Оцінка власного капіталу банку та проблеми його достатності

Норматив поточної ліквідності  визначається як співвідношення активів  з кінцевим строком погашення  до 31 дня (включно) до зобов'язань банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно). Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 40 відсотків.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для  контролю за здатністю банку виконати короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до зобов'язань  з кінцевим строком погашення  до одного року.  Цей норматив установлює мінімально необхідний обсяг активів  для забезпечення виконання своїх зобов'язань протягом одного року.

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше  ніж 60 відсотків.

Крім вищезазначених нормативів Національним банком України  встановлюються й інші нормативи, а  саме:

1. Н7: норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (не більше 25 відсотків);
2. Н8: норматив великих кредитних ризиків (не більше 8-кратного розміру регулятивного капіталу);
3. Н9: норматив максимального розміру кредитів. гарантій та поручительств. наданих одному інсайдеру (не більше 5 відсотків);
4. Н10: норматив максимального сукупного розміру кредитів. гарантій та поручительств. наданих інсайдерам (не більше 30 відсотків);
5. Н11: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (не більше 15 відсотків);
6. Н12: норматив загальної суми інвестування (не більше 60 відсотків).

Всановлення таких нормативів Національним банком України забезпечує стабільну діяльність банків та своєчасне  виконання ними зобов’язань перед  вкладниками, а також запобігає  неправильному розподілу ресурсів банку  та втраті капіталу через ризики у банківській діяльності.

1.3 Методологія  оцінки достатності власного  капіталу

Термін «достатність капіталу» відображає загальну оцінку надійності банку, ступінь його схильності до ризику.

Достатність капіталу  - здатність комерційного банку надавати традиційний вибір банківських послуг стандартної якості незалежно від можливих збитків за активними операціями[7, с. 523].

Щоб якісно оцінити власний  капітал банку необхідно звернути увагу на достатність капіталу банку. Визначення достатності капіталу банківської установи відіграє значну роль, і не лише для оцінки окремо взятого конкретного банку, а й для того щоб можна було визначити надійність усієї вітчизняної банківської системи. Національний банк України постійно повинен аналізувати достатність капіталу з метою прийняття правильних рішень щодо запровадження структурних змін у банківській системі. Це може стосуватись як реорганізацій окремих банків, так і злиття банківських установ, а також розширення мережі нових філій. Капітал дає можливість банківській установі виконувати наступні функції[18, с.465-470]:

• забезпечувати якісне банківське обслуговування, як суб’єктів підприємницької діяльності, так і населення, надаючи їм необхідні обсяги банківських операцій та відповідні послуги;

• забезпечувати довіру, як до окремих банківських установ, так і до всієї національної банківської системи, а також впевненість у стабільності банківської діяльності;

• рівномірно розподіляти ризик банківської діяльності між усіма учасниками банківського процесу (банківські установи, інвестори, клієнти, кредитори, позичальники);

• задовольняти попит клієнтів на кредити;

• забезпечувати надійний захист від можливих втрат та збитків.

Отже, необхідно  постійно оцінювати капітал банку та визначати його достатність для ефективної роботи як на сучасному етапі так і у перспективі. Для отримання вичерпної оцінки капіталу банківської установи необхідно враховувати цілу низку факторів, як кількісних, так і якісних. Кількісні параметри достатності капіталу характеризують відповідні коефіцієнти, а до якісних факторів відносяться такі як: стан ліквідності банківської установи, професійність та підготовленість керівництва банку, якісна структура активів, а також прибутковість банку. Основні принципи оцінювання капіталу на основі ризиків визначаються за міжнародними стандартами, які, як вже зазначалось вище, були розроблені Базельським комітетом і затверджені ще у липні 1988 року. Ці принципи визнаються міжнародною банківською системою і використовуються багатьма країнами при визначенні рівня власного капіталу. Існує декілька причин, чому принципи оцінювання власного капіталу банку на основі оцінки ризиків вважаються значним кроком у формуванні та розвитку критеріїв достатності власного капіталу. Це, по-перше, визначені принципи допомагають зміцнити капітал банку, оскільки вимагають суттєвого посилення акціонерного капіталу, шляхом емісії звичайних акцій. Крім того, розроблені принципи обмежують розмір резервів щодо покриття збитків від кредитів, за дебіторською заборгованістю та цінними паперами, тобто резервів, які вважаються частиною капіталу банку. По-друге, визнається те, що кредитний ризик, притаманний різним типам активів, є відносною величиною, а тому і вимоги щодо обсягу капіталу у співвідношенні із сумою різних типів активів, пов’язаних із різним кредитним ризиком, є також різними. По-третє, банківські установи повинні постійно контролювати той факт, чи є їхній капітал достатнім щоб забезпечити відповідну компенсацію ризику позабалансових операцій.

У банківській практиці існують різні методи визначення достатності капіталу:

1. Метод лівериджу  (важеля). Суть методу полягає тому, що відповідно до зростання активів банку необхідно забезпечувати пропорційне збільшення капіталу банку.

Цей метод полягає у встановленні показника співвідношення власних і залучених коштів банку. Коефіцієнт показує, скільки власних коштів потрібно для забезпечення надійного збереження коштів вкладників і кредиторів та у скільки разів залучені кошти банку не можуть перевищувати власний капітал. Коефіцієнт має дорівнювати не менше 5%.

          (1.3)

Даний метод має певні  недоліки, а саме:

• не проводиться диференціація між різними видами капіталу, які мають різну якість;
• не враховується рівень ризикованості активних операцій, у які вкладаються банківські ресурси;
• не враховуються позабалансові зобов’язання і пов’язаний з ними ризик, які у будь-який момент можуть перетворитися на балансові операції і збільшити ризик.

У сучасній банківській  практиці цей метод скоріш за все використовується як допоміжний, додатковий паралельно з іншими методами. 

2. Метод експертних  оцінок

Даний метод передбачає вивчення діяльності кожного банку  в контексті конкретних ринкових умов і врахування взаємозв’язку  зовнішніх і внутрішніх показників.

Метод експертних оцінок адекватності капіталу банку використовує такі характеристики:

• якість управління портфелем;
• рівень ліквідності активів;
• рівень і динаміка прибутковості;
• ризикованість активних операцій;
• динаміка депозитної бази;
• структура баланс<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__Char" style=" font-size: 14pt; text-dec