підвищуються  ставки позичкового відсотка  до рівня середньої норми прибутку. Фаза підйому закінчується бумом (найвищою точкою підйому), за  яким в результаті виниклих  диспропорцій починається черговий  спад.

 Не можливо не відмітити, що циклічність є не тільки  злом, а й благом, для економічної  системи. Справа в тому, що криза  справляє оздоровчий вплив на  економіку, зумовлюючи ліквідацію  тих підприємств, які задовольняли  штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва й менеджменту, посилює дух" конкуренції та активізує економічне життя суспільства.

 Сучасна ринкова економіка  функціонує в умовах активного  впливу на неї держави. Державний  вплив на економіку здатне  істотно вплинути на хід економічного  циклу, змінюючи економічну динаміку: глибину і частоту криз, тривалість  фаз циклу і співвідношення  між ними. Державне регулювання  спрямоване на пом'якшення циклічних  коливань. Найважливішими методами, за допомогою яких держава  впливає на економічний цикл, виступають кредитно-грошові і  бюджетно-податкові важелі. Під час  кризи державні заходи спрямовані  на стимулювання виробництва, а  під час підйому - на його стримування. Так, з метою ослаблення «перегріву»  економіки держава у фазі підйому  сприяє подальшому подорожчанню  кредиту, уводить нові податки, підвищує  старі, скасовує прискорену амортизацію  і податкові пільги на нові  інвестиції. В умовах кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на  здешевлення кредиту, скорочення  податків, на прискорену амортизацію  і податкові знижки на нові  інвестиції.

 Таким чином, циклічність  виступає як форма руху національної  економіки і світового господарства  в цілому. Сучасний механізм самонастроювання  ринкової економіки через циклічні  кризи змінюється під впливом  державного впливу. Відбувається  переплетення стихійно-ринкового  механізму функціонування економіки  у формі циклічних криз з  свідомим державним впливом на  відтворювальний процес.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учебное пособие. - М., 1996.

2. Економіка зарубіжних країн / За ред. А.С. Філіпенка. -К.: Либідь, 1996.

3. Киреев А. Международная экономика.- М.: Международные отношения, 1997.

4. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - Київ: Знання - Прес, 2002.

5. Кудров В.М. Мировая экономика: Учебник. - Москва: Изд. БЕК, 2000.

6. Мировая экономика / Под ред. И.П. Николаевой. 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ, 2000.