Неопубліковані документи

Основна частина дисертації складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць. У розділах основної частини подають:

– огляд літератури за темою і вибір напрямів досліджень;

– виклад загальної методики й основних методів досліджень;

– експериментальну частину  і методику досліджень;

– відомості про проведені  теоретичні і (або) експериментальні дослідження;

– аналіз і узагальнення результатів досліджень.

У висновках розкривають методи вирішення поставленої в дисертації наукової проблеми, їх практичний аналіз, порівняння з відомими розв'язаннями. Також необхідно наголосити на якісних і кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів, викласти рекомендації щодо їх використання.

До додатків за необхідності доцільно включати допоміжний матеріал: проміжні математичні доведення, формули  та розрахунки; таблиці допоміжних цифрових даних; протоколи й акти випробувань, впровадження, розрахунки економічного ефекту; інструкції та методики, опис алгоритмів і програм вирішення задач, розроблених у дисертаційній роботі; допоміжні ілюстрації.

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів:

1) у порядку появи  посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні дисертацій);

2) в алфавітному порядку  прізвищ перших авторів або  заголовків;

3) у хронологічному  порядку. 

Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи. Зокрема потрібну інформацію можна одержати із таких міждержавних і державних стандартів: ГОСТ 7.1 -84 “СИБИД. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления”, ДСТУ 3582-97 “Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила”, ГОСТ 7.12-93 “СИБИД. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила”, ГОСТ 7.11-78 “СИБИД. Сокращение слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описаний” [3, c. 32].

Отже, дисертація – це науково-дослідна робота з певної галузі науки, підготовлена для публічного захисту на здобуття вченого ступеня. Це робота, в якій досліджуване питання  повинно викладатися чітко й лаконічно, й аргументовано, оформлюється згідно з державним стандартом України “Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення”.

 

2. 2. Автореферат дисертації

Для того щоб результати дослідження дисертації були широко опубліковані, представлені науковій громадськості, а також фахівцям, які захищають наукову проблему, друкується автореферат дисертації. Автореферат – це наукове видання на правах рукопису у вигляді брошури.

Автореферат має значення юридичного документа, тому що лише після його публікації може відбутися захист дисертації. Автореферат разом з тим відіграє також і самостійно наукову роль, так як він вводить у науковий обіг нові відомості з наукової проблеми. Для вчених автореферат слугує так званим “екскурсоводом” по розроблених дисертантом наукових проблем. Виявивши якісь наукові відомості з автореферату, вчений звертається до повного тексту дисертації [4].

Приступати до написання  автореферату можна лише тоді, коли робота над дисертацією довершена  і зроблені усі виправлення тексту. У протилежному випадку текст автореферату доведеться змінювати або навіть переписувати [5].

За авторефератом, за наданими в ньому відомостями визначають значимість дисертаційного дослідження, а також значимість кваліфікації його автора. Через автореферат дисертаційне дослідження, так би мовити, “вливається” у науковий світ.

Автореферат є “звуженою”, короткою формою дисертації. Він пишеться безпосередньо за дисертацією, повинен повністю відповідати змісту та висновкам дисертації.

Автореферат – не механічне скорочення обсягу дисертації, тим більше не пропорційне зменшення кожної її структурної частини. Автореферат – це самостійний науковий твір вченого, так звана “візитна картка” дисертації [4].

Автореферат має розкривати основний зміст і новизну дисертації, досягнуті наукові результати, висновки, внесок автора, практичну значимість результатів дослідження. При цьому він не повинен містити надлишкової інформації. В авторефераті не можна подавати інформацію, відсутню в дисертації (це вважається порушенням). Тут неприпустимі орфографічні помилки, неточності, жаргонні і цехові вирази, нестиковки між фразами [5].

Призначення автореферату – широке ознайомлення наукових працівників з методикою дослідження, фактичними результатами й основними висновками дисертації. Автореферат друкують державною мовою. Публікація автореферату дає змогу одержати до дня захисту відгуки від спеціалістів даної галузі. Автореферат має досить грунтовно розкривати зміст дисертації, а ньому не повинно бути надмірних подробиць, з також інформації, якої нема в дисертації [3, c. 39].

Структурно автореферат  складається із загальної характеристики роботи, основного змісту, висновків, списку опублікованих автором праць  за темою дисертації й анотацій українською, російською та англійською мовами [3, с. 39].

Вступна частина автореферату дає змогу скласти лише загальне враження про дисертацію, а основна, яка і є власне реферативною, дає більш повне уявлення про її зміст і побудову. У цій частині автореферату важливо показати, як були отримані результати, продемонструвати хід дослідження, викласти сутність використаних методів, навести дані щодо їх точності і трудомісткості, описати умови і основні етапи експериментів [5].

Висновки складає стисла інформація про підсумки виконаної  роботи, яка повинна відповідати загальним висновкам дисертації. Вони починаються з формулювання наукової задачі або проблеми, за вирішення якої дисертант претендує на присудження наукового ступеня [3, с. 39]. Формулювання висновків віддзеркалює суть і новизну зробленого.

Список опублікованих  праць за темою дисертації подають  відповідно до вимог державного стандарту  з обов'язковим наведенням назв праць  і прізвищ усіх співавторів [6, c. 251]. Опубліковані праці, котрі розкривають основні положення дисертації, включають до списку в такому порядку: монографії, брошури, статті у наукових фахових виданнях, авторські свідоцтва, патенти, препринти, статті, депоновані й анотовані у наукових журналах, тези доповідей тощо [3, c. 40].

На останніх сторінках автореферату розміщують анотації українською, російською та англійською мовами. Анотація повинна бути розгорнутою.    Вона складається за формою, яка має такий зміст: прізвище та ініціали здобувача; назва дисертації вид дисертації (рукопис, монографія) і науковий ступінь; спеціальність (шифр і назва); установа, де відбудеться захист; місто, рік; основні ідеї, результати та висновки дисертації [5]. Викладення матеріалу в анотації повинно бути стислим і точним. Після кожної анотації наводять ключові слова (слова, або стійкі словосполучення, із тексту анотації, яке з точки зору інформаційного пошуку несе смислове навантаження) відповідною мовою [3, с. 40].

В авторефераті має бути мінімальна кількість виносок. Вони повинні надаватися: по-перше, у випадках, коли необхідно звернути увагу читача на джерело, коли приводиться принципове положення чи факт; по-друге, в авторефератах згадуються джерела для того, щоб показати їх різноманітність, значущість [4]. Автор зобов'язаний гарантувати точність наведених в авторефераті даних, положень, фактів, але не зобов'язаний кожен з них підкріплювати посиланнями на джерело, яке має бути в тексті дисертації.

Обсяг автореферату дисертації має бути в межах 15-20 сторінок [4].

Таким чином, автореферат  дисертації  – свого роду наукова  робота, що містить відомості про матеріали дослідження дисертації.

 

2. 3. Депонований рукопис

Рукописні, або друкарські, документи – це носії інформації, які не піддавали редакційно-виробничому  опрацюванню і які не видано засобами поліграфії (науково-технічні звіти, документи обліку господарської діяльності, дисертації) [7, c. 90].

Особливими друкованими  документами є депоновані рукописи, які використовуються як носії інформації в прцесі наукових досліджень. Депоновані (передані на зберігання) рукописи – це наукові роботи, що виконані індивідуально або у співавторстві і розраховані на обмежене коло користувачів [7, c. 90].

Система депонування  рукописів почала функціонувати  в 60-х роках  ХХ століття. Функції головного методичного центру з питань розвитку цієї системи покладено на Інститут науково-технічної інформації та техніко-економічних досліджень. Інститут сконцентрував і прдовжує збирати у своїх фондах депоновані наукові роботи, а також розробляє проекти нормативних, інструктивно-методичних і технологічних документів, з питань депонування рукописів, доводить їх до зацікавлених установ та організацій, надає методичну допомогу, займається видавничою діяльністю, де координує роботу в цьому напрямі як на державному, так і міждержавному рівнях [8, с. 17].

Депонування здійснюють  з метою ознайомлення вчених і спеціалістів з рукописами статей, оглядів, монографій, матеріалів конференцій, з’їздів, нарад і симпозіумів вузькоспеціального характеру, які недоцільно видавати засобами поліграфії (книжки, журнали, брошури). Рішення про передачу на депонування монографій, статей та інших матеріалів приймають вчені ради проектно-конструкторських, технологічних та інших наукових організацій [7, c. 90]. Реферати депонованих рукописів, їхній бібліографічний опис публікують у реферативних журналах.

Вимоги, що висуваються до них, сформульовані в “Інструкції про депонування наукових робіт у ДНТБ України” (1993 р.).

Будучи випущеним в обмеженій кількості примірників, за своїм юридичним статусом депонований рукопис прирівнюється до публікації.

Депонування відкриває широкі можливості для використання науково-технічної інформації, яка не була опублікована у зв’язку з невеликою кількістю користувачів або через інші причини. Автори депонованих робіт зберігають право на їх публікацію в наукових, науково-технічних та інших виданнях. У разі публікації необхідно тільки зробити посилання на депонований рукопис і зазначити місце його зберігання [7, с. 90-91].

Розподіл наукових документів на друковані  і рукописні є досить умовним, наприклад автореферат дисертації публікується за редакційно-видавничими правилами, але на правах рукопису, а депонований рукопис, навпаки, має права друкованого документа [7, с. 91].

Отже, депоновані рукописи як один з  видів неопублікованих документів створюються для обмеженого кола користувачів, щоб ознайомити вчених та інших спеціалістів з науковими матеріалами.

 

 

 

2. 4. Звіт про науково-дослідну та дослідно-кнструкторську роботу

Науковий звіт — підсумок науково-дослідної роботи з обраної  проблематики, в якому викладено  основну ідею, задум та окреслено  шляхи її реалізації. Науковий звіт оформлюється відповідно до Державного стандарту України ДСТУ 3008-95 „Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення”. Цей документ відповідає Міжнародному стандарту ISO 5966:1982 “Documentation-Presentation of scientific and technical reports”, який використовують у своїй роботі фахівці таких країн, як США, Японія, Франція, Німеччина, Канада та інші. Стандарт регламентує загальні вимоги до побудови, викладу та оформлення звітів [6, c. 251].

У звіті необхідно  об’єктивно викласти суть досліджуваної  проблеми, дати аналіз стану вирішених  завдань та перспективи подальшої  роботи, а також обсяг роботи, що виконано за звітний період.

У процесі наукового пошуку формуються знання, навички та вміння, відбувається всебічний інтелектуальний розвиток особистості, формуються світоглядні позиції, встановлюються зв’язки між предметами та явищами об’єктивного світу. Саме це надасть більшої зосередженості, активної психічної діяльності, що впливає на змістовне наповнення самого процесу навчання, дозволяє моделювати процес осягнення наукової інформації, керувати пізнавальною діяльністю, сприяти розвитку творчої особистості.

В процесі навчання студенти можуть бути залучені до виконання  науково-дослідних робіт на кафедрах, приймати участь у наукових експедиціях, друкувати статті, виступати з  доповідями на наукових конференціях, що сприяє їх становленню як фахівців, підвищує рівень конкурентоспроможності на ринку праці.

Разом з цим в період академічного навчання студенти мають  виконувати і певні обов’язкові  дослідницькі роботи, до яких, в першу  чергу відносять: індивідуальні навчально-дослідні завдання (ІНДЗ); реферати; курсові роботи; дипломні роботи; магістерські дисертації.

Виконання цих робіт  дозволяє набути практичного досвіду  роботи з літературними та іншими інформаційними джерелами, аналізувати  їх, робити висновки, складати звіти  та анотації тощо.

Тематику наукового  дослідження студент узгоджує з  керівником науково-дослідної роботи. Тематика затверджується кафедрою і  відповідає темі наукового дослідження, що проводиться кафедрою. Робота повинна ґрунтуватися на певній науковій та експериментальній базі (посилання на відповідну літературу, її перелік) і відображати власну позицію дослідника [9, c. 88].