Соціологічні аспекти екологічної політики України

Прогрес етносів посилив експлуатацію природних ресурсів, що призвело до їх деградації, яка проявляється у війнах етносів за нові джерела природних багатств. Численні міграції, урбанізація спричиняють змішування етносів, втрати ними зв'язків з природою. Це простежується і в Україні, на території якої проживає понад 100 націй і народностей. А сучасна демографічна криза викликана й екологічними причинами. Отже, всебічне вивчення еколого-етнічної цілісності націй і народів дає змогу зрозуміти причини екологічної кризи та її наслідки, зобов'язує формувати екологічно безпечне соціальне середовище, дбати про охорону природи і природних ресурсів.

У процесі трансформації українського суспільства на соціальну арену вийшло нове соціальне формування - екологічні громадянські ініціативи і неурядові екологічні організації. Так, якщо на початку 70-х років XX ст. діяло 2500 об'єднань та екологічних рухів, у 80-х - 15 тис, то на початку 90-х - майже 20 тис. Такі організації як «Грінпіс», «Екофорум за мир» та інші відзначаються принциповим підходом до розгортання екологічної діяльності та поширення екологічних знань.[8, c.42-57]

Фахівці констатують, що екологічна криза вразила всі сфери екосистеми в Україні. За оцінками вчених, щорічні втрати України внаслідок неефективного і нераціонального природокористування становлять від 15 до 20% національного доходу (один з найвищих показників у світовому співтоваристві). У документі «Навколишнє середовище і розвиток», поданому в ООН, засвідчується, що економічна політика в Україні спричинила формування екологічно нераціональної економіки, перенасиченої хімічними, металургійними, гірничими виробництвами та застарілими технологіями. Наслідком такого ставлення до навколишнього середовища стала аварія на Чорнобильській АЕС - глобальна екологічна катастрофа, яка завдала значного удару довкіллю не лише України, Білорусі, Росії, а й Швеції, Німеччини, Італії, Австрії, Бельгії та ін. У навколишнє середовище викинуто радіонуклідів загальною активністю 50 млн. кюрі різних типів. Економіка багатьох країн зазнала великих втрат. За оцінками спеціалістів, витрати на ліквідацію наслідків катастрофи до 2000 р. становили 180 - 200 млрд. доларів. Внаслідок переселення людей (переміщено 200 тис. осіб з 2 тис. населених пунктів) під загрозою опинилась унікальна культура цих районів. У зараженій місцевості мешкає 2,4 млн. населення (з них 1 500 тис. дітей віком до 14 років), що руйнує генофонд нації.

В Україні для подолання екологічної проблеми створено Міністерство охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки, прийнято Закон про охорону природного середовища, засновано Національний екологічний центр, розроблено заходи щодо розгортання екологічних досліджень, екологічної освіти тощо. Екологічні проблеми стали предметом глибоких і всебічних досліджень природничих та гуманітарних наук. Так, спеціалісти, вивчаючи вплив конкретних технологій на природу, сформулювали екологічні обмеження у різних галузях народного господарства, обґрунтували нові стратегії екологічно чистих напрямів виробництва. Зростає популярність галузей знань, які спеціалізуються на вивченні екологічних проблем, сформувалася і відносно самостійна наука - соціологія екології.[6]

1.2 Соціологічне осмислення поняття, пов`язаних з проблемами екологічної політики

Останніми роками термін «екологічна політика» міцно закріпився в лексиконі науковців, як практиків, так і теоретиків. Причому використовують його здебільшого спонтанно, не заглиблюючись у зміст цього поняття, часто ототожнюючи його з екологічним управлінням, діяльністю держави у сфері

екології тощо. Варто зауважити, що в найпоширенішому варіанті розуміння домінує позиція, що екологічна політика є діяльністю суспільства та держави, спрямованого на збереження якості довкілля. Важливість цього питання ніхто не заперечує, однак потрібно погодитись, що екологічна політика значно багатогранніша, а тому звужувати поняття екологічної політики до суто організаційної та регуляторно-контрольної діяльності суспільства і держави некоректно. Використовуючи фасетний метод класифікації та порівняння, ми зробили висновок щодо тлумачення поняття “екологічна політика” в науковій літературі та виявили спільні й відмінні риси в понятійному угрупованні (див. табл.). Результати проведеного дослідження, подані в таблиці, дають можливість здійснити контент-аналіз визначень поняття “екологічна політика” в науковій літературі. Кожне визначення можна поділити на три основні частини (мета, діяльність, засоби), які відрізняються рівнем повноти їх розкриття.

Визначення терміна «екологічна політики» в науковій літературі

• Екологічна політика - це система заходів, пов’язаних із цілеспрямованим впливом суспільства на природу з метою запобігання, мінімізації або ліквідації негативних для людини та природи наслідків такого впливу. Екологічна політика має на меті не тільки охорону навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, а й збереження і розвиток соціосфери, що забезпечує нормальну життєдіяльність людини.
• А.Д. Урсул вважав, що екологічна політика (у вузькому розумінні) - це стратегія виживання та безперервного розвитку цивілізації і країни в умовах збереження навколишнього природного середовища, перш за все, біосфери.
• Л.В. Жарова вважала, що екологічна політика (у широкому розумінні) - це концептуально цілісна сукупність видів і форм суспільної діяльності, спрямованої на збереження природного середовища існування людини, гармонізацію взаємовідносин суспільства і довкілля, формування належного ставлення суспільства до природи з метою її захисту й розвитку.
• О.А. Васюта вважає, що екологічна політика - це система державного стимулювання, запобігання та обмеження різноманітних видів діяльності, яка пов’язана з небезпечним для людини впливом на навколишнє середовище. Екологічна політика складається з комплексу організаційних, нормативних та правових заходів у галузях економіки та охорони довкілля, спрямованих на людину.
• Є.В. Хлобистов вважав, що екологічна політика - комплекс організаційних та інституційних заходів, спрямованих на кредитно-фінансове забезпечення природоохоронної діяльності відповідно до розвитку продуктивних сил і соціальних пріоритетів щодо якості довкілля й раціонального природокористування.
• В.С. Кравців вважав, що екологічна політика - система цілей і дій, що реалізуються органами державної влади та місцевого самоврядування та спрямовані на збереження довкілля і забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності населення.
• М.І. Васильєва вважає, що екологічна політика - система концентрованих, науково обґрунтованих та певною мірою легалізованих уявлень про цілі, пріоритети, зміст, способи й засоби природоохоронної діяльності держави. Екологічна політика займає проміжну позицію між природоохоронною діяльністю, на яку вона спрямована, та природоохоронною ідеологією, яку вона певним чином матеріалізує в системі державних функцій.
• А.П. Гетьман вважав,що екологічна політика - система державних заходів, що визначають вплив суспільства на довкілля, тактику й стратегію збалансованого розвитку.
• Л.П. Метлова вважала, що екологічна політика - це поєднання взаємопов’язаних обраних цілей, практичних завдань та засобів у системі менеджменту і їх спрямування на конкретний результат. Екологічна політика здійснюється в межах держави, регіону, галузі, підприємства, але в кожному випадку існують довгострокові, середньострокові, поточні завдання, засоби та заходи, узгоджені на певній території.
• Л.Д. Загвайська вважала,що екологічна політика - це організаційна та регулятивно-контрольна діяльність суспільства і держави, спрямована на охорону та оздоровлення природного довкілля, ефективне поєднання функцій природокористування та природоохорони і забезпечення нормальної життєдіяльності громадян. Вона має два виміри: нормативний (система правил і норм) та регулятивний (конкретні дії для охорони навколишнього природного середовища).

РОЗДІЛ 2 СОЦІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ: ІДЕЇ ПОКРАЩЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ

2.1 Причини розгортання  екологічної кризи в Україні  та шляхи покращення ситуації

Об´єктивний аналіз сучасної екологічної ситуації, джерел небезпеки, причин погіршення стану природного середовища України й здоров´я людей, виникнення демографічної кризи став можливим лише декілька років тому завдяки розсекреченню багатьох архівних матеріалів (соціально-історичних, політичних, партійних, соціально-економічних та ін.). Цей аналіз дав змогу визначити основні причини, джерела, динаміку й напрям розвитку незадовільної екологічної ситуації в межах нашої країни. Такими причинами виявилися:

• екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, яке тривало десятиріччями без урахування здатності екосистем досамовідтворення й самоочищення;
• адміністративно-командне концентрування на невеликих площах величезної кількості надпотужних хімічних,металургійних,нафтопереробних і військових промислових підприємств і комплексів, інших «гігантів соціалістичної, індустрії», а також прискорена реалізація грандіозних планів «підкорення» природи;
• цілковите нехтування традиціями господарювання,можливостями природи регіонів та інтересами корінного населення;
• інтенсивна хімізація й хибні способи організації сільського виробництва ( наприклад створення величезних колгоспів і радгоспів);
• гігантські масштаби меліораційних робіт без відповідних наукових обґрунтувань та ефективних технологій;
• відсутність протягом повоєнного періоду об`активних довгострокових екологічних прогнозів щодо наслідків реалізації планів розвитку промислового виробництва, енергетики, транспорту;
• використання на переважній більшості виробництв застарілих технологій та обладнання, низькі темпи модернізації підприємств;
• невиконання чинних законів стосовно охорони навколишнього природного середовища й відсутність підзаконних актів для їх ефективної реалізації;
• відсутність дійового державного контролю за виконанням законів про охорону природи та системи покарань за шкоду,заподіяну довкіллю;
• відсутність постійної об`активної інформації для широких мас населення про екологічний стан природного середовища, причини його погіршення, про винуватців забруднень і вжиті заходи для поліпшення ситуації;
• украй низький рівень екологічної освіти не тільки  пересічних громадян, а й у керівників підприємств, державних організацій, уряду, низькі екологічні свідомість і культура;
• різке прискорення негативних економічних,соціально-політичних та екологічних процесів в Ураїні у зв`язку з найбільшою техногенною катастрофою ХХ ст. – аварією на Чорнобильській АЕС;
• відсутність дійових економічних стимулів для ресурсо- та енергозбереження.

Поміркуймо, що відбувається: мільярди років створювався напрочуд тонкий і складний баланс біосфери Землі. І ось з´являється, здавалося б, найдосконаліший продукт еволюції біосфери - людина, яка називає себе розумною, і по-варварськи руйнує те, що зумовило її появу й без чого неможливі її подальший розвиток і вдосконалення. Лише вжиття найрадикальніших заходів протягом найближчих 2-3 десятиріч може запобігти самогубству людини. (І. С. Шкловський, російський астрофізик). 
І хоча загальне антропогенне навантаження на довкілля України через спад виробництва, зупинення багатьох підприємств тощо останніми роками дещо зменшилось, екологічна ситуація в країні все ж залишається незадовільною. За даними Держкомстату України (на 2000 р.), щорічно в повітря, водойми та ґрунти країни надходить від 60 до 100 млн. т шкідливих речовин. Третина води, що скидається підприємствами в поверхневі води, забруднена понад норму, п´ята частина шкідливих речовин зі стаціонарних джерел потрапляє в повітря, дві третини вироблених токсичних відходів осідає в навколишньому середовищі.

Протягом 2000 р. в повітряний басейн, води, ґрунти та на земну поверхню потрапило близько 65 млн. т небезпечних речовин. У розрахунку на 1 км2 території країни в повітря викинуто 9,7 т шкідливих речовин. Токсичних відходів надійшло 4,9 тис. т, що перевищує показники розвинених країн у кілька разів. У розрахунку на душу населення в 2000 р. в атмосферу викинуто 119 кг забруднень, у поверхневі води - 184 кг, у ґрунти та на земну поверхню - 998кг. [7]

Якщо за часткою електроенергії, яка виробляється АЕС (40 % її сумарної кількості), Україна посідає третє місце у світі, то за ступенем розв´язання проблем зберігання й поховання радіоактивних відходів стоїть наприкінці списку країн з ядерною енергетикою.

Вирішення екологічної кризи можна пов’язувати з встановленням на планеті одного із станів, коли:

• відвернено екологічну кризу і припинено подальшу деградацію природного довкілля;
• здійснено трансформацію нинішнього способу буття людей і домінантних форм природокористування є екологічно безпечні;
• земна цивілізація вийшла на рубежі усталеного, тобто убезпеченого від екологічних загроз, стабільного, поступального й незворотного росту;
• знайдено альтернативу неминучому вичерпанню ресурсів, яке тягне за собою гуманітарну катастрофу й необхідність встановлення меж дозволеного росту. [11]

Комплексність екологічної кризи вимагає певної синтетичності підходу та узгодженості колективних дій, спрямованих на її розв’язання. Що стосується підходу, то він значною мірою зумовлюється тим, як визначаться з суттю проблеми та причинами й факторами, що зумовили її виникнення й загострення.Сучасна екологічна криза зріє вже понад століття й не обіцяє ніякого спаду напруженості на ближчі десятиріччя навіть у тому разі, якби від сьогодні людство, раптом об’єднавшись, почало цілеспрямовано діяти, щоб змінити стан справ. Хоча з проблемами, подібними сьогоднішній екологічній кризі, людство в минулому ще не стикалося, йому доводилося вирішувати найрізноманітніші за складністю, масштабністю й характером проблеми. Йому багато відомо про типологію проблем і методологію підходу до їх осмислення та розв’язання. Так, зокрема, давно відомо, що вже саме формулювання проблеми зумовлює шляхи, на яких будуть шукати її розв’язок. Наприклад, ми матимемо різні шляхи розв’язання екологічної проблеми залежно від того, в чому її вбачатимемо. Якщо, наприклад, коріння екологічної проблеми вбачають у промисловому забрудненні довкілля, то розв’язання її шукають у запровадженні більш досконалих систем очищення відходів, у зміні виробничих технологій. Якщо система виробництва розцінюється як така, що не сумісна зі збереженням довкілля чи з екологічною безпекою, тоді розв’язок її шукають у трансформації наявних способів життя й форм природокористування в екологічно безпечні способи й форми. Відомо також, що соціально-гуманітарні проблеми важко вирішувати в межах світогляду, культури, системи наукового й техніко-технологічного знання, в добу панування яких вони виникли й визріли. Це означає, що, вдаючись до розв’язання великомасштабних фундаментальних гуманітарних проблем, доводиться розбиратися також у тому, в яких частинах наявні світогляд, культура й система знання є достатніми й недостатніми, щоб їх можна було використовувати як ідейно-теоретичну та світоглядно-методологічну базу для відвернення загроз, які несе невирішеність проблеми. [17]

2.2 Особливості екологічної політики в сучасному українському суспільстві

Протягом вересня 2011 року в Україні проводилось екологічне опитування громадян, під загальною назвою «Вивчення думки населення в питаннях екологічної політики України». Збір даних проводився активістами ВГО «Розвиток та довкілля», волонтерами та представниками громадських організацій. Метою дослідження було визначення громадської думки населення з питань екологічної політики України. До завдання дослідження входило: розробка інструментарію екологічного дослідження, проведення анкетування та обробка отриманих матеріалів, підготовка звіту за проведену роботу.

Для проведення дослідження фахівцями ВГО «Розвиток та довкілля» була розроблена анкета, яка містить в собі 13 питань, що направлені на вивчення думки населення, та шість - які дозволяють поділити респондентів на групи (стать, вік, освіта, рівень доходу, місце проживання, сфера діяльності). У анкету також входить пропозиція запропонувати власні методи вирішення екологічних проблем у Вашому місті (селі).

Репрезентативне опитування населення проводилося у 50 населених пунктах 24 суб’єктів України. Об’єм вибіркової сукупності - 1000 респондентів. Метод опитування - інтерв’ю за місцем проживання.

Строк проведення опитування: вересень 2011 року.

Дані на графіках та у таблицях надані у % від кількості опитаних.

У опитуванні прийняли участь 1000 респондентів, різних регіонів України.

В цілому українці виказують високу стурбованість екологічною ситуацією, але частина населення (32%) не усвідомлює постійної екологічної загрози здоров'ю і важливості дотримання стандартів екологічної безпеки в нашій країні.

Населення України практично рівною мірою стурбоване забрудненням повітря та води (33% та 34%), досить велика забрудненість відходами та сміттям - 26%.

Більшість українців звертають увагу на забруднення території відходами та сміттям (86%) і лише 13% мешканців рівень забруднення території низьким.

Для українців найпопулярніше джерело інформації про екологічні проблеми в Україні та світі - телебачення (понад 90% населення дізнаються про екологічні питання з телевізійних програм). На другому місці – газети (майже половина українців).

Переважна більшість наших співгромадян (84%) вважають, що прості люди мають брати участь у вирішенні екологічних проблем. У той же час для багатьох із них характерно відчуття, що вони не можуть внести свій вклад у покращення екологічної ситуації. Так, 56% респондентів вважають, що вони не можуть вплинути на вирішення проблем у цій сфері, в той час як майже третина опитаних (31%) упевнені, що можуть впливати на стан справ в екології.