Неопубліковані документи

ЗМІСТ

                стор.

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1.ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ “НЕОПУБЛІКОВАНИЙ ДОКУМЕНТ” В ДОКУМЕНТОЗНАВСТВІ………………………5

РОЗДІЛ 2. ВИДИ НЕОПУБЛІКОВАНИХ ДОКУМЕНТІВ ТА ЇХ ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ…………………………….9

2. 1. Дисертація………………………………………………………………...9

2. 2. Автореферат дисертації…..……………………………………………..12

2. 3. Депонований рукопис…………………………………………………...15

2. 4. Звіт про науково-дослідну і дослідно-конструкторську роботу……...17

2. 5. Препринт…………………………………………………………………20

2. 6. Науковий переклад………………………………………………………21

2. 7. Оглядово-аналітичний  документ……………………………………….23

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….26

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. Людство створює документи для зберігання і передачі соціальної інформації в часі і просторі. Саме в документі воно організовує, систематизує інформацію, подає її в зафіксованому вигляді. Класифікація документів є дуже важливою, оскільки це спрощує процес обміну інформацією. Неопублікований документ – це один з типів документів, який виділився дуже давно, але як поняття функціонувати почав з другої половини ХХ століття. Й на сьогодні є актуальним вивчати й розробляти цей тип, удосконалювати його, визначати призначення окремих видів неопублікованих документів.

Мета і завдання наукової роботи. Метою дослідження є висвітлення визначення поняття “неопублікований документ”, та видів неопублікованих документів, їх призначення.

Для реалізації мети були поставлені такі завдання: розглянути питання визначення поняття “неопублікований документ” і для чого він призначений; розглянути окремі види неопублікованих документів та їх структуру, значення.

Об’єктом дослідження є неопубліковані документи.

Предметом дослідження суть поняття “неопублікований документ”, окремі види неопублікованих документів та їх характеристика.

Стан наукової розробки проблеми. Цієї теми торкалися й досі розробляють такі вчені-документознавці як Н.М. Кушнаренко, Г.М.Швецова-Водка, М.І. Пилипчик, В.М. Головій та інші.

Джерельну база дослідження. Враховуючи недостатність історіографічного матеріалу, вагомим підґрунтям дослідження стали підручники з документознавства, статті, монографії, електронні ресурси.

Методологічні засади дослідження ґрунтуються на методах аналізу і синтезу. В сукупності вони дали змогу охарактеризувати суть неопублікованих документів.

Наукова новизна. У курсовій роботі зроблено спробу комплексного вивчення класифікації неопублікованих документів. Новизни у даному досліджені, як такої, немає. Оскільки на основі використаних джерел проаналізовано суть поняття “неопубліковані документи”, їх класифікацію та функціональне призначення.

Структура роботи. Наукова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Визначення поняття “неопублікований документ”.

По ступеню надання  відомостей документи діляться на опубліковані та неопубліковані. Поняття “неопублікований документ” виступає як протилежне поняттю “опублікований документ”, “публікація”, “видання”. 
З'явившись в 1960-х роках, термін “опублікований”, а потім “неопублікований документ”, не отримали однозначного визначення. Найбільш прийнятним представляється визначення, згідно якому опублікований — це документ, призначений для широкого і багатократного використання, як правило, пройшов редакційно-видавничу обробку, має також тираж і вихідні дані. Неопублікований документ – документ, що не розрахований на широке розповсюдження.  

Неопубліковані документи тиражуються у невеликій кількості екземплярів, або залишаються у рукописному вигляді.

 Непублікований документ призначений для одноразового використання, необхідний для ухвалення або виконання безпосередніх управлінських рішень. Це такий документ, що містить первинні початкові фактичні відомості, показники, параметри тощо. Сюди відносять адміністративно-господарську, організаційно-розпорядливу, бухгалтерську, технологічну, постачальницьку і подібну документацію. Неопубліковані документи служать основою для складання нових узагальнюючих документів. 
             Неопубліковані документи оформляються, як правило, засобами “машинопису”, реєструються в органах інформації і бібліотеках для віддзеркалення в інформаційних виданнях або базах даних цих органів. 
              Неопубліковані документи виникли історично раніше, ніж опубліковані. По загальній кількості назв число неопублікованих документів, що щорічно з'являються, перевищує випуск опублікованих, а по важливості, новизні, актуальності, унікальності й достовірності інформації, оперативності виходу, а також ще й іншим інформаційним якостям вони часом перевишують опубліковані документи.

Неопубліковані документи  – це такі, що призначені конкретно  визначеному адресату і не мають  офіційно реєстрації як опубліковані.

Кожне видання має  пройти офіційну реєстрацію в державних установах або організаціях, що забезпечують дотримання закону про авторське право. Автор опублікованого документа зберігає права на нього  як на свою інтелектуальну власність.

Всі інші документи, що не пройшли процес офіційної реєстрації, є неопублікованими, навіть у тому випадку, коли вони розмножуються у значній кількості примірників. Наприклад, наказ міністра чи виробнича інструкція можуть тиражуватися в кількості, що залежить від кількості підлеглих, але вони залишаються неопублікованими документами.

У той же час неопубліковані документи можуть стати об’єктом редакційно-видавничої діяльності, після чого вони будуть опубліковані. Тобто неопубліковані документи можуть перейти в ранг опублікованих після проходження редакційно-видавничої діяльності [1, c. 53].

Однак існує певна  категорія документів, які не проходять  редакційно-видавничих процесів, але  офіційно вважаються опублікованими документами. Це стосується деяких жанрів наукових документів, які вважаються опублікованими після того, як вони потрапляють у спеціальні центри зберігання таких документів, реєструються у відповідних виданнях і можуть бути надані споживачу за певними правилами. До таких документів належать, наприклад: звіти про науково-дослідну роботу або дослідно-конструкторську розробку, наукові дисертації, рукописні переклади, що підготовлені науково-інформаційними центрами тощо.

Крім того, існують спеціальні центри депонування наукових документів, куди автор може надіслати статтю чи монографію, і вона буде вважатися опублікованою після того, як даний центр опублікує бібліографічну інформацію про неї. Відповідно центр депонування зобов'язується надавати цей документ  для використання будь-яким споживачам інформації за певних умов. Цю останню категорію документів називають депонованими.

В дійсності депонованими є вище перелічені документи, що вважаються опублікованими внаслідок їх зберігання та організації використання в певних центрах.

Депоновані документи  традиційно називають “неопублікованими”, щоб відрізняти їх від документів, опублікованих у вигляді видань. Але буквальний зміст терміна “неопубліковані документи” не відповідає особливостям депонованих документів.

Окрім тих документів, що потрапляють у розряд опублікованих  внаслідок депонування, будь-який неопублікований  документ може стати опублікованим, якщо він буде експонований на виставці в архіві, музеї, чи після того, як він буде продемонстрований на телебаченні або прочитаний по радіо. Але все це – особливі випадки опублікування документів,коли не змінюється ані їх матеріальна форма, ані місце та спосіб зберігання.

Серед неопублікованих  документів можуть бути різні категорії. Наприклад, одні – ті, що в майбутньому  можуть бути опубліковані, тому що вони створюються спеціально для опублікування і лише тимчасово залишаються неопублікованими. Наприклад, це твори художньої літератури, наукові монографії, публіцистичні статті тощо.

І є такі документи, що первісно не призначаються для опублікування. Наприклад, це особисті листи чи щоденники, записки; адміністративно-господарські, планово-економічні, організаційно-розапорядчі, фінансові,конструкторські та інші подібні їм документи.

Як правило, вони зберігаються тимчасово, поки є актуальними. Після  цього значна частина таких документів знищується, а найбільш важливі у правовому, науковому чи художньому відношенні документи відбираються для зберігання в архівах, є і залишаються назавжди неопублікованими, а при потребі використовуються як неопубліковані документи, для чого існують спеціальні правила.

Частина цих документів може бути підготовлена до опублікування у вигляді видання чи його частини або шляхом демонстрування документа через канали моасової комунікації [1,c. 74-78].

Представниками неопублікованих  документів являються звіт про НДР і ДКР, дисертація, автореферат дисертації, депонований рукопис, препринт, оглядово-аналітичний документ, науковий переклад.

Отже, неопублікований  документ – це документ, який містить  інформацію, не призначену для широкого розповсюдження, тому він, як правило  не тиражується в обмеженій кількості машинописних екземплярів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Види неопублікованих документів та їх функціональне призначення

2. 1. Дисертація

Дисертація – кваліфікована наукова робота в певній галузі науки, що пройшла попередню експертизу й представлена до захисту на здобуття вченого ступеня у спеціалізованій вченій раді [2].

Офіційно до дисертації висуваються такі вимоги:

а) наукове дослідження  проводиться самим автором;

б) дисертаційна робота містить сукупність нових наукових результатів і положень;

в) дисертація має внутрішню єдність;

г) дисертація свідчить про  особистий вклад автора в розробку наукової проблеми;

д) нові дані, допущені автором, чітко викладені, аргументовані  й критично зіставлені з раніше відомими науковими розробками;

е) на нові авторські дані вказуються інформаційні джерела, з яких почерпнуті ці відомості;

є) результати дисертаційного дослідження виносяться автором на публічний захист [2].

Дисертація повинна  бути кваліфікованою науковою роботою, в якій міститься вирішення завдань, які мають суттєве значення для певної галузі наук.

Дисертація – це науково-дослідна робота, яка має строго наукові  критерії, чого необхідно дотримуватися. Наукові роботи (статті в журналах, монографії), методичні посібники, підручники являються необхідним доповненням дисертації [2].

Згідно з “Порядком  присудження наукових ступенів і  присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника” дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата  та доктора наук необхідно оформлювати  відповідно до державного стандарту  України. Таким стандартом є ДСТУ 3008-95 “Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення” [3, c. 28]. З огляду на високі вимоги нормативних документів необхідно неухильно дотримуватися порядку подання окремих видів текстового матеріалу, таблиць, формул та ілюстрацій, а також правил оформлення автореферату.

У дисертації необхідно  стисло, логічно й аргументовано  викладати зміст і результати досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології.

Дисертацію на здобуття наукового ступеня подають у вигляді спеціально підготовленого рукопису в твердому переплетенні.

Дисертація повинна  містити: титульний аркуш; зміст; перелік  умовних позначень (за необхідності); вступ; основну частину; висновки; додатки (за необхідності); список використаних джерел [3, c. 28].

Титульний аркуш дисертації містить: найменування наукової організації або вищого навчального закладу, де виконана дисертація; прізвище, ім'я, по батькові автора; індекс УДК; назву дисертації; шифр і найменування спеціальності; науковий ступінь, на який претендує здобувач; науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім'я, по батькові наукового керівника і (або) консультанта; місто і рік. На титульному аркуші дисертації обов'язково зазначається “На правах рукопису” та гриф обмеження розповсюдження відомостей (за необхідності) [3, c. 29]. Зміст подають на початку дисертації (він містить найменування і номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів тощо). Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (за необхід- ності) друкують двома колонками.

Вступ розкриває сутність і стан наукової проблеми та її значущість, підстави і вихідні дані для розроблення  теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження. Подають загальну характеристику дисертації в рекомендованій послідовності: актуальність теми, мета і завдання дослідження, об’єкт і предмет дослідження, методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, публікації тощо [3, c. 29-30].