Соціологічні аспекти екологічної політики України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

                                            

 

Кафедра cоціології

 

 

Курсова робота

 

з дисципліни «Соціологія політики»

 

за темою

«Соціологічні аспекти екологічної політики України»

 

 

                                              

 

 

                                  Студентки групи СЦ-10-1д

               Юхименко Н.М.

                                                             Науковий керівник: канд. соц. наук, доцент     

                                                              Єрмакова Т.Г.   

 

 

 

 

 

Дніпродзержинськ

2013

 

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………….……....3

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ…………………………………………………………..….7

 

1.1 Соціологічні підходи до вивчення екологічної політики...………….............7

 

1.2 Соціологічне осмислення поняття,пов`язаних з проблемами екологічної політики…………………………………. ……...…………………………....…….19

 

РОЗДІЛ 2. СОЦІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ: ІДЕЇ ПОКРАЩЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ ……………….………….......22

 

2.1 Соціальні причини розгортання екологічної кризи в Україні та шляхи покращення ситуації…………………………………………………………...…..22

 

2.2 Особливості екологічної політики в сучасному українському суспільстві………………………………….……………………………………….26

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….......…29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………..…….31

ДОДАТКИ……………………………………………………………………..……33

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність роботи. Зростаючий рівень забруднення довкілля, ріст стихійних лих і техногенних катастроф, виснаження природних ресурсів є факторами ризику для життя і здоров`я людини та, як наслідок, дестабілізації соціальних структур і зв`язків. Фактори доступу до природних ресурсів та можливість експлуатації навколишнього середовища зумовлюють відмінності в умовах життєдіяльності різних соціальних груп, опосередковано впливають, таким чином, на соціальну діяльність і соціальні відносини у суспільстві.

Неефективні в екологічному відношенні політика держави та система виробництва у поєднанні з нерозвиненістю інших соціальних інститутів та економічними труднощами сприяють поступовій девальвації екологічних цінностей - заниженню у свідомості громадян реальної вартості ресурсів природного середовища. Всі ці явища - недоліки механізмів нормативно-правового й економічного регулювання, низький рівень екологічної свідомості та екологічної культури населення, недостатня поінформованість громадян про стан довкілля, їх необізнаність з власними екологічними правами, а також загальна стурбованість населення станом навколишнього середовища підтверджують існування в сучасному українському суспільстві проблемної ситуації та її актуальність.

На сьогодні діяльність та взаємодія соціальних інститутів, які регулюють відносини суспільства з довкіллям, є недостатніми для подолання екологічної ситуації, що склалася. Відсутність комплексного науково обґрунтованого знання про особливості діяльності окремих соціальних суб`єктів впливу на стан довкілля у системі відносин суспільства з природою, механізми взаємодії цих соціальних суб`єктів впливу на стан довкілля, особливості формування ставлення населення до екологічних проблем, зв`язок цього ставлення і стурбованості населення станом довкілля з екологічно орієнтованою діяльністю залишається науковою проблемою, що потребує вирішення. Актуальність вирішення цієї наукової проблеми зумовлена тим, що часто зусилля окремих соціальних інститутів, які регулюють відносини суспільства з довкіллям, виявляються марними, а рішення недостатньо ефективними через те, що при їх розробці не враховуються потенціал, рівень залучення, наміри і реальна діяльність інших суб`єктів впливу на довкілля, а також особливості ставлення населення до екологічних проблем та опосередкованість цього ставлення екологічно орієнтованою соціальною діяльністю усіх суб‘єктів впливу надовкілля.

Мета роботи - висвітлити соціальні умови екологічної політики України та її особливості.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити ряд завдань:

-  з`ясувати, які підходи аналізу до вивчення екологічної політики існують в соціології;

-  уточнити зміст поняття «екологія», «екологія політики»;

- виявити соціальні чинники, які впливають на екологічну політику України;

- дати характеристику особливості  екологічної політики в сучасному  українському суспільстві.

Об’єкт дослідження - екологічна політика України.

Предметом дослідження - особливості екологічної політики в сучасному українському суспільстві та соціальні чинники які її зумовлюють.

Ступінь дослідження проблеми. Вивчення відносин

суспільства з навколишнім середовищем в рамках соціологічної теорії бере свій початок від натуралізму О.Конта, еволюціонізму Г.Спенсера, побудови біологічних аналогій для пояснення соціальних процесів та явищ соціал-дарвіністами (У.Беджготом, Л.Гумпловичем, Г.Ратценхофером).

Пізніше в своїх працях Е.Дюркгейм відмовлявся від ідеї застосування біологічних аналогій для пояснення явищ та процесів, що відбуваються у суспільстві, а М.Вебер наголошував на принциповій відмінності соціальних законів від законів природи.   

 

Історія розвитку екологічної соціології як окремої галузі загальної соціологічної теорії складається з трьох етапів: людської та міської екології (20-30 роки ХХ століття, Е.Бьорджесс, Р.Маккензі, Р.Парк), соціології екологічних проблем (70-80 роки ХХ століття) та екологічної соціології кінця 80-х років ХХ століття. Становлення парадигми екологічної соціології, предметом вивчення якої стали соціальні процеси, що виникають в ході «соціалізації природи», пов`язують в першу чергу з працями У.Кеттона, Р.Данлепа, А.Шнайберга, О.Яницького.

Екологічну свідомість та формування екологічних цінностей у суспільстві розглядають в своїх працях М.Лаурістін, Ю.Марков, Ю.Саєнко, Б.Фірсов, О.Яницький. Екологічні інтереси громадян і шляхи їх інституціалізації, соціальні технології розв‘язання екологічних конфліктів у суспільстві, розвиток та становлення екологічного руху в Україні є предметом вивчення вітчизняних соціологів - М.Саппи, О.Стегнія. Глобальні проблеми виживання людства, місце та роль людини в біосфері розглядають в своїх працях Д.Мідоуз, Н.Моісєєв, Г.Платонов, Х.Прадес, Ю.Юсфин, соціальні наслідки процесів урбанізації, відчуження екологічних цінностей в умовах індустріалізації, екологічні фактори в структурі якості життя - В.Бакіров, Є.Когай, Р.Нугаєв, М.Райманов, О.Станек, П.Староста. Роль екологічної культури, екологічної освіти і масової комунікації у формуванні екологічної свідомості та механізми залучення громадськості до екологічно орієнтованої діяльності стали предметом вивчення вчених О.Бєлякова, Т.Гардашук, Т.Дрідзе, Є.Когая, Д.Марковича.

Для праць соціологів, що вивчають відносини суспільства з навколишнім середовищем, характерний парадигмальний плюралізм. «Нова екологічна парадигма» У.Кеттона та Р.Данлепа виникає на противагу антропоцентричній парадигмі «людської винятковості» і в своїх концептуальних положеннях спирається на теорію функціоналізму, започатковану ще О.Контом та Г.Спенсером, і структурно-функціональний аналіз суспільства Т.Парсонса.

З позицій теорії конфлікціонізму Ф.Баттель та Р.Марфі структурують суспільство на «екологічні класи» й обґрунтовують антагоністичну сутність «еколого-класової структури суспільства». Британський соціолог К.Скоген (Skogen, K.) обгрунтовує зв‘язок екологічних цінностей та орієнтацій індивіда з його соціальною приналежністю. Російський соціолог Т.Дридзе, розвиваючи у своїх працях ідеї екоантропоцентричної парадигми, застосовує, зокрема, теорії соціального обміну.

Структура роботи: Робота складається з плану, вступу, першого розділу і другого, висновків, додатку і списку літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

 

1.1 Соціологічні підходи до вивчення екології політики

 

Людина постійно перебуває у взаємодії з іншими соціальними суб'єктами та з навколишнім середовищем (природою). Ці дві системи органічно пов'язані між собою, причому рівень розвитку суспільства визначає ставлення людини до природи.

Стан довкілля є важливим чинником існування людської цивілізації. Тому одним з найважливіших завдань людства є свідоме і системне регулювання діяльності щодо використання природних ресурсів. Екологічні проблеми особливо гостро постають в індустріально розвинутих центрах, хоча стосуються вони усіх регіонів. Становище ускладнюється в країнах, де намагаються вирішувати економічні проблеми за рахунок виснажливого природокористування, незворотного порушення природних екологічних систем. Особливо актуальними вони є в Україні після Чорнобильської катастрофи.

Проблеми довкілля не є суто фізичними або екологічними. Вони відображають політичні, інституціальні, культурно-екологічні засади, тому перебувають у полі зору соціальних наук.

Соціологія екології - галузь соціології, яка досліджує специфічні зв'язки між людьми та навколишнім середовищем, особливості розвитку і функціонування соціальних спільнот, соціальних структур та інститутів в умовах впливу на їх життєдіяльність антропогенних екологічних чинників.

Вона вивчає також закономірності соціальних дій і масової поведінки в умовах соціально-економічної напруженості, механізми розв'язання конфліктів на фоні екологічної кризи. Головні її завдання полягають у вивченні закономірностей взаємодії суспільства і природи, досягненні збалансованості цієї взаємодії, отриманні достовірної соціально-екологічної інформації, з'ясуванні громадської думки щодо екологічних проблем та чинників, що їх породжують. У сфері її наукового інтересу - вплив довкілля на суспільство, формування екологічної свідомості, забезпечення участі громадян у реалізації державної екологічної політики тощо. До предметної сфери соціології екології належать і проблеми взаємодії суспільства зі штучним середовищем проживання людини.

Термін «екологія» ввійшов у науковий обіг завдяки старанням видатного німецького біолога Е. Гекке-лея у 1866 р. на позначення науки про відношення організмів і навколишнього середовища. Його запозичено з давньогрецької мови (oikos - дім, житло). Важливий етап у розвитку екології настав з обґрунтуванням американським екологом А. Тенслі у 1935 р. поняття «екосистема» на позначення стабільної системи, що складається з живих і неживих елементів, між якими постійно відбувається кругообіг речовин, існують постійні процеси.

З посиленням антропогенного (спричиненого діяльністю людини, використанням нею складної і могутньої техніки) впливу на довкілля виникла і з часом конкретизувалася ідея «соціалізації природи». В середині 30-х років XX ст. вона втілилася в дослідженнях лідерів знаменитої чиказької школи соціології Р. Парка, Ю. Берджесса і Р. Маккензі, які висунули концепцію «міста-організму» і суспільства як «глибоко біологічного феномену». Відповідно до цієї концепції, у суспільстві відбувається перебіг взаємоіснуючих біологічних і соціальних процесів, результатом яких повинна бути «соціальна рівновага». Цей комплекс проблем лідери чиказької соціологічної школи запропонували назвати «соціальною екологією».

Однак у той період екологічна соціологія як відносно самостійна галузь соціологічного знання ще не сформувалася: не вистачало ні фактології, ні теоретичних концепцій. її становлення почалося тільки в середині 70-х років XX ст., коли стало очевидно, що надмірне зниження організованості біосфери, ефективності її самонастроювальних і самовідтворювальних механізмів, спричинене активною діяльністю людини, може мати катастрофічні наслідки, призвести до втрати динамічної рівноваги суспільства з природою. Відтоді локальні та розрізнені соціологічні дослідження екосистем, їх взаємодії з суспільством почали формуватися у відносно самостійну, інтегровану галузь наукового знання - соціологію екології. Основним своїм завданням вона вважала теоретичний синтез природничонаукових і суспільствознавчих знань, концепцій, методів дослідження, вироблення на їх основі концептуальної моделі взаємодії людського світотова-риства і природи. Це дало б змогу оптимізувати, а згодом і гармонізувати процеси цієї взаємодії.

Екологічні проблеми відображають особливості суспільно-економічного розвитку, зумовлені предметною діяльністю людини. У зв'язку з цим постає необхідність у науковій дисципліні, зосередженій на вивченні особливостей взаємодії між суспільством і природою. Таку систему знань репрезентує соціальна екологія - відносно молода галузь наукових знань. її методологічні та гносеологічні труднощі пов'язані з процесом становлення і розвитку - уточнення предметної сфери, вдосконаленням методичного та методологічного аппарату, відбором теоретичних доктрин та концепцій.

 Важливим теоретичним джерелом  соціальної екології стали ідеї  про біосферу як цілісну сферу  поширення життя на планеті  та ноосфери, що виникає на  вищому ступені його розвитку, зумовленому соціальними й антропогенно-технологічними факторами, і яка виявляє новий рівень творчої сили людського розуму.

Становлення соціальної екології як системи наукового знання розпочалося у 20-ті роки XX ст. під впливом ідей екології та соціологічних досліджень процесів урбанізації. її розвиток активізувався у 60-ті роки, коли суспільство опинилося перед загрозою екологічної кризи, що проявилося в забрудненні довкілля, дефіциті природних ресурсів, негативних наслідках урбанізації та інших споріднених проблемах антропогенного тиску на природне середовище. У 70-ті роки соціологічні дослідження були зорієнтовані на класифікацію, аналіз динаміки і форм задоволення екологічних потреб, екологічних аспектів міського способу життя, поведінки людей в екстремальних екологічних ситуаціях, соціально-культурних форм реакції населення на забруднення середовища. На Всесвітньому конгресі соціологів у Варні (1996) було створено дослідницький комітет Всесвітнього об'єднання соціологів з проблем соціальної екології.[16]

У західній соціології вживається термін «інвайро-ментальна (англ. Environment - оточення, середовище) соціологія», який позначає екологію як соціальну філософію і засіб життя. Вона є однією з наукових дисциплін, що застосовують соціально-екологічний підхід, та, на відміну від них, обмежується локальним суспільством і відповідним середовищем. Виникнувши на початку XX ст. у США, ця концепція набувала нового осмислення під час екологічної кризи у 70-ті роки, її джерелами стали соціал-реформістські орієнтації: консерваціонізм, біоцентризм та екологізм. Основними принципами консерваціонізму є забезпечення економічного зростання, запобігання нераціональних витрат у природокористуванні та егалітарний (зрівняльний) розподіл природних ресурсів. На противагу йому біоцентризм виступає за збереження дикої природи, яка має непересічну цінність незалежно від її використання. Наукова модель взаємодії суспільства з природним середовищем екологізму ґрунтується на об'єктивних природних і наукових закономірностях. Людство, відповідно, зобов'язане забезпечувати опти-мальність функціонування системи, запобігання порушенню екологічних процесів.