Закордонні спеціальні періодичні видання з документознавства та документології

ВИСНОВКИ

Отже, використання поняття «документологія» та формування її законів було актуалізоване тільки в 90-ті рр. XX ст.

Разом з тим, поняття «закони документології» використовували й інші автори, коли йшлося про дослідження документа з позицій ширших, ніж це передбачене «класичним» документознавством. У даному випадку наслідувався підхід, запроваджений теорією документа Поля Отле.

У наступних працях Н. Кушнаренко змінює трактування документології. У 2003 р. документологія виділяється нею як окрема  частина документознавства, що містить «теорію і методологію документознавства» (крім неї, у складі документознавства виділено загальне документознавство, часткове і спеціальне документознавство). У 2004 р. Н. Кушнаренко пропонує все документознавство перейменувати в документологію, у складі якої буде «документознавство» як одна з документологічних дисциплін, присвячена суто управлінському документознавству. Цей підхід повторює пропозицію Ю. Столярова, викликану тим, що в російських вищих  навчальних закладах виявилося дві дисципліни з однаковою назвою «документознавство», але різним змістом. Оскільки історична першість належала «документознавству» в трактовці Московського державного історико-архівного інституту (як переважно управлінського), було запропоновано залишити за ним цю назву. Нове документознавство слід було б просто перейменувати в документологію».

Наслідки такого перейменування можемо спостерігати у такому факті: у 2007 р. майже одночасно в Харківській державній академії культури було видано дві навчальні програми з майже однаковим змістом, але різними назвами: «Документознавство» для спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» і «Документологія»  для спеціальності «Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія».

Автори обох програм – Н. Кушнаренко і А. Соляник. Як бачимо, документознавство тут просто перейменовано в документологію, без будьяких змін у його (чи її) характеристиці.

Провідний український документознавець С.Г. Кулешов вважає, що «документологія» – це синонім загального документознавства.

Крім нього до документознавства входить спеціальне документознавство, присвячене окремим видам документа. Але документологія, на думку С. Кулешова, не є науковою дисципліною, а лише «певною сукупністю знань», яка охоплює «узагальнену історію та теорію документа».

Ю. Столяров поряд з ототожненням нового документознавства і документології запропонував дещо іншу структуру навчального курсу «Документологія». У ньому передбачено два розділи: «Теоретичні основи документології» і «Класифікація документа». На думку Н. Кушнаренко такий курс «сприятиме отриманню студентами цілісного уявлення про види і різновиди документів, їх суть, соціальну роль, функції, ознаки і властивості як системного об’єкта». З наведеного викладу змісту цього курсу можна зробити висновок, що він нагадує вже відоме загальне документознавство.

Перетворення документознавства в документологію розглядає  також відомий український дослідник і педагог М. С. Слободяник.

Він вважає, що документологія має замінити документознавство, але це «об’єктивний і тривалий процес, який не може бути прискореним», і, звичайно, не можна просто перейменувати сучасне документознавство в документологію.

Російський теоретик соціальної комунікації А.В. Соколов вважає, що документологія має бути «метатеорією документної комунікації». Метатеорія – це узагальнююча наука, покликана підбивати підсумки «часткових теорій», якими в даному випадку, на його думку, є бібліографознавство, бібліотекознавство, бібліополістика та інші.

Ідея такої науки була висунута ще Полем Отле, але зміст її досі не сформувався, хоча й існує багато досліджень, які могли б стати її основою.

Ю.Н. Столяров вважає, що в документології вже встановлені свої закони, називає і характеризує три з них. В цьому його позиція відрізняється від позиції представників харківської школи, які виділяють загальні та приватні закони документології. Кобщ відносяться закони: документатівной підтримки всіх суспільних відносин, генерації документів соціальними системами, збереження раніше створених видів документів в процесі еволюції документальної комунікації, акумулювання в документах всіх знань людства, співвідношення інформації та її носія, відповідності обсягу документованої інформації пропускним можливостям каналів документской комунікації. До приватних законам віднесено: освіти соціальними системами генетично споріднених документних ресурсів; пропорційності обсягу та змісту документного потоку масштабам розвитку певної сфери діяльності.

В навчальному посібнику Ю. Н. Столяров так характеризує перший закон документології - закон документізаціі: всякий соціально значимий акт потребує документарном оформленні. В іншому формулюванні - це закон документарізаціі, що розуміється як документарное опосередкування будь-яких актів соціальної комунікації.

Слідства цього закону: 1) поява і функціонування колосального безлічі видів документів; 2) всі соціальні інститути є системами документивно; 3) необхідність адекватності документа потребам зовнішнього середовища; 4) поняття документа в своїй сутності відносне, конвенціональне і умовне; 5) постійне зростання документного масиву; 6) кожна область людської діяльності здатна створити окремі види документів стосовно до своїх потреб, але ці види можуть використовуватися потім і в інших сферах; 7) будь-яка сфера людської діяльності має власне документознавство (там же); 8) виникає необхідність створення узагальнюючої науки документології, для якої одно цікаві всі області, які мають справу з документами, вона їх вивчає з точки зору того спільного, що характеризує їх.

Список використаних джерел

1. Асеев ГТ., Шейко ВЛ. Информационные технологии в документоведении: Учеб. пособие. - X.: ХГИК, 1997. - 290 с.
2. Воробьев Г.Г. Документ: информационный анализ. -М.: Наука, 1973. -256 с.
3. Зиновьева Н.Б., Саяпина ИЛ., Пашни на ИЛ. Документ в коммуникации и восприятии: Лекции по курсу «До-кументоведение». - Краснодар, 1995. - 58 с.
4. Ильюшенко МЛ.. Кузнецова ТЯ., Лившиц ЯЗ. Документоведение. Документ и системы документации. -М.: МГИАИ, 1977.-132 с.
5. Книговедение: Энциклопедический словарь / Ред. коллегия: Н.М. Сикорский (гл. ред.) и др. - М.: Сов. Энциклопедия, 1982. - 664 с.
6. Коренной АЛ. Информация и коммуникация. - К.: Наук, думка, 1986. - 143 с.
7. Крайская З.В., Челлини Э.В. Архивоведение: Учеб. для средних спец. учеб. заведений. - М.: Норма, 1996. - 224 с.
8. Кулешов С. Документальні джерела наукової інформації. - К.: Укр1НТЕ1, 1995. - 191 с.
9. Мигонь К. Наука о книге. Очерк проблематики. -М.: Книга, 1991.-198 с.
10. Сергазин Ж.Ф. Основы обеспечения сохранности документов: Учеб. для вузов. - М.: Высш. шк., 1986. - 239 с.
11. Соколов АН. Информационный подход к документальной коммуникации: Учеб. пособие. - Л., 1988. - 85 с.
12. Соколов А.В. Эволюция социальных коммуникаций. -Спб., 1995.-163 с.
13. Столяров Ю.Н. Библиотечный фонд: Учебник. - М.: Кн. палата, 1991.-271 с.
14. Столяров Ю.Н. Классификация документа: решения и проблемы // Книга: Исслед. и материалы. - М., 1995. -Сб. 70. - С. 24-40.
15. Типология изданий. - М.: Кн. палата, 1990. - 231 с.
16. Хан-Пира Э.И. Архивоведческое терминоведение: Учеб. пособие по спецкурсу. - М.: МГИАИ, 1990. - 136 с.
17. Хойнацький М. Основи стандартизації // Вісн. Кн. палати. - 1996. - № 4. - С. 30-32.
18. Хойнацький М. Основи стандартизації // Вісн. Кн. палати. - 1997. - № 3. - С. 20-24.
19. Хойнацький М. Стан стандартизації в Україні та напрями вдосконалення розроблення державних стандартіе з інформації, б1бл1отечно1 та видавничо! справи // Віси. Кн. палати. - 1996. - № 1-2. - С 17-19.
20. Швецова-Водка Г.М. Типологія документа: Навч. посібник для студ. iH-тів культури /Р1вн. держ. ш-т культури. - К.: Кн. палата України, 1998. - 80 с
21. Швецова-Водка Г.Н. Функции и свойства документа в системе социальных коммуникаций //Книга: Исслед. и материалы. - 1994. - Сб. 69. - С. 37-57.
22. Швецова-Водка Г.Н. Функциональная сущность и свойства книги // Книга: Исслед. и материалы. - 1995. -Сб. 71. - С. 69-96.