Державний бюджет і бюджетна політика

Загальнодержавні податки та обов'язкові платежі поділяються на:

закріплені - доходи, які повністю або частково надходять до даного бюджету;

регулюючі - такі доходи, від яких установлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб.

Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бюджетами відповідно до того, який орган їх установлює.

Бюджетне регулювання доходів - це надання коштів із загальнодержавних дохідних джерел, що закріплені за бюджетами вищих рівнів, бюджетам нижчих рівнів з метою їх збалансування на необхідному для виконання планів економічного та соціального розвитку певної території рівні. Система міжбюджетного розподілу доходів доповнюється їх бюджетним регулюванням.

Методи бюджетного регулювання:

) метод відсоткових відрахувань  від територіальних надходжень  загальнодержавних податків і  зборів за нормативами;

) метод міжбюджетних трансфертів. Міжбюджстні трансферти - це кошти, що безоплатно і безповоротно  передаються з одного бюджету  до іншого. Міжбюджетні трансферти  поділяються на дотації вирівнювання, субвенції та вилучення коштів, які передаються до бюджету вищого рівня.

Бюджетна дотація вирівнювання - міжбюджстний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує.

Субвенція - це міжбюджетпий трансферт, яка видається бюджету нижчого рівня з чітко визначеним призначенням як державна фінансова допомога для здійснення програм і заходів, спрямованих на підтримку гарантованого законодавством мінімуму соціальної забезпеченості населення.

Субсидія - грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, юридичним та фізичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Субсидія завжди передається безповоротно і безвідплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим ланкам. Субсидія може бути цільовою (на конкретні видатки) і знеособленою. Розрізняють прямі та непрямі державні субсидії. Прямі субсидії скеровуються на фінансування капітальних вкладень у галузі, розвиток яких необхідний для економіки в цілому. Непряме субсидіювання здійснюється шляхом податкової та кредитної політики.

Вивчаючи інструментарій розподілу щодо видатків бюджетів, слід розглянути бюджетне фінансування та бюджетне резервування.

Бюджетне фінансування - це сукупність методів та інструментів, за допомогою яких здійснюється реалізація бюджетних функцій держави, налагоджуються грошові відносини, що виникають між державою та підприємствами всіх форм власності та домогосподарствами. Формами бюджетного фінансування є: кошторисне фінансування, державне інвестування, позики з бюджету державним підприємствам, державні дотації збитковим підприємствам.

Особливе місце серед інструментів бюджетного розподілу займає бюджетне резервування, У складі видаткової частини бюджетів передбачається резервний фонд, який формується для здійснення видатків, що не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

Досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення бюджетного механізму в кожній із його складових. Економічною наукою завжди здійснювався пошук найефективніших форм і методів удосконалення бюджетного механізму, і в більшості наукових джерел він дістав назву системи державного макроекономічного регулювання.

бюджетний політика фінансовий податок

1.3Бюджетно-податкова політика: способи формування та реалізації

 

Бюджетно-податкова політика (фіскальна)- це сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку. Вона знаходить своє вираження у методах мобілізації бюджетних ресурсів, використання їх на потреби держави, у розвитку економіки і соціального захисту населення, у бюджетному законодавстві.

Бюджетно-податкова політика виконує три основних функції:

фіскальну - полягає у забезпеченні необхідних ресурсів для урядової діяльності;

економічного регулювання - полягає у використанні податків та видатків бюджету як інструментів управління економікою;

вирівнювання доходів - полягає у використанні бюджетного регулювання як інструмента перерозподілу ВВП.

Залежно від тривалості періоду і характеру завдань, що вирішуються, бюджетно - податкова політика поділяється на бюджетну стратегію та бюджетну тактику.

Бюджетна стратегія - довгостроковий курс бюджетної політики, розрахований на перспективу, що передбачає вирішення глобальних завдань, визначених економічною стратегією.

Бюджетна тактика є швидкодіючим механізмом бюджетної політики в країні, гнучким методом пошуку короткострокової рівноваги, стабілізації та пристосування до умов, які постійно змінюються.

Основною метою бюджетної політики є оптимальний розподіл ВВП між галузями економіки, соціальними групами населення, територіями. На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерціальних підприємств.

Загальна фіскальна політика підрозділяється на два типи: дискреційну та недискриційну.

Дискреційна (франц. - той, що діє за власним розсудом) - політика, що викликана свідомими рішеннями уряду в області державних видатків та податків з метою впливу на реальний обсяг національного доходу, зайнятість та інфляцію. Дискреційна політика буває двох видів:

.експансивна (стимувальна) - фіскальна політика, що охоплює  збільшення державних видатків  та скорочення податків з метою  розширення сукупного попиту  в економіці в період циклічного  спаду;

.рестрикційна (обмежувальна) - фіскальна політика, що стабілізує економіку в умовах інфляційного надлишкового попиту, який виникає внаслідок циклічного підйому.

Основні засоби дискреційної фінансової політики держави: державні інвестиції; соціальні трансферти; зміни у податковому регулюванні; фінансування державних програм, громадських робіт тощо.

Недискреційна (автоматична) - політика вбудованих регуляторів (стабілізаторів): податки, соціальні виплати, ефект надійності компаній, інерність схильності до споживання тощо.

Оскільки здійснення державних видатків означає використання засобів державного бюджету, а податки є основним джерелом його поповнення, фіскальна політика полягає у маніпулюванні державним бюджетом.

Адам Сміт стверджував: «Єдиним хорошим бюджетом є збалансований бюджет» (1776 р.). Таким чином, при формуванні державного бюджету основною задачею є його збалансованість або повне покриття витрат доходами й утворення залишку коштів.

Державні видатки являють собою витрати, пов'язані з діяльністю держави.

Функції видатків державного бюджету:

регулювання (політичне, соціальне, господарське);

забезпечення загальних умов життя суспільства (управління, юстиція, освіта, наука).

Сукупні державні видатки (G) поділяються на чотири категорії:

споживання в державному секторі (заробітна плата робіткам державного сектору, платежі за товари, що купуються для поточного споживання) - Сс;

соціальні трансферти - Тг;

проценти з державного боргу - i-DG;

державні інвестиції - IG.

Звідси,

= Ca+Tr + i-DG+IG (1.1)

 

Споживання в державному секторі може бути пов'язане з національною обороною, утриманням транспортної системи, освітою, енергетикою, наукою, системою, охороною здоров'я, житловим будівництвом тощо (Додаток В).

Соціальні трансферти охоплюють допомогу непрацездатним, пенсіонерам, безробітним, малозабезпеченим тощо.

Процентні платежі пов'язані з позичками (боргом) держави у зв'язку з перевищенням у попередньому періоді витрат над надходженнями.

Одним із ключових економічних питань теорії й практики фіскальної політики є вибір оптимального рівня державних видатків. До факторів, які визначають рівень державних видатків належать: рівень багатства країни; гострота проблеми бідності; трансфертна політика; процедури прийняття бюджетних рішень; уявлення про суспільне благо, витрати, які необхідно фінансувати з бюджету.

Держава фінансує свої видатки згідно доходами бюджету. Доходи складаються з податків, державних позик та надходжень їх внебюджетних фондів (наприклад, від продажу прав використання повітряного простору).

Податки - це обов'язковий платіж, який надходить у державний бюджет у визначених законодавством розмірах та встановлені строки. Види податкових надходжень:

податок на доходи: прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств;

платежі за використання природних ресурсів (лісових, водних, надр);

внутрішні податки на товари і послуги: податок на додану вартість (ПДВ);

акцизний збір (з вітчизняних та імпортних товарів);

ліцензії на діяльність;

податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, інші податки.

доходи від власності та підприємницької діяльності: рента за нафту, природний газ, кошти від приватизації;

адміністративні збори і платежі: державне мито, штрафи.

інші неподаткові надходження: від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки; амортизаційні надходження;

надходження від продажу основного капіталу (дорогоцінних металів та каміння, продажу державних запасів та ін.).

В країнах з розвинутою економікою податки - це 80-90 % всіх доходів держави, інше джерело - прибуток державних підприємств, позики, емісія. В загальному обсягу ВВП питома вага всіх податків коливається від 26,7 % у США до 53,6 % у Швеції: Франція - 43 %, Австрія - 40,4 %, Італія - 38,9 %, Канада - 36,6 %, Великобританія - 35,9 %, Німеччина - 32,6 %, Японія - 30,7 %, Португалія - 29,4 %, Австралія - 29,4 %.

Існує три стану державного бюджету: нормальний, дефіцитний, надлишковий.

При нормальному стані державного бюджету витратна частина дорівнює доходній. Такий стан говорить про нормальний економічний розвиток держави та високу якість життя.

Дефіцитний стан державного бюджету виникає при перевищенні витратної частини бюджету над дохідною. Допустимим або відносно безпечним рівнем бюджетного дефіциту визнається його значення в межах 2-3 %. Економісти схильні вважати, що небезпеку для економіки представляє не дефіцит як такий, а джерела фінансування та природа дефіциту. Основна небезпека для економіки, що виходить з дефіциту державного бюджету, пов'язана з проблемою інфляції. Рівень бюджетного дефіциту визначається як відношення обсягу дефіциту до валового внутрішнього продукту, виражене у відсотках.

Існує три способи фінансування дефіциту державного бюджету:

грошово-кредитна емісія (монетизація);

внутрішні і зовнішні позики (боргове фінансування);

збільшення податкових надходжень до бюджету.

Перший спосіб передбачає монетаризацію дефіциту державного бюджету. Держава отримує сеньйораж - дохід внаслідок випуску в обіг додаткової кількості грошей. Сеньйораж посилює інфляцію та погіршує якість життя населення.

Іншим засобом покриття бюджетного дефіциту є метод державних позик - внутрішніх і зовнішніх. Заборгованість держави громадянам, фірмам і установам даної країни є внутрішнім боргом держави. Заборгованість держави іноземним громадянам, фірмам і установам є зовнішнім боргом держави.

Третій метод фінансування дефіциту державного бюджету - це збільшення податкових надходжень до державного бюджету. Даний метод виходить за рамки власне фінансування бюджетного дефіциту, оскільки реалізується у довгостроковій перспективі на базі комплексної податкової реформи, націленої на зниження ставок і розширення бази оподаткування.

Профіцит державного бюджету - перевищення доходів над державними витратами.

Бюджет з профіцитом затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу та на збереження розміру оборотної касової готівки.

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ БЮДЖЕТНИХ СИСТЕМ РІЗНИХ КРАЇН

 

.1 Порівняльний аналіз  бюджетних систем РФ, США

 

Бюджетні системи зарубіжних країн будуються на загальних основних принципах. До них відносяться:

убирання бюджету у форму акту, що приймається показним органом влади;

повнота бюджету;

єдність бюджету;

пріоритетність публічних витрат;

достовірність і наочність бюджету;

щорічне затвердження бюджету.

Для порівняльного аналізу бюджетів різних країн необхідно визначити критерії цього аналізу, а саме:

бюджетний устрій і чим він визначається;

класифікація доходів бюджету;

класифікація видатків бюджету;

бюджетна рівновага.

Бюджетний устрій будь-якої країни визначаться її державним устроєм.

Бюджетна система Російської Федерації складається з трьох рівнів:

перший рівень - федеральний бюджет Російської Федерації та бюджети державних фондів;

другий рівень - бюджети субєктів РФ (89 бюджетів - 21 республіканський бюджет, 55 крайових та обласних бюджетів, 10 окружних бюджетів автономних округів, бюджет автономної Єврейської області, міські бюджети Москви та Санкт-Петербурга) і бюджети територіальних державних фондів;

третій рівень - місцеві бюджети (близько 29 тисяч міських, районних, сільських бюджетів)

Державні фінанси США, як і бюджет РФ, складаються також з трьох частин:

федеральний бюджет (бюджет центрального уряду);

бюджети 50 штатів;

бюджети місцевих органів влади (більш 82 тис. місцевих адміністративних одиниць, що включають більше 3 тис. округів, 19 тис. муніципалітетів, 17 тис. міст, більше 43 тис. учбових і спеціальних округів).

Бюджет країни складається з доходів та видатків. Проаналізуємо основні тенденції бюджетної політики на прикладі 2007-2008 року.

Склад бюджетних доходів, їх структура органічно пов'язані з об'ємами суспільного продукту і національного доходу і визначаються фінансовою політикою держави.