Значення екологічного інспектування в формуванні природоохоронної політики України

Основними принципами державної  політики у сфері поводження з  відходами є пріоритетний захист довкілля та здоров'я людини від негативного впливу відходів, забезпечення ощадливого використання матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства щодо утворення та використання відходів з метою забезпечення його сталого розвитку (ст. 5 Закону України "Про відходи").

До основних напрямів державної політики щодо реалізації зазначених принципів належать:

- забезпечення повного збирання і своєчасного знешкодження та видалення відходів, а також дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з ними;

- зведення до мінімуму утворення відходів та зменшення їх небезпечності;

- забезпечення комплексного використання матеріально-сировинних ресурсів;

- сприяння максимально можливій утилізації відходів шляхом прямого, повторного чи альтернативного використання ресурсно-цінних відходів;

- забезпечення безпечного видалення відходів, що не підлягають утилізації, шляхом розроблення відповідних технологій, екологічно безпечних методів та засобів поводження з відходами;

- організація контролю за місцями чи об'єктами розміщення відходів для запобігання шкідливому впливу їх на навколишнє природне середовище та здоров'я людини;

- здійснення комплексу науково-технічних та маркетингових досліджень для виявлення і визначення ресурсної цінності відходів з метою їх ефективного використання;

- забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих у сфері поводження з відходами;

- обов'язковий облік відходів на основі їх класифікації та паспортизації.

Також Закон України "Про  відходи" визначає основні терміни  та положення (поняття відходів, небезпечних  відходів, виробник відходів, поводження з відходами, збирання, зберігання, оброблення (перероблення), перевезення  відходів, транскордонне перевезення відходів, утилізація, видалення, знешкодження, захоронення, розміщення відходів, Державний класифікатор відходів, відходи як вторинна сировина тощо) у сфері поводження з відходами.

Так, згідно з цим законом  утилізація відходів – використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів; Державний класифікатор відходів – систематизований перелік кодів та назв відходів, призначений для використання в державній статистиці з метою надання різнобічної та обґрунтованої інформації про утворення, накопичення, оброблення (перероблення), знешкодження та видалення відходів; транскордонне перевезення відходів – транспортування відходів з території, на/або через територію України, на території або через територію іншої держави; відходи як вторинна сировина – відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови.

У цілому Закон України "Про відходи" складається з 10 розділів, у яких регламентовані питання відносин права власності на відходи, визначені суб'єкти у сфері поводження з відходами, їх права та обов'язки, визначена компетенція органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, державний облік, моніторинг та інформування у сфері поводження з відходами, заходи і вимоги щодо запобігання або зменшення утворення відходів та екологічно безпечного поводження з ними, економічного забезпечення заходів утилізації відходів і зменшення обсягів їх утворення, правопорушення у сфері поводження з відходами і відповідальність за них, міжнародного співробітництва у сфері поводження з відходами[9].

 

2.3 Знешкодження  переробка та утилізація відходів

Проблема утилізації відходів з кожним роком стає все  актуальнішою. За оцінками експертів  тепер на звалища більше потрапляє пластмаси, ніж скла, металу і деревини. Полімери становлять близько 20% з прогресуючим зростанням до 30% від загальної маси комунальних відходів країни. Відходи з полімеру складають одну з основних проблем забруднення навколишного середовища нашої країни.

Проблема відходів має  високу гостроту через низьку швидкість  їхнього розкладення. Папір руйнується через 2 -10 років, консервні банки майже за 100 років, поліетиленові матеріали — за 200 років, пластмаса — за 500 років, а скло для повного розкладу вимагає 1000 років.

Захоронення або вивіз  на смітник мало придатні для утилізації відходів полімерних матеріалів. Це обумовлено тим, що їх об’єм не змінюється з  часом. Відповідно площі, зайняті під  смітники, повинні безперервно збільшуватися, це призводить до виведення з господарського обороту значних територій, довгостроковим забрудненням навколишнього середовища і не раціонально з енергетичної точки зору. Однак цей метод і сьогодні широко застосовується в Україні.

Створення біо-, фото- і водорозкладуваних полімерів спочатку розглядалось як один із оптимальних шляхів вирішення проблеми утилізації відходів. Фотодеструктуючі полімери одержують введенням в полімер УФ-сенсибілізаторів або синтезом сополімерів, які мають світлочутливі групи, або нанесенням покрить з фотоактивуючими добавками на поверхню виробів. Сенсибілізаторами частіше всього служать похідні антрахінону, бензофенону інших ароматичних кетонів та альдегідів.

При введенні світлочутливих функціональних груп в основний ланцюг полімеру фізико-механічні характеристики матеріале не змінюються. Поглинання УФ-променів цими групами обумовлює наступну деструкцію матеріалу. Швидкість фотодеструкції визначається інтенсивністю опромінення, вмістом "активних" груп, фізичними і хімічними властивостями матеріалу. Можна одержати фотодеструктуючі полістирол (ПС) і полівінілацетат шляхом введення в них макромолекул світлочутливих карбонільних груп і створити фотодеструктуючі композиції на основі ПС і сополімерів стірола з мономерами, що мають кетонні групи.

Ця мета досягається  сополімеризацією стиролу з акролеіном [10].

Існують біополімери, здатні розкладатися під дією мікроорганізмів. Основними напрямками роботи на сьогодні є:

• одержання полімерів  визначеної структури, що піддаються дії  мікроорганізмів;

• розробка композицій на основі звичайних полімерів із специфічними добавками, що є джерелом живлення мікроорганізмів;

• створення полімерів, які починають розкладатися під  дією УФ-світла, а закінчують під  дією мікроорганізмів.

Відомі різні способи  одержання водорозчинних полімерних матеріалів. Так, з оксіпропілцелюлози можуть бути виготовлені водорозчинні листові та плівкові матеріали, тара та упаковка. Водорозчинні мішки для сільського господарства і служби побуту одержують, вводячи у полімерні композиції модифікований крохмаль. Однак під час виробництва полімерів, що розкладаються, витрати, як правило, вищі, ніж при виробництві звичайних пластичних мас. Фоторозкладувальні полімери, що застосовуються як пакувальні матеріали, не захищають складові упаковки від дії УФ-світла. Токсичність продуктів розкладання таких матеріалів вивчена недостатньо, оскільки для цього потрібні спеціальні токсикологічні дослідження.

Спалення відходів супроводжується  забрудненням атмосфери отруйними  газами, характеризується високою температурою, необхідністю відводу великої кількості тепла і сильною корозією технологічного обладнання. За наявності у відходах значної кількості полівінілхлориду (ПВХ) на стінках печей може з’явитися суцільний шар хлоридів заліза, на якому за температури 650-780°С можливе утворення сульфіду заліза. Дослідження показали, що під час спалювання сміття, яке містить до 6% пластичних мас (поліолефінів, ПВХ, ПС), в спеціальних інсеніраторах не спостерігається підвищення димоутворення, посилення запахів і засмічення обладнання.

Для забезпечення спалювання відходів полімерів з мінімальним  забрудненням повітря розроблені спеціальні системи газоочищення, методи попередньої  обробки відходів (наприклад, лужним розчином), створені установки різних типів — ротаційні та подові печі, печі з гоокнім полум’ям і печі для спалювання в псевдозрідженому шарі. В більшості країн пластичні маси спалюють разом з іншими твердими відходами, на приклад в Японії функціонують спеціальні інсеніратори матеріалів. Попіл, що утворюється під час спалювання, використовують як добавку при виробництві будівельних матеріалів, дорожнього покриття .

Полімерні матеріали  характеризуються високою теплотворною здатністю (у два-три рази вищою, ніж у текстилю і паперу). Тому теплову енергію спалювальних відходів можна ефективно використовувати для одержання пару високого тиску, гарячої води як енергоносія для газових турбін, додаткового палива.

Не дивлячись на успішне  рішення ряду технічних питань, спалювання, як спосіб утилізації відходів, не економічне і мало ефективне. Навіть при максимально повному використанні всіх його можливостей вдається компенсувати лише частину експлуатаційних витрат.

Таким чином, розглянуті методи не забезпечують ефективного  вирішення проблеми використання відходів полімерів. Тому в останні роки намітились тенденції утилізації відходів шляхом регенерації, повторної переробки, одержання композиційних матеріалів, піролізу.

Термічні методи утилізації відходів. До прогресивних способів утилізації відходів полімерів відносяться  термічний і каталітичний піроліз за температури 500-1000°С в безкисневому середовищі або в середовищі з нестачею кисню. Він дозволяє одержувати безсіркові види палива та вуглеводи. Витрати на переробку скупляються за рахунок реалізації продуктів, що утворюються. В результаті термічної дії молекули полімерів розпадаються з утворенням низькомолекулярних продуктів, вихід і характеристики яких залежать від умов проведення процесу, природи і хімічного складу вихідних компонентів.

На практиці існують  і апробуються такі технології переробки компонентів, що містяться у відходах:

1. Скло і вироби  з нього йдуть на виробництво  піноскла, що є в наш час  найбільш перспективним матеріалом  теплоізоляції − екологічно чистим  і цілком негорючим, який має  високий ступінь акустичної ізоляції. Такий матеріал призначений для будівництва житла і об'єктів нежилого фонду, відповідає світовим нормам, що висуваються до будівельних об'єктів з теплоенергозбереження. Цей матеріал перевершує всі вживані матеріали за сукупністю таких параметрів як:

- міцність на стиск  4 − 6 кг/см2

- проти 0,5 − 2 кг/см2;

- максимальна температура  застосування 450°С проти 100- 200°С;

- займистість − є  абсолютно незаймистим в порівнянні  з такими матеріалами як пінопласт  або плити з мінеральної вати;

- екологічна нешкідливість та ін.

Потужність виробництва  до 30000 м3/рік.

2. Дерево і вироби  з нього, проходячи через дробарки (низку дробарок), подрібнюється  до дрібної однорідної маси  і складуються на відкритому  підготовленому просторі, де зберігаються  протягом від 3-х місяців до 1 року аж до отримання висококласного добрива (компосту), що йде на потреби міського господарства.

3. Відходи полімерної  продукції використовуються як  в'яжуче для виготовлення термопластбетонної  черепиці. Ця черепиця, складовими  якої є пісок, фарбник, відходи полімерної продукції, є міцним, екологічно чистим, стійким до різних кліматичних умов матеріалом. Має малу питому вагу, велику довговічність, широку колірну гаму і прекрасний зовнішній вигляд.

4. Лом залізобетонних  конструкцій і цегли може застосовуватися після подрібнення, залежно від діаметра фракцій:

- на засипку основи  дорожнього покриття, перевершуючи  за якістю традиційно використовувані  матеріали − при достатньо  крупному діаметрі фракцій (щебінь).

- на виготовлення (існуючими  методами) бордюрного каменя, тротуарних плит, а також конструкцій блоків шосе − при повторному подрібненні щебеню до більш дрібної фракції (пісок і дрібніше). Ця сировина може також використовуватися як частковий або повний замінник піску при виготовленні термопластбетонної черепиці.

Крім вищевикладеного, розглядаються і аналізуються нові технології переробки:

− переробка ПЕТ-пляшок в неткані покрівельні і гідроізоляційні  матеріали;

− переробка пластмас в тару, будівельні і обробні матеріали;

− виготовлення екологічно чистих матеріалів з деревних відходів;

− переробка відпрацьованих свинцевих акумуляторів;

− переробка макулатури в таропакувальну продукцію;

Для того щоб не шкодити  екосистемі, багато розвинених країн  знайшли нове застосування переробленому  пластику:

- Британська компанія I-plas використовує перероблений пластик  як сировину для будівництва  тротуарів, доріг, мостів, стін, черепиці  та інших будівельних матеріалів;

- Компанія Fanta випустила  сумки з перероблених пластикових  пляшок. Вони називаються Fanta-stic Bag ( «Fanta-стичні сумки») і придумані британськими дизайнерами з компанії Antoni Alison. Відзначимо, що мета Coca-Cola Great

Britain - домогтися використання 25% переробленого пластику при  виробництві пластикових пляшок  до 2010 року.

- Компанія Motorola випустила перший в світі телефон «Motorola W233 Renew» створений з перероблених пластикових пляшок. Для створення W233 необхідно на 20% менше енергії, ніж для виробництва аналогічного апарата

- Компанія Samsung випустила  мобільний телефон Blue Earth. Дві його особливості: виготовлений з пластикових пляшок і працює від сонячної енергії.

- Компанія НР запускає  першу серію принтерів HP Deskjet: D1663, D2663,

D5563, виготовлених із  перероблених матеріалів. Цим HP в  черговий раз підтверджує статус виробника, що проявляє турботу про навколишнє середовище. Нові принтери практично повністю виготовлені з переробленого пластику і відповідають вимогам Energy Star.

-Компанія HP пишається  тим, що нові моделі HP Deskjet зможуть  принести користь не тільки споживачам, але й планеті в цілому. До 2011 року в різних пристроях друку компанія HP планує використати 46 млн кілограмів переробленого пластику. Це відповідає приблизно 4 мільярдам пластикових пляшок для води.