Циклічність світового економічного розвитку на сучасному етапі

 М. Кондратьєв уперше  дав розгорнуте статистичне обґрунтування  існування й повторюваності «довгих  хвиль» економічного відтворення.

 У «великому циклі», на відміну від звичайного  «малого циклу», можна виділити  три основні фази: 1) структурна  криза — знижувальна фаза; 2) період  структурної стабілізації, або адаптації; 3) структурне піднесення у вигляді  підвищувальної хвилі «великого  циклу». Всі ці фази є різними  ступенями заміни моделі капіталістичного  нагромадження в процесі поступового  розвитку продуктивних сил.

 Приблизно до початку  — середини 80-х років тривала  знижувальна фаза четвертого  «великого циклу». З цього часу  розгорнувся своєрідний стабілізаційний  період адаптації економіки до  наслідків різних форм структурних  криз — енергетичної, сировинної, валютної. Економіка розвинених  країн починає орієнтуватися  на розвиток новітніх наукомістких  виробництв на основі електронізації, гнучкої автоматизації, застосування досягнень альтернативних джерел енергетики, біотехнології тощо.

 У 90-ті роки структурні  зрушення, що визначаються новим  етапом науково-технічного прогресу, впровадженням ресурсозберігаючих  технологій, набули більшої стійкості  й охопили головні сфери господарства. У цей час економіка розвинених  країн вступила в підвищувальну  фазу «довгої хвилі», на якій  циклічні суперечності відтворення  починають переважати над структурними. Можна припустити, що розпочався  перехід до фази структурного  піднесення «кондратьєвського циклу».

 Передбачається, що темпи  зростання світової економіки  у найближчі 10 років становитимуть  у середньому 3,5, у розвинених  країнах — приблизно 3,1 відсотка  на рік.

 Отже, урахування «довгих  хвиль» економічного розвитку  є важливою умовою підвищення  рівня наукової обґрунтованості  довготермінових прогнозів і  розробки господарських планів, адекватних реальним закономірностям  розвитку ринкового виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розподіл3. Економічні цикли і його фази

Економічні цикли (цикли ділової активності) означають коливання економічної активності, рух виробництва від початку попереднього до початку чергового кризового спаду.

Кожен з економічних циклів унікальний, але водночас усім їм притаманні певні загальні риси, передусім однакова послідовність фаз циклу: піднесення; спад або криза (рецесія); депресія; пожвавлення На різних етапах економічного розвитку суспільства і за різних конкретних умов відтворення цикл і його фази проявляються по-різному (рис 1).

Головною фазою циклу вважають кризу (спад, рецесію, скорочення ділової активності). Вона ніби підводить підсумок попередньому циклу і відкриває новий цикл. Головні особливості кожного циклу (його загальна тривалість, співвідношення між окремими фазами) визначаються перш за все характером і глибиною кризи. Без кризи не було б циклу, оскільки саме періодичне повторення кризи надає економічному відтворенню циклічного характеру. Однак, розглядаючи кризу як вирішальний момент циклу, не можна ігнорувати інші фази циклу. В кожній фазі циклу містяться умови її перетворення в іншу фазу, і, отже, увесь розвиток циклу заснований на саморусі. Економічна криза - це більш або менш регулярно повторювані тимчасові падіння виробництва, що виникають внаслідок порушення економічної рівноваги. Вона характеризується: порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур; перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі; падінням товарних цін; зростанням безробіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей; падінням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення; зниженням платоспроможного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі; крахом грошово-кредитних зв'язків; наростанням системи взаємних неплатежів; кредитною напругою, злетом норми позикового відсотка; нестачею грошової маси, високими темпами інфляції; масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестиційних процесів; падінням курсу акцій, біржевою панікою; масовим банкрутством підприємств; зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо. Скорочення виробництва у період кризи триває доти, поки не буде встановлена рівновага, тобто відповідність попиту та пропозиції, припинення кризового падіння та розсіювання товарних запасів відбувається внаслідок зниження цін, виробничих потужностей і товарних запасів (у вартісному вираженні), а також шляхом посилення вивозу товарів на зовнішні, в основному колоніальні ринки. Після цього кризове падіння припиняється, а економічна система входить у фазу депресії.

Економічний цикл характеризується періодичним зростанням і падінням ділової активності та проявляється в невідповідності сукупного попиту й сукупної пропозиції, розбіжності між фактичним і потенційно можливим національним продуктом.

Макроекономічні показники можуть бути згруповані відносно їхніх циклічних властивостей:

• проциклічні показники (що зростають під час підйому й спадають під час спаду), серед них виділяють високу і низьку узгодженість динаміки з циклом;

• протициклічні показники (що спадають під час підйому та зростають під час спаду);

• ациклічні показники (що не пов’язані безпосередньо з економічним циклом).

Тож в довгостроковому періоді відбувається економічне зростання, але в окремі періоди ця тенденція порушується, реальний ВВП коливається навколо трендової лінії. Традиційно економічні цикли пояснюються через невідповідність сукупного попиту й сукупної пропозиції, а розкриття більш глибинних причин потребує додаткового аналізу.

Економічний цикл складається з коливань ВВП, що супроводжуються коливанням рівня безробіття й темпів інфляції. Окремі економічні цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю та інтенсивністю, але вони мають однакові фази. Найчастіше вони мають назви: підйом, скорочення, спад, пожвавлення. Глибокі й тривалі спади називають депресіями. В нашому лексиконі найчастіше в значенні спаду використовують термін "криза".

Підйом: повна зайнятість, виробництво працює на повну потужність, попит зростає, у відповідь зростає пропозиція, оскільки ресурси обмежені – зростають ціни.

Скорочення: виробники й особливо спекулянти раптово визнають, що переоцінили майбутнє зростання цін, потрібно скорочувати обсяги виробництва, для цього звільняють робітників, попит ще більше падає.

Спад: виробництво й зайнятість падають, важко збути продукцію, якщо спад тривалий (депресія), може падати рівень цін.

Будь-який цикл включає 4 фази:

1 фаза - підйом (пожвавлення). На цій фазі зростають реальний  ВНП, зайнятість, прибутки фірм, середня  тривалість робочого тижня, доходи  людей,% ставка, рівень цін і знижуються  товарні запаси фірм, витрати  людей на ліки, число банкрутств, рівень безробіття. Не залежать  від фази циклу державні витрати.

2 фаза - пік. На цій фазі  має місце повна зайнятість, однак, високі доходи викликають інфляцію.

3 фаза - спад: (криза). На цій  фазі знижуються реальний ВНП, зайнятість, прибутки фірм, середня  тривалість робочого тижня, доходи  людей,% ставка і ростуть товарні  запаси фірм, витрати людей на  ліки, число банкрутств, рівень безробіття. Ціни, як правило, знижуються через  зниження доходів, але можлива  й ситуація стагфляції, коли спад  супроводжується інфляцією через  зростання витрат виробництва. Ця  ситуація мала місце у нас  в країні в 90-і рр..

4 фаза - Депресія (нижча точка  спаду). Спостерігаються найвищий  рівень безробіття і низький  рівень реального ВНП. Спад призупиняється, тому що наступною фазою буде  підйом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розподіл4. Економічні кризи та їх особливості в сучасних умовах

Визначальна роль в економічному циклі належить кризі, яка починає і завершує цикл. Така роль цієї фази циклу визначається тим, що в ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічності суспільного відтворення.

На цій фазі циклу відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Скорочення обсягів збуту товарів призводить до зменшення виробництва, вивільнення працівників та зростання безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше утруднює збут товарів та надання послуг. Усі економічні показники стану народного господарства погіршуються. Відбувається падіння рівня заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Наявність та зростання обсягів нереалізованих товарів у фірм породжує брак грошових коштів для поточних платежів. Тому швидко зростає плата за кредит - ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Отже, характерними ознаками кризи є:

– перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом населення;

– різке падіння цін внаслідок переважання пропозиції товарів над попитом;

– скорочення обсягів виробництва;

– масові банкрутства промислових, банківських, торгових фірм;

– зростання безробіття і падіння зарплати;

– потрясіння кредитної системи.

У процесі економічних криз відмирають нежиттєздатні господарські структури, зростає конкурентоспроможність виробників, здійснюється переорієнтація суспільних потреб. В цілому економічна криза прокладає шлях до нового витка науково-технічного прогресу, структурної перебудови економіки, що є свідченням суперечливого характеру цієї фази економічного ціклу.

Криза переростає в депресію. Остання є фазою циклу, характерною ознакою якої виступає застій виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, тобто обсяги виробництва не збільшуються, проте й не зменшуються. Але поступово реалізуються товарні запаси, які виникли на попередній фазі циклу, через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. При зменшеному обсязі виробництва ставка позичкового процента падає до своєї мінімальної позначки. Проте поступово зростає сукупний попит, збільшується маса вільного грошового капіталу, падає рівень банківського проценту за кредит, зменшуються товарні запаси. Все це ? свідченням того, що поступово готуються умови для подальшого пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Зростання попиту на машини, механізми, устаткування викликає пожвавлення попиту на метал, паливо, енергію, що у свою чергу, стимулює розвиток сировинних і паливно-енергетичних галузей. Все це зумовлює збільшення попиту на додаткову робочу силу, зменшення безробіття, зростання заробітної плати і підвищення попиту на товари особистого споживання, що сприяє розвитку галузей II підрозділу суспільного виробництва. Отже, галузь за галуззю, одна сфера економічної діяльності за іншою втягуються у процес розширеного відтворення, і поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, й економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) - це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Характерними рисами цієї фази є висока економічна активність у промисловості, будівництві, торгівлі, банківській та інших сферах. Економіка переживає "бум", коли внаслідок піднесення ділової активності перевершується докризовий рівень виробництва, зростає зайнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, збільшуються доходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Отже, розпочинається швидке економічне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступної нової кризи, котра і завершатиме цикл. Вступ економіки у фазу піднесення означає, що цикл починається знову, але в інших параметрах, хоча, по суті, в тій самій основній формі. Це свідчить про те, що циклічність виступає невід'ємною формою економічного розвитку ринкових відносин.

Такий розвиток циклу зберігається і на сьогодні, хоча і відбуваються певні його модифікації.

Така модель економічного циклу була розроблена К. Марксом. Це не просто гіпотетична модель, а модель, яка відображає реальний процес -| економічного розвитку в його причинних зв'язках. Вона пояснює, чому розвиток здійснюється не прямолінійно, не як рівномірне і пропорційне економічне зростання, а більш складно, через суперечності, які час від часу вимагають свого вирішення, набуваючи циклічного характеру.

Водночас, у цій моделі економічний цикл постає як органічне ціле. Це проявляється в тому, що у кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. Такий перехід здійснюється в основному за допомогою ринкових регуляторів, тобто, як правило, автоматично (рис.16.1).

Економічна криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на будь-який товар або в окремій галузі тим, що класичною формою її прояву є загальне надвиробництво. Воно характеризується сильним і різким порушенням існуючої рівноваги, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків та масовою зупинкою і розоренням підприємств, зростанням безробіття тощо. Економічна наука виділяє два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Щодо останніх, то вони набули широкого розповсюдження у 90-х роках в усіх країнах СНД, у т. ч. й в Україні, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5.