Інноваційний розвиток економіки регіону

Інноваційний  розвиток економіки регіону

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………...………………………….3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти інноваційного розвитку економіки….…6

1.1. Поняття інновацій,  їх вплив на економічну систему….…………….6

1.2. Характеристика інноваційний розвиток економіки ……………….12

1.3. Інструменти інноваційного  розвитку регіону: зарубіжний  та вітчизняний досвід застосування  ………………………………………………18

РОЗДІЛ 2. Аналіз інноваційного  розвитку економіки України……….30

2.1 Дослідження інновацій на національному ринку ………………….30

2.2 Проблеми інноваційного розвитку економіки України…………....36

РОЗДІЛ 3Перспективи розвитку інновацій в економіці України….….44

3.1. Шляхи покращення інноваційного  розвитку в економіці…...…….44

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….48

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..51

ДОДАТКИ………………………………………………………………..55

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Проблема економічного зростання  в перехідних економіках шляхом здійснення структурних перетворень на основі інноваційної моделі розвитку перебуває  в центрі уваги економічної науки.

Розглядаючи структурну трансформацію  економіки, ми виходимо з того, що вона проявляється насамперед як зміна галузевої  структури, але зводити її лише до цього не було б слушним, оскільки структурні зрушення охоплюють усі  етапи відтворювального процесу  й усі сфери економічного життя: інвестиційну, інституціональну, фінансову  тощо.

Стрижневим блоком економічної  стратегії усіх розвинених держав є  інноваційна політика, що являє собою  форми і методи державного стимулювання науково-технічної діяльності з  метою широкого втілення наукових досліджень і розробок у кінцевий виробничий результат – нові конкурентоспроможні  види продукції, технологічні процеси, організаційні рішення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У розвинених країнах  інновації знаходяться у фокусі інституціональних, економічних, технологічних  і організаційних факторів, оптимальне сполучення яких створює умови для  активної інноваційної діяльності. Стимулювання інноваційної спрямованості розвитку будь-якої країни учені розглядають  у складі моделі інвестиційного розвитку її економіки, за умови, що ця модель має  пріоритетом інноваційний розвиток. Проблемам вибору форм, методів та інструментів державного регулювання  економіки та інноваційної діяльності приділяли увагу як вітчизняні учені  – В. Александрова, Ю. Бажал, О. Білорус, Д. Богиня, І. Галиця, А. Гальчинський, В. Геєць, Н. Гончарова, Г. Добров, М. Долішній, А. Коренной, А. Поручник, В. Семиноженко, В. Філіпченко та інші, так і іноземні вчені: Г. Бакош, І. Балабанов, Р. Блейк  і Дж. Моутон та інші.

Україна, проголосивши курс на інноваційний розвиток економіки, має  вирішити цілу низку проблем, які притаманні усім країнам з перехідною економікою та мають суто українські чинники.

Тому, незважаючи на вищезазначені  дослідження, для вирішення цих  проблем необхідно осмислити  досвід розвинених країн у створенні  механізму сприяння інноваціям і  запровадити найприйнятніші для  України інструменти стимулювання розробки та комерціалізації інновацій  на макрорівні, регіональному рівні  та на рівні підприємств.

Саме інноваційні зміни  визначають циклічний характер соціально-економічної  еволюції. Тому еволюційний процес в економічній системі відбувається через інноваційний процес. Технологічні інновації стимулюють модернізацію і технічну перебудову суспільства. Інноватори уособлюють механізм і головних дійових осіб “природного добору”  шляхів розвитку соціально-економічної  системи. Інноваційні зміни, з іншого боку, можуть розглядатися як чинник, що констатує соціально-економічну парадигму  суспільства, сприяє створенню його сучасної інноваційної моделі.

Ефективність державної  політики саме у сфері управління інноваційними процесами визначає конкурентоспроможність національної економіки. У розвинених країнах  близько 90 % приросту валового продукту забезпечується за рахунок упровадження нових технологій. При цьому роль держави у цьому процесі значно вагоміша, ніж під час регулювання  звичайної економічної діяльності.

У розвинених країнах інновації  знаходяться у фокусі інституціональних, економічних, технологічних і організаційних факторів, оптимальне сполучення яких створює умови для активної інноваційної діяльності. Стимулювання інноваційної спрямованості розвитку будь-якої країни учені розглядають у складі моделі інвестиційного розвитку її економіки, за умови, що ця модель має пріоритетом  інноваційний розвиток.

Інноваційна система України  переживає не найкращі часи свого  становлення та розвитку, що пов'язано  насамперед з політичними подіями  та постійними процесами перерозподілу влади на рівні Кабінету Міністрів України. Постійний перерозподіл сфер впливу як міністерствами, відомствами, так і їх керівними особами, унеможливлює створити цю систему як систему організаційно-економічного та інформаційного забезпечення розвитку інноваційних процесів на рівні держави, а тим паче – дати змогу цій системі розвиватися, поширюватися і ефективно працювати на ринок України.

Метою дослідження є розробка теоретичні і практичних рекомендацій щодо інноваційного розвитку економіки країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти інноваційного розвитку економіки

 

1.1. Поняття інновацій,  їх вплив на економічну систему

 

Інновація — процес розробки, впровадження, експлуатації виробничо-економічного та соціально-організаційного потенціалу, що покладений в основу новації. У  вузькому сенсі під інновацією зазвичай розуміють фазу впровадження новації, а період першого виробничого  освоєння новації вважається моментом її початку. Під новацією розуміють  нове, споріднене з поняттям винаходу, оскільки між заявкою новації  і перетворенням її на інновацію  наявний певний часовий інтервал. Винахід — це нове технічне рішення  конкретної задачі, яке забезпечує позитивний ефект, покращує якість продукції або підвищує продуктивність праці. Відкриття — це нові знання, закономірності, закони про явища теоретичного характеру, Інновація — це комерціалізована новація. Інноваціями є будь-які технічні, організаційні, економічні та управлінські зміни, відмінні від існуючої практики в конкретній організації. Організації мають різний рівень сприйняття інновацій, їх інноваційний потенціал дуже залежить від організаційної структури менеджменту, професійно-кваліфікаційного складу персоналу, зовнішніх умов господарської діяльності тощо.

Інновації перебувають, з одного боку, у протиріччі зі всім консервативним, спрямованим на збереження існуючого  стану, а з іншого — спрямовані на значне підвищення техніко-економічної  ефективності діяльності організації.

Інновація — це складова підприємництва, що завжди існує у ринковій економіці. Вона поєднує раціональне й ірраціональне, тому що, з одного боку, зміни повинні  забезпечувати матеріальний або  соціальний ефект, а з іншого —  рушієм інновації є талант і неординарність мислення. Інноваційна діяльність мас  творчий характер, тому вона погано поєднується з жорсткою регламентацією робіт і централізацією ухвалення рішень, важко узгоджується з формалізованою організаційною структурою управління. Для управління властиві тенденції підтримання стабільних відносин і процедур менеджменту, запобігання інноваціям, активний опір будь-яким новим формам і методам менеджменту. Отож, якщо керівництво підприємства прагне одержати дивіденди завдяки інноваціям, необхідні децентралізація в ухваленні рішень, низький рівень формалізації і регламентації управлінських робіт, гнучкість організаційної структури управління.

У широкому розумінні інноваційний процес не обмежується першою появою на ринку нового продукту, послуги  або доведенням до проектної потужності нової технології. Із розповсюдженням  інновація вдосконалюється, стає більш  ефективною, набуває не відомих раніше споживчих властивостей. Це забезпечує нові сфери її застосування, ринки, нових споживачів. Такий феномен  одержав назву дифузії, а інтегральний суспільний результат інновації  є позитивним саме завдяки їй. Інновація  завдяки комплексному розгортанню  утворює нову технолого-соціально-економічну систему суспільства, яка складається  з:

— галузей, які здійснюють інновацію;

— галузей, які поширюють нову технологію та поглиблюють її економічні переваги;

— галузей, що виникають унаслідок  розвитку нових технологій.

Дифузія інновацій зумовлює тісний взаємозв'язок між науково-технічною, виробничою й інвестиційною діяльністю та свідчить про необхідність розгляду не лише інновації як окремого техніко-організаційного  акту, а комплексу дій суб'єктів  господарювання та складових національної інноваційної інфраструктури. Досягнення синергетичного ефекту інновації вимагає  значно більшого обсягу дій та сукупних інвестицій, ніж потрібно, щоб отримати локальний економічний ефект  від звичайних капіталовкладень. На рис. 1.2 подано різні напрями трактування  інновацій залежно від виду організації.

З практичного погляду, інновація  є зміною технології виробництва, безпосередньо  виливає па ефективність чинників виробництва  та спосіб їхнього поєднання. Інновації підлягають класифікації за певними ознаками, що відображені на рисунку 1.1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Характеристика класифікацій інновацій

 

Завдяки інноваціям у соціально-економічній  системі відбувається раціональніше  використання ресурсів. Інвестиції в  інновації забезпечують вищу за середньогалузеву віддачу, проте суттєво зростає  й рівень підприємницького ризику.

Загалом позитивний суспільний ефект  інновацій полягає в тому, що вони:

— спрямовують економіку на інтенсивний  шлях розвитку;

— забезпечують прискорення зростання  продуктивності факторів виробництва;

— сприяють перерозподілу ресурсів па перспективні суспільно-економічні напрями;

— зміцнюють статус країни у глобальній економіці та національну конкурентоспроможність.

До об'єктів інновації належать:

— продукція (види, якість);

— матеріали;

— засоби виробництва;

— технологічні процеси;

— людський фактор (розвиток особистостей);

— соціальна сфера (зміни поведінки  груп, розвиток потреб, культури, цінностей);

— організаційний розвиток (демократизація, едхократія).

Освоєння досягнень науково-технічного прогресу супроводжується ризиком, проте більш небезпечним є  пасивне очікування стабілізації ринкової ситуації. Ступінь ризику залежить від виду нововведень. Часткова модернізація обладнання і технології виробництва, оновлення продукції, зменшення  питомих витрат пов'язані з помірним ризиком і вважаються обов'язковими умовами підвищення ефективності діяльності. Зі значно більшою небезпекою пов'язане  впровадження принципово нових досягнень  науки і техніки, що суттєво змінюють технічну базу підприємства й організацію менеджменту.

Інновації неоднозначно впливають  на динаміку економічного зростання. З  одного боку, відкривають нові можливості для розширення економіки, з іншого — унеможливлюють продовження цього  розширення у традиційних напрямах. Інновації руйнують економічну рівновагу, створюють невизначеність в економічній  динаміці. За Й. Шумпетером [115], інновація супроводжується творчим руйнуванням економічної системи, зумовлюючи її перехід з одного стану рівноваги в інший.

Нерівномірність інноваційної активності пояснюється особливостями функціонування ринкової економіки. Орієнтуючись на поточний дохід, підприємці керуються економічною  кон'юнктурою, не враховуючи довгострокові  альтернативи технічного розвитку. Впроваджувати  радикальні інновації вони починають  лише внаслідок різкого зниження ефективності інвестицій у традиційних  напрямах, коли вже накопичені значні збиткові потужності і не вдається вийти з кризи. Па цьому етапі  впровадження базисних інновацій є  єдиною можливістю подолати депресію. Отже, Й. Шумпетер вважає, що депресія відіграє роль генератора умов для інновацій.

Прихильники протилежної думки  вважають, що депресія швидше пригнічує, аніж прискорює впровадження інновацій. Під час депресії збільшується соціальне  напруження, його усунення вимагає  різних заходів, що створює, своєю чергою, сприятливі можливості організаційних інновацій, забезпечуючи умови для  економічних змін. З огляду на це, вважається, що сплеск інновацій відбувається у період пожвавлення або буму.

У період підвищення темній розпитку економіки наявні можливості інновацій  за тими напрямами, які в період депресії безперспективні. Під час піднесення економіки більша увага приділяється інноваціям, що удосконалюють продукцію, або технологічним, а у кризовий період — радикальним.

Загальновизнано, що в основі механізму  інноваційної діяльності знаходиться  прибуток. Існує два підходи щодо механізму первинних інновацій. Перший представлений у дослідженнях Г. Менша і Л. Кляйнкнехта [73]. Вони вважають, що погіршення стану підприємства породжує стимул до інновацій. І навпаки, коли справи процвітають, в організації  немає потреби щось суттєво змінювати. Занепад відмерлих галузей спонукає власників капіталу до інвестування в нову продукцію і технологію, незважаючи на те, що прибуток у фазі депресії малий, власники вбачають у  цьому менше ризику, аніж в інвестуванні у застарілу продукцію і технології. А. Кляйнкнехт наголошує, що у період тривалих економічних криз відбувається перехід підприємства від стратегії  максимізації прибутку (якої воно дотримується в період процвітання) до стратегії  мінімізації відносного ризику. Доти, поки наявна продукція і технологія забезпечують достатній дохід, схильність до інновацій невелика, тому що інноваційна  діяльність завжди пов'язана з ризиком. У випадку, коли наступає тривала  криза і перспективи у традиційних  сферах погіршуються, ризик інновацій  уже не є значною перешкодою, оскільки будь-які інші інвестиційні альтернативи можуть вважатися ще небезпечнішими. Отже, найбільша кількість базисних інновацій припадає па важкі і  тривалі депресії.