Банкрутство підприємства

ВСТУП

Актуальність обраної  теми випливає з того, що до недавнього часу для більшості суб’єктів  господарювання процеси банкрутства були мало відомі. Лише в період світової кризи, відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність та неплатоспроможність підприємств.

Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання  заборгованості постачальникам, держбюджету  та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам. Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки. Під впливом спаду виробництва, жорсткої монетаристської політики, лібералізації цін, зростання тіньового сектора економіки, інфляції, неплатежів та інших кризових чинників також, в свою чергу порушується кругообіг грошового капіталу підприємства.

На сьогоднішній день для більшості  українських підприємств характерним є більш або менш однакове коло проблем:

• зміна економічного середовища, в якому вони існують;
• втрата традиційних ринків збуту власної продукції;
• зміна системи планування і, як результат – порушення ритмічності виробничої діяльності;
• нестабільність правового поля.

Крім того, процес приватизації також призвів до корінної зміни  принципів управління підприємством, зачепив основи його існування.  В ході приватизації держава втратила роль адміністратора, передав її акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління — правлінню на чолі з головою.

Щоб процеси банкрутства господарюючих  суб’єктів завдавали найменшої  шкоди економіці держава повинна  активно виконувати свою регулюючу  роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу.

Банкрутство — це один з ключових елементів ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн. Зокрема, у країнах Євросоюзу щороку банкрутує значна кількість підприємств і підприємців — з кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20-30. Але незважаючи на банкрутство частини фірм, економіка європейських країн розвивається із передбачуваними темпами, що пояснюється тим, що законодавство і процедури банкрутства використовуються у них в першу чергу для оздоровлення економіки.

Загалом ситуація у сфері відтворення капіталу України характеризується наявністю  багатьох вузьких місць, подолання яких має бути одним із завдань державного антикризового управління економікою.

В даній роботі ставлю перед собою  мету дослідити загалом таке явище як банкрутство та його значення у роботі підприємств.

Отже головними цілями мого дослідження стануть:

— розкрити сутність банкрутства;

— зазначити основні підстави визнання підприємства банкрутом;

— визначити основні шляхи подолання  банкрутства.

Виходячи з поставлених цілей нашої роботи, сформулюємо головні завдання:

— розглянення загальних та специфічних факторів та причин винекниння кризових ситуацій на підприємствах;

— вивчення нормативно-правової бази, що регулює процедуру банкрутства;

— визначення показників, які визначають банкрутне становище підприємств;

— запропонувати шляхи виходу підпрємств з кризового стану.

 

1. Поняття та сутність банкрутства.

Поняття банкрутства  органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет i позабюджетні фонди.

Закон України «Про банкрутство» під банкрутством розуміє: пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для нього строк пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки  зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб’єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб’єкта — активів у ліквідній формі — не вистачить для їх задоволення. [3]

Юридичним аспект банкрутства  полягає насамперед у тому, що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва.

Всяке підприємство, що здійснює комерційну діяльність, вступає у відносини з податковими органами, банками, іншими підприємствами. В процесі цих відносин у підприємства виникають зобов'язання, які можуть привести до того, що підприємство стане боржником.

Відповідно до закону України Про внесення змін в закон України «Про банкрутство» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999) № 42-43, стр.378. Розглянемо основні терміни:

Неплатоспроможність — нездатність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого терміну їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, зокрема по заробітній платні, а також виконати зобов'язання по відношенню оплати податків і зборів (обов'язкові платежі) не інакше, як за допомогою оновлення платоспроможності.

Боржник — суб'єкт підприємницької діяльності, нездатний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, зокрема зобов'язання по оплаті податків і зборів (обов'язкових платежів),на протязі трьох місяців після настання встановленого терміну їх оплати.

Банкрутство — визнана судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як за допомогою застосування ліквідаційної процедури.

Суб'єкт банкрутства (банкрот) — боржник, нездатність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена судом.

Кредитор — юридична або фізична особа, яка має в установленому порядку підтверджені документами вимоги за грошовими зобов'язаннями до боржника по виплаті заборгованості по заробітній платні працівникам боржника, а також органи державної податкової служби і інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю оплати податків і зборів.

За нормальних умов господарювання акціонери та кредитори сподіваються на винагороду, рівень якої залежить від ступеня прибутковості фірми. Одна з перших ознак руху до банкрутства — спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Відсотки за кредит i дивіденди, що сплачуються фірмою, перестають відповідати сучасним ринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таку фірму стає невигідним. Кредитори одержують певні суми, визначені кредитними угодами, але відносна вигідність їхніх вкладень у дану фірму зменшується, а у зв'язку зі спадом вартості акціонерного капіталу падає й ціна акцій, збільшується ризик неповернення коштів, у фірми виникають труднощі з готівкою, особливо якщо кредитори не пролонгують кредитні угоди на наступний період i фірма змушена буде виплатити не тільки відсотки, а й суму основного боргу. Може виникнути криза ліквідності i фірма увійде в стан «технічної неплатоспроможності». Це явище можна вже розглядати як банкрутство. Зарубіжний досвід показує, що спрогнозувати банкрутство можна за 1,5-2 роки до появи його очевидних ознак. Цілком можливим е виявлення початкових ознак банкрутства через прогнозування «ціни підприємства» на найближчу та довгострокову перспективу. [4]

Зниження  прибутковості фірми або збільшення середньої вартості зобов'язань означає зниження її ціни. Ціна фірми — це приведені до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам. Ціна фірми може впасти нижче за суму зобов'язань кредиторам. Це означає, що акціонерний капітал «зникає». Ось це i є повне банкрутство — банкрутство акціонерів. Ціна фірми може впасти навіть нижче за ліквідаційну вартість активів. Тоді ліквідаційна вартість розглядатиметься як ціна фірми, а ліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію. Акціонери в цьому разі втрачають свій капітал.

Причини банкрутства підприємств (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Беручи загалом, їх можна поділити на дві групи:

1) зовнішні, які  практично дуже важко (іноді неможливо) врахувати;

2) внутрішні,  що безпосередньо залежать від  форм, методів та організації роботи на самому підприємстві.

Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства (додаток А).

До основних внутрішніх причин передусім належить недосконалий менеджмент, згідно з  яким, наприклад, підприємство здійснило  неефективні довгострокові фінансові  вкладення, що не забезпечили зростання  його доходу в передбачуваний період; підприємство обтяжене надмірними виробничими запасами, що не збільшують обсягів виробництва та грошових надходжень; підприємство виробляє готову продукцію, що не реалізується; утримує непомірну для нього соціально — культурну сферу або надмірну кількість персоналу тощо. До подібних причин у сучасних умовах можна віднести неефективну маркетингову стратегію і тактику, коли між виробниками і споживачами існує значна кількість посередницьких ланок, у яких осідає переважна частина виручки.

Зовнішніми  причинами невиконання зобов'язань можуть бути, зокрема, ситуації, коли ринок знижує загальний попит на продукцію підприємства з причин відсутності потреби в ній, високих цін, зниження платоспроможності, появи товарів — субститутів тощо. Такі ситуації можуть виникнути тоді, коли недобросовісні споживачі не здійснюють платежів за відвантажену продукцію або за надані послуги. У цих випадках підприємство, не маючи виручки, не може виконати своїх зобов'язань перед іншими суб'єктами його економічних зв'язків і діяльності. Можуть виникати ситуації різких змін податкової політики, введення підвищених митних тарифів, прямих заборон на експорт або імпорт продукції, що також призводить до неможливості виконання підприємством своїх зобов'язань.

Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними.

Міжнародні  фактори формуються під впливом  динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу та інше.

Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах із розвинутою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 — внутрішніми причинами. Очевидним є те, що фактори банкрутства для вітчизняних підприємств є іншими, похідними від кризового стану національної економіки.

Саме необґрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств передовсім через недосконалість законодавчої бази. На сучасному етапі дуже уповільнився розвиток науки i техніки знов-таки через глибоку кризу в інвестиційній сфері. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршання кон'юнктури внутрішнього i зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства в багатьох підприємствах України. [15]

Рух до кризового стану  починається в момент виникнення кумулятивного зростання величини відхилення тих чи тих показників, які характеризують стан зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування фірми, від довгострокових тенденцій динаміки цих показників.

 

2. Підстави та процедура визнання підприємства банкрутом.

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств регулюється Законом “Про підприємства в Україні” (ст.ст.24,34). Порядок і умови визнання будь-яких юридичних осіб — (суб’єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України від 14 травня 1992р. "Про банкрутство” [Відомості Верховної Ради України. — 1992 — №31. — Ст. 440].

Внаслідок порушення  справи про банкрутство виникає  комплекс процесуальних правовідносин: провадження у справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення претензій кредиторів, припинення справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин може розглядатися як ліквідаційний правовий процес щодо  суб'єкта  підприємництва.

Суб’єктами банкрутства  закон визнає лише юридичних осіб, причому осіб однієї категорії — суб’єктів підприємництва, неспроможних своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином, мова йде насамперед про підприємства всіх форм власності і видів, визначених статтею 2 Закону "Про підприємства в Україні", а також про господарські об'єднання згідно з статтею 3 цього Закону, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність. Зазначені суб'єкти пойменовані Законом "Про банкрутство” боржниками або банкрутами.