Антропогенний вплив на навколишнє середовище

Рис.2 Вплив антропогенних чинників на навколишнє середовище[11].

Промислові викиди в атмосферу  порушують озоновий шар, який, немов  щит, прикриває Землю від сильного ультрафіолетового опромінення. Виявлено різке зменшення шару озону над Антарктидою — своєрідну "озонову дірку". Вміст озону над Антарктидою дедалі зменшується, межі "озонової дірки" розширюються. "Озонова дірка" існує не постійно, а близько місяця на рік, переважно в жовтні. Вона розширюється в бік Австралії, Південної Америки й Африки, що викликає тривогу. У грудні 1986 року з цього приводу було проведено міжнародний семінар метеорологів і геофізиків. Демонструвалися наукові фільми, які показали, що "озонова дірка" — це гігантський атмосферний вихор, який циркулює проти стрілки годинника. Щодо причин цього явища є три припущення:

— взаємодія оксидів азоту з озоном;

— реакція антропогенного хлору з озоном;

— антропогенні фреони реагують з озоном.

Охорона природи нерозривно пов'язана також з боротьбою проти термоядерної війни. Адже вона загрожує людству не тільки фізичним винищенням, а й жахливими змінами клімату, що стануться після неї. Вчені багатьох країн світу провели моделювання наслідків термоядерної війни на ЕОМ, яке отримало назву "ядерної зими". Опубліковано кілька її сценаріїв. У перший день війни в північній півкулі (тут мешкає 85 % населення світу) в атмосферу підніметься 300 млн тонн диму і пилу. Протягом тижня на поверхню планети доходитиме менше 1 % сонячного світла, а протягом наступних трьох тижнів — не більше ніж 10 %.

2.3 Вплив діяльності  людини на літосферу

З розвитком науки та техніки невпинно зростає антропогенний вплив на геологічне середовище. До початку XVIII ст. людина використовувала 26 елементів мінеральної сировини, на початку XX ст. — 59, а сьогодні — більше 80.

Тому найбільш негативно  впливають нагеологічне середовище гірничодобувна і будівельна галузі промисловості. Лише 10 % мінеральної  сировини, що добувається з надр планети, перетворюється на готову продукцію, а решта 90 % забруднює біосферу. Наприклад, при збагаченні мідних руд майже  третина міді викидається у звалища. Крім цього, недостатньо використовуються супутні матеріали — срібло, цинк та інші компоненти руд.

При нераціональному використанні геологічного середовища руйнується не лише це середовище, а й пов'язані  з ним інші компоненти біосфери —  ґрунтовий та рослинний покриви, поверхневі та підземні води тощо. Наприклад, під час будівництва тимчасових доріг вздовж трас вирубується ліс, знищується трав'яний покрив, чагарники, порушується гумусовий шар, змінюється режим ґрунтових вод внаслідок спорудження заглиблень-приямків, дамб тощо.

Внаслідок видобування, збагачення та переробки корисних копалин, нагромадження  порожньої породи та відходів виробництва  відбувається концентрація шкідливих  елементів — важких металів, радіонуклідів  тощо, що призводить до важких захворювань і навіть масової загибелі рослин і тварин.

Транспортування ж вантажів, дослідного устаткування або бурових установок по бездоріжжю, пересування дуже важких самохідних агрегатів, тракторів завжди призводить до важких соціоекологічних наслідків, особливо в степах, пустелях, тундрі.

Під час геологорозвідувальних робіт змінюються природні ландшафти місцевості — порушується ґрунтово-рослинний покрив, утворюються западини через прокладання відкритих канав, шурфів, розчисток порід.

Значний негативний вплив  на геологічне середовище має будівництво  й експлуатація різноманітних будівель та інженерних споруд. Нині дедалі частіше техніко-будівельній діяльності на родючих землях передує знімання, переміщування та зберігання ґрунтів, які потім використовуються для покриття інших територій з гіршими ґрунтами чи для рекультивації кар'єрів, териконів. На рекультивованих землях розводять сади, парки, городи.

Необхідно здійснювати рекультивацію  земель на місці відпрацьованих відкритим способом родовищ корисних копалин. Це поняття охоплює весь комплекс робіт, спрямованих на відновлення родючості й народногосподарської цінності порушених земель. У вузькому розумінні рекультивація — це відновлення шару ґрунту, попередньо знятого з ділянок, де передбачається його механічне руйнування або сильне забруднення.

Сьогодні дедалі більш  відчутними стають негативні наслідки хімізації сільського господарства — погіршуються властивості ґрунту, його стан через нагромадження в ньому великої кількості шкідливих хімічних речовин, що вносились без належних розрахунків і врахування екологічних законів. До таких хімічних речовин, в першу чергу, належать міндобрива та різні отрутохімікати — пестициди.

Внаслідок внесення високих  доз мінеральних добрив ґрунт забруднюється баластними речовинами — хлоридами, сульфатами.

Пестициди пригнічують біологічну активність ґрунтів, знищують корисні  мікроорганізми, черв'яків, зменшують природну родючість. Крім цього, гинуть комахи — запилювачі, від чого теж різко знижується врожайність, наприклад, гречки, баштанних культур та ін.

Ґрунти також забруднюються  відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами  та пальним, які з них виливаються  під час роботи на полях. У ґрунти потрапляють і техногенні забруднення від промислових підприємств — сульфати, окиси азоту, важкі метали та інші сполуки[4].

За двадцять років площа  перезволожених земель на Україні збільшилась  на 1 млн га. Разом із введенням нових осушених площ понад ЗО % староорних ґрунтів виводиться із сільськогосподарського використання, тобто, якщо щороку вводиться 135 тис.га, то 46 тис. га виводиться із числа меліоративних земель внаслідок їхньої деградації.

Таке використання та погіршення якості наших земель вимагає вжиття термінових науково обґрунтованих  заходів, що сприятимуть значному підвищенню родючості ґрунтів та отриманню екологічно чистих продуктів харчування.

        2.4 Антропогенний вплив на біологічне різноманіття

В рамках Програми ООН по навколишньому середовищу (UNEP) 2010 рік було оголошено міжнародним роком біорізноманіття. Біологічне різноманіття - це розмаїття життєвих форм на Землі, які включають всі організми, види, генетичні відмінності між ними, складні симбіози, спільноти і екосистеми. Це величезний генофонд планети і чим він різноманітніший, тим легше наша глобальна екосистема адаптується до нових умов: одні види вимирають, інші адаптуються і змінюються, щомиті реагуючи на мінливу ситуацію.

Вчені виділяють три види біорізноманіття. По-перше, генетичне  різноманіття - це всі можливі гени всіх живих видів, включаючи рослини, тварин, гриби і мікроорганізми. Видове різноманіття - це розмаїття живих організмів, у тому числі і внутрішньовидове. Третє, це різноманіття екосистем - різних способів співіснування і взаємозалежності біологічних видів, біологічні спільноти, місця проживання та екологічні процеси, так само як і зміни окремих екосистем[4].

Дослідження свідчать на користь того, що райони з високим рівнем біорізноманіття володіють багатшими природними ресурсами, а також здатні швидше впоратися з наслідками стихійних лих. Біологічне різноманіття створює ту екосистему, в якій ми зараз досить комфортно живемо, а це: свіже повітря, чиста прісна вода, різноманітна їжа, захист від штормів і повеней, стабільний клімат.

Багатство форм життя означає  багатство вибору: в хімічних і  фізичних властивостях тварин і рослин укладено медичний потенціал і недосліджені технічні рішення. Крім того, в харчовий раціон людини входить лише трохи більше двох десятків видів з тисяч. Якщо не забувати про постійно зростаючі армії хвороб, шкідливих тварин і рослин, а також про мінливі кліматичні умови, потрібно вже зараз замислюватися, зокрема, про формування більш широкого спектру культивованих рослин, щоб у майбутньому не зіштовхнутися з браком продовольства[6].

Більшість вчених схиляються до того, що в наш час відбувається шосте найбільше вимирання видів, спровоковане людським фактором. Вимирання видів - нормальне явище природи, але, за оцінками вчених, його нинішні темпи перевищують природні в 2 - 10 разів. В дикій природі кожен третій вид стоїть на межі вимирання. Не менш вразлива різноманітність природно-кліматичних зон. Наприклад, зона середземноморського чагарнику перебуває під більшою загрозою, ніж тропічні ліси Амазонії.

Біорізноманіття важко визначити в цифрах. Вченим невідомо, яка сумарна чисельність біологічних видів: за різними даними, цифри коливаються від 5-ти до 30-ти мільйонів. До біологічних картотек внесено лише 2 мільйони видів, з яких тільки близько 50 000 перебувають під спостереженням дослідників. Для більш повного уявлення про біорізноманіття екологи розробили Living Planet Index (LPI), в якому відображуються дані, зібрані по 1686 видам-індикаторам по всьому світу за принципом, що нагадує біржові індекси. За останні 35 років цей індекс впав на 28%, що свідчить про негативний стан речей з біорізноманіттям[5].

Для людини користь від біорізноманіття не завжди очевидна, незважаючи на те, що саме воно - запорука доступності чистої води, повітря, їжі та інших «побутових послуг» матінки природи. Потрібно розуміти, що ми всього лише один з видів тварин на цій планеті. І ми на багато більш залежні від різноманітності форм життя на цій планеті, ніж життя від нас.

Найзначнішим на сьогодні є скорочення ареалів існування. Сільське господарство, пасовищні землі  і урбанізація подрібнюють і  руйнують природне місце існування  сухопутних тварин. В океані рибальські судна «борознять» морське дно, а морське сільське господарство спустошує мангрові зарості й  інші вразливі прибережні ареали.

Надмірна експлуатація харчових, медичних і матеріальних біоресурсів  теж негативно позначається на біорізноманітті. Рибальство знищило до 80% рибної біомаси, а в тропіках вирубка лісів і браконьєрство поставили дуже багато лісових видів на межу вимирання. За даними Інтерполу, процвітаюча нелегальна торгівля дикими рослинами і тваринами поступається по прибутку та обігу тільки торгівлі наркотиками.

Проблемою залишається і  забруднення навколишнього середовища. Надзвичайно небезпечні невидимі пестициди, промислові отрутохімікати роблять  малопридатними для життя річки, руйнують харчові ланцюги. Так, тисячі морських птахів і черепах щорічно гинуть через те, що в їх організм потрапляє дрібне пластмасове сміття. Водні потоки, забруднені добривами і каналізаційними стоками призводять до спустошення морських природних зон.

Іноді загроза біорізноманіттю  виходить зсередини самої біомаси. Види-загарбники (наприклад, азіатський короп) виходили з-під контролю людей, які їх експортували в інші, віддалені  куточки планети. Місцеві види часто  не здатні витримати конкуренції  за життєво необхідні ресурси  з прибульцями. На островах, де для  певних видів еволюція ще не встигла  розробити механізми захисту  від завезених хижаків, види-прибульці, знищуючи звичне для місцевих видів середовище існування, несуть реальну загрозу біорізноманіттю.

РОЗДІЛ 3 МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД І МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У  СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО  ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА. ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ  НАСЕЛЕННЯ

Механізм управління процесом природокористування у більшості країн сформувавсь у 70-х роках XX ст. Він відзначається високим організаційним рівнем, гнучким застосуванням адміністративно-нормативних методів у поєднанні з фінансово-економічним стимулюванням приватного сектора, активним використанням найновіших досягнень НТП. У більшості країн уряди мобілізовували матеріальні, фінансові, науково-технічні ресурси для вирішення завдань охорони довкілля і досягли певних результатів у цьому напрямі. В середині 70-х років Японія вийшла на перше місце серед розвинених країн за обсягом природоохоронних витратах питома вага у ВНП Японії становила від 3,0 до 5,5 %, тоді як у США в цей період — 0,8 %, ФРН — 0,8, Швеції — 0,5 — 0,9, Італії — 0,4, Нідерландах — 0,04 %. В основу екологічної політики економічно розви¬нених країн було покладено три принципи:

• принцип профілактики, або превентивний; сутність його поля¬гає в тому, що нові проекти держави та економіки мають створюва¬тися так, щоб уникнути ускладнення будь-яких екологічних проб¬лем;

• принцип відповідальності; сутність його — в посиленні відповідальності забруднювачів навколишнього середовища;

• принцип кооперації; його сутність полягає в тому, що у вирішенні екологічних питань узгоджено працюють держава, економіка і громадяни.

Саме держава створює  умови для діяльності фірм та окремих  осіб із метою збереження якості середовища проживання людей. В усіх економічно розвинених країнах було створено широкий комплекс правових інструментів з охорони навколишнього середовища, що постійно вдосконалюються.

Одним із найважливіших завдань  екологічної культури та екологічного виховання є формування у громадян раціонального природокористування,вміння бачити екологічні наслідки, почуття відповідальності перед нинішніми та майбутніми поколіннями та ін. Виділяють певні етапи у процесі неперервного екологічного виховання: 

● екологічне просвітництво  – це перший ступінь в екологічному вихованні;

формує перші елементарні  знання про особливості взаємовідносин "суспільство-природа";

● екологічна освіта – це психолого-педагогічний процес впливу на людину, метою якого є теоретичне формування екологічної свідомості;

● екологічне виховання  – це формування в індивіда моральних  принципів, що визначають його позицію  та поведінку у сфері охорони  довкілля та раціонального використання природних ресурсів [9].