Банкіівська система України

Пасивні інвестиційні операції - це операції банку, пов'язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов'язань. Банки можуть емітувати облігації, які поповнюють банківські ресурси коштами інвесторів на строк обігу цих цінних паперів.

Мобілізовані через здійснення пасивних операцій грошові кошти  засновників банку, акціонерів, учасників, вкладників, кредиторів та інвесторів акумулюються на кореспондентському рахунку  банку (якщо вони надійшли в безготівковій  формі) або в касі (якщо вони надійшли готівкою). Розміщують банки мобілізовані ресурси за різними напрямами  через проведення активних операцій.[3]

 

 

   2.3. Активні  банківські операції та їх  характеристика

Активні операції комерційних  банків представляють собою діяльність, пов’язану з розміщенням власних  і залученням банківських ресурсів з метою отримання прибутку.

Активні операції банку - це операції з розміщення мобілізованих банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. 

До них належать:

• операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банку;
• розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;
• касові операції з приймання і видавання готівки;
• кредитні операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;
• інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;
• фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;
• валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;
• депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та в інших банках;
• операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ранках;

Активи комерційного банку  поділяються на такі основні види:

1. банківські кредити;
2. банківські інвестиції;
3. лізингові та інші активні операції банків.[4]

Кредитні операції передбачають організацію економічних відносин, у процесі яких банки надають позичальникам грошові кошти з умовою їх повернення та сплати проценту за користування. Дані операції, як правило, приносять банкам основну частину їхніх доходів та займають провідне місце серед статей активу балансу.

Комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам  усіх форм власності різних галузей  господарства, населенню, центральним  і місцевим органам державної  влади, кредитно-фінансовим установам. Призначенням кредитних операцій банку є задоволення різноманітних потреб його клієнтів у грошових ресурсах, що визначає цілі позик. Такими цілями можуть бути: формування і збільшення основного і оборотного капіталу; фінансування операцій спекулятивного характеру (наприклад, біржових угод); витрати на споживчі потреби (придбання товарів тривалого користування або житла). Іноді кредит видається для загального фінансування діяльності позичальника без вказання конкретних цілей. У цьому випадку банком приймається рішення про надання позики, виходячи із наявних у нього даних про клієнта та рівня довіри до нього.

Інвестиційні  операції комерційних банків полягають у вкладенні банківських ресурсів у приватні і державні цінні папери на порівняно тривалі строки з метою отримання прибутку.

Така діяльність є альтернативною, але не взаємовиключаючою, по відношенню до кредитування. У той же час  банківські інвестиції мають ряд  відмінностей від кредитних операцій. Так, при кредитуванні ініціатива укладення  угоди належить позичальнику, а при  інвестуванні ініціатором виступає банк, який намагається вкласти кошти. Позичкові операції передбачають видачу коштів переважно на короткі періоди  часу, тоді як інвестиції являють собою  довготривале вкладення грошових ресурсів. Якщо при видачі позик банк є головним і одним із небагатьох кредиторів, то в інвестиційному процесі він  є одним із багатьох вкладників коштів. Банківське кредитування пов’язано  з особистими відношеннями банку  з позичальником, а інвестування являє собою переважно безособову діяльність.

Основними об’єктами інвестиційної  діяльності банків є облігації приватних  компаній і держави, а також акції  корпорацій. Сукупність банківських  ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку.

Важливою складовою кредитних  відносин є лізинг. Лізинг є необхідною складовою ринкової економіки. Це — одна з найперспективніших форм кредитування в Україні, здатна забезпечити нові технологічні передумови для виходу нашої економіки з кризи.[3]

Лізинговий  кредит — це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є специфічною формою майнового, тобто товарного кредиту. Його специфіка полягає у тісному взаємозв'язку і переплетенні кредитних, фінансових та орендних відносин. В Україні перспективним є проведення лізингових операцій у сільському господарстві.

Хоча основною метою діяльності комерційних банків є отримання  прибутку, вони не можуть вкладати усі  ресурси тільки у високодохідні  активи (види позик та інвестицій), оскільки при здійсненні активних операцій банки водночас повинні забезпечувати своєчасне повернення коштів їх власникам, тобто виконувати свої зобов’язання за пасивами. Тому частина активних операцій комерційного банку передбачає утворення поточних резервів платіжних засобів з метою постійного підтримання платоспроможності банку. Ці резерви поділяються на дві основні групи ¾ первинні та вторинні.

Первинні резерви являють  собою вкладання банку у високоліквідні активи, які негайно можуть бути використані як засіб платежу. До них належать кошти на кореспондентському рахунку в центральному банку і на рахунках в інших банках, що забезпечують можливість безперебійної організації безготівкових розрахунків, а також залишки готівки в касі банку, що служить для готівкових платежів.

Групу вторинних резервів утворюють вкладення в активи, які можна перетворити на платіжні засоби з мінімальною затримкою ¾ це, як правило, інвестиції у короткострокові державні цінні папери або боргові зобов’язання інших банків, що приносять незначний дохід, однак мають високий рівень ліквідності. Вторинні резерви по суті є джерелом поповнення коштів первинних резервів.

Постійне утримання певної частини активів комерційного банку  у формі первинних та вторинних  резервів забезпечує високий рівень його платоспроможності, що створює  умови ефективної реалізації банком кредитно-розрахункових, депозитних та інших послуг клієнтам.[7]

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Тенденції  розвитку банківської системи України

                             за останній період

У січні-серпні 2010р. українські комерційні банки розвивалися  в  таких макроекономічних умовах. За вісім місяців у порівнянні з  аналогічним періодом 2009року  промислове виробництво України зросло на 10,9%. Інфляція за цей період становила 4,3%. Валові валютні резерви Національного банку на кінець серпня 2010р. дорівнювала $29,52 млрд., що на $18,78 млрд. більше, ніж на початку року.

Якщо у  2009 році банківська система України перебувала в надзвичайно важкому стані, то у 2010р. вона стала проявляти ознаки життя. Позитивним фактором є те, що різкий відтік депозитів населення з комерційних банків у кінці 2008р. та на початку 2009р. був компенсований рефінансуванням Національного банку.

За даними НБУ, станом на 1 вересня 2010 року ліцензію на здійснення банківських операцій в Україні мали 176 банків. У стадії ліквідації перебувало 18 банків(17-за рішенням НБУ, 1- за рішенням суду).

Обсяг активів вітчизняної  банківської системи на звітну дату становив 899,2 млрд. грн., що на 18,9 млрд. грн. більше за показник на початку року. В основному це відбулося за рахунок вкладів банків у цінні папери, приріс яких становив 75,5%.

Обсяги активів та зобов’язань  банківських установ ще не повністю відновлені, проте вони демонструють стабільне зростання. Так, за вісім  місяців 2010 року зобов’язання банків збільшилися на 6,4млрд.грн. і за станом на 01.09.2010р. становили 771,6 млрд. грн. Власний капітал банківської системи України збільшився на 12,5 млрд. грн., до 127,7млрд.грн., а статутний капітал - на 14,8млрд. грн., до 134 млрд. грн.

У січні-серпні 2010р. банки  зазнали збитків розміром 8,9 млрд. грн. Облікова ставка НБУ з початку  року зменшилася на 2,5%, до 7,75% річних. Кредитні ставки банків у національній валюті за цей період зменшилися з 19,6 до 12,6% річних. У свою чергу обсяг кредитів, наданих юридичним особам, збільшився на 2,9%, а фізичним особам – зменшився на 9,1%. При цьому, за станом на початок вересня 2010р., частка проблемних кредитів у загальному обсязі кредитного портфеля банків дорівнювала 11,6%.

Для аналізу показників роботи банківських установ Асоціація  українських банків використала  баланси 152 банків, у тому числі індикативної групи, до якої увійшло 112 установ.

Так, загальний обсяг активів 152 банків, за станом на 01.09.2010 р., сягнув 837 млрд. грн., що становить 92,3% від активів  банківської системи країни в  цілому. По індикативній групі банків активи з початку року зросли на 2,54%, до 760,38 млрд. грн.

Структура активів індикативної групи протягом восьми місяців зазнала  певних змін. Зокрема зменшилася питома вага кредитів у загальному обсязі активів, зросли вкладення в цінні  папери та залишки на кореспондентських  рахунках.

За станом на 01.09.2010 р., структура  активів зазначеної групи банків була такою: 62,48% – кредитний портфель та лізинг; 9,18% – коррахунки в інших  банках; 7,43% – інвестиційний портфель (державні цінні папери та вкладення в акції підприємств); 4,34% – депозити та кредити в інших банках; 4,17% – матеріальні та нематеріальні активи; 2,66% – готівка, чеки та банківські метали; 0,21% – інвестиції капіталу; 9,52% – інші активи.

У структурі кредитного портфеля за об’єктами кредитування індикативної групи банків найбільша частка (59,83%), як і раніше, належала кредитам, наданим  юридичним особам. Водночас частка кредитів, наданих фізичним особам, становила 33,67%, а частка кредитів та депозитів, наданих іншим банкам – 6,5%.

Останнім часом відбулася  зміна в структурі зобов’язань  банків. Зокрема зросла питома вага строкових коштів та частка коштів до запитання. За словами президента АУБ, це є досить позитивним чинником, який свідчить про відновлення вітчизняної банківської системи. Разом із тим частка строкових коштів банків знизилася.

У цілому, за станом на 01.09.2010 р., структура зобов’язань мала такий  вигляд: 32‚38% – строкові кошти клієнтів (депозити нефінансових установ та фізичних осіб); 31‚04% – залучені строкові кошти банків; 19,49% – кошти клієнтів до запитання (розрахункові та поточні  рахунки); 5,99% – боргові цінні  папери та інші фінансові зобов’язання; 4,33% – субординована заборгованість; 1,39% – коррахунки в інших банках; 5,34% – інші.

Ще одним важливим показником пожвавлення вітчизняної банківської  системи є приріст строкових  депозитів населення, які в банках індикативної групи за вісім місяців  збільшилися на 30,17 млрд. грн.

Обсяг капіталу 152 банків, за станом на 01.09.2010 р., дорівнював 148,504 млрд. грн., а обсяг сплаченого статутного капіталу – 123,69 млрд. грн. По індикативній групі банків обсяг капіталу (без  субординованого боргу) дорівнював 113,07 млрд. грн. При цьому статутний  капітал цих банків збільшився до 112,9 млрд. грн.

За вісім місяців 2010 року фінансовий результат 152 банків був від’ємним та становив 7,079 млрд. грн. У свою чергу по індикативній групі банків від’ємний фінансовий результат дорівнював 7,106 млрд. грн.

Такі збитки пояснюються  тим, що банки продовжували формувати  резерви під прострочені та проблемні  кредити. Крім того, банківські установи не відновлюють кредитування через  обмежену кількість позичальників, які мають позитивні показники  фінансової діяльності.

Такі загальні висновки роботи були представлені Асоціацією українських  банків.[8]

 

 

 

 

                                         Висновок

У вересні 1991року зі створенням Національного банку України (НБУ ) почався процес формування структури банківської системи, представленої, з одного боку, НБУ , а з іншого – мережею комерційних банків і банківських інститутів. Становлення банківської системи тісно пов’язане зі створенням ефективного механізму управління банківською діяльністю, дійової системи регулювання і контролю банківських операцій.

Грошово-кредитна система  пройшла складний і суперечливий шлях розвитку, за досить невеликий  період , в порівнянні з іншими розвиненими  країнами Європи,  відбулося дві  кризи.

Згідно до нової редакції Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р.,  перший рівень банківської системи нашої держави представлений Національним банком України (НБУ),  другий рівень -  інші банки (державні і недержавні).

Кожен з рівнів виконує  певні функції. Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів. Комерційні банки України є багато профільними фінансовими установами, які обслуговують

підприємства  у всіх секторах економіки та населення. Їх кількість  на сьогодні становить 176.

Нормальному розвитку вітчизняної  банківської системи перешкоджають  численні об’єктивні і суб’єктивні  причини. Серед перших – дуже низькі доходи переважної більшості населення  України, так і не відновлена повною мірою довіра населення до комерційних  банків після кризи, хоча, в порівнянні з 2009р., рівень строкових депозитів населення зріс.