Інноваційний розвиток економіки регіону

Інший підхід (X. Фрімен, Дж. Кларк, Л. Суте) полягає у тому, що саме умнішне  підприємство, впевнене у розширенні ринку і зростанні доходів, виявляє  підвищщену інноваційну активність. У випадку труднощів підприємству вже не до технологічних новацій. Отож, основна маса первинних інновацій  реалізується у період довгострокового  стабільного розвитку підприємства.

На пашу думку, протиріччя між цими підходами полягає у тому, яким чином оцінювати період внутрішньо-фірмового  планування. Прихильники другого  підходу вважають, що цей період відносно короткий. Прихильники першого  підходу, навпаки, вважають цей період відносно великим. Відповідно, підприємство заздалегідь враховує можливості майбутнього  зростання обсягу продаж і прибутку та здійснюють інновації, не очікуючи початку цього зростання. Саме у момент переходу від стратегії максимізації прибутку до стратегії мінімізації ризику і відбувається розширення внутрішньо-фірмового планування, тому що підприємство заздалегідь планує ризик і збитки. Крім того, на стадії розвитку впроваджуються переважно модифікаційні та інкрементальні інновації, а в кризовий період — радикальні.

Найбільше інновації впроваджують невеликі вузькоспеціалізовані організації. Вони спрямовані на задоволення певних запитів споживачів і здатні гнучко перебудовуватися залежно від характеру  і темпів розвитку підприємства. їх організаційні структури менеджменту  є найбільш мобільними і чутливими  до сучасних науково-технічних тенденцій  і організаційно-економічних інновацій.

Впровадження інновацій  вимагає змін діючих форм і методів  організації менеджменту. Нові товари є надійним засобом забезпечення переваг над конкурентами, встановлення вигідних цін і збільшення частки ринку. Зростання прибутку на основі продуктових інновацій — протидія зниженню норми прибутку. Відтак, технологічні інновації безпосередньо впливають  на заощадження витрат і збільшення прибутку, але безпосередньо не впливають  на обсяг продажу. Останній може зрости за умови поєднання технологічних  інновацій із маркетинговими заходами.

1.2. Характеристика  інноваційний розвиток економіки 

Протягом останніх десяти років в українській економіці  відбуваються складні трансформаційні  процеси, пов'язані з переходом  до ринкової організації всього національного  відтворення, що і обумовлює пошук  інноваційних методів ведення економіки. Інноваційна сфера країни виступає одним з рушійних факторів визначення її рівня розвитку на світовій арені. Інноваційна продукція спрощує  як промислову сферу діяльності, так  і побутове життя населення. Можна сказати, що інновації – це результат процесу науково-дослідної та інтелектуальної сфер діяльності, що володіє належною об’єктивною цінністю у своїй сфері застосування, впровадження у відповідний виробничий чи інший процес та дає подальший розвиток для всієї економіки.

Науковці ґрунтовно вивчають інновації у всіх їх аспектах. Широко досліджуються поняття інноваційного  розвитку, потенціалу, сутності інновацій, класифікації інновацій тощо. Проблеми інноваційного розвитку економіки  вивчаються як вітчизняними, так і  іноземними вченими, такими як Яценко О.В. [7, с. 38], Сіренко Н.М. [6, с.193], Ключник  А.В., Завлин П.Н., Кардаш В.Я., Никифоров  А.Є. та Прокопець Л.В., але питання  зв’язку інноваційного ефекту розвитку виробничого і товарного капіталу господарюючих суб'єктів з підвищенням  швидкості обороту капіталу господарюючих  суб'єктів досліджено недостатньо, що і обумовлює актуальність обраної  теми статті, її практичну цінність та значущість.

Критерієм ефективності соціально-економічного розвитку країни, за інших рівних умов, є загальновизнаний у світовій практиці показник темпу зростання внутрішнього валового продукту (ВВП). Саме за цим  показником Україна істотно відстає  від провідних країн через  низку причин, таких як слабка інтенсифікація виробництва і низька продуктивність праці.

Основа економічного зростання  у світі - науково-технічний прогрес. Якщо брати США, Європу та Японію, то там вклад науково-технічного прогресу в економічне зростання становить  до 90%. У всьому світі сьогодні головне  джерело прибутку - це інтелектуальна рента, або результати науково-технічного прогресу [5, с. 116].

Розвиток перелічених  країн вже давно перейшов на інноваційно-соціально-економічну базу.

Мається на увазі, що створюється  економіка, заснована на наукових знаннях. Переважна частина приросту ВВП  в країнах Заходу отримана за рахунок наукових досягнень, які втілилися в нові технології, системи та обладнання.

Досягнення науки і  технології визначають не тільки динаміку економічного зростання, але і рівень конкурентоспроможності держави у  світовому співтоваристві. На жаль, Україні поки пишатися нічим: її частка у світовому ринку наукомісткої продукції складає близько 0,3%, а  частка інноваційної продукції - менше 5% від загального обсягу промислової  продукції [8].

Основою сучасних технологій є фундаментальна наука, яка створює  інтелектуальні ресурси суспільства, основу сучасної технології.

Основна мета інноваційного  розвитку полягає в отриманні  максимального економічного ефекту від кожної одиниці застосованого  і перетвореного на товар капіталу. Можна стверджувати, що в даний  час в Україні державної інноваційної політики немає в принципі. Разом  з тим інтелект і знання є одним  з головних резервів країни, причому  єдиним відновлюваним ресурсом. Для  його застосування у країни є головне - це освічені кадри та наука, але, на жаль, вони практично не використовуються, тому що немає внутрішнього попиту на інтелект і нове знання, немає  інфраструктури, яка цей попит  забезпечить.

Очевидно, що держава повинна  стимулювати інноваційну діяльність, створювати нові дієві механізми, наприклад  єдину інноваційну біржу, де буде представлений весь інтелектуальний  потенціал країни, де зможуть зійтися  винахідники, промисловці і фінансисти. Будь-який громадянин через Інтернет може подати свою заявку на інноваційну  біржу для реєстрації винаходу. Вже  існує некомерційне партнерство "Інноваційне  агентство", яке працює з заявками на винаходи. Мабуть, біржа повинна  проводити передпродажну підготовку винаходів в малий і середній бізнес, впроваджувати у виробництво  інвестиції та ноу-хау. Що стосується іноземних  інвестицій, то іноземці воліють гроші  не вкладати в Україну, а вивозити фахівців за кордон. Мабуть, електронна біржа інновацій стане реальністю тільки після того, як на державному рівні з'явиться розуміння необхідності якнайшвидшого прийняття концепції та законів інноваційного розвитку, що допоможе перейти від економіки, заснованої на сировині, до економіки, заснованої на знанні [2, с. 140]. Узагальненою характеристикою підсумків реального економічного розвитку господарського суб'єкта за рік має стати вектор зростання, рівень якого визначають два параметри:

- темпи зростання ВВП,  що характеризують кількісний  розвиток суб'єкта господарювання (регіону, країни);

- темпи інноваційного  зростання, що характеризують  чисто якісний розвиток функціонуючого  суб'єкта господарювання.

Застосування наукових і  технологічних досягнень стає найважливішим  джерелом господарського прогресу.

Економічний розвиток країни оцінюється не тільки темпом росту  ВВП, а й темпом інноваційного  розвитку економіки. Зі свого боку, темп інноваційного розвитку економіки визначається зіставленням інноваційного ефекту виробництва до сукупних витрат праці та капіталу.

Тільки зростання інноваційного  ефекту виробництва характеризує інтенсифікацію виробництва, тобто підвищення ефективності відтворювальних процесів в економіці  і відповідно приріст ВВП країни за рахунок використання інноваційних ресурсів, за рахунок матеріалізації результатів науки в національне  відтворення.

Відомо, що в ринкових умовах відтворення вільний фінансовий капітал мігрує переважно в ті сфери і види діяльності, які забезпечують йому найвищу швидкість обороту (відшкодування), що треба враховувати  для стимулювання в країні динамічного  економічного зростання національної економіки.

Мабуть, темпи зростання  оплати праці в національній економіці  не повинні перевищувати темпів інноваційного  розвитку економіки, або темпів зростання  продуктивності праці, темпів зростання  ефективності економіки, інакше при  порушенні цієї умови виникнуть  інфляційні процеси. [28]

У розвиненому ринку всі  підприємці ганяються за "ноу-хау", так як в збалансованому ринковому  обміні кожен підприємець повинен  отримати прибуток прямо пропорційно  вкладеному у виробництво капіталу і назад пропорційно періоду  його обороту.

Інноваційний ефект розвитку виробничого і товарного капіталу господарюючих суб'єктів забезпечує підвищення швидкості обороту капіталу господарюючих суб'єктів. І навпаки, зниження швидкості обороту веде до деградації капіталу, тобто негативному  інноваційному ефекту розвитку.

Аналіз економічного розвитку провідних світових країн у другій половині XX ст. показав, що інноваційний ефект розвитку національного капіталу є в даний час основним джерелом зростання суспільного багатства  і безперервного підвищення ВВП  на душу населення. Тому, для запобігання  краху реформ, стимулювання економічного зростання або подальшого розвитку економіки, Україна повинна орієнтуватися  на концепцію інноваційного виробництва, чи науково-технічний прогрес, що суттєво  дозволить підвищити ВВП на душу населення. Сьогодні ВВП на душу населення  становить для США 40 тис. дол. на рік, а для України всього лише 8,6 тис. дол. на рік при найвищому потенціалі природних ресурсів в світі. Головними  причинами відставання ВВП в  Україні є низькі доходи від держмайна  і від трудового капіталу.

Ринкове саморегулювання  відтворення - це малоефективний в реальних умовах оптимізатор процесу зростання. Тому необхідно розробляти та вдосконалювати прийоми регулювання ринку, щоб  зберегти достоїнства ринку і  разом з тим звести до мінімуму властиві ринку недоліки.

Сучасний стан економіки  України характеризується низькою  ефективністю функціонування ринкових механізмів. Чиста ліберальна економіка  впоратися з низькою ефективністю нашого ринку не в змозі. Для підвищення ефективності ринку необхідна наявність  конкурентного середовища. Але для  цього потрібно забезпечити надлишкову пропозицію власної продукції, а не надмірний попит. Правда, останнім часом на деяких сегментах ринку пропозиція власної продукції перевищує попит.

Для помітного руху вперед темп щорічного економічного росту  повинен бути 9-11%, і треба робити ставку на розвиток наукоємких високих  технологій, а не на розвиток сировинних галузей. Для того, щоб розвернутися у напрямку наукоємної високотехнологічної  промисловості і зайнятися реальною модернізацією структурної перебудови економіки на основі нових технологій, необхідно здійснити перетік  грошей з сировинних галузей у  наукомісткі високотехнологічні галузі. Найпростіший спосіб перерозподілу  грошей - це вилучення природної  ренти доходу від експлуатації природних  ресурсів через податок на додатковий прибуток і експортне мито. Отримані гроші через бюджет розвитку і  банки розвитку необхідно вкласти  в програму модернізації та перебудови нашої економіки.

Правда, це призведе до зниження доходів олігархів, які контролюють  багатства надр, і тому вони своїм  тиском перешкоджають цьому, а уряд безпідставно йде у них на поводу.

Сьогодні треба знайти точку, вплив на яку дасть максимальний ефект в багатьох секторах економіки. Такою точкою є інновація, яка  здатна запустити внутрішні процеси  саморозвитку, самоорганізації і  самоврядування [1, с. 40].

Висновки з даного дослідження. В Україні наука ще живе, є багато відкриттів і винаходів, напрацьовано багато інноваційних проектів в ресурсозбереженні, в біотехнології, у лазерній техніці  тощо. Необхідно визначити найбільш проривні напрямки, в які, у відповідності  до критичної точки фазового переходу, можна мінімально додати інвестиції у вигляді ресурсів і відбудеться  перехід в нову якість - в інноваційний рентабельний бізнес, який буде формувати  інфраструктуру для інших сфер діяльності [3, с.32].

Керівництво України оголосило  курс на перехід від "економіки  труби" до інноваційного розвитку. Інновації в Україні повинні  вирішувати проблеми життєзабезпечення населення і мати, як правило, неринковий характер. Інноваційна політика повинна забезпечити виробництво високотехнологічної конкурентоспроможної продукції, якісних товарів народного споживання та харчування, продовольчу і державну товарну безпеку в умовах глобалізації і входження України до СОТ.

Є й інший спосіб розвернутися обличчям до наукомістких технологій. У Китаї та в інших країнах  це робиться через кредитно-грошову  політику, коли Центральний банк пільгово кредитує Банк розвитку, який зі свого  боку пільгово кредитує високотехнологічні галузі і підприємства, але це вимагає  зниження відсоткових ставок кредиту  і, отже, веде до скорочення доходів  фінансових монополістів.

Цьому протидіють ті, хто  паразитує на дефіциті грошей, так  званий банківський бізнес [4, с. 70].

Світовий досвід підтверджує, що прибуток галузі машинобудування, нафтопереробки, енергетики, електроніки, інформатики, харчової промисловості тощо перетікають  до тих, хто придумує і продає необхідні  промисловцям інновації, тобто в  сферу чистого інтелекту, прикладної науки та гуманітарних технологій. Тому і в Україні в першу  чергу треба інвестувати в  інновації, де норма прибутку висока.

1.3. Інструменти інноваційного розвитку регіону: зарубіжний та вітчизняний досвід застосування

Посилення залежності країн  та регіонів від світового господарства, перехід до інформаційного суспільства  і економіки знань, зміни у  способі життя людей, а також  екологічні проблеми вимагають застосування нових підходів до управління розвитком  регіонів та забезпечення їх конкурентоспроможності. Основним пріоритетним завданням регіональної політики, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності регіонів, повинен стати розвиток науково-технологічного та інноваційного потенціалу регіонів. Процес поширення інновацій має перейти від централізованого до локального, коли окремі регіони, завдяки локальним інноваційним процесам, стануть "точками інноваційного зростання" національної економіки. Для України, з її значною територією та відмінностями соціально-економічного розвитку, регіональні аспекти науково-технічної та інноваційної політики мають суттєве значення [5, с. 6]. Незважаючи на розуміння на усіх рівнях управління важливості інноваційного шляху розвитку, дієвих механізмів державної чи регіональної підтримки інновацій в Україні все ще немає, а практика діяльності підприємств свідчить про низку проблем у цій сфері та низьку інноваційну активність, що не сприяє підвищенню конкурентоспроможності регіонів. Водночас глобальні фінансово-економічні впливи, територіальна конкуренція за ресурси та їх обмеженість засвідчили актуальність інноваційного розвитку регіонів, що, у свою чергу, потребує застосування адекватних сучасним суспільним та економічним тенденціям інструментів та методів.