Неопубліковані документи

Звіт умовно поділяють  на окремі частини:

1) вступну (складається з титульного аркуша, списку авторів, переліку умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів, передмови);

2) основну (складається зі вступу, безпосередньо звіту, висновків, рекомендацій,переліку посилань);

3) додатки (за результатами дослідження можуть бути креслення, графіки, схеми, діаграми, фотознімки тощо);

4) матеріал у кінці звіту (може містити список організацій, які розповсюджують звіт, та вихідних відомостей) [6, с. 251-252].

Вимоги до основних структурних  елементів вступної частини:

– титульний аркуш  – перша сторінка звіту, повинні вказуватися повна назва документу, прізвища авторів звіту, рік складання звіту тощо. Назва звіту з наукового дослідження повинна бути, по можливості, короткою, відповідати спеціальності та суті вирішеної наукової проблеми (завдання), вказувати на мету наукового дослідження, його завершеність;

• реферат – призначений для попереднього ознайомлення зі звітом. Він має бути стислим, інформативним і давати можливість про доцільність читання всього звіту. Реферат повинен містити: відомості про обсяг звіту, кількість частин звіту, кількість ілюстрацій, таблиць, додатків, кількість джерел згідно з переліком посилань, перелік ключових слів (5-15 слів, словосполучень в називному відмінку друкуються через кому). Tекст реферату викладається у такій послідовності: об'єкт дослідження, мета роботи, методи дослідження, результати та їх новизна, основні економічні, соціальні чи педагогічні показники, ступінь впровадження; взаємозв'язок з іншими роботами, рекомендації щодо використання результатів роботи, галузь застосування, економічна та соціальна ефективність, значущість роботи та висновки, прогнозні припущення щодо розвитку об'єкта дослідження. Обсяг реферату не повинен перевищувати 500 слів;

– зміст – подається на початку наукового звіту. Він містить найменування і номер початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, загальних висновків, додатків, списку використаної літератури;

– передмова – включає  супровідні нотатки, що пояснюють певні  аспекти роботи, історичні умови  для її написання тощо [6, с. 252-253].

Вимоги до основних структурних  елементів основної частини:

– вступ розкриває сутність і стан наукової проблеми (завдання), її значущість, підстави та вихідні дані для розроблення теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження зокрема, актуальність теми, об'єкт та предмет дослідження, мета і завдання дослідження, гіпотеза, методи дослідження, наукова новизна, практичне та теоретичне значення одержаних результатів, експериментальна база дослідження, апробація результатів наукового дослідження, публікації за темою дослідження);

– безпосередньо звіт складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починається з нової сторінки. Тут викладаються відомості про предмет дослідження, котрі є необхідними і доступними для розкриття суті певної роботи та її результати;

– висновки вміщують оцінку одержаних результатів роботи або  її окремого етапу;

– перелік посилань у  вигляді бібліографічних описів джерел наводиться в      порядку, за яким вони вперше згадуються в тексті [6, с. 253-254].

Захист здійснюється на основі другого примірника. Робота повинна виконуватися державною  мовою [9, с. 88].

Отже, звіт про науково-дослідну та дослідно-конструкторську роботу є підсумком науково-дослідної  роботи. Він, свого роду,– навчально-дослідна робота, в процесі якої в людини відбувається різносторонній розвиток знань, формується світогляд тощо.

 

2. 5. Препринт

Препринт — наукове видання з матеріалами попереднього характеру, які публікуються до виходу у світ видання, в якому вони мають бути вміщені [10, c. 42].

Цей різновид документа  займає проміжне місце між опублікованими та неопублікованими документами, тому препринт відносять інколи до видань.

Друкуються препринти  до офіційного виходу в світ в періодичному і неперіодичному виданні з метою  прискорити розповсюдження наукової інформації. Препринт володіє високою інформаційною цінністю. Достоїнство його в тому, що він випереджає офіційну публікацію на кілька місяців і більш повно вивітлює досліджувані питання [11, с. 329].

Препринти випускаються з метою швидкого ознайомлення з ним вузького кола фахівців. Текст препринту повинен бути представлений в електронному вигляді на дискеті та роздрукований на папері. 
Першим рядком має бути заголовок (назва) рукопису, другий – імя автора (або авторів), далі йде реферат препринту, а потім текст.  
Ім'я автора починається з прізвища, а ім'я та по-батькові замінюються ініціалами. Реферат розміщують на окремій сторінці. Варто звенути увагу на те, що не допускається реферат замінювати анотацією (реферат замінюють анотацією лише у виданнях, що випускаються на іноземних мовах) [12].

Таким чином, препринт є  важливим чинником  у документному обігу, оскільки несе цінну інформацію про вміст матеріалу видання, яке вийде згодом.

2. 6. Науковий  переклад

Переклад іноземної  і вітчизняної наукової документації – найважливі- ший засіб обміну науковою і технічною інформацією. Розрізняють неопуб- ліковані наукові переклади двох видів:

– переклад документів з  іноземної мови українською;

– переклад документів з  української мови іноземними.

Наукові переклади (реферативний, переклад-анотація) оформляються у вигляді рукописів (машинопису), призначених для фахівців у відповідних галузях. Переклади містять текст, відомості про переклад і оригінал. Авторське право на переклад належить перекладачу [13].

Складність наукового  перекладу закладена у самій  його сутності, й полягає в необхідності перекладу вузькопрофільної термінології. Окрім розуміння власне термінології, перекладач повинен розуміти контекст, в якому вона використана, оскільки іноді саме від контексту буде залежати використання того чи іншого терміну.

Окрім того, кажучи про  переклад наукової літератури, варто  згадати міцно сталу манеру викладення, яка прийнятна в цій сфері. Дана манера викладення використовується для того, щоб професіонали одразу бачили в них те, що їм потрібно (інформацію). Будь-яке відхилення від формулювань, які прийнятні серед спеціалістів визначеної області, негайно кидається в очі, викликаючи відчуття непрофесіоналізму перекладача. “Стала мова документації” означає використовування однакових слів та виразів, не тільки в області термінології, але також із областей загальнотехнічної та звичайної лексики, деякого полупрофесійного жаргону [13]. Заміна цих виразів на синоніми є недопустимою.

Науковим перекладом займаються спеціалісти, що мають досвід з написання наукових робіт, або ж добре знайомі з особливостями побудови наукового тексту.

Окрім того, специфіка  перекладу наукових текстів така, що неправильне сприйняття сенсу тексту перекладачем або некоректне використання термінології можуть призвести до повного спотворення змісту перекладеного матеріалу. Такі недоліки зустрічаються в текстах, що перекладаються, над якими працював перекладач, який недостатньо добре розуміє, про що саме йде мова у тексту, або погано знайомий з термінологією, яка в ньому використовується.

Насправді, науковий переклад – справа непроста й потребує не тільки професійного володіння мовою перекладу, але і глибоких знань за конкретною тематикою. Очевидно, що людина, яка не розуміє, що написано у вихідному тексті, не зможе повністю передати смисл, наскільки б добре він не володів мовою перекладу [13].

Серед лексичних труднощів  наукового перекладу виокремлюють: бага- тозначність слів (термінів) та вибір адекватного словникового відповідника або варіанту перекладу слова (терміна); особливості вживання загальнона- родних слів в наукових текстах; правильне застосування того чи іншого способу перекладу лексики. визначення межі припустимості перекладацьких лексичних трансформацій; переклад термінів-неологізмів, абревіатур; різного роду власні імена і назви тощо. До граматичних відмінностей автор відносить особливості граматичної будови мови, форми і традиції письмового наукового мовлення [14].

Основна складність перекладу (а саме переклад термінів) полягає у розкритті та передачі засобами української мови іншомовних реалій. Було би невірним говорити про переклад термінів як таких. Обов'язковою умовою повноцінного перекладу є повне розуміння тексту перекладачем. Механічне заучування термінів, без проникнення у їх сутність, без знання самих явищ, процесів та механізмів, про які йдеться в оригіналі, може призвести до грубих помилок у перекладі. Перекладач повинен детально вивчити ту область науки і техніки, в якій він працює. Тільки тоді він зможе сміливо користуватися відповідними термінологічними словниками.

Перекладач повинен уважно співставити усі випадки вживання нових термінів або місць, які важко передаються засобами української мови, щоб із загального змісту тексту скласти собі чітке уявлення про описувану проблему.

Будь-який науковий текст  характеризується певною повторюваністю термінів. Тому для правильної передачі значення незнайомого і відсутнього у словниках терміна або термінологічного сполучення дуже важливо врахувати і співставити всі випадки його вживання в даному тексті і лише після цього спробувати вияснити значення терміну шляхом ознайомлення із спеціальною літературою з даного питання. Велику допомогу перекладачеві може надати уже існуюча перекладна література з даного питання, особливо якщо є можливість порівняти оригінал і переклад [14].

Отже, наукові переклади – одні з таких видів неопублікованих документів – є невід’ємною частиною роботи будь-якого професійного перекладача. Однак перекладач, який чудово володіє іноземною мовою, не завжди зможе грамотно перекласти науковий текст. Переклад наукових текстів може виявитися неадекватним через неправильне розуміння сенсу тексту і науково-технічної термінології перекладачем, що послужить причиною значного викривлення сенсу переведених матеріалів. Для того щоб грамотно здійснити науковий переклад, необхідно знати основні особливості наукового стилю в цілому.

 

2. 7. Оглядово-аналітичний  документ

Оглядово-аналітична діяльність останнім часом набуває особливої  актуальності в усіх сферах наукової і практичної діяльності.

Оглядово-аналітичний  документ (ОАД) – вид неопублікованого документа; документ, що є результатом аналітико-синтетичної обробки сукупності документів з певної проблеми (теми, питання), містить зведену згорнуту та узагальнену характеристики взаємопов'язаних об'єктів, фактів, явищ, подій [15, с. 306].

ОАДи – документи змішаного характеру на “перехресті” первинних і вторинних документів. Вони є результатом аналізу і синтезу інформації, запозиченої із первинних документів (тому їх можна вважати вторинними документами) і, разом з тим, містять нову інформацію оціночного характеру, тобто можуть вважатися первинними документами. Такі документи зараховують до фактографічних або концептографічних вторинних документів [15, c. 307]. Серед них: рейтинги, досьє, довідники, дайджести, тематичні підбірки, рецензії, критичні, аналітичні, прогнозні огляди і та інші. Вони надають інтерпретовану інформацію, яка орієнтує споживачів у документному потоці або в певній проблемі. При цьому під інтерпретацією розуміють не лише висловлювання критичних суджень відносно первинних документів, фактів і концепцій, які аналізують, а й розгортання – внесення в текст необхідних деталей, уточнень, пояснень і коментарів, що забезпечує краще розуміння їх і сприйняття (інформаційне згортання).

Слово “аналітичний” однаково може використовуватись в усіх видах оглядів, оскільки для підготовки їх застосовують різноманітні види аналізу і синтезу документної інформації. Крім того, провідне значення для всіх видів інформаційних документів має його основна – аналітична частина. Поки що немає загальновизнаної класифікації ОАД. Практичне значення має класифікація, згідно з якою оглядово-аналітичні документи поділяють на види за сукупністю ознак.

Для класифікації ОАД  суттєве значення мають такі ознаки: функціональне призначення (предметний аналіз); характер проблеми (теми, питання), що розглядається; цільове і читацьке призначення; зміст (тематичні межі); глибина ретроспекції; форма надання інформації; спосіб розповсюдження;періодичність підготовки і видання.

За сукупністю перелічених  ознак розрізняють два види ОАД: оглядові та аналітичні документи.

Оглядові та аналітичні документи, маючи загальний об'єкт  аналізу – первинний документ, відрізняються предметом аналізу.

Предметом аналізу огляду є зміст документів, тоді як предметом  аналітичного документа – стан теоретичної розробки проблем науки, економіки, техніки, виробництва, управління. Він передбачає:

– системний підхід до вивчення предмета;

– вивчення закономірностей розвитку об'єкта і формування документного потоку;

– виявлення всіх його сутнісних зв'язків з огляду на умови, місце і час;

– вивчення предмета в його розвитку і саморуху;

– дослідження суперечностей у самій сутності предмета;

– використання системи фактів, виявлення нового, теоретичного узагальнення фактів, визначення конкретних закономірностей явищ, які вивчають;

– вивчення предмета відповідно до практики, перевірка практикою отриманих результатів [15, с. 307].

Створення оглядово-аналітичних документів потребує професійної підготовки їхніх авторів і як висококваліфікованих фахівців з цієї проблеми, і як інформаційних працівників, котрі володіють методами аналізу і синтезу інформації.

Отже, оглядово-аналітичний  документ є результатом аналізу  і синтезу сукупності первинних  документів. Внаслідок чого ОАД є  вторинним документом.

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Таким чином, неопубліковані документи – це документи, не розраховані на багатократне використання. Вони призначені для вузького кола користувачів, й не зареєстровані офіційно як опубліковані. До них відносять:

а) дисертацію – кваліфікована науково-дослідна робота з конкретної галузі науки, яку захищають задля здобуття вченого ступеня. У дисертації потрібно логічно викладати зміст дослідження, висувати чіткі аргументи. Автор роботи повинен також  ясно подати свій внесок у досліджуване питання;