Значення екологічного інспектування в формуванні природоохоронної політики України

По даним Міністерства промислової політики, самий великий об’єм відходів утворюється на підприємствах гірничо-металургійного комплексу, де річні об’єми досягають більше 100 млн. тон. Більшість цих відходів виникає на підприємствах Дніпропетровської, Донецької і Запорізькій областей. Також, виникнення токсичних відходів на підприємствах України в 2004 році склало 62,9 млн. тон. Велика кількість токсичних відходів утворюється в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій і Кіровоградській областях. Загальний об’єм накопичення токсичних відходів на початок 2005 року склав 1,59 млрд. тон (на початок 2004 року - 2,74 млрд. тон).

Одною із самих господарською  і природоохоронних проблем залишається  проблема побутових відходів. По статистичним даним, об’єм вивозу твердих побутових відходів щорічно збільшується. В 2004 році він досяг 39,13 куб.м , в том числі 24,29 млн. куб.метрів – комунальними організаціями.

На 1 січня 2005 року в сховищах організованого складування і на територіях підприємств держави  накопичилось 1,587 млрд. тон токсичних відходів, із них 28,3 млн. тон відноситься до 1-3 класу небезпеки. Більше 90% сумарної кількості токсичних промислових відходів зберігається на території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Івано-Франківської, і Луганської областей. Тверді побутові відходи зберігаються на 3 тис. звалищ і полігонах площа біля 5 тис. га. 5 % від загальної кількості звалищ перевантажені, а 14% не відповідають нормам екологічної безпеки.

Біля 2,5% побутових відходів спалюються в Києві і Дніпропетровське на двох діючих сміттєспалювальних заводах із 4 побудованих в Україні в час СРСР. Сміттєспалювальні заводи із-за застарілих технологій спалювання сміття є джерелом інтенсивного забруднення атмосферного повітря і потребує оновлення технічного обладнання.

В приватному секторі, із-за відсутності системи збору твердих побутових відходів щорічно виникає 3,3 тис. неконтрольованих звалищ, котрі займають територію біля 400 га[4].

Перед Україною постає виклик розвитку нової моделі поводження з  побутовими відходами, яка має передбачити:

1) перегляд тарифної  політики у сфері поводження  з побутовими відходами;

2) встановлення економічно  обґрунтованих тарифів; 

3) запровадження відповідного  місцевого податку та визначення  бази його нарахування;

4) удосконалення системи ліцензування діяльності з поводження з твердими побутовими відходами та контролю за здійсненням ліцензованої діяльності впровадження сучасних методів та технологій поводження з побутовими відходами;

- посилення антимонопольного регулювання на ринку поводження з побутовими відходами.

Розвиток нової моделі поводження з побутовими відходами  передбачає застосування ринкових підходів та запровадження сучасних методів  і технологій поводження з побутовими відходами на основі впровадження системи  роздільного збирання побутових відходів, їх сортування, спалювання та захоронення.

Щорічні обсяги вивезення  комунальними службами твердих побутових  відходів перевищують 50 млн. куб.м, з  яких лише 3% проходять промислову переробку, а решта захоронюється на території 4,5 тис. сміттєзвалищ та полігонів.

Потужності значної  кількості полігонів та звалищ вже  вичерпали свій ресурс, майже на всіх відсутні системи утилізації фільтрату, що збільшує техногенну небезпеку цих  об’єктів. Незадовільною є виконання  робіт по рекультивації сміттєзвалищ, відповідними роботами охоплено лише 20% з тих, що потребують рекультивації. Через відсутність налагодженої системи збору побутових відходів у приватному секторі щорічно з’являються близько 3,3 тис. несанкціонованих звалищ.

Державна фінансова  підтримка сфери поводження з побутовими відходами не спроможна забезпечити умови для ефективного розвитку галузі. Недосконалість тарифної політики, недостатність та нерегулярність бюджетної підтримки, діюча система компенсації збитковості тарифів та фінансова неефективність механізму штрафних санкцій за порушення правил благоустрою та поводження з побутовими відходами не створюють сприятливих умов для підвищення ефективності функціонування підприємств галузі, залучення інвестицій та розвитку конкурентного середовища.

Реформування житлово-комунального господарства в сфері поводження з побутовими відходами не призвело до вагомих позитивних зрушень. За ці роки загальна кількість і площа  полігонів і звалищ побутових  відходів зросла більш ніж на 50%. До позитивних факторів можна віднести призупинення зростання частки перевантажених сміттєзвалищ, але значно збільшилася (на 11%) питома вага звалищ, що не відповідають нормам екологічної безпеки. Незадовільною залишається реалізація заходів по санації та рекультивації існуючих звалищ (питома вага звалищ, що потребують рекультивації зросла на 4%), великою проблемою залишається виникнення несанкціонованих сміттєзвалищ.

Незадовільною є реалізація заходів розвитку конкурентного  середовища у сфері поводження з  побутовими відходами. При відносно незначному зростанні загальної кількості підприємств галузі їх розподіл за формою власності майже не змінився – частка підприємств комунальної форми власності знизилася всього на 0,6%.

До позитивних результатів  реформування слід віднести зростання на 4,2% парку спеціальної автомобільної техніки та його оновлення – рівень зношеності парку сміттєвозів знизився на 2,6%.

Основні проблемні питання, що потребують врегулювання:

1) тільки 70% населення  України охоплено послугами з  вивезення побутових відходів (в тому числі лише 30% сільського населення), що сприяє щорічному утворенню 16 тис. несанкціонованих звалищ (площею 1,1 тис.га) та перетворює країну у «смітник»

2) потужності значної  кількості існуючих полігонів  вже вичерпали свій ресурс: 5% світтєзвалищ перевантажені, 25% не відповідають нормам екологічної безпеки, понад 10% сміттєзвалищ потребує рекультивації.

3) Незадовільним є  стан справ по догляду і  моніторингу недіючих (закритих) полігонів,  кількість яких становить 242 од., загальною площою понад 300 га

На всіх полігонах  практично відсутні системи утилізації фільтрату, що значно збільшує їх техногенну небезпеку.

4) Відсутні вільні  території під нові полігони  – існує потреба у будівництві  580-ти нових полігонів, що потребує  врегулювання питань вилучення земельних ділянок і майна з підстав суспільної необхідності.

5) 97% побутових відходів  захоронюються, і лише 3% з них  утилізуються на двох сміттєспалювальних  заводах у Києві та Дніпропетровську, обладнання яких застаріле і  негативно впливає на екологію.

Низьким є рівень використання побутових відходів як джерела вторинної  сировини та в енергетичних цілях, що свідчить про неефективне використання ресурсів

6) Незадовільним є  рівень реалізації Кіотського  протоколу, у тому числі щодо  вилучення та утилізації полігонного біогазу.

7) Середній показник  зношеності спецавтотранспорту, загальна  кількість якого становить понад  4 тис. одиниць, сягає 70%. В більшості  населених пунктів використовуються  застарілі типи контейнерів, які  не відповідають технологічним, санітарно-епідеміологічним та екологічним вимогам

8) Практично не розвинутою  залишається система роздільного  збирання побутових відходів, на  заваді запровадження якої стає  відсутність коштів на придбання  нового обладнання та створення  відповідної інфраструктури

9) Недосконалою є система  ліцензування та тарифна політика  у сфері поводження з побутовими  відходами, що унеможливлює залучення  в галузь приватних інвестицій.

Поводження з побутовими відходами являє собою одну з  найгостріших господарських і природоохоронних проблем суспільства, оскільки побутові відходи, що утворюються в процесі життєдіяльності людини в житлових та нежитлових будинках, не мають подальшого використання за місцем їх утворення.

Щорічно в Україні  утворюється майже 50 млн.куб. м побутових відходів, що становить всього 5% загального річного обсягу промислових відходів (які утворюються в таких галузях, як гірничовидобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна тощо). До 40% обсягу побутових відходів містить ресурсоцінні компоненти, які можуть бути повернені у господарський обіг (папір, скло, пластик тощо).

Діюча модель поводження з побутовим відходами доволі проста – зібрані побутові відходи  захоронюються на 4,5 тис. сміттєзвалищах і полігонах загальною площею 7,6 тис.га.

Такий підхід до поводження з побутовими відходами є неможливим у цивілізованій економічно розвинутій державі, оскільки призводить до небезпечного стану навколишнього середовища, що впливає на якість повітря, ґрунту, води, зменшення тривалості життя  та зростання рівня захворюваності населення. За оцінкою датських експертів, кількість полігонів в Україні необхідно скоротити у сім разів через їх техногенну небезпеку та навантаження на навколишнє природне середовище[5].

 

1.3 Проблеми  поводження з твердими побутовими відходами в сільській місцевості

Проблема поводження з ТПВ в сільській місцевості постає останнім часом не менш гостро, ніж у містах. У більшості населених  пунктів України сільськими радами не облаштовані, а часто і не визначені  місця складування відходів, що призводить до перетворення лісових масивів, узлісь, узбіч доріг, ярів, територій сільських садиб у неорганізовані сміттєзвалища. В більшості сільських населених пунктів відсутні централізовані системи водопостачання та каналізації.

Дослідницька група науковців Національного аграрного університету м. Киева проводила дослідження на вплив ТПВ в сільській місцевості.

Задача досліджень полягала у з’ясуванні шляхів вирішення проблеми поводження з ТПВ на прикладі с. Велика Снітинка Фастівського району Київської області.

Село Велика Снітинка розташоване на Північному Правобережжі Лісостепу на Придніпровській височині. Ця місцевість входить до складу Фастівського природно-господарського агроґрунтового району. Населення с. Велика Снітинка складає близько 2 600 осіб, що проживають у 1 200 дворах.

Ділянка сміттєзвалища  площею 2 га розташована на землях науково-дослідного господарства «Великоснітинське» і  межує з Фастівським держлісгоспом. Рельєф місцевості — піщаний кар’єр. Ґрунтові води залягають на глибині 8–10 м, ділянка не заболочена і не затоплюється. Паспортизація сміттєзвалища не проведена. Воно не має інженерного облаштування, належної системи відведення фільтрату і тому становить екологічну небезпеку для сільськогосподарських територій та підземних вод.

За даними анкетування 10% мешканців встановлено, що в середньому щоденно в кожному дворі накопичується  близько 2 кг сміття, відповідно за місяць у селі накопичується приблизно 7 200 кг, а за рік — 86 400 кг ТПВ.

Як і в більшості  населених пунктів сільського типу, в цьому селі не організовано збирання і вивезення сміття. За даними опитування більшість населення (близько 60 %) спалюють сміття на своєму подвір’ї, майже 30 % викидають сміття у самовільно обрані місця і лише близько 10 % періодично винаймають транспортні засоби і вивозять відходи, накопичені за певний час, на сміттєзвалище, розташоване на відстані одного кілометра від села.

Харчові (органічні) відходи  здебільшого ідуть на корм худобі або їх компостують, тому безпосередньо  сміття складається здебільшого з ганчір’я і паперових відходів (30–50 %), скла (10–26 %) та полімерних матеріалів (10–20 %), а метал і деревина складають у сумі не більше 12 %.

Орієнтовні розрахунки показують, що за ціни 1 кг макулатури 0,2 грн можна отримати майже 9 тис. грн прибутку за один рік. Таким чином, видається економічно доцільним і екологічно обґрунтованим налагодження роздільного збирання у ТПВ у сільській місцевості для вилучення і реалізація придатних для переробляння матеріалів.

Але найближчі пункти прийому склотари, макулатури, металобрухту розташовані в районному центрі (м. Фастів) на відстані близько 10 км від села.

Отримані дані свідчать також про низький рівень обізнаності  населення стосовно шляхів утилізації побутових відходів, але жителі хочуть мати таку інформацію і готові підтримати систему роздільного збирання відходів. Населення практично нічого не знає про нормативно-правові акти, що стосуються поводження з ТПВ, але дуже занепокоєне станом цієї проблеми. Оскільки місцевими органами самоврядування не передбачено ні систематизоване збирання, ні вивезення сміття, проблема залишається відкритою.

В органах місцевого  самоврядування (ні на рівні села, ні на рівні району) немає відповідного підрозділу і навіть фахівця для  контролю за поводженням з ТПВ. Такий стан справ є причиною порушення законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» і «Про відходи» водночас з кількох пунктів.

У сучасних умовах прихованого  і явного безробіття, особливо в  сільській місцевості, важливим стимулом для збирання відходів було б раціональне ціноутворення їх збирання та доставляння на пункти складування або впровадження системи пільг для приватних підприємців, які б вирішували ці проблеми.

Використана в сільському побуті вода також становить екологічну небезпеку, оскільки містить поверхнево-активні речовини та інші хімічні сполуки, а каналізаційних і очисних споруд в селі немає. У кращому випадку воду виливають до вигрібних ям, а здебільшого — просто на подвір’ї. Це призводить до суттєвого забруднення ґрунтових вод і погіршення якості води в колодязях.