Особи, які беруть участь в справі про оскарження нормативно-правових актів

В С Т У  П

 

 

З прийняттям Конституції  України наша держава почала свій розвиток шляхом побудови правової держави, що підкріплено саме у статтях Основного Закону. Але цей шлях дуже тернистий, з кожним роком повинна самовдосконалюватися правова система, громадянин, його права, свободи та інтереси потрібно ставити в коло найважливіших проблем, бо ці питання впливають першочергово на розвиток держави, завдяки чому робиться крок вперед, а не назад.

Правова система представлена, як відомо, трьома гілками влади  про що закріплено в Конституції. Але кожна гілка не є досконалою. Тому дуже часто трапляються випадки порушення прав, свобод та законних інтересів громадян з боку органів публічної влади, або суб’єктів владних повноважень, тому для забезпечення процедури захисту порушених прав, свобод та законних інтересів законодавець і розробив Кодекс адміністративного судочинства України, а врегулювання зазначених правовідносин поклав саме на статтю 171 КАСУ.

Отже, якщо суб’єкт владних  повноважень видає нормативний  акт, то визначення нечинності цього акту можливо лише при зверненні громадян до адміністративного суду. Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд і вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з суб’єктом владних повноважень, у яких вони вважають, що суб’єкт владних повноважень, при виданні нормативно-правового акту порушив їхні права, свободи та інтереси. При визначенні кола правових актів, що можуть бути оскаржені до адміністративних судів, необхідно виходити з принципу, що жоден нормативний акт не повинен бути виведений з-під контролю суддів на предмет законності цього акту чи його відповідності акту вищої юридичної сили.  

 

Провадження з  оскарження нормативно-правових актів  у адміністративному судочинстві.

План

1. Правова природа нормативно-правового акту, різниця між нормативно-правовим актом та актом індивідуальної дії та підстави їх оскарження.
2. Провадження з оскарження нормативно-правових актів у адміністративному судочинстві.
3. Особи, які беруть участь в справі про оскарження нормативно-правових актів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Правова природа нормативно-правового акту, різниця між нормативно-правовим актом та актом індивідуальної дії та  підстави їх оскарження.

 

1 вересня 2005 року ознаменувалося  тим, що набув чинності Кодекс адміністративного судочинства України (надалі за текстом – КАСУ). Це стало подією для правового життя держави, бо в КАСУ визначено багато питань, які не були врегульовані раніше та, які викликали адміністративно-правові суперечки з приводу норм адміністративного права. Як свідчить практика, нормотворення не буває досконалим, тож КАСУ має ряд недоліків.

Одним з недоліків КАСУ виступає саме зміст та правильне застосування статті 171 КАСУ, яка закріплює деякі особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів. Якщо розглянути правову природу цієї статті то стає незрозумілим, як законодавець визначає поняття нормативно-правового акту  в цій нормі права.

За думкою О.Ф. Скакун – правовий акт - це акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб’єкта права, який регулює суспільні відносини за рахунок встановлення (зміни, припинення, зміни сфери дії) правових норм, а також окреслення (зміни, припинення) на основі цих норм і обов’язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за здійснене ними правопорушення. Серед видів правових актів під час класифікації, за критерієм юридичної субординації, на думку О.Ф. Скакун, виділяють: нормативно-правові акти та індивідуальні (ненормативні) акти.¹

 Якщо аналізувати  поняття нормативно-правового акту, то можливо зробити висновок, що нормативно правовий акт – це документ, який виданий суб’єктом владних повноважень, що встановлює, змінює чи припиняє дію обов’язкових правил поведінки, обмежених в часі, просторі і за колом осіб, та призначений для неодноразового застосування.²

З зазначеного визначення можна констатувати, що нормативно-правовий акт регулює певну сферу суспільних відносин, які складаються з владно-розпорядчої діяльністі суб’єктів адміністративного права та виступає загальнообов’язковою нормою права, яка має форму офіційного письмового документа, з обов’язковими вимогами: назва (закон, указ, постанова), найменування органу, який прийняв (парламент, президент, Кабінет Міністрів ), а також ще деякі атрибути такі як: підпис, реєстраційний номер, видання.

Для нормативних правових актів характерні такі ознаки :

1. завжди містять норми права (оформлюють встановлення, зміну чи доповнення норм права);
2. приймаються правотворчими суб’єктами і в межах їх компетенції.
3. приймаються з дотриманням певної процедури;
4. ухвалюються суб’єктами правотворчості у формах, визначених для кожного з них Конституцією і законами України.
5. опрацьовуються з урахуванням правил юридичної техніки.

На даний час в  КАСУ відсутнє також визначення поняття  акту індивідуальної дії, що викликає труднощі під час розрізнення поняття нормативно-правового акту і акту індивідуальної дії один від одного, адже ці поняття в деякій мірі схожі за змістом.

Таким чином, правовий акт індивідуальної дії – це документ, який виданий суб’єктом владних повноважень, прийнятий з метою реалізації положень саме нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов’язкових правил поведінки та стосується прав і обов’язків чітко визначеного суб’єкта (суб’єктів), якому він адресований.³

Деякі автори, наприклад  В.Д. Ткаченко, акти індивідуальної дії  називає актом застосування норми  права, що також слушно, оскільки це акти державних та інших уповноважених  організацій, посадових осіб, які  містять державно-владні повноваження, персоніфіковані правові рішення з конкретних юридичних справ (наприклад, вирок суду, наказ керівника підприємства).⁴ Тобто з вище наведеного виходить, що індивідуальний правовий акт породжує права та обов’язки у конкретної особи, якій він адресований для конкретного випадку.

Якщо звернути увагу  на коментування статті 171 КАСУ, то можна побачити наступне: нормативно-правові акти, які на відміну від індивідуальних (правозастосовчих) актів, містять норми права (встановлюють, змінюють чи скасовують їх) і розраховані на багаторазове застосування, тобто їх дія не вичерпується одноразовим виконанням.⁵

 На різних стадіях механізму правового регулювання створюються різноманітні юридичні акти. Таким чином, нормативно-правові акти видаються на стадії створення правових норм, а індивідуально-правові акти на стадії правозастосування.

З вище наведеного складається, що нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії співвідносяться  між собою на стадіях механізму правового регулювання, однак мають ряд відмінностей, залежно від результату взаємодії між ними. Так, Г.В. Берченко виділяє чотири аспекти взаємодії нормативних актів:

1. під час взаємодії актів забезпечується функціонування нормативно-правових актів за допомогою індивідуально-правових актів, тобто із виданням правозастосовного акту  повністю реалізується норма права, або правозастосовний акт є вирішальним юридичним фактом, який створює фактичний склад, з яким пов’язано його подальше здійснення;
2. при взаємодії відбувається конкретизація нормативно-правових актів за допомогою індивідуально-правових актів, тобто конкретизація-це процес застосування особливого різновиду правових норм, які не містять абсолютно визначених вказівок про варіанти дій правозастосовника;
3. в процесі взаємодії здійснюється подолання недоліків нормативно-правових актів за допомогою індивідуально-правових актів, тобто прогалини в праві долаються шляхом застосування аналогії закону і права, та за допомогою колізійних норм та інших правил;
4. в деяких випадках можливе припинення дії нормативно-правових актів індивідуально-правовими актами, тобто це можливо простежити на основі статті 171 КАСУ, що юридична природа призупинення дії актів полягає в тому, що настає тимчасове припинення виконання, шляхом видання акту індивідуальної дії.

 В наведеній класифікації Г.В. Берченко зробив акцент на тому, що в результаті аспектів взаємодії нормативних актів та актів індивідуальної дії розкривається саме зміст нормативно-правового акту, тобто акт індивідуальної дії ніби доповнює поняття нормативно-правового акту та є допоміжним критерієм його реалізації.

Якщо торкатися питання  різниці між нормативно-правовим актом та актом індивідуальної дії, то очевидним є те, що акти індивідуальної дії мають конкретизовану спрямованість, а нормативно-правовий загальну спрямованість, окрім цього нормативно-правовий акт породжує становлення, зміну чи припинення норми права, а не вичерпується одноразовим виконанням, а також, якщо характеризувати механізм правового регулювання, то стадія створення правових норм є первинною відносно стадії правозастосування на якій створюється акт індивідуальної дії.

О.Ф. Скакун виділяє таку класифікацію нормативно-правових актів, за суб’єктами нормотворчості в Україні:

1. Верховна Рада України – закони, постанови;
2. Верховна Рада Автономної Республіки Крим – постанови ( за питаннями, які носять нормативно-правовий характер) і рішення (за питаннями організаційно-розпорядчого характеру);
3. Президент України – укази (нормативні та ненормативні) і розпорядження;
4. Кабінет Міністрів України – постанови та розпорядження;
5. керівники міністерств та відомств – нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра;
6. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим – постанови, рішення, розпорядження;
7. голови місцевих (обласних та районних) державних адміністрацій – розпорядження;
8. виконавчі комітети – рішення та нормативні постанови, керівники їх управлінь та відділень – нормативні накази;
9. адміністрація державних підприємств, закладів, організацій – нормативні накази, устави, положення та інструкції.⁶

З даної класифікації можна констатувати, що правова природа нормативно-правового акту безпосередньо торкає публічні відносини суб’єктів владних повноважень, оскільки є зовнішнім виразом їх діяльності, таким чином норми статті 171 КАСУ відносяться до області регулювання саме адміністративного процесу.

Правотворча практика свідчить про  наявність двох основних різновидів нормативно-правових актів: основні нормативно-правові акти, що містять викладення правових норм у повному обсязі та допоміжні нормативно-правові акти, що прямо правових норм не формулюють, але сприяють узгодженості законодавства і затверджують, змінюють або скасовують норми права.⁷ Таким чином, з зазначеного вище випливає, що нормативно-правовий акт носить правотворчий характер зі спрямованістю на встановлення, зміну чи скасування правових норм.

З аналізу ч.8 статті 171 КАСУ, в якій зазначено, що суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині, а також відповідно до ч. 11 ст. 171 КАСУ визнати його не чинним, постає деяка невизначеність в тому, що КАСУ не роз’яснює наслідки такої постанови та наслідків правовідносин, які виникли при застосуванні нормативно-правового акту, також суд не зазначає з якого часу нормативно-правовий акт слід вважати нечинним.

Застосування того чи іншого нормативного акту передбачає одночасну наявність таких його ознак: факт державної реєстрації, офіційне опублікування, відповідність нормам чинного законодавства. Тобто нормативний акт повинен пройти певну процедуру, порушення якої в багатьох випадках і викликає в подальшому подання позовів до суду щодо оскарження нормативних актів.

На мою думку, суду потрібно роз’яснити у постанові з оскарження нормативного акту з якого часу вважати його нечинним: з моменту його видання, з моменту набрання постановою суду законної сили, з моменту виключення його з реєстру нормативно-правових актів, з моменту опублікування у виданні, в якому нормативно-правовий акт було офіційно оприлюднено. За думкою Л. Коваля, критерієм для визначення моменту, з якого правовий акт доцільно вважати нечинним може стати поділ протиправних актів на нікчемні та заперечні.⁸

Нікчемним буде вважатись той акт, який для звичайної розумної людини без юридичної освіти є вочевидь протиправним. Наприклад: рішення міської ради про стягнення одномісячного заробітку усіх працюючих громадян міста до благодійного фонду, який мав місце на практиці. В цьому випадку адміністративний суд визнавши рішення протиправним з моменту його прийняття та зобов’язує міську раду повернути кошти.

Заперечним визнається такий акт, відповідність якого  нормам права вищої юридичної  сили у звичайної розумної людини без юридичної освіти викликає сумніви, а може й не викликати таких. Прикладом  може слугувати тлумачення однієї і тієї ж норми різними джерелами, що й не надає однозначної оцінки протиправності даного акту, тому визначення того чи відповідає нормативно-правовий акт нормам права вищої юридичної сили залишається тільки за адміністративним судом.

Отже складається, що не кожен учасник даних правовідносин, які виникли з моменту прийняття зазначеного нормативно-правового акту, взмозі дати правову оцінку нормативному акту, таким чином виникає потреба захисту цих відносин, що виникли з підстав нормативно-правового акту. Таким чином адміністративному суду не слід визнавати відносини, які виникли на підставі цього акту  нечинними, адже результатом може бути визнання нормативно-правового акту нечинним тільки з моменту набрання рішення суду законної сили.