Комерційний банк як фінансовий посередник

План.

 

Вступ

 

1.  Комерційний банк як фінансовий посередник.

1.1.Комерційний банк, його  місце в кредитній системі.

1.2. Функції комерційного  банку.

 

2.  Структура та органи управління банку.

2.1.Заснування банку.

2.2.Органи управління.

2.3.Організаційна структура

 

3.  Управлінський підхід до аналзу діяльності комерційного банку.

 

Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Управління вцілому та управління в банківській справі зокрема  є сьогодні одними з найбільш актуальних дисциплін в економічній науці. Це, в першу чергу, пов`зано зі значними якісними змінами в світовому господарстві, які зачепили як роль банків так і бінківської справи в економіці, так і взаємодії всередині самих банків.

Починаючи з періоду пізнього Середньовіччя  значення банків для функціонування економіки було достатньо великим, але тільки у ХХ столітті, коли остаточно сформувався світовий ринок, воно набуло настільки всеохоплюючий характер. Сьогодні практично жодний економічний процес  не відбувається без активної участі банків. Зміни якісного характеру банківської діяльності, в свою чергу, викликали значне збільшення кількості банків і, як наслідок, збільшення конкурентної боротьби між ними.

 

Кожний рік в різних країнах  світу з`являються сотні нових банків, які прагнуть потіснити вже існуючі і зайняти місце під сонцем, завоювати свою долю на ринку. В той самий час ліберизація банківського законодавства призвела до інтерналізації банківської справи, а також до зростання конкуренції між банками та іншими кредитно-фінансовими установами. Вистояти та вийти з оптимальними показниками діяльності без створення системи ефективного менеджменту в цій сфері просто таки неможливо.

Ефективний менеджмент – життєва  необхідність для кожного банку, для кожної країни, якщо вона хоче, щоб  банківська система досягла своєї  основної мети – безперервного фунціонування  фінансової галузі, кровоносної системи будь – якої економіки.

Але ефективний менеджмент банком неможливий без створення всередині нього  такої атмосфери, коли весь персонал зацікавлений в досягнені залагального успіху, відчуває свою особисту причасність до його перемог та поразок. Часи, коли банк одноосібно управлався власником, а службовці були просто наємними робітниками, які виконували строго обумовлені функції давно пройшли. Сьогодні успіх  чи невдача в банківській діяльності багато в чому залежать від творчої діяльності та активності робітників банку, їх готовність взяти на себе відповідальність за рішення, що приймаються, розуміння того, що загальний успіх може скластися лише в тому випадку, коли кожний буде працювати на грані своїх можливостей.

 

Тут слушно звернутися до західного  досвіду,  в першу чергу досвіду  США та Великобританії  у побудові ефективної структури банківської  установи та  імплементації плодотворного  механізму мотивації.

У вітчизняній літературі дані аспекти почали висвітлюватись лише протягом останніх 3-4 років, тому детальна та ретельна обробка західного досвіду у сфері планування, організації та оцінки діяльності комерційних банків просто необхідна, тим паче, враховуючи гостру актуальність цієї проблеми як у світі, за умов глобалізації банківського сектору та сфер його діяльності, так і в Україні зокрема.

 

В зарубіжній літературі ці проблеми висвітлювалися Акоффом Р.Л., Хорнгреном Ч.Т., Фішером Д.І., Коиптоном І.Н. та іншими.

 

Метою даної роботи було проаналізувати  проецес створення комерційного банку, його управлінських структур та поцес управління ним, як однїєю з найвизначальніших  ланок банківської системи, на основі досвіду західних кредитних систем.

 

 

1. Комерційний банк як  фінансовий посередник.

 

Комерційні банки відносяться  до особливої категорії ділових  підприємств – фінансових посереднників. Вони залучають капітали, заощадження  населення та інші вільні грошові  кошти, які вивільняються у процесі  господарської діяльності та надають  їх у тимчасове користування іншим економічним агентам, які потребують додатковий капітал. Фінансові посередники виконують, таким чином, важливу народногосподарську функцію, забезпечуючи суспільство механізмом міжгалузевого та міжрегіонального перерозподілу грошового капіталу.

Фінансове посереднитцтво відрізняється від брокерсько-ділерських функцій. Специфічна риса брокерів та ділерів полягає в тому, що вони не створюють власних вимог та зобов`язань, діючи за дорученням клієнтів. Фінансові ж посередники в процесі діяльності створюють нові вимоги та зобов’язання, які стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи вклади клієнтів, комерційний банк створює нове зобов’язання – депозит, а надаючи позику – нову вимогу до позичальника.

Цей процес створення  нових зобов’язань і їх обміну на зобов’язання інших контрагентів складає основу, суть фінансового посередництва. Така трансформація виключно важлива в ринковій економіці. Вона дозволяє подолати труднощі прямого контакту зберігачів та позичальників, які виникають через невідповідність сум, що пропонуються та вимагаються, їх строків, доходності і т.д. Акумулюючи грошові капітали з різних джерел, фінансові посередники створюють загальний знеособлений “пул” грошових коштів і можуть задовольнити вимоги по кредитах на найрізноманітніших умовах.

 

Комерційні банки є  багатофункціональними установами, які оперують в різних секторах ринку  позичкового капіталу. Крупні комерційні банки представляють кліентам повний комплекс фінансового обслуговування, включаючи кредити, прийом депозитів, розрахунки та інше. Цим вони відрізняються від спеціалізованих  фінансових установ, які володіють обмеженними функціями. Комерційні банки традиційно відіграють роль стрижневої , базової ланки  кредитної системи.

Значення комерційних  банків в сучасних кредитних системах дуже велике. Сьогодні вони здатні запропонувати клієнту до 500 видів різноманітних банківських продуктів та послуг. Широка диверсифікація операцій банку дозволяє зберігати клієнтів та залишатись рентабельними навіть за неблагосприятливої кон`юнктури. Але далеко не всі банківські операції повсякденно присутні та використовуються в практиці конкретної банківської установи. Проте існує певний базовий “набір”, без якого банк не може нормально існувати та функціонувати.

До таких конституючих операцій банка відносяться:

• прийом депозитів;
• здійснення грошових платежів;
• видача грошових кредитів.

Саме на виконанні  цих  функцій і створюється  той фундамент, на якому розвивається робота банку.

 

 

 

2. Структура та органи  управління.

 

2.1.Заснування банку. 

Організація банку являє собою досить складну процедуру та регулюється, як правило, загальним чи спеціальним (для банків) законодавством. В більшості країн необхідним є дозвіл на відкриття банку, але в ряді випадків засновники можуть обмежитись простою реєстрацією.

 

В США реєстрація нового банку суворо регламентована. Щоб почати діяльність, банк повинен отримати чартер чи ліцензію від влади відповідного штату (банк штату) чи ж зробити запит контролеру грошового обігу про видачу федерального чартеру (національний банк). При цьому слід виконати ряд умов, стосовно капіталу банка, його майбутніх операцій, якості управління і т.д.

При отриманні федерального чартера банк може бути організований  не менше як 5 особами. Величина капіталу повинна відповідати мінімальним  нормам, що встановлюються законодавством та залежать віл чисельності населення пункта, де організовується банк (для національних банків 100-200 тис. доларів, в крупних фінансових центрах значно більше). Далі, в заявці, що подається на ім`я контролера, повинні бути вказані фамілії та адреси засновників, кількість акцій, на які підписались засновники, одобрювальна резолюція трьох офіційних представників. Крім того, додається проспект банківського уставу, сертифікат про структуру капіталу та ряд інших документів.

При розгляді заяв до уваги  приймається дуже багато факторів: умови створення, достатність капіталу, перспективи отримання прибутку, компетенція керівного складу, потреба  в новому банку, де він створюється  і т.д. 

Органи влади ретельно аналізують конкурентну ситуацію в районі, де він створюється: чи не ущимить створення банку інтереси вже існуючих банків, чи не виникне загроза невідповідної концентрації. В цілому десь біля половини всіх заявок, що подаються, відкидаються контролером грошового обігу за тими чи іншими мотивами.

Видача ліцензії на право  проведення операцій діє і в багатьох інших країнах.

 

В Німеччині, наприклад, дозвіл на відкриття банку видає  Федеральне відомство по контролю за банкам, яке втановлює обов`язкові вимоги для банківських установ. Для отримання ліцензії засновники повинні мати:

• початковий капітал не менше 6 млн. марок;
• двух “надійних” та “професійно підготованих” виконавчих директорів.

Банк повинен бути організований лише в формі акціонерної  компанії чи партнерської фірми.

 

В Швейцарії засновники повинні звертатися за ліцензією в Федеральну банківську комісію. Основні вимоги:

• банк повинен точно визначити характер і сферу своїх ділових операцій  та передбачити таку систему організації, що б забезпечила їх виконання;
• банк повинен мати мінімальний капітал, що повністю оплачується;
• особи, шо очолюють банк, мають мати хорошу репутацію та мати кваліфікацію, необхідну для управління банком;
• більшість керівників повинні бути резидентами Швейцарії.

За звичай комісія  вимагає наявність мінімального капіталу у розмірі 29 млн. швейцарських франків, який необхідний для його твердих позицій та активної діяльності на міжнародному фінансовому ринку.

 

В Японії жоден банк не може бути започаткований без спеціальної  ліцензії  міністерства фінансів. Для отримання останньої засновники повинні забезпечити відповідність капіталу, активів та пасивів банку встановленим стандартам, володіти необхідним досвідом та знаннями та мати певний соціальний статус. Банк повинен бути організований у формі акціонерного товариства і мати капітал не менше 1 млрд. йен. В назві банку повинно фігурувати слово “гінка” (банк).

Разом з заявою засновники повинні представити:

• детальне обгрунтування необхідності створення банку;
• сертифікат про заснування та копію реєстраційного свідотства;
• протокол засновчих зборів;
• прогноз отримання прибутку на найближчі три роки;
• curriculum vitae членів ради директорів та аудиторів;
• список крупних акціонерів з вказанням місця проживання, громадянства, роду заннять та кількості придбаних акцій;
• баланс банка;
• перелік всіх філіалів банка.

 

До 1979р. в Великобританії існувала система реєстрації. Для  організації банку не потрібно було навмисного дозволу, а принципи заснування та функціонування регулювались загальним  Законом про компанії 1948р. З 1979 р. жоден банк не має права почати свою операції по прийому депозитів без дозволу Банка Англії. Всі банки були розподілені на дві категорії: “визнані банки” та “ті, що ліцензіюються”. “Визнаним” ліцензії не потіебні, але ці банки мають бути визнаними Банком Англії за рядом критеріїв: наявність мінімального капіталу, виконання достатнього набору послуг, солідна репутація в діловому світі.

Для задоволення прохання про видання ліцензії на ведення  банківських операцій необхідно:

• щоб директора та вищі менеджери були “підходящими та спроможними” особами, які проявили себе на попередній роботі як компетентні та особи зі здоровим глуздом;
• щоб операції велись з розрахунком та обережністю, тобто, щоб був достатній запас ліквідних активів та резервів для покриття можливих збитків, велася необхідна звітність.
• Мінімальний капітал в 1 млн. ф.ст.

 

2.2. Органи управління.

Головним органом управління є  загальні збори акціонерів. Основні  питання діяльності вирішує рада директорів. Вона є представничим  органом власників банку, його акціонерів  та повинна відстоювати їх інтереси. Рада директорів формує вищі управлінські органи, які ведуть практичну діяльність згідно з рекомендаціями та вказівками ради. Основні функції ради зводяться до наступного.

 

Визначення стратегічних цілей банка та формулювання його політики. Визначення стратегічних цілей банку відноситься до області довготермінової стратегії. В крупному банку цілі та задачі установи  та програма конкретних дій по їх досягненню викладається у навмисному меморандумі, який готується радою директорів разом з керівниками відділів та служб.

Меморандум про політику банку  повинен визначати наступні важливі  моменти:

• категорії клієнтів, на обслуговування яких будуть в першу чергу направлятися ресурси банка;
• операції, які підлягають приорітетному розвитку в запланований період;
• методи маркетинга та просування до споживача нових банківських послуг та продуктів;
• методи забезпечення ліквідності;
• міри по закріпленню конкурентних позицій банка на ринку;
• політика встановлення тарифів на послуги банка;
• розмір та склад банківського персонала, програми навчання співробітників та інш.