Кредитування в Україні

 

АНОТАЦІЯ

     Актуальність  теми курсової роботи пов'язана  з тим, що ефективне кредитування  на сьогоднішній день - це одне  з найважливіших і найактуальніших  завдань банківської системи  України. Кожній фінансово-кредитній  установі саме кредитні операції  приносять найбільші доходи і від того, наскільки правильно будуть обрані методи і дотримані умови кредитування, в значній мірі, залежить результат кредитної операції.

     Метою курсової  роботи є вивчення проблем  пов'язаних з дотриманням умов  кредитування, вибором способів кредитування, виробленням практичних та методологічних рекомендацій щодо вдосконалення  роботи банків в цьому напрямку.    

     Предметом  курсової роботи є економічні  відносини, які виникають в  ході організації кредитного  процесу в комерційних банках.

У ході дослідження використовувалися  загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.

     Курсова  робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку  літератури та додатків.  В першому розділі курсової роботи викладені теоретичні аспекти кредитування та методів надання позик.

     В   другому   розділі   проведено   аналіз  звіту про розвиток ринку споживчого кредитування фізичних осіб в банках України за 2013 рік.     Третій розділ роботи висвітлює питання менеджменту кредитного ризику.

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………….

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ КРЕДИТНОЇ          

       ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ……

1. Сутність кредиту та принципи кредитування….
2. Поняття кредитного ризику та кредитного процесу…
3. Особливості забезпечення кредитів….

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ КРЕДИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ

       В УКРАЇНІ…………

       2.1.   Загальна характеристика ринку….

       2.2.    Цінові характеристики ринку…..

       2.3.    Структурні характеристики ринку….

РОЗДІЛ З. СПОСОБИ ЗАХИСТУ  ВІД КРЕДИТНОГО РИЗИКУ…

ВИСНОВОК…..

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….

ДОДАТКИ……

СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ  ТЕРМІНІВ….

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

     Однією  з найважливішою  категорією  ринкової економіки, що відображаєреальнізв'язки і відносиниекономічного життя суспільства є кредит. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюваннірозвитку виробництва. Кредит забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає стосунки між кредитором і позичальником. За його допомогою вільні кошти підприємств, приватного сектора і держави акумулюються, перетворюючись у позичковий капітал, котрий передається за плату в тимчасове користування.

     Кредит  в ринковій економіці необхідний, передусім, як еластичний механізм переливання капіталу з одних галузей в інші та згладжування норми прибутку. У той же час кредит є необхідним інструментом для підтримки неперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації товарів, що є особливо важливим в умовах становлення в Україні ринкових відносин. У ринковій економіці основною формою кредиту є банківський кредит. Банківський кредит - необхідний інструмент стимулювання народного господарства, без якого не можуть успішно працювати товаровиробники. В сучасних умовах необхідно навчитися як на  макро, так і на мікрорівні, правильно й ефективно використовувати банківський кредит в інтересах розвитку національної економіки України.  Відомо, що кредитні операції належать до базових операцій, якими банки, власне і відрізняються від небанківських кредитних установ і які створюють первинну сферу банківської діяльності. Саме кредитування приносить фінансово-кредитним установам значну частину прибутків та водночас воно пов'язане з кредитним ризиком та ризиком втрати ліквідності та платоспроможності банку, а в підсумку - з ризиком банкрутства.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ КРЕДИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ

1. Сутність кредиту та принципи кредитування

     Кредитна  система - це база, на якій будуються всі економічні відносини у суспільстві. Нині в Україні сформовано лиш одну складову кредитної системи — банківську. Інша ж її складова - сукупність кредитних відносин, здійснюваних банками та небанківськими кредитними організаціями,  перебуває в процесі становлення. Його перебіг в Україні складний. Центральний і комерційні банки постійно прагнуть удосконалити організацію кредитних відносин в країні, принаймні усунути численні її недоліки. Та оскільки теоретична база і відповідно теоретичне обґрунтування організації кредитних стосунків між банками й позичальниками у нас лише започатковуються, це удосконалення зводиться до постійних змін уже діючих положень, заміни одних інструкцій іншими, що завдає клопоту і працівникам, і клієнтам банків.

     Саме для того, щоб  повністю і точно розкрити  суть та проблеми питання курсової роботи розглянемо та надамо тлумачення основним економічним поняттям, на яких і побудований процес кредитування.

     Кредит як кредитні  відносини - економічна категорія,  закони його існування - об'єктивні. Будь-який законодавчий документ не може змінити сутності цього явища. Воно не залежить від суб'єктивних суджень людей.

     Незважаючи на те, що сьогодні більшість вітчизняних  економістів розглядає кредит  як економічні відносини (а не як позичку), в статті 5 розділу 2 проекту Закону "Про банківський кредит" подано таке його визначення:

    «Банківський кредит - грошові кошти в національній чи іноземній валюті, що надаються кредитодавцем позичальнику на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості і цільового використання (тобто кредит ототожнюється з грошима, які виконують абсолютно інші, не властиві кредиту функції)». Звідси випливає, що кошти банківського кредиту після його надання позичальнику є його власністю. Відмітимо, що останнє суперечить  Закону  України   "Про  власність",  чинному з 15.04.1991 р.,  в статті 4 якого зазначено: "Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном... Має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать Закону...", тобто дарувати, продавати, міняти або зберігати і нікому не віддавати. За таких обставин безумовне цільове використання позичальником позики є вельми проблематичним: якщо він саме як власник позики має право робити з позиченими коштами все, що заманеться (тобто і не повертати їх), то, виходить, банк не вправі ні проконтролювати, ні вплинути на позичальника як щодо цільового використання позички, так і щодо стягнення боргу та відсотків.

     Однак практика засвідчує інше: позичальника із самого початку обмежують у правах  користування позикою: по-перше - її терміном, по-друге - умовою цільового використання. Наявність зазначених обмежень не дає підстав вважати надані на певний час (позичені) кошти власністю позичальника.

     Варто зупинитися  ще на одному визначенні кредиту,  наведеному в статті 2 нового Закону  України "Про банки і банківську  діяльність": "Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку  надати певну суму грошей, будь-яка  гарантія, будь-яке зобов'язання  придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми".

     Як бачимо, в цьому законі кредит уже не ототожнюється із грошовими (або матеріальними) коштами (як, скажімо, у Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" чи в проекті Закону "Про банківський кредит"), а розглядається як зобов'язання, що випливають (відповідно до статей 4 та 151 Цивільного кодексу України) з договору або з інших підстав. Тобто кредит розглядається як економічні відносини, передбачені законом або як такі, що не суперечать йому.

     Таким чином,  у різних законах України маємо  різні підходи до тлумачення  суті однієї й тієї ж економічної категорії - кредиту, на якому, зрештою, будуються всі кредитні відносини в країні. А це, безумовно, справляє негативний вплив на організацію банківського кредитування в цілому.

     Якщо припустити, що всі викладені вище засади  не суперечать одна одній, одержимо таку сукупність принципів кредитування:

     1) повернення (поворотність) кредиту,

    2) терміновість кредитування (терміновість кредиту, терміновість повернення кредиту),

    3) цільовий характер кредитування (цільовий характер кредиту),

    4) диференційований характер кредитування (диференційований характер кредиту),

    5) забезпеченість кредиту,

    6) платність кредитування (платний характер кредиту, платність кредиту).

     Не претендуючи  на вичерпну оцінку перелічених принципів, спробуємо дати наукове обґрунтування їх тлумаченням та відповідності цілям і завданням сучасної організації банківського кредитування.

     Передусім  розглянемо суть і, власне, необхідність  принципу поворотності (так його  названо в підручнику "Финансы, денежное обращение, кредит" за ред. проф. Дробозиної) або принципи повернення кредиту (за Положенням НБУ "Про кредитування"). Перше джерело поворотність кредиту тлумачить як принцип кредитування, що "виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником...". У положенні НБУ пояснення суті принципу повернення кредиту немає. Та головне, на наш погляд, з'ясувати - про повернення (чи поворотність) чого йдеться - позички чи кредиту. Якщо погодитися, що кредит і позичка - одне й те ж, то немає значення, як говорити: повернення (або поворотність) позики чи повернення (або поворотність) кредиту. Але якщо виходити з того, що кредит - це економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості (тобто позички), то тоді вираз "повернення кредиту" виявиться просто абсурдним, оскільки означатиме повернення економічних відносин.

    Отже, мова може йти лише про повернення позички, тобто про зворотний рух позиченої вартості як істотної ознаки кредиту, який існує об'єктивно і тому не потребує суб'єктивних принципів його організації. Із цього випливає, що немає ніякого значення, буде чи ні поворотність - суттєву рису кредиту введено до складу принципів кредитування, оскільки мова йде про надання позички, яка має зворотний характер руху, а не про будь-які надані грошові кошти (як, наприклад, у випадку фінансування). 

     Зупинимося  на власне поверненні позички.  Воно в організації кредитування  самозрозуміле - позичка має бути повернена. Інша річ - коли? Тобто особливого значення набуває своєчасність повернення, а не повернення взагалі - необхідне, проте не залежне від термінів, тому на практиці немає абсолютно ніякого значення, включена чи ні поворотність до складу принципів кредитування, оскільки кредитна природа позички передбачає обов'язковість її повернення.

     Значення  має лише строк повернення  позички, тобто принцип терміновості (чи строковості) кредитування. Тож  для банків у процесі надання  позички важливо встановити саме строк її повернення, який має бути узгоджений із позичальником, дотриманий останнім і відображений у кредитному договорі.

     Строк повернення  позики, як правило, залежить від  особливостей круговороту коштів  позичальника, а також від того, з якою метою ця позика береться. У зв'язку із цим для правильної організації і кредитування, яка забезпечує банку своєчасність повернення позички, важливого значення набуває принцип цільового кредитування, тобто цільової спрямованості позички, наданої банком (а не цільовий характер кредиту). Саме тому мету кредитування або цільову спрямованість позички, наданої банком, зазначають у першому пункті ("Предмет договору") типової кредитної угоди як її обов'язковий реквізит.

     Цільове  кредитування передбачає наявність  об'єкта, мети або предмета кредитування, тобто того, заради чого й виникають кредитні відносини між банком та позичальником. Об'єктом кредитування може бути як частина запасів товарно-матеріальних цінностей, які тимчасово не мають власних джерел покриття і які банк згоден кредитувати, так і тимчасовий розрив у платіжному обороті позичальника, тобто ситуація, коли виручки від реалізації продукції недостатньо для виконання термінових платежів. Тимчасовий розрив у платіжному обороті може мати об'єктивні (сезонність виробництва та реалізації продукції) і суб'єктивні (недоліки в господарській діяльності позичальника) причини. Та в будь-якому разі він є предметом кредитних відносин між банком і позичальником. Після прийняття банком рішення щодо надання позички зазначений розрив стає об'єктом або метою кредитування. Зауважимо, що і в міжбанківських кредитних відносинах саме тимчасовий розрив у платіжному обороті комерційного банку теж стає об'єктом кредитування.

     Зважаючи  на викладене вище, важко погодитися ,  що нині кредитуються не об'єкти, а суб'єкти, тож цільове кредитування відходить у минуле. Це суперечить реальності, що, як і раніше, вимагає від комерційних банків постійного попереднього  і послідовного  контролю  за цільовим використанням наданих позичальникам коштів.