Екологія і людина. Взаємозв'язок

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………… 3

 

Розділ 1. Об’єкт дослідження:………………………………………………….4

Екологія людини, її предмет  і задачі ……………………………………………4

Санітарно-гігієнічні і естетичні  норми навколишнього середовища………….6

 

Розділ 2.  Вплив об’єкту дослідження на здоров’я людини: ……………….9

Зв'язок  людини і природи. Залежність здоров'я людини від якості природного середовища

 

Розділ 3. Вплив  об’єкту дослідження на психічний стан людини:………13

Вплив факторів навколишнього  середовища на розвиток психіки

 

Висновки………………………………………………………………………....20

 

Використана література та джерела……………………………………………21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Сучасне суспільство наблизилось  до важливого етапу, коли необхідний перехід від епохи доекологічної  до епохи екологічної. Існування нашої цивілізації, її подальша доля цілковито залежать від того, наскільки і як скоро стануть «екологічними» наші свідомість, поведінка, культура.

 

 Це може увінчатись успіхом лише за умови найширшої екологічної системи виховання та освіти з новими підходами, що потребує активного долучення до соціально-екологічних знань. Тому вивчення даної теми є актуальним і необхідним для студентів будь-якої спеціальності.

 

Мета роботи :

 

• висвітлити предмет і задачі екології людини;
• пояснити зв’язки між цими двома поняттями;
• встановити, які є санітарно-гігієнічні і естетичні норми навколишнього середовища;
• дати зрозуміти, яким чином екологія впливає на фізичне та психічне здоров’я людини.

 

На основі цього автор  поступово розкриває питання  на таку важливу тему, як зв’язок людини та екології, що детально висвітлена у трьох розділах.

 

Таким чином, читач має  можливість досконало зрозуміти  та освоїти запропоновану тему.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Об’єкт дослідження

Екологія людини, її предмет і задачі

 

Всі процеси в біосфері взаємозалежні. Людство - лише незначна частина біосфери, а людина є лише одним із видів органічного життя - Homo sapiens (людина розумна). Розум виділив  людину з тваринного світу і дав  йому величезна могутність. Людина протягом століть прагнула не пристосуватися до природного середовища, а зробити  його зручним для свого існування. Тепер ми усвідомили, що будь-яка  діяльність людини впливає на навколишнє середовище, а погіршення стана біосфери небезпечно для всіх живих істот, у тому числі і для людини.

 

Всебічне вивчення людини, її взаємовідносин із навколишнім світом призвели до розуміння, що здоров'я - це не тільки відсутність хвороб, але  і фізичний, психічний і соціальний добробут людини. Здоров'я - це капітал, даний нам не тільки природою від  народження, але і тими умовами, у  яких ми живемо.

 

За визначенням російського  академіка-медика В. П. Казначеєва, екологія людини - комплексний міждисциплінарний науковий напрям, що досліджує закономірності взаємодії популяцій людей з навколишнім середовищем, проблеми розвитку народонаселення у процесі цієї взаємодії, проблеми цілеспрямованого керування збереженням та розвитком здоров'я населення, вдосконалення виду Homo sapiens. За сучасними уявленнями, екологія людини - це спільний науковий підрозділ соціоекології та медицини, що вивчає медико-6іологічні аспекти гармонізації взаємовідносин між суспільством та природою.

 

Екологія людини розглядає  людський організм і середовище його існування в єдності як цілісну  систему, в якій істотне значення мають не лише складові елементи, але  й їхній зв'язок, характер і динаміка цього зв'язку. Таке вивчення системи  «людина - середовище" не характерне для жодної з інших медичних дисциплін, понятійні засоби яких розраховані  на виділення окремих елементів  і роз'єднане вивчення їхніх властивостей та будови.

 

Виходячи з цього, об'єктом  вивчення екології людини слід вважати  систему «людина - навколишнє середовище», або антропоекосистему, що є територіальною системою, в межах якої однотипна (міська, сільська тощо) людська популяція  взаємодіє з відносно однорідним навколишнім середовищем і критерієм  ефективності функціонування якої є  високий рівень здоров'я населення. Антропоекосистеми є складовими частинами соціоекосистем відповідного ієрархічного рівня.

Головні завдання екології людини були визначені у 1983 р. на першій всесоюзній нараді у м. Архангельську  та в 1984 р. на першій всесоюзній школі-семінарі з даної проблеми у м. Суздалі.

До них зокрема  належать:

• вивчення стану здоров'я людей та соціально-трудового потенціалу популяцій даної генерації;
• дослідження динаміки здоров'я та соціально-трудового потенціалу популяцій в аспектах природно-історичного та соціально-економічного розвитку;
• прогноз стану здоров'я майбутніх генерацій;
• вивчення впливу окремих факторів середовища та їхніх комплексів на здоров'я і життєдіяльність популяцій;
• дослідження процесів збереження та відновлення здоров'я і соціально-трудового потенціалу популяцій;
• аналіз глобальних та регіональних проблем екології людини;
• розробка нових методів екології людини (космічних, біохімічних тощо);
• розробка шляхів підвищення рівня здоров'я та соціально-трудового потенціалу населення;
• прогнозування можливих змін у характеристиках здоров'я людей під впливом змін зовнішнього середовища;
• розробка науково обґрунтованих нормативів корекції відповідних компонентів систем життєзабезпечення з урахуванням прогнозів та аналізу антропоекологічної напруги.

 

На сучасному етапі  розвитку екології людини до названих завдань додаються наступні, більш конкретизовані:

• створення антропоекологічного моніторингу - системи спостережень за змінами процесів життєдіяльності людей у зв'язку з дією на них різних факторів навколишнього середовища, а також спостережень та оцінок умов середовища, які впливають на здоров'я населення, зумовлюють поширення захворювань;
• складання медико-географічних карт, що відображають територіальну диференціацію захворювань населення, пов'язаних з погіршенням якості навколишнього середовища;
• зіставлення медико-географічних карт з картами забруднення навколишнього середовища і встановлення кореляційної залежності між характером і ступенем забруднення різних природних компонентів соціоекосистем та відповідними захворюваннями населення;
• визначення науково обґрунтованих значень гранично допустимих техногенних навантажень на людський організм.

 

Санітарно-гігієнічні і естетичні норми

навколишнього середовища

 

Сучасна соціоекологічна  криза, що супроводжується катастрофічним погіршенням якості життєвого середовища і відповідно до цього зниженням  рівня здоров'я народонаселення  Земної кулі, поставила під загрозу  не лише подальший розвиток людської цивілізації, а й існування людства  взагалі. У зв'язку з цим медичні аспекти гармонізації взаємодії суспільства та природи набирають особливої ваги. Високий рівень здоров'я населення стає основним показником оптимізованої соціоекосистеми, а параметри навколишнього середовища, що забезпечують цей рівень, - визначальними критеріями при оптимізації соціоекосистем.

 

За цих умов різко зросла роль давньої медичної дисципліни -гігієни, назва якої походить з грецької мови і означає здоров'я. Адже безглуздо  спочатку нераціональною господарського діяльністю спричиняти масові захворювання у людей, а потім намагатися лікувати їх, використовуючи найновіші досягнення фармакології. Доцільніше основні зусилля  спрямувати на профілактику вказаних захворювань, визначити фактори, які  викликають їх, і домагатися усунення їх.

 

Саме гігієна є галуззю  медицини, що вивчає вплив різноманітних  факторів середовища на здоров'я людини, її працездатність та довголіття з  метою розробки практичних заходів, спрямованих на оздоровлення умов життя  людини і попередження захворювань. Отже, гігієна зосереджує увагу на оцінці умов навколишнього середовища, що впливають на здоров'я людей, на розробці критеріїв якості навколишнього  середовища, на науковому обґрунтуванні  оптимальних для людини параметрів навколишнього середовища, що є основою  гігієнічного нормування.

 

Гігієнічне нормування стосується наукового обґрунтування гігієнічних  нормативів для повітря населених  пунктів і виробничих приміщень, для води і продуктів харчування, для будівельних матеріалів і  предметів одягу тощо. На основі вивчення впливу факторів навколишнього  середовища розробляють гігієнічні норми.

 

Гігієнічним нормативом називають  строго визначений діапазон параметрів фактора середовища, який є оптимальним  або принаймні не є небезпечним  з точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров'я людини, людської популяції і майбутніх  поколінь. При такому нормуванні фактори  навколишнього середовища не повинні  негативно впливати на фізичний і  психічний розвиток людини, її самопочуття, працездатність, репродуктивну функцію  та санітарні умови життя.

 

Регламентуються також і  соціальні фактори, які викликають втому людини, знижують функції організму  і працездатність. Гігієнічне нормування забезпечує оптимальний стан організму  в процесі навчання, виховання, трудової діяльності і всього життя.

 

До об'єктів гігієнічного нормування належать гранично допустимі  для людського організму концентрації (ГДК) шкідливих хімічних домішок  у повітрі, воді, ґрунті, продуктах  харчування, гранично допустимі рівні (ГДР) і дози (ГДД) шкідливих фізичних факторів середовища антропогенного походження, зокрема шуму, вібрації тощо, оптимальні і допустимі параметри мікроклімату і оптимальний і допустимий склад  добового харчового раціону і  питної води,

 

У зв'язку з тим що в  реальних умовах людина відчуває на собі комбіновану, комплексну і сполучену  дію хімічних, фізичних та біологічних  факторів навколишнього середовища і це реальне навантаження визначає можливі зміни у стані здоров'я, введено поняття максимально  допустиме навантаження (МДН). Під  цим поняттям слід розуміти таку максимальну  інтенсивність дії всієї сукупності факторів навколишнього середовища, яка не виявляє прямого чи побічного  шкідливого впливу на організм людини та її нащадків і не погіршує санітарних умов життя.

 

Гігієнічні нормативи  мають законодавчу силу і є  юридичною основою для санітарного  контролю. Гігієнічні вимоги втілюються в життя шляхом законодавчих актів  і санітарного законодавства, запобіжного  і поточного санітарного нагляду, санітарної просвіти і диспансеризації.

 

3 метою підготовки гігієнічних  нормативів і санітарних правил  та контролю за проведенням  санітарно-гігієнічних заходів у  системі Міністерства охорони  здоров'я України створено санітарно-епідеміологічну  службу з установами, що носять  назву санітарно-епідеміологічних  станцій. СЕС здійснюють запобіжний  і поточний нагляд, вивчають санітарний  стан населених місць, проводять  заходи в ділянці попередження  і боротьби з інфекційними, професійними  та іншими захворюваннями,

 

Запобіжний нагляд починається  з перевірки збереження гігієнічних  норм і санітарних правил у процесі  проектування та будівництва різноманітних  об'єктів і закінчується прийомом об'єкту в експлуатацію. Поточний державний  санітарний нагляд полягає у систематичному нагляді за санітарним станом об'єктів  в процесі їх експлуатації. Якщо встановлено порушення санітарних норм і правил, співробітники СЕС  мають право притягати порушників до відповідальності. Отже, санітарія, назва якої походить від латинського  слова sanitas і також означає здоров'я, є проведення практичних заходів  для здійснення вимог гігієни  з метою охорони і зміцнення  здоров'я населення.

 

Для здійснення перелічених  завдань у гігієні та санітарії  використовують спеціальні методи, до яких належать: санітарний опис, фізичні, хімічні, санітарно-статистичні, експериментальні, бактеріологічні, фізіологічні, клінічні та інші методи. В гігієні можуть також використовувати методи і  дані суміжних дисциплін, зокрема фізіології, біохімії, токсикології тощо.

 

Інша наукова дисципліна, що знаходиться на стику медицини та географії, - медична географія  здавна вивчала територіальну диференціацію  захворювань і зв'язок їх з просторовою  неоднорідністю географічної оболонки Землі. У другій половині ХХ ст., коли якість навколишнього середовища внаслідок  нераціональної господарської діяльності почала різко погіршуватися, медична  географія особливу увагу стала  приділяти територіальній диференціації  тих захворювань, які були зумовлені  хімічним, біологічним, радіоактивним, електромагнітним, шумовим та іншими видами забруднення, а також іншими негативними змінами навколишнього  середовища.

 

На базі медичної географії  та гігієни, що доповнюють одна одну, сформувалась нова наукова дисципліна - екологія людини (ecology of man), або антропоекологія. Її в жодному разі не можна ототожнювати, як це іноді має місце, з іншою  наукою - людською екологією (humen есо1оgу), тобто з соціоекологією. Адже екологія людини, за визначенням американського еколога Е. Одума, є екологією  біологічного виду Homo sapiens і може розглядатися подібно до екології рослин, екології тварин та екології мікроорганізмів  як розділ популяційної екології.

 

Вона вивчає взаємодію  з природою людини як біологічної  істоти на рівні організму та популяції. На відміну від неї, екологія людського  суспільства, або соціоекологія, зосереджує свою увагу на розгляданні взаємодії  з природою людського суспільства (з усім його науково-технічним потенціалом  і соціальною організацією), яке  впливає на навколишнє середовище своєю  господарською діяльністю.