Документознавство в сучасній Україні

актів України [283].

Значна кількість навчальних посібників з даної проблематики зумовлена 

включенням документознавчих проблем  правознавства до навчальних планів

юридичних факультетів вишів України. Більшість посібників представляють

зразки оформлення юридичних документів. Найповніше юридичне документу-

вання розглядається у навчальних посібниках А. В. Коржа [299–301].

Кандидатська дисертація та публікації Л. Г. Тупчієнко-Кадирової сприя-

ють формуванню нового виду галузевої науки про документ – музичного доку-

ментознавства [530, 254–259].

Слід відзначити, що важливою особливістю  галузевого документознавст-

ва є ґрунтовний аналіз особливостей змісту конкретної групи документів, що

визначає їх структуру і функції та особливості їх використання у системі про-

фесійних комунікацій. Це визначає перспективи розвитку як галузевого доку-

ментознавства так і інформаційної  концепції науки про документ.

Розробка теорії документальних комунікацій  є однією із стрижневих про-

блем вітчизняного документознавства. У межах розв’язання цієї проблеми

Г. М. Швецова-Водка здійснила спробу формування ноокомунікаційної теорії

документознавства. На нашу думку, запропонований підхід є перспективним,

проте на сучасному етапі автор  лише починає його розробку [4, 661, 663, 666].

Вона також розглянула низку  питань, присвячених теорії документальних ко-

мунікацій і місцю у цій теорії документа і книги [3, 664, 669].

Місце ряду наук в системі комунікацій, а також теорії документальних

комунікацій у структурі документознавства обґрунтував М. С. Слободяник [84,

89, 653].

Значну увагу аналізу документа, як засобу комунікацій, приділяє

С. Г. Кулешов [641–643]. Проте він не підтримує віднесення ВАК України  до-

кументознавства до соціально-комунікаційних наук [640]. Українські фахівці

приділяють значну увагу аналізу  якісно нової системи комунікацій, що базу-

ються на можливостях інтернет-технологій. Ця проблематика найбільш ґрунто-

вно аналізується у публікаціях  професора Л. Я. Філіпової [655–658], кандидат-

ських дисертаціях і публікаціях  А. М. Шелестової [620, 675–679] та Ю. П. Яки-

мюк [621, 680]. Зауважимо, що подальший  розвиток цього напряму у значній  10

мірі відзначає перспективи  науки про документ і є необхідною умовою форму-

вання ноокомунікаційної теорії документознавства.

Питання теорії інформаційних, насамперед документальних, потоків 

ґрунтовно проаналізовано у монографії та дисертації Д. В. Ланде [681, 683].

Галузевий зріз цієї проблеми на прикладі історичної науки дослідила 

О. А. Політова [682, 709–713]. Цілісне уявлення про дану проблематику дає на-

вчальний посібник А. А. Соляник [684], близький за змістом і структурою до

відомого навчального посібника  її вчителя – Ю. М. Столярова.

Моніторинг документних потоків  – предмет наукових зацікавлень

О. В. Смаги (Титової) [718–721]. Аналіз потоку образотворчих документів здій-

снила М. Б. Шатрова [724, 725, 1282]. Проте, попри  окремі успіхи, цей напрям

ще суттєво відстає від аналогічних  наукових розвідок російських колег, які  ак-

тивно використовують результати аналізу  галузевих потоків не лише для  роз-

робки стратегії інформаційного забезпечення науки, а й для прогнозування  її

розвитку, аналізу ефективності діяльності окремих дослідників і наукових шкіл.

На мою думку, ця проблематика має стати центральною у документознавчих

дисертаційних дослідженнях.

У цілому аналіз першого розділу  покажчика досить переконливо свідчить

про суттєві теоретико-методологічні  здобутки українських документознавців та

широту проблематики їх наукових розвідок.

Пріоритетним напрямом документознавства  є дослідження, присвячені

комплексному аналізу документа. У покажчику вони відображені  у другому 

розділі, що включає проблеми теорії та історії документа; організаційно-

розпорядчу документацію та спеціальні види документів, їх стандартизацію та

уніфікацію.

Проблеми теорії документа ґрунтовно  розглядаються у монографіях 

В. В. Бездрабко [1] і С. Г. Кулешова [ 2, 350], підручнику Н. М. Кушнаренко

[11]. Основи загальної теорії  документа викладено у монографії російського

вченого Е. О. Плешкевича та його численних  публікаціях в українських видан-

нях. Підходи до формування загальної  теорії документа викладені у  публікаціях 

М. С. Слободяника [415] та Г. В. Швецової-Водки [3]. Значну увагу приділяють

українські документознавці проблемі класифікації документів. Найбільш повно 

вона розглядається у фундаментальних  працях С. Г. Кулешова [2, 350],

Н. М. Кушнаренко [11], Г. В. Швецової-Водки [3, 14, 15].

Збереженню документів присвячено публікації Л. А. Дубровіної [369,

370]. Переліки документів розглядаються  у кандидатській дисертації та  публі-

каціях С. В. Сельченкової [265, 511–513]. Місце документа в системі  державно-

го управління ґрунтовно проаналізовано у кандидатській дисертації та публіка-

ціях В. Т. Савицького [761, 806–808]. Навчальну документацію у сучасно-

му університеті проаналізовано у  кандидатській дисертації та публікаціях 

А. М. Шелестової [620, 670, 671, 674, 677–679]. Аналіз стану досліджень доку-

мента дозволяє стверджувати, що в  українському документознавстві створено

необхідну базу для формування загальної  теорії документа.  11

Значну  увагу дослідників привертає  історія документа. Найповніше вона

висвітлена  у докторській дисертації О. А. Купчинського [429, 442–446]. Грун-

товний  аналіз цієї проблеми здійснено у монографії В. В. Бездрабко [120]. Ана-

ліз документа  як історичного джерела здійснив С. Г. Кулешов [341–343]. Істо-

ричний  аналіз документів ХVІІІ–XІХ століть  на прикладі Чернігівської губернії

здійснено у кандидатській дисертації та публікаціях Н. О. Леміш [448–451,

823]. На історії  експертизи цінності документів  та укладанні їх переліків  в 

Україні зупинялась С. В. Сельченкова [453, 454]. Проте, попри  всі відзначені

здобутки, фундаментальні розробки, присвячені історії документів, в Україні

практично відсутні. На нашу думку, при підготовці таких робіт доцільно корис-

туватися  не лише історико-документознавчим аналізом, а й використовувати 

можливості  теорії соціальних комунікацій.

Організаційно-розпорядчу документацію найґрунтовніше розглянуто в

роботах Г. В. Беспянської [461–463] та О. М. Загорецької [476–504]. Відмітимо,

що вагома частина публікацій, присвячена цій  проблемі, у значній мірі відо-

бражена у  розділі покажчика – «Управлінське  документознавство».

Значну увагу приділяють українські документознавці аналізу різноманіт-

них спеціальних видів документів. Зокрема, у кандидатській дисертації та пуб-

лікаціях Ж. В. Барчук досліджується  патентна документація [526, 537, 538].

Ця ж тематика аналізується також у публікаціях інших авторів [533, 534, 579,

580]. Спецвиди технічних документів, у тому числі патенти, досліджені  у кан-

дидатській дисертації та публікаціях  Л. П. Пасічник [529]. Музичні документи 

ґрунтовно проаналізовано у кандидатській  дисертації та публікаціях Л. Г. Туп-

чієнко-Кадирової [530, 253–259]. Варто  виділити також статтю В. В. Бездрабко,

присвячену аналізу сучасних досліджень музичного документа [511].

У кандидатській дисертації та публікаціях  О. М. Пазинич вперше ґрунто-

вно проаналізовано специфічний вид документів – дипломатичні листи [570–

573]. Значна кількість спеціальних  видів документів розглянута  в Українській 

архівній енциклопедії С. Г. Кулешовим [557–561].

Порівняльний аналіз підрозділів  «Спеціальні види документів» і  «Галузе-

ве документознавство» дозволяє стверджувати, що спеціальне документознавс-

тво вивчає основні види документів, а галузеве – аналізує документи  за змісто-

вною ознакою. Це положення суттєво  впливає на зміст сучасної структури  до-

кументознавства.

Значну увагу дослідників привертає проблема стандартизації та уніфіка-

ції. Стандарти у сфері діловодства  найактивніше розглядає О. М. Загорецька

[602–605]. Міжнародний стандарт з  керування документацією ґрунтовно  ви-

вчають І. А. Антоненко [729–737], В. В. Бездрабко [739], В. В. Добровольська

[741], О. М. Тур [616]. Проблема  уніфікації документів постійно  знаходиться в 

центрі уваги С. Г. Кулешова [608–611].

Третій розділ покажчика присвячений  керуванню документацією. У ньо-

му відображені також публікації з теорії, історії та організації діловодства, ор-

ганізації та технології документування; спеціального діловодства.  12

Проблеми керування документацією  у країнах далекого зарубіжжя  репре-

зентовано у кандидатських дисертаціях  І. Е. Антоненко [727] та В. В. Рудюка

[728].

Значну увагу приділяють дослідники аналізу міжнародного стандарту  з 

цієї проблеми [729, 732, 736, 740] та Національного  стандарту України з керу-

вання документаційними процесами [733, 740, 741]. Слід відзначити неправо-

мірність вільної трактовки назви вітчизняного стандарту, при тому, що його

текст в основному є перекладом міжнародного стандарту; а зроблені упорядни-

ками національного стандарту  відхилення свідчать, насамперед, про  недостат-

ню дослідженість проблеми керування  документацією в Україні. Проте вітчиз-

няні дослідники у ряді публікацій спробували розробити методологічні  засади

вивчення керування документацією. Цій складній проблемі присвячено ори-

гінальні публікації Г. Г. Асєєва [738], В. В. Добровольської [742, 743],

В. В. Рудюка [753].

Теоретичні проблеми діловодства  розглянуті у монографії та кандидатсь-

кій дисертації В. Т. Савицького; кандидатських  дисертаціях та публікаціях 

О. М. Загорецької, Ю. І. Палехи, І. О. Петрової, С. В. Сельченкової. Діловодст-

во як об’єкт документознавства ґрунтовно розглядають В. В. Бездрабко та

С. Г. Кулешов. Теорію діловодства як самостійну галузь наукових знань вивчає

О. М. Загорецька [758, 790]. Побудову оригінальної інформаційної моделі діло-

водних процесів здійснила Т. Г. Білова [784, 785]. Теоретичні аспекти діловодс-

тва ґрунтовно розглянуто у працях В. Т. Савицького [761, 806–808]. Дискусій-

ний характер мають праці Ю. І. Палехи, що присвячені проблемі культури діло-

водства [801–804]. Питання теорії діловодства  розглядаються також в окремих

підручниках і навчальних посібниках Г. В. Беспянської [763, 764], Н. І. Гонча-

рової [766], О. О. Карпенко [879], М. В. Комової [769], С. В. Сельченкової

[770]. Проте, незважаючи на окремі  здобутки, більшість публікацій  з діловодст-

ва мають яскраво виражений прикладний характер. Викликає сумнів і правомі-

рність базового терміну, який виглядає як невдала «калька» з російської мови.

До речі, наші російські колеги вже досить давно використовують на законодав-

чому і фаховому рівнях термін «документаційне забезпечення управління»,

який є більш вдалим. Але майбутнє, на моє переконання, за поняттям «керу-

вання документацією», яке вже майже 200 років має міжнародне визнання і за-

кріплене у міжнародних стандартах.

Питання історії діловодства досить кваліфіковано розглядають у канди-

датських дисертаціях і публікаціях  Н. О. Леміш [823] та І. Л. Синяк [824].

Теоретичним проблемам історії  діловодства присвячено публікації

О. М. Загорецької [831, 832]. Значну увагу  історичній проблематиці приділяють

Ю. І. Палеха [841–854] та Н. В. Сальникова [859–863]. Слід відзначити, що

представлений у низці публікацій емпіричний матеріал історичної спрямовано-

сті дає підстави для внесення пропозицій щодо підготовки узагальнюючої мо-

нографії та підручника з історії діловодства в Україні.

Яскраво виражену практичну значущість мають публікації з організації 

діловодства. Найбільш повно і вдало  ця проблематика представлена у довідни- 13

ку В. Т. Савицького [870]. Серед найважливіших  питань організації діловодст-

ва, відображених у цьому розділі  покажчика: раціоналізація діловодства [888,

889, 901, 902], розробка номенклатури  справ [887]. Заслуговує на увагу  пропо-

зиція Ю. І. Палехи щодо керування діловодною службою [906, 910].

Публікації у підрозділі «Організація та технологія документування» ма-

ють яскраво виражений організаційно-методичний характер. Приємним виклю-

ченням є монографії та кандидатська дисертація, присвячені аналізу стану  цієї

проблеми у сфері економіки [941–943].

Характерною особливістю даної проблематики є її докладний виклад у

навчальних виданнях.

У підрозділі покажчика «Спеціальне  діловодство» найповніше представ-

лено публікації, присвячені діловодству  у банківських установах [1006–1010,

1022, 1025], органах місцевого самоврядування [996, 1012, 1017–1021], вищих

навчальних закладах [1005, 1026, 1027] та опрацюванню організаційно-

розпорядчих документів [476–501]. Серед  цих публікацій виділяються роботи

І. В. Добрелі з банківського діловодства; праці Т. В. Іванової, Л. П. Піддубної,

І. О. Петрової присвячені діловодству  в органах місцевого самоврядування.

Проблеми кадрового діловодства  знайшли найповніше розкриття у  ви-

даннях монографічного типу [1028, 1029, 1034, 1036, 1038, 1040, 1041, 1047,] та

навчальних виданнях [1032, 1033, 1035, 1037].

Привертають увагу публікації з  даної проблематики Г. В. Беспянської 

[1043], О. М. Загорецької [478-501], Ю.  І. Палехи [1051-1054].

Переважну більшість навчальних посібників підготовлено у царині діло-