Закордонні спеціальні періодичні видання з документознавства та документології

Закордонні спеціальні періодичні видання з документознавства та документології.

 

ЗМІСТ

 

Вступ…………………………………………………………………………..	4
Розділ 1. поняття «видання» та їх класифікація……………………………….	7
1.1. Визначення поняття «видання»………………………………………	7
1.2. Основні ознаки видань. Структура, реквізити та допоміжний апарат видань……………………………………………………………………….	9
1.3. Загальна класифікаційна характеристика  видань…………………..…	11
Висновки до розділу 1………………………………………………………..	14
Розділ 2. Загальна класифікація періодичних видань……………………	15
2.1. Класифікація видань за періодичністю  виходу. Класифікація періодичних  і продовжуваних видань…………………………………….	15
2.2. Газета як джерело оперативної  інформації…………………………..	18
2.3. Журнал як вид періодичного  видання………………………………..	20
2.4. Бюлетені, періодичні збірники, календарі та експрес-інформація…	24
Висновки до розділу 2………………………………………………………..	28
Розділ 3. Аналіз закордонних періодичних видань	29
3.1. Періодичні видання з документознавства та документології Російської федерації та країн СНД …………………………………………	29
3.2. Періодичні видання з документології  та документознавство країн Європи  та США……………………………………………………………..	32
Висновки до розділу 3……………………………………………………...	35
Висновки…………………………………………………………………….	36
Список використаних джерел……………………………………………...	38

 

 

 

 

ВСТУП

 

Формування знань про документ відбувалося досить тривалий час. Спочатку єдиної думки про сутність, основні віхи розвитку даної науки не існувало. Становлення комплексу наук про документ, на думку провідних дослідників у цій галузі, йшло, двома шляхами:

- як спеціальної галузі  історичної науки (поряд з історичним  джерелознавством, архівознавством, археографією, історичною картографією тощо) - традиційне документознавство;

- як науки інформаційного  циклу (проходячи шлях від документації, документалістики до сучасних дисциплін про інформацію та документацію).

Сьогодні продовжується формування інтегрованої системи знань про документ - загального документознавства (документології), навчальної й наукової дисципліни, що охоплює доволі широкий спектр проблем, які досліджуються низкою документознавчих дисциплін, котрі були сформовані в різні часи й розвивались у своїй більшості самостійно. Розглянемо їх формування й становлення більш детально.

Спрямування потоків управлінської інформації від об'єктів вищого рівня до об'єктів нижчого рівня й навпаки - знизу вгору, відбиваючи зміст діяльності цих об'єктів відповідно до їх завдань та встановлених повноважень.

Низхідні потоки інформації за ступенем поширення можуть бути загальнодержавними чи територіальними. Наприклад, Універсал національної єдності, закони України, укази Президента України, постанови, рішення Верховної Ради та Кабінету Міністрів України мають загальнодержавне поширення, а розпорядження голови міської ради - тільки в межах міста).

У низхідних потоках управлінської інформації можна виділити частину інформації, призначену для всіх суб'єктів господарювання (наприклад, Державного комітету статистики України чи Міністерства фінансів України), або орієнтовану на тих, що функціонують у певній галузі чи сфері діяльності, наприклад, рішення колегії Міністерства освіти й науки України для навчальних закладів.

Існує чітка регламентація створення та розповсюдження управлінської інформації в державі, що зафіксована в нормативних документах (наприклад, Порядок розроблення та прийняття законів України й правозастосовної діяльності чи Порядок підготовки, подання та розгляду проектів постанов і розпоряджень та інших документів загальнодержавного значення Кабінетом Міністрів України).

Висхідні потоки інформації містять показники управління в межах самого соціального об'єкта. Вони свідчить про його ефективність, відображаючи таким чином зміст дій управління. Як база для оцінювання діяльності соціальних об'єктів, ця інформація водночас показує, наскільки ефективним є управління з боку вищих ланок, якого воно погребує коригування чи оновлення. У свою чергу, рівень керування вищих органів влади всіма низовими інфраструктурними ланками в державі також залежить від якості організації управління в цих низових установах.

Офіційне визначення інформаційних ресурсів, відповідно до наукового та загальноприйнятого уявлення про них, пов'язує це поняття з поняттям "документ", який, як визначальна одиниця інформаційного ресурсу, стає інформаційним квантом інформаційного потоку.

Процес інформатизації суспільства, який набув сьогодні глобального характеру, є новим етапом розвитку людства, що виводить його на рівень інформаційної цивілізації, у якій інформаційний ресурс стає визначальним. Інформаційний ресурс найбільш повно характеризувати "як інформацію, створену чи виявлену, зареєстровану й оцінену" {35]. Інформаційний ресурс набуває особливих властивостей, сутність яких і робить його інформаційним продуктом для споживання.

Для того, щоб стати інформаційним ресурсом, потоки інформації повинні мати деякі специфічні характеристики, завдяки яким вони стають соціально значущими, технологічно придатними, тобто такими, що мають цінність для практичного застосування. Основною такою характеристикою є системна організованість (організація) інформаційних потоків та їх окремих елементів.

Сучасними формами організації інформаційного ресурсу є: файл, база даних, банк даних, база знань, бібліотека, центр паперово-технічної інформації та ін. Сьогодні, за умов підвищеного динамізму суспільних процесів (швидка зміна ситуації, невизначеність, непередбачуваність і суперечливість як самих соціальних дій, так і їхніх наслідків) конче необхідна розробка повноцінної теоретичної концепції, методології й конструктивної теорії інформаційних ресурсів.

Об’єкт дослідження – документознавство та документологія.

Предмет – вітчизняні та закордонні періодичні видання з документології та документознавства.

Мета – зробити огляд та провести аналіз періодичних вітчизняних та закордонних видань з документознавства та документології у різних сферах прикладних застосувань.

Завдання:

1. ознайомитись із поняттям «видання» та дати загальну характеристику виданням;
2. зробити класифікацію та дати загальну характеристику періодичним виданням;
3. зробити аналіз та дати характеристику періодичним видання з документознавства та документології Російської федерації та країн СНД;
4. зробити аналіз та дати характеристику періодичним видання з документознавства та документології країн Європи та Америки.

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ «ВИДАННЯ» ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

 

1.1. Визначення поняття «видання»

 

Передання інформації від комуніканта до реципієнта може відбуватися в різній формі:

- у рукописному вигляді;

- після опублікування  у вигляді видання;

- у вигляді електронного  чи магнітного запису, аудіо-чи відеозапису;

- створенням засобами  віддаленого доступу (такими як  комп'ютерні мережі з відповідним  програмно-технічним обладнанням) для  збереження електронної інформації;

- засобами візуального  відображення (браузери, редактори, спеціалізовані  програми для перегляду та друкування) тощо.

Кожна з наведених форм дає можливість по-своєму розкрити сутність понять "документ" і "видання", виділити в них певні особливості, специфічні ознаки, які потрібно враховувати під час створення, розповсюдження, обробки, зберігання чи використання в системі документно-інформаційних комунікацій.

Різні підходи до визначення поняття "видання" наведено в таблиці 5.1.

 

Таблиця 1.

Визначення поняття "видання"

	Формулювання	Джерело
1.	Видання - будь-який твір друку, що поліграфічно оформлений, має номер типографського замовлення та приймається в якості одиниці статистичного обліку друкованої продукції країни, а також одиниці обліку фонду	Словарь библиотечных терминов. - М:. "Книга", 1976.- С.15
Продовження таблиці 1.
2.	Видання - документ, що пройшов редакційно-видавниче опрацювання й містить інформацію, призначену для поширення, самостійно оформлений відповідно до вимог стандартів та інших нормативних документів і має вихідні відомості	ГОСТ 7.60-90. Издания. Основные виды. Термины и определения// Стандарты по библиотечному делу; Сборник. - СПб.: Профессия, 2000. - С.270 - 307
3.	Видання - це документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення й поліграфічного виконання	Видання. Основні види: Терміни та визначення: ДСТУ3017-95.-К.: Держстандарт України, 1998. - 47с.
4.	Видання - головне джерело інформації, універсальний засіб соціальної комунікації	Закон України "Про видавничу справу" // "Урядовий кур'єр. - 1997. -№ 130-131.- 19 липня

 

Перші три визначення поняття "видання" стосуються документів, головною частиною яких є друкований текст, тобто традиційних видань, але нічого не сказано про видання, у яких головним є звукозапис або запис зображень на непаперових носіях. Останні зовсім не розглядаються в цих визначеннях. Тобто не можуть бути віднесеними до обсягу поняття "видання".

В останньому визначенні, наведеному в таблиці, подане універсальне тлумачення, що включає й поняття "електронне видання", як категорію інформаційних ресурсів.

Видання, що поряд з друкованим текстом містять записи звуків чи зображення на інших матеріальних носіях (платівках, дисках, магнітофонних стрічках, фотоплівках, слайдах, аудіо - та відеокасетах), або такі, що мають супровідну допоміжну інформацію (диски з записом контрольних вправ тощо), звуться комбінованими.

Сукупність видань, призначених до випуску або випущених видавцем (видавцями) є видавничою продукцією.

Під публікацією, у загальному випадку, слід розуміти опублікований твір, тобто твір випущений в обіг для задоволення розумових потреб користувачів.

1.2. Основні ознаки видань. Структура, реквізити та допоміжний апарат видань.

 

Особливе місце в документній комунікації посідають книги, газети, журнали, ноти, що складають групу видань - це певний вид документів (традиційні чи електронні), які мають свої специфічні ознаки, що різнять їх з іншими видами документів. Порівняння основних ознак традиційних і електронних видань подано на рис. 1.

Загальними для традиційних та електронних видань ознаками є:

- наявність носія інформації;

- необхідність редакційно-видавничого  опрацювання;

- обов'язковість вихідних даних;

- наявність обумовленого  накладу;

- можливість візуального  сприйняття.

Структура видання як виду документа залежить від його типу, принципів побудови, читацького й цільового призначення.

Рис. 1. Основні ознаки видань

 

Так, принцип розміщення текстових документів у колективних збірниках буде таким: історична послідовність; алфавітна послідовність; жанрова ознака.

Принцип розміщення текстових документів у авторських збірниках та зібранні творів: авторська воля; жанрова ознака; хронологічна послідовність.

Основні реквізити традиційних видань:

- Автор - творець документа, їм може  бути окрема особа або колектив.

- Заголовок - назва видання, що виступає  в якості пошукового образу.