Періодичне видання як вид документа

Отож, дослідивши історію періодики, зокрема української, ми визначили, що осередком її розвитку є Західна Україна ХІХ століття, під егідою інших країн, в складі яких перебівала на той час Україна. Також стало відомо, що за період свого існування періодичні видання пройшли декілька етапів розвитку. На даному етапі розвитку української періодики необхідно ще визначити найважливіші методологічні засади наукових досліджень. Виокремити нові підходи, критерії, принципи систематизації, аналізу й наукового роз'яснення явищ минулого. Конче потрібним і актуальним є подальше вивчення історії українських періодичних видань, аналіз періодики епохи тоталітаризму, часів перебудови та сучасного стану. Водночас матимемо можливість говорити і про перспективи розвитку вітчизняної періодики. Усе це необхідно для розробки загальноприйнятої наукової концепції дослідження українських періодичних видань; підготовки фундаментальної праці з історії української періодики, повної бібліографії українських періодичних видань, енциклопедичного словника тощо.

 

1.2. Специфіка періодичних видань

«Періодика» - грецьке  слово, що означає «той, що знову приходить, наступає або повертається». Періодичне видання виходить через певні проміжки часу постійним для кожного року числом номерів (випусків), нумерованими чи датованими випусками, що не повторюються за змістом, однотипно оформленими, мають однакову назву.

За ознакою регулярності виходу в світ періодичні видання  можуть бути щоденними, щотижневими, щомісячними, щоквартальними, щорічними і т. ін.

За місцем випуску  й сферою поширення розрізняють:

• місцеві (у межах однієї області, міста, одного або кількох районів, підприємства, установи, господарства або навчального закладу);
• регіональні (Автономної Республіки Крим), загальнодержавні (національні), зарубіжні періодичні видання.

Виділяють шість основних видів періодичних видань: газета, журнал, бюлетень, періодичний збірник, календар, експрес-інформація.

Пласт вітчизняної газетно-журнальної періодики дуже різноманітний, але  в ньому є низка ознак, за якими  можна визначити спільне і відмінне, тобто вибудувати певну систему. Типологізація сучасної періодики здійснюється на основі двох видів ознак: головних і другорядних. Головні ознаки: а) ознака тематичної масштабності та рівня охоплення аудиторії (загальнонаціональна, регіональна періодика); б) ознака власності (бюджетна, комерційна періодика); в) жанрова ознака (інформаційно-масова, аналітична періодика). Другорядні ознаки: професійно-галузева (відомчі видання, "ділова" періодика); ідеологічна (партійна преса); розважальність ("глянцеві" видання, таблоїди).

Отже, розглянемо окремі типи сучасної періодики за шкалою вищезазначених ознак:

1.Загальнонаціональна періодика. Це видання, що охоплюють загальнонаціональну проблематику, висвітлюють загальнонаціональні процеси, порушують питання на рівні держави, відстоюють інтереси всіх громадян. Перелік таких видань досить великий: від парламентської газети «Голос України» до популярного столичного видання «Сегодня». Однак треба визнати, що, на жаль, сьогоднішня загальнонаціональна періодика не відповідає достатньою мірою загальнонаціональному масштабу. Зокрема, нею замовчується багато важливих проблем, обговорення яких необхідне для самоосмислення суспільства. Тут домінує столична проблематика, висвітлення колізій у середовищі політикуму. Тому звужується масштабність впливу. Деякі популярні столичні видання, що претендують на статус загальнонаціональних, маловідомі в «глибинці». Стратегічним завданням для цього виду періодики є формування у свідомості читацької аудиторії відчуття суспільної єдності та державної цілісності: щоб донеччанин і львів'янин сприймали один одного як кревні співвітчизники. На процес формування такого світосприйняття негативно впливає політтехнологічний розподіл України на Схід і Захід.

Регіональна періодика висвітлює місцеві проблеми. Від адекватності їх висвітлення залежить успіх цього типу преси. Регіональні газети мають бути приземленими, тобто не цуратися суто побутових тем: ціни на місцевому базарі, рейтинг побутово-розважальних закладів тощо. Західний досвід рекомендує ще й використовувати місцеву періодику як засіб комунікації для місцевої громади (інформація про події, що відбулися за останній період у житті самих читачів, або ж про ті, учасниками яких вони були). Читачів приваблює також перспектива стати одним із героїв газети.

2.Бюджетна періодика, за різними даними, нині становить близько 20 %, решта 80 % – у приватній сфері. Останнім часом точаться дискусії щодо доцільності роздержавлення бюджетних періодичних видань. Проте цілковита відмова від цього виду періодики є передчасною. Практика засвідчує: бюджетні видання «Голос України» та «Урядовий кур'єр» мають попит як інформаційні канали зв'язку між владою і громадськістю. Фінансована державою преса частково сприяє утвердженню відкритості влади. Головний докір, що висувається на адресу цього виду мас-медіа, – маніпулятивність і статичність. Тут бракує менеджерського розмаху. У бюджетних періодичних виданнях менше можливостей для творчого маневру через жорстку підзвітність і недостатнє фінансування.

Комерційна періодика. Тут інформація виступає товаром. У цьому полягає головна відмінність комерційних періодичних видань. Їхній успіх ґрунтується на доступності викладу інформації, максимальному наближенні до читацької аудиторії. Комерційна періодика націлена на прибуток, тому вона уникає крайніх, радикальних оцінок, щоб не конфліктувати з владою і не відштовхувати широкий загал аудиторію. Комерційні видання прагнуть бути максимально корисні читачеві, давати йому інформацію, корисну в побуті, соціальному, виробничому житті. Підтвердженням цього є феномен газети «Порадниця». Непримітне видання завдяки продукуванню інформації винятково побутового характеру та продуманій схемі маркетингу має велику аудиторію і, відповідно, комерційний успіх. Водночас такі газети втрачають більш освіченого читача, і рейтинг їхнього впливу стає незначним.

3.Інформаційно-масова періодика надає перевагу інформаційним жанрам. Тут усе спрямоване на те, щоб читач легко спожив інформацію: стислий виклад головних подій, пізнавально-розважальна тематика, зручний формат (здебільшого А4), аби можна було читати в тісняві громадського транспорту. У стилістиці переважають спрощені форми: необтяжлива для сприйняття конструкція речень, тезисний характер міркувань, «стьобна» манера письма (про серйозне жартома).

Аналітична періодика – нечисленна, неприбуткова, але впливова, адже орієнтується на елітні прошарки суспільства. Вітчизняним взірцем аналітичної періодики можна вважати тижневик «Дзеркало тижня». Незаангажованість, поінформованість, професійне використання соціологічної бази (здебільшого дослідження «Центру Разумкова»), наявність інформаційних джерел у вищих ешелонах влади – усе це формує імідж «Дзеркала тижня» як впливового видання, такого собі «санітара» при владі.

Деякі періодичні видання намагаються поєднувати інформаційність з аналітичністю. Однак поки що успішних варіантів немає. Так, шановане приватне видання «День», прагнучи бути інформаційно-аналітичним, поступається накладом як масовим, так й аналітичним виданням. Отже, з комерційної точки зору таке «схрещення» не зовсім виправдане. Газетна бізнес-практика засвідчує – ліпше орієнтуватися на певний прошарок аудиторії і будувати відповідну менеджерську стратегію.

4. «Ділова» періодика вважається найприбутковішим газетно-журнальним типом. Її аудиторія – соціально активна, заможна й оцінює інформацію як товар. Тому «ділові» проекти економічно вигідні й успішні. Фахівці називають «Бізнес» флагманом «ділової» періодики, орієнтованим на великий і середній бізнес. Тижневик «Галицькі контракти» відстоює інтереси малого бізнесу. Розмежування обох однотипних видань проходить не лише по лінії аудиторії. Дані видання мають різні дні виходу у світ, різні формат, стилістику тощо. У цілому «ділові» видання орієнтуються на роль інформаційного «супермаркета» і лобіста інтересів бізнесу.

5. Партійна періодика – форма інформаційного супроводу (обслуговування) організаційно-пропагандистської діяльності партії. Без цього партія не матиме ефективного впливу. Будь-яка діяльна партія рано чи пізно постає перед проблемою організації своєї інформаційної мережі. Однак часто партійне видання нагадує «бойовий листок»: гасла, звинувачення опонентів тощо.

6. Оцінки розважального сегмента в періодиці неоднозначні. Представники еліти трактують його здебільшого негативно, як вияв несмаку й маскульту. Однак розважальний тип періодики розвивається чи не найуспішніше. На думку науковців, його привабливість для аудиторії мотивована насамперед ознакою ілюзії. Розважальність, окрім позитивного емоційного заряду, створює ефект «світла в кінці туннелю». Тобто серед аудиторії виникають певні ілюзорні відчуття, що підвищують необхідний для індивіда життєвий тонус.

Отже, типологічна характеристика сучасної періодики дає можливість:

– сприймати періодику  як цілісну систему;

– уникати хаотичності в інформаційному менеджменті;

– ефективніше виконувати свою медійну функцію (як у соціальному, так і бізнесовому розумінні).  

 

 

 

 

Розділ ІІ

2.1. Видова  та типологічна класифікація  періодичних видань

Необхідність та потреба  в забезпечені соціуму інформацією призвела до виникнення та розвитку періодичних видань. Виділяють шість основних видів періодичних видань: газета, журнал, бюлетень, періодичний збірник, календар, експрес-інформація.

Газета – основний вид періодичного видання, що виходить через короткі проміжки часу, що містить офіційні матеріали, оперативну інформацію і статті з актуальних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших питань, а також літературні твори й рекламу. Походження терміну «газета» пов'язують з назвою італійської монети gazzetta, за яку звичайно продавали рукописні повідомлення новин, що з'явилися в XVI в. у Венеції. У різних мовах поняття «газета» передають й інші терміни: newspaper (англ.), Zeitung (нім.), journal (фр.) і т.ін.

Газети розрізняють:

• за періодичністю виходу (щоденні, щотижневі);
• за масштабами (центральні або загальнонаціональні, регіональні, місцеві (обласні, районні, міські), корпоративні (компаній, університетів);
• за профілем (масової орієнтації, спеціалізовані (професійні)).

У кожної газети є своя цільова аудиторія певного масштабу (залежно від тиражу), професійного й соціально-демографічного профілю. Газета виходить через певні проміжки часу (щодня, кілька разів на тиждень, раз в тиждень тощо).

Видова класифікація газет:

– Громадсько-політична газета – газета, яка систематично висвітлює питання внутрішньої та зовнішньої політики держави та міжнародного життя;

– спеціалізована газета – газета, яка систематично висвітлює окремі проблеми громадського життя, науки, техніки, культури та інших галузей діяльності і призначена певним категоріям читачів. За тематичною спрямованістю, цільовим і читацьким призначенням спеціалізовані газети розрізняють: з питань економіки і бізнесу, медичні, спортивні, з питань культури, літератури, мистецтва, релігійні, рекламні, для дозвілля, для дітей та юнацтва;

– спеціальний газетний випуск – газетне видання, підготовлене з якоїсь нагоди виїзною або громадською редакцією основної газети з метою оперативного доведення необхідної інформації читачеві, що має назву основного видання і виходить протягом обмеженого часу із зазначенням поточного і валового номерів, року і дати.

Типологічна класифікація газет:

– за функціональною ознакою виділяють три види газет: загальнополітична, спеціалізована й спеціальний випуск.

– за читацькою адресою спеціалізовані газети подрозділяють на: професійну газету, що адресована фахівцям різної кваліфікації, профспілкову, партійну і ін. газети.

– за тематичною спрямованістю, цільовому й читацькому призначенню спеціалізовані розрізняють такі газети: з питань культури, літератури й мистецтва, релігійні, рекламні, для дозвілля, для дітей і юнацтва

– за видавцем (засновником) виділяються газети державних, партійних, профспілкових, кооперативних, комерційних організацій, творчих спілок, товариств і т.ін.

– за часом випуску газети розподіляться на ранкові й вечірні; за періодичностю – на щоденні («Слобідський край», «Вечірній Київ»), щотижневі («Культура i життя») і щомісячні («Книги України», «Книжковий кур'єр»).

– за місцем видання й домінуючою сферою поширення газети поділяються на загальнонаціональні, місцеві, багатотиражні.

– за матеріальною конструкцією газета – це не тільки окремий її номер, одиничний випуск, але й комплект.

Велике місце в газеті займають ілюстрації (документальні  й художні, фотосюжети, малюнки, схеми тощо.). Графічна індивідуальність газети залежить від особливостей оформлення текстів і заголовків, способу верстки, від рівня поліграфії та майстерності виконавців.

Газета може мати додаток  чи додатки у вигляді окремих  газетних випусків чи газетно-журнальних видань, які мають самостійну назву, а також платівок, дискет або інших матеріальних носіїв аудіовізуальної інформації.

Кожен номер газети має  сукупність визначених постійних елементів:

• заголовок газети;
• сторінки номера;
• текстові матеріали, їх заголовки;
• ілюстрації тощо.

На вигляд газети суттєво  впливає її формат, обсяг, кількість  сторінок. Формат газети визначається розмірами паперу, на якому вона друкується. Для газет з великим накладом використовується аркушевий папір. Загальноприйнятими для газет є такі формати: А2, А3, А4.

Найбільш вживані реквізити газети:

1. Зображення нагород (якщо є);
2. Назва організації вищого рівня (якщо є);
3. Назва виду документа (газета);
4. Довідкові дані про організацію видавця;
5. Реєстраційний індекс;
6. Місце складання або видання;
7. Заголовок газети;
8. Дата/або номер видання;
9. Текст, що поділяється на рубрики.