Золотовалютні резерви: проблеми формування та управління

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

Кафедра банківської  справи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНИЦЬКЕ ЗАВДАННЯ

 

з навчальної дисципліни

«Центральний банк і грошово-кредитна політика»

 

на тему: «ЗОЛОТОВАЛЮТНІ РЕЗЕРВИ: ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ»

 

 

 

 

 

 

Студентки 4 курсу групи 6.02.25.09.01

напряму підготовки 6.030508  
«Фінанси та кредит»

спеціалізації «Банківська справа»

Баркалової Д.С.

Перевірив: ст. викладач Рац О. М.

 

Національна шкала ___________

 

Кількість балів: ______ Оцінка:  ECTS ____

 

 

 

 

 

 

 

м. Харків – 2013 рік 

ЗМІСТ

 

     ВСТУП 3

1.  Теоретичні  основи  формування  золотовалютних  резервів  НБУ                  4                                                                            

2. Аналіз  діяльності  НБУ з управління  золотовалютними  резервами          15 

     ВИСНОВКИ 24

     ЛІТЕРАТУРА 26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

В умовах фінансової глобалізації гарантією стабільності в періоди  світових фінансових криз є формування золотовалютних резервів, адекватних масштабам національної економіки і рівню її інтегрованості в процес міжнародного руху капіталу. Важливими проблемами при цьому є визначення ступеню їх забезпеченості та достатності, а також оптимізація структури та ефективне управління ними. Останнє набуває особливої актуальності в ситуації нестійкості світової валютної системи та значного впливу на Україну ризиків світового масштабу.

Теоретичні основи, що визначають сутність та призначення золотовалютних резервів, сформовано в працях О. Дзюблюка [4],                     М. Савлука [3], А. Мороза, М. Пуховкіної [6], А. Наговіцина [5]. Крім них, дослідження сутності золотовалютних резервів та їх ролі в економіці проведено у працях    В. Козюка [16, 17], К. Паливоди [25], М. Фаненко [26]. Значну увагу науковці приділяють дослідженню питань побудови ефективного механізму управління золотовалютними резервами. Вагомий внесок у даній сфері зроблено О. Лупіним [19-21]. Крім нього, зазначені питання досліджувалися                    О. Єрмаковою [10], Г. Заблоцькою [13], О. Ніколенком [23, 24].

Об'єктом дослідження  є формування та використання золотовалютних резервів. Предмет дослідження ‒ механізм управління формуванням та використанням золотовалютних резервів Національного банку України.

Метою роботи є обгрунтування теоретичних та науково-методичних засад управління золотовалютними резервами України, що здійснюється Національним банком України.

Завдання роботи:

визначити заходи, що реалізуються Національним банком України з формування та управління золотовалютними резервами;

здійснити аналіз формування та використання золотовалютних резервів України.

1.  Теоретичні  основи  формування  золотовалютних  резервів  НБУ                 

 

Згідно з Законом України «Про Національний банк України» золотовалютні резерви ‒ це резерви України, які відображені у балансі Національного банку України, що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні і призначені для міжнародних розрахунків [1].

В економічній літературі виділяють наступні цілі накопичення  країною золотовалютних активів:

забезпечити країну достатніми запасами міжнародних платіжних засобів; даний процес спрямований на обслуговування зв'язку національної економіки із світовою;

забезпечити можливість здійснювати інвестиції на валютному  ринку та ринку грошей з метою  підтримки на певному рівні попиту на них та пропозиції і обмінного курсу національної валюти.

Даний напрямок діяльності забезпечує підтримку внутрішньої  та зовнішньої вартості національної грошової одиниці [7].

Використання офіційних  золотовалютних резервів для покриття дефіциту платіжного балансу відображає остаточні методи регулювання його сальдо, коли дефіцит за рахунком поточних операцій не покривається активним сальдо за рахунком операцій із капіталом і фінансових операцій. За таких обставин використання офіційних валютних резервів центрального банку, нарівні з отриманням кредитів від Міжнародного валютного фонду, є засобом збільшення пропозиції іноземної валюти на внутрішньому валютного ринку для задоволення зростаючого попиту за необхідності утримання на незмінному рівні обмінного курсу національної валюти.

Реалізація девізної політики центрального банку шляхом проведення валютних інтервенцій на ринку безпосередньо залежить від величини наявних офіційних золотовалютних резервів. Продаж національної валюти і придбання іноземної визначає обсяги зростання офіційних валютних резервів. З іншого боку, купівля центральним банком національної валюти і відповідно продаж іноземних активів визначається величиною вже сформованих валютних резервів. Відтак, можливості реалізації ефективної девізної політики залежать від наявних оптимальних за обсягами, складом і структурою виражених в іноземній валюті резервних активів центрального банку.

Зміни стану платіжного балансу зумовлюють зміни величини офіційних валютних резервів, що впливає  на обсяг грошової бази, а відтак на обсяги грошової маси в обігу. За активного сальдо платіжного балансу, в умовах припливу іноземної валюти на внутрішній ринок і відповідного збільшення обсягів золотовалютних резервів центрального банку величина грошової маси зростає. У свою чергу надмірне зростання обсягу грошової маси загрожує інфляційними процесами і дестабілізацією макроекономічної ситуації в країні, зумовленою надмірною грошовою пропозицією на внутрішньому ринку.

Дефіцит платіжного балансу  і відповідне скорочення золотовалютних резервів у зв'язку з продажем іноземної  валюти в обмін на національну  призводить до скорочення грошової маси. Це зумовлює загрозу дефляції, а відтак переходу економіки до стагнації і виробничого спаду.

Отже, динаміка офіційних  золотовалютних резервів, яка тісно  пов'язана з масштабами зовнішньоекономічної діяльності й валютного обороту, безпосередньо впливає на стан внутрішнього грошового обігу в країні. Таким чином, офіційні золотовалютні резерви є ключовою ланкою, яка пов'язує обсяги грошової маси і масштаби зовнішньоекономічної діяльності та забезпечує взаємодію між ними, результат якої відображає сальдо платіжного балансу. Відтак валютна політика центрального банку, спрямована на формування й оптимальне управління офіційними золотовалютними резервами, є необхідним елементом у загальній системі заходів регулятивного впливу на динаміку обмінного курсу, стан платіжного балансу і підтримання макроекономічної рівноваги.

Структура офіційних  золотовалютних резервів ‒ це сукупність підібраних у певній пропорції валютних активів, використання яких дає змогу центральному банку забезпечувати регулятивний вплив на валютні відносини й організацію зовнішньоекономічної діяльності в країні [4].

На даному етапі розвитку структура золотовалютних резервів більшості країн і рівень її диверсифікації залежать від економічного положення країни, її місця у світовій економіці, стійкості національної валюти, тієї ролі, яку відіграє валютно-курсова політика країни у регулятивному впливі на зовнішньоекономічну діяльність і динаміку експортно-імпортних операцій.

У сучасних умовах структура  офіційних золотовалютних резервів, що формуються центральними банками більшості країн світу, включає, як правило, чотири основні компоненти (рис. 1.1).

 

Рис. 1.1. Типова структура золотовалютних резервів

 

Ст. 47 Закону України «Про Національний банк України» передбачає структуру золотовалютного резерву, який складається з таких активів: монетарне золото; спеціальні права запозичення; резервна позиція в МВФ; іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; будь-які інші міжнародно-визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності [1].

Розглянемо склад та особливості кожного з активів, що формують золотовалютний резерв України.

Монетарне золото (золотий запас) ‒ високо чисте золото у формі монет, зливків або брусків не нижче 995 проби, що перебуває у власності або під контролем центрального банку або інших державних органів [4].

Золотий запас виконує  роль страхового фонду для отримання, у разі необхідності, міжнародних  платіжних засобів у формі  вільно конвертованих валют (золото можна продати на відповідних спеціалізованих ринках). Крім того, золотий запас може використовуватись і як застава для отримання зовнішніх кредитів в іноземній валюті.

Важливою складовою  золотовалютних резервів є запаси іноземної  валюти, що перебувають, як правило, у безготівковій формі і зберігаються на кореспондентських рахунках і короткострокових депозитах у зарубіжних банках, а також у формі різних цінних паперів, виражених у валюті, що обертаються на міжнародному фінансовому ринку. До цих паперів належать, в основному, казначейські векселі та урядові облігації як найбільш надійні види фондових інструментів. Певна частка запасів іноземної валюти може зберігатися також у вигляді готівки в касах центрального банку.

Основними валютами, що виконують роль резервних, виступають: долар США; євро; японська єна; англійський фунт стерлінгів; швейцарський франк.

Резервна позиція в  МВФ ‒ це особлива форма активів, що означає право країни-члена автоматично отримувати від нього кошти в іноземній валюті у межах 25% квоти, а також суми, що раніше була надана в кредит Фонду. У зв'язку з тим, що квота в Міжнародному валютному фонді, яка визначає частку кожної країни в капіталі МВФ, на 75% вноситься у національній валюті, а на 25% ‒ у вільно конвертованій валюті, визначеній Фондом, то саме на цю суму може претендувати країна як на кредит на першу вимогу без будь-яких застережень. Для використання цих коштів, на відміну від кредитів МВФ, не встановлюються часові обмеження і не потрібно попередньої згоди з боку Фонду. Отже, резервна позиція в МВФ є, за своєю сутністю, тим лімітом, у межах якого країна автоматично отримує від Фонду необхідну їй іноземну валюту [4].

Спеціальні права запозичення (СПЗ) ‒ це компонент золотовалютних резервів, який складається з запасів коштів у емітованих МВФ міжнародних резервних і платіжних засобах, які розподіляються між країнами-членами пропорційно до їхніх квот. Угода про емісію СПЗ набула чинності 1 січня 1970 року, їхнє основне призначення ‒ регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів, вимірювання вартості національних валют та розрахунки з МВФ. СПЗ функціонують лише на міждержавному рівні у вигляді записів на спеціальних рахунках МВФ. Фактично, СПЗ ‒ це штучна «колективна» грошова одиниця МВФ, курс якої встановлюється на основі середньозваженого спеціального набору валют. До 1999 року вартість СПЗ визначалася Фондом на основі середньозваженого курсу п'яти провідних світових валют, які складали «валютний кошик» СПЗ: долар США, японська єна, німецька марка, французький франк, англійський фунт стерлінгів. З 1 січня 1999 року (тобто із запровадженням євро у безготівковий обіг) визначення курсу СПЗ проводиться за кошиком у такому складі: долар США, євро, японська єна й англійський фунт стерлінгів [4].

Маючи актив у СПЗ, Національний банк України може купувати в обмін на них вільно конвертовану валюту, яку може використати для інтервенцій на валютному ринку або для врегулювання сальдо платіжного балансу. У зв'язку з тим, що СПЗ використовуються лише для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках МВФ, то як компонент міжнародних ліквідних коштів СПЗ можна використовувати лише на рівні урядів, центральних банків і міжнародних валютно-кредитних організацій; приватні особи та банки не можуть бути власниками СПЗ [4].

Для цілей формування золотовалютних резервів СПЗ можуть бути досить важливим компонентом з  огляду на можливості їх обміну на вільно конвертовану валюту для врегулювання зобов'язань щодо сальдо платіжних  балансів.

Таким чином, з огляду на специфіку складу і структури офіційних золотовалютних резервів можна виділити ряд характерних для них рис:

золотовалютні резерви  повинні мати у своєму складі абсолютно  ліквідні активи, які Національний банк України може використати у  будь-який момент для реалізації тих чи інших цілей валютної політики;

золотовалютні резерви  мають включати вимоги до нерезидентів і частково утримуватися за кордоном (у банках-нерезидентах) з метою реалізації можливості використання в разі виникнення валютно-фінансових криз;

золотовалютні резерви  мають перебувати під повним контролем  Національного банку України.

Основними завданнями Національного  банку України у формуванні оптимальної структури офіційних золотовалютних резервів за складом валютних активів, включених до них, є [3, 11, 20]:

забезпечення відповідності  структури золотовалютних резервів спрямуванню платежів за зовнішньоекономічними  операціями й обслуговуванню зовнішнього  боргу України;

недопущення знецінення резервних активів унаслідок коливання курсів різних іноземних валют, що входять до їх складу;

забезпечення за можливістю прийнятного рівня дохідності вкладень, розміщених у валютних активах, при мінімальному ризику.

Формування належної структури офіційних золотовалютних резервів Національного банку України дає йому змогу належним чином виконувати власні функції з регулювання валютних відносин, передусім, у плані підтримання зовнішньої стабільності національних грошей і рівноваги платіжного балансу.

Крім того, валютні  резерви є важливою складовою емісійного механізму, виступаючи одним із видів забезпечення національних грошей у складі активів центрального банку. Тому оптимальна структура валютних резервів є також одним із факторів гарантії стабільності внутрішнього грошового обігу в країні.