Документознавство в сучасній Україні

водства. Значний внесок у теорію діловодства вносять навчальні посібники

Г. В. Беспянської [763, 764], М. В. Комової [769], С. В. Сельченкової [774];

привертає увагу навчальний посібник Н. І. Гончарової, присвячений докумен-

таційному забезпеченню менеджменту [766].

Позитивним, з дидактичної точки зору, є оснащення багатьох навчальних

посібників із загального і галузевого діловодства зразками оформлення доку-

ментів, які представлені як частина  посібника, або як окреме видання. Проте,

чимало таких зразків відрізняються  від діючих в Україні стандартів, що негати-

вно відбивається на рівні підготовки майбутніх фахівців. Тому нагальним  за-

вданням професійної спільноти  є проведення фахової експертизи навчальних

видань та відображення її результатів. Така робота дозволить рекомендувати 

для використання у навчальному процесі кращі посібники, а також позбавить

недобросовісних авторів можливості калькувати російські навчальні  посібники.

Аналіз даного розділу, переконливо  свідчить про посилення уваги  фахів-

ців до підготовки навчальних видань. Надалі слід зробити рішучий крок, спря-

мований на перехід від кількості  до якості підручників і навчальних посібників.

Слід відзначити, що українські фахівці  досить активно реагують на на-

вчальні видання та публікації колег, але лише у незначній кількості  публікацій

відбувається дискусія між рецензентом  і автором [15а, 42, 47, 60, 88, 98, 101].

Поза активним обговоренням професійної  спільноти залишається «винят-

кова продуктивність» окремих  авторів навчальних посібників. Наприклад, після  14

закінчення у 2008 році магістратури НАКККіМ Н. О. Леміш не лише оператив-

но у 2009 році захистила кандидатську дисертацію, а й почала видавати навча-

льні посібники. Зокрема, у 2008 році вона спільно з доцентом Ю. І. Палехою 

видала навчальні посібники  «Загальне документознавство» обсягом 393 сторін-

ки [12], «Організація загального діловодства» обсягом 458 сторінок [883]. У 

2011 році названі автори видають  посібник «Історія діловодства»  обсягом 324

сторінки [725]. До того ж, у 2010 році Ю. І. Палеха видав одноосібний навчаль-

ний посібник «Документування в  підприємницькій сфері (за зразками сучасних

документів)» обсягом 512 сторінок [956]. Відзначимо, що жодна з вищевказа-

них дисциплін не включена до стандарту  освіти за спеціальністю «документоз-

навство та інформаційна діяльність», і це дозволяє їх увести лише у вибіркову

частину навчального плану, а також  має відбиватись на тиражі й обсязі навча-

льного посібника. У цей же час  Ю. І. Палеха видав навчальні посібники  з іншої 

проблематики – «менеджменту»  та «іміджеології». Вважаю, що технологію та

професійні результати такої «виняткової  продуктивності» слід серйозно обго-

ворити у фаховому загалі.

Стрімкий розвиток електронних  документів є важливою ознакою форму-

вання інформаційного суспільства. Цей  процес об’єктивно зумовлює форму-

вання нового напряму науки про  документ – електронного документознавства,

важливими складовими якого є електронний  документообіг, автоматизація ді-

ловодних процесів; електронні документні ресурси та їх представлення у  мере-

жі інтернет.

Теоретичні засади електронного документознавства  найбільш ґрунтовно 

репрезентовано у фундаментальних  монографіях і докторських дисертаціях 

Д. В. Ланде [683] та О. А. Нестеренко [1059]. Теоретико-методологічні аспекти 

цієї проблеми представлені у публікаціях В. Ю. Болдовського [1073–1077],

Ю. С. Ковтанюка [1101–1104], С. Г. Кулешова [1106-1109], В. В. Рудюка [1128–

1130]. В центрі уваги цих та  інших дослідників – загальнотеоретичні  проблеми 

електронного документознавства, аналіз і класифікація електронних документів

[86, 89, 1074, 1103, 1104].

Теоретико-методологічні проблеми електронного документообігу розгля-

даються у кандидатських дисертаціях  і публікаціях науковців та ґрунтовних на-

вчальних посібниках і статтях  професора Г. Г. Асєєва [1169, 1171–1179]. Біль-

шість публікацій, представлених у  цьому підрозділі покажчика, відображають

технологічні питання електронного документообігу. Цьому аспекту даної  про-

блеми присвячено ряд кандидатських  дисертацій [1147–1151]. Документознав-

ча складова цієї проблематики найбільш повно представлена в роботах

Г. О. Перехрест [1244-1247], Л. Я. Філіпової [1269], Ю. П. Якимюк [1276-1278].

Теоретико-методологічні проблеми автоматизації діловодства розгляда-

ють професор В. М. Шейко [1271] та перспективна дослідниця О. В. Лаба

[1224–1227]. Слід відзначити, що по  мірі активізації використання  електронно-

го цифрового підпису, суттєво  зросте кількість і поліпшиться  якість досліджень

у царині електронного документознавства  в цілому та електронного докумен-

тообігу і автоматизації діловодних процесів зокрема. Електронні документні  15

ресурси та їх представлення у мережі інтернет розглядаються у низці  кан-

дидатських дисертацій [1279–1283]. Серед  них слід виділити роботи

А. А. Кисельової, яка ґрунтовно  проаналізувала веб-сайт Держкомархіву Украї-

ни [1279] та О. А. Кравцової, яка комплексно вивчила архівний портал

ЮНЕСКО [1280]. Л. А. Чекмарьова вперше дослідила  веб-сайти обласних дер-

жавних адміністрацій України [1281]. Комплексний підхід до аналізу інформа-

ційних ресурсів архівів бібліотек України представлено у ґрунтовній статті ака-

деміка НАН України О. С. Онищенка [1305]. Інтернет-ресурси органів держав-

ної влади представлені у низці  публікацій Я. О. Чепуренко [1314–1318]. Оригі-

нальний порівняльний аналіз університетських веб-сайтів здійснено у канди-

датській дисертації та публікаціях  А. М. Шелестової [1320–1321]. Можна про-

гнозувати, що у недалекому майбутньому  аналіз інформаційних ресурсів мере-

жі інтернет у цілому та її українського сегмента зокрема, стане одним із пріори-

тетних напрямів документознавчих досліджень.

Формування документознавчої професіології  є важливим показником

зростання рівня науки про документ. У даний розділ бібліографічного покаж-

чика входять також питання  безперервної документознавчої освіти і викладан-

ня спеціальних дисциплін.

Проблема документознавчої професіології  найповніше представлена у 

кандидатській дисертації, довіднику  і публікаціях Г. Д. Малик [1323] і  канди-

датській дисертації та публікаціях  Н. С. Назаренко[1325]. Показово, що при до-

слідженні даної проблематики ці фахівці  кваліфіковано використали пізнаваль-

ні можливості розповсюдженого  у сучасній педагогіці вищої школи  компетент-

нісного підходу. Цей підхід досить кваліфіковано використовується у  низці пу-

блікацій [1327, 1330, 1336, 1341, 1342, 1344].

Найбільш ґрунтовно теоретичні проблеми документознавчої професіоло-

гії розкрито у публікаціях професора  О. В. Матвієнко [1349] та С. В. Мельника

[1359]. Варто зазначити, що підвищення  ефективності дослідження документо-

знавчої професії неможливе без  розв’язання низки проблем теорії та методоло-

гії документознавства.

Українські документознавці нагромадили  суттєвий досвід підготовки і 

підвищення кваліфікації фахівців. У даній проблематиці слід виділити доктор-

ську дисертацію, монографії та публікації О. В. Матвієнко [1378, 1383]; кан-

дидатські дисертації та публікації Н. А. Гайсинюк [1379, 1403, 1404] та

Л. І. Демчини [1381, 1408–1412].

Теоретичним проблемам розвитку вищої  освіти присвячені ґрунтовні 

публікації В. В. Бездрабко [1385–1387], Г. В. Власової [1398-1400],

Н. М. Кушнаренко [1434, 1435], М. С. Слободяника [1473–1476]. Інформаційно-

комунікаційна складова підготовки майбутніх документознавців розглядається

у публікаціях Л. Я. Філіпової [1484–1488].

Цікавий досвід вузів із підготовки документознавців висвітлено у публі-

каціях О. Б. Виноградової [1396, 1397], Л. В. Квасюк [1427, 1428],

М. І. Крулькевича [1431], А. А. Соляник [1477, 1478], В. М. Шейка [1491–1493].

Певне заперечення викликає спроба представити документологічну складову як  16

якісно новий рівень розвитку бібліотечної освіти [1381, 1478]. Адже в бібліоте-

чному фондознавстві традиційно розглядаються  всі види документів, що вхо-

дять до структури бібліотечних фондів. На нашу думку, сучасна бібліотечна 

освіта має розвиватись на основі інформаційного підходу та враховувати  творчі

здобутки документознавства.

Система підвищення кваліфікації документознавства  розглядається у ці-

кавих публікаціях І. А. Іванченко [1422] та В. П. Купченко[1433].

Значну увагу приділяють українські документознавці вдосконаленню  ви-

кладання спеціальних дисциплін. Сутність і зміст ряду важливих спеціальних 

дисциплін розглядає О. Б. Виноградова [1500–1504], Н. М. Кушнаренко [1519–

1525], О. В. Матвієнко [1329–1331], О.  А. Політова [1538, 1539]. Переважна бі-

льшість робіт, що включена до цього  розділу, відображає значний досвід, на-

громаджений багатьма викладачами  різних вишів України. Можна констатува-

ти наявність значної джерельної бази для теоретичного аналізу проблеми ви-

кладання документознавчих дисциплін.

Фахові документознавчі видання  стають самостійним об’єктом дослі-

дження. Зокрема, В. В. Бездрабко докладно аналізує навчальні видання [1571,

1574] та фахові часописи [1, 1572, 1575, 1598]. Фахівці активно відреагували  на 

п’ятиріччя журналу «Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія» 

[1570, 1582, 1583, 1587, 1595, 1598, 1599].

Щорічно діяльність даного часопису аналізується у публікаціях його го-

ловного редактора М. С. Слободяника [1585–1593]. Заслужену увагу дослідни-

ків привертає і видання УНДІАСД  «Студії з архівної справи та документознав-

ства» [1, 1568, 1569, 1572, 1574, 1597]. На жаль, інші документознавчі видання

висвітлені лише у поодиноких публікаціях [1577, 1578, 1600].

Враховуючи важливість фахової  періодики для розвитку документознавс-

тва, вважаю доцільним запропонувати  колегам – головним редакторам –  підво-

дити підсумки діяльності їх видань та пропонувати перспективну проблематику

публікацій у наступному році. Такі публікації авторитетних вчених стануть 

важливими історіографічними фактами  розвитку українського документо-

знавства.

В українському документознавстві  формується новий напрям, пов'язаний

із дослідженнями внеску відомих  вчених у розвиток науки про документ. Безу-

мовним лідером цього напряму  є В. В. Бездрабко [1615]. Вона здійснила  ґрун-

товний аналіз наукового доробку  С. Г. Кулешова [1, 1615, 1624, 1628, 1646],

Н. М. Кушнаренко [1, 1615, 1625, 1627], М. С. Слободяника [1, 1615, 1620–

1622], Г. В. Швецової-Водки [1, 1615, 1629]. Публікації В. В. Бездрабко  відріз-

няються ґрунтовним аналізом наукового  доробку відомих вчених; коректністю 

полеміки; об’єктивним аналізом внеску колег у розвиток науки про документ.

Новим для документознавства жанром є видання вибраних праць М. С. Слобо-

дяника [1616]. Ця книга включає основні  публікації автора з документознавст-

ва, бібліотекознавства, теорії соціальних комунікацій. Друга частина видання

включає аналіз праць М. С. Слободяника  та публікації про нього. З цих  робіт 

виділяється ґрунтовний бібліометричний  аналіз його творчості, здійснений  17

О. М. Кобелєвим. Ювілеї провідних українських  документознавців стимулюва-

ли значну кількість публікацій. Зокрема, у публікаціях проаналізовано твор-

чість С. Г. Кулешова [1639, 1640, 1646, 1651], науковий доробок Н. М. Кушна-

ренко [1653, 1655], документознавчі здобутки М. С. Слободяника [1635, 1636,

1641–1645, 1648–1650, 1654, 1658], К. Т. Селіверстової [1637, 1656]. Сподіва-

юсь, що надалі кількість фахівців, яким будуть присвячені спеціальні публікації

суттєво зросте.

Значну роль у розвитку документознавства  відіграють професійні фо-

руми, які постійно відбуваються в  Україні. Їх організаторами є відомі вчені:

В. М. Андрієнко, В. В. Бездрабко, М. С. Слободяник, В. Г. Спрінсян. Найбільше 

відображення у публікаціях  знайшли міжнародна наукова конференція  «Доку-

ментознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки,

освіти, практики», яка вже вісім разів відбулася в НАКККіМ [1606, 1611–1614],

та міжнародний семінар з  документознавчої термінології, який 5 разів було ор-

ганізовано у КНУКіМ [1601–1605]. Слід відзначити високу оцінку цих форумів 

знаним російським документознавцем Є. О. Плешкевичем [1609, 1610]. Споді-

ваюсь на подальше планомірне і глибоке  висвітлення результатів документоз-

навчих форумів на сторінках  фахових видань.

На підставі аналізу змісту покажчика  можна зробити висновок, що в ньо-

му відображені основні надбання вітчизняного документознавства за 20-річчя

від здобуття Україною незалежності. Видання є ґрунтовною джерельною базою 

для подальших документознавчих досліджень.

 

 Доктор історичних наук, професор 

 М. С. Слободяник 

 

 

 

  18

 

1. ТЕОРІЯ  І МЕТОДОЛОГІЯ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВА