Оцінка власного капіталу банку та проблеми його достатності

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

 

 

1. Економічна сутність та функції власного капталу

 

Власний капітал відіграє визначальну роль у процесі створення та функціонування комерційного банку, хоча за величиною становить незначну частину сукупних ресурсів банку.

Формування власної  капітальної бази є необхідною умовою майбутньої діяльності банку. Тому одна з найсерйозніших проблем, що постають перед банками України, полягає у залученні та підтримці достатнього обсягу власного капіталу.

На сьогодні немає  однозначного визначення поняття «капітал банку». Чимало вчених у своїх працях трактують його як власні кошти банку, інші — як сукупність усіх ресурсів, що перебувають у розпорядженні  банку (власних, залучених і позикових), і таких, які банк розміщує в активні операції з метою одержання прибутку. Проте ми будемо керуватися офіційним трактуванням Національного банку України: «Капітал банку — це залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов’язань».

Капітал банку — це сукупність коштів, внесених власниками банку під час його створення, яка збільшується у процесі банківської діяльності внаслідок капіталізації одержуваного прибутку, додаткових внесків до статутного фонду[2].

Власний капітал банку виступає його фінансовою основою. Створення комерційногобанку розпочинається з вирішення одного з найважливіших питань — формування статутного капіталу, який є основною складовою власного банківського капіталу[8, с. ].

Власний капітал банку  являє собою грошові кошти  і виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку. Власний капітал банку має незначну питому вагу в сукупному банківському капіталі, якщо порівнювати його з власним капіталом в інших сферах підприємницької діяльності. Це пояснюється специфікою банківської діяльності. Тому власний капітал банку має дещо інше призначення, аніж в інших сферах підприємництва. Відмінність між власним капіталом банку та власним капіталом підприємства полягає в тому, що капітал банку виконує дещо інші функції.

Найчастіше в науковій літературі та наукових працях вчених зазначаються три функції власного капіталу банку — захисну, регулювальну й оперативну. Проте такі науковці як Вожжов А.П., Клименко О.І, Ю. Потійко вважають, що даний перелік може бути значно розширений й іншими, не менш важливими, функціями.

Основні функції, які виконує власний капітал  банку можна зобразити схематично.

 

Рис. 1.1. Функції власного капіталу банку

Захисна функція забезпечує захист вкладників і кредиторів у випадку банкрутства; збереження платоспроможності банку за рахунок створення резервів, продовження діяльності банку в разі несприятливої ситуації і непередбачених витрат (ні залучені, ні запозичені кошти не можуть бути використані на погашення збитків від поточної діяльності, оскільки вони самі є боргом).

Капітал допомагає  підтримувати довіру клієнтів і переконувати кредиторів у фінансовій могутності банку.

Оперативна  функція — забезпечення фінансової основи діяльності банку, підтримка обсягу і характеру банківських операцій відповідно до завдань банку. Тобто капітал є основою для створення та організації діяльності банку, а також його діяльності на початкових етапах до моменту накопичення достатнього обсягу залучених і запозичених коштів; для структурного розвитку (розширення діяльності, створення філій); розробки і впровадження нових послуг; закупівлі обладнання.

Регулююча функція капіталу банку пов'язана з функціонуванням банків згідно із законами і правилами, що дає можливість НБУ контролювати діяльність комерційних банків.

Регулювання обсягу капіталу банку є важливим інструментом запобігання різним банківським ризикам, що підтримує довіру клієнтів та сприяє фінансовій надійності банків.

Отже, капітал  банку в процесі організації  банківської діяльності одночасно виконує кілька функцій, що забезпечує найбільший ефект від здійснення банківських операцій.

Багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом. Одна частина, призначена для забезпечення банківської діяльності, є найбільш постійною та складається зі статутного капіталу, емісійних різниць, переоцінки основних засобів; частково — із загальних резервів банку та субординованого капіталу. Друга частина власного капіталу призначена для страхування активних та інших операцій та послуг банку від можливих збитків. Ця частина більш рухома та частково складається з резервного капіталу, резервів на покриття можливих втрат від активних операцій. Третя частина призначена для регулювання величини власного капіталу, однак може використовуватись також для забезпечення банківської діяльності та для страхових потреб банку. Тому обсяг цієї частини більш рухомий, може змінюватися залежно від зміни стратегічних та тактичних цілей самого банку, а також від зміни вимог регулюючих та наглядових органів. Зазначена частина власного капіталу виступає у формі нерозподіленого прибутку, частково для цього можуть залучатися кошти на умовах субординованого боргу.

Краще зрозуміти сутність власного банківського капіталу дає  змогу його класифікація за різними  ознаками [Додаток А].

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його власний капітал поділяється на акціонерний і пайовий. Акціонерний власний капітал формується початково від випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною вищою, ніж номінальна вартість, засновники (акціонери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку й деяких інших коштів, так і через додаткову емісію акцій.

Пайовий власний капітал  початково формується за рахунок  внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові банки організовуються на засадах товариств з обмеженою відповідальністю і кооперативних банків, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску. У разі виходу учасника з пайового банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

 За формою інвестування  виокремлюють формування власного  капіталу в грошовій, матеріально-речовій  формі та у формі фінансових  активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільно конвертованій іноземній валюті (для засновників чи учасників банків-нерезидентів). Грошова форма найбільш поширена, універсальна і ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми. Власний капітал у матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо. Власний капітал у формі фінансових активів складається з акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування власного капіталу банків за рахунок фінансових активів не здійснюється.

Залежно від форми  власності розрізняють: приватний (заснований на власності фізичної особи); колективний (заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств та підприємств); державний (який на правах власності належить державі).

 За ознакою резидентності  розрізняють власний капітал  національний, що сформований та  належить за правом власності  юридичним та фізичним особам-резидентам  України, та іноземний, який  сформований та належить на правах власності юридичним та фізичним особам-нерезидентам.

 За характером використання  розрізняють власний капітал,  що нагромаджується, та власний  капітал, що споживається. Перший  використовується для виробничих  потреб, тобто для здійснення банківських операцій та надання послуг, а другий — споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання та соціальний розвиток колективу банку.

 Залежно від характеру  використання в банківській діяльності  власний капітал банку поділяється на робочий та неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банкові дохід, а неробочим — капітал, вкладений в активи, які не тільки не приносять банкові доходів, а іноді й спричинюють збитки.

 Залежно від способу  розрахунку виокремлюють балансовий та регулятивний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов’язань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності банків та деяких інших потреб. Обчислення регулятивного власного капіталу проводиться за досить складною формулою, яка постійно коригується Національним банком України. За основу беруть показник балансового власного капіталу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різноманітні статті балансу, що характеризують банківські ризики.

 Виходячи з порядку  і джерела формування розрізняють:  статутний капітал; резервний  капітал та інші спеціальні  фонди і резерви; нерозподілений  прибуток; субординований капітал.

 

 

 

2. Законодавчо-нормативна база управління власним капіталом

 

В Україні формування банківського капіталу регламентується  на рівні таких законів та нормативно-правових актів як:

1) Закон України «Про  банки і банківську діяльність» №2121-111 від 7 грудня 2000 року;

2) Інструкція  про порядок  регулювання діяльності банків  в Україні, затверджену постановою  Правління Національного банку  України від 28 серпня 2001 №368;

У Законі України «Про банки і банківську діяльність»  розкривається сутність  поняття «банківський» капітал та визначається його чітка структура.

Згідно Закону України  «Про банки і банківську діяльність»  банківський капітал складається  з основного  і додаткового. На підставі показників основного і  додаткового капіталу визначають регулятивний капітал банку.

Основний  капітал  банку включає статутний капітал  і розкриті  резерви,  які  створені  або  збільшені за рахунок нерозподіленого  прибутку,  надбавок до курсу акцій  і додаткових внесків акціонерів у   статутний   капітал,   загальний  фонд  покриття  ризиків,  що створюється  під  невизначений  ризик  при  проведенні банківських операцій,  за  винятком  збитків  за поточний рік і нематеріальних активів.  Розкриті  резерви  включають  і  інші  фонди такої самої якості,  які  повинні  відповідати таким критеріям:

  1) відрахування  до  фондів  мають  здійснюватися   з прибутку після оподаткування  або з прибутку до оподаткування,  скоригованого на всі потенційні  податкові зобов'язання;

  2) фонди  і   рух  коштів  до  них  та  з них повинні окремо розкриватись у опублікованих звітах банку;

     3) фонди  повинні бути  у  розпорядженні   банку  для  покриття збитків  з метою необмеженого і негайного  використання у разі появи  збитків; 

     4) збитки  не можуть безпосередньо  покриватися з фондів,  а повинні проводитися через рахунок прибутків і збитків[2].

Загальний розмір основного  капіталу визначають з урахуванням  величини можливих збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів і зменшують  на суму[2]:

• недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими (понад 30 днів) та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями банку; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках, які визнано банкрутами, які перебувають в процесі ліквідації за рішенням уповноважених органів або зареєстровано в офшорних зонах;
• нематеріальних активів за мінусом суми зношеності;
• капітальних вкладень у нематеріальні активи;
• збитків попередніх років і поточного року.

Додатковий капітал  є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. В Україні  склад додаткового капіталу регулює  Національний банк України, який має  право визначати та затверджувати  перелік складових для включення до додаткового капіталу, а також умови та порядок такого включення. За умови затвердження НБУ додатковий капітал банку може включати[2]:

• резерви під стандартну заборгованість інших банків;
• резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;
• результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;
• результат переоцінки основних засобів;
• прибуток поточного року;
• субординований борг, прирівняний до капіталу (субординований капітал).

Субординований капітал  включає кошти, залучені від юридичних  осіб (резидентів і нерезидентів) і  в національній, і в іноземній  валюті на умовах субординованого боргу. Субординований борг – це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які не можуть бути вилучені з банку раніше, ніж через п'ять років, а у разі банкрутства чи ліквідації банку повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів[2].