Управління господарством та його вимоги до побудови управлінського (внутрішньогосподарського) обліку

 Відокремлення робочих  місць, фаз технології, переділів  тощо дає змогу відповідно  до них будувати облік процесу  виробництва. Відокремлені самостійні  технологічні дільниці — робоче  місце, фаза, переділ, лінія —  у практиці мають назву центр  затрат. У межах цих центрів  затрат здійснюють облік затрат  за елементами.

 

1.1.1.2. Поглиблена класифікація затрат внутрішньогосподарського обліку

Фінансовим обліком у  сфері затрат охоплюються процеси  придбання (купівлі), організації переробки (процесу виробництва), продажу (реалізації) виготовлених продуктів праці. Завдяки  фінансовому обліку досягається  мета кількісного відображення якісних (вартісних) характеристик цих процесів, хід самого процесу діяльності, процес нарощування витрат, тобто вартості, визначення фінансового результату тощо.

 Традиційно до завдань  бухгалтерського внутрішньогосподарського  обліку затрат та доходів відносять  такі:

1. своєчасне подання інформації про затрати та доходи за центрами затрат та центрати відповідальності;
2. контроль господарської діяльності структурних підрозділів;
3. визначення (калькулювання) собівартості продукції (виробів, послуг, робіт), матеріалів, товарів тощо;
4. визначення ціни;
5. прийняття управлінських рішень.

 Водночас традиційне  завдання не визначає основне.  Процес діяльності пов’язаний  із вчинками конкретної особи,  а тому й з відповідальністю  цієї особи за свої рішення.  Отже, за вартісні характеристики  має відповідати хтось конкретно.

 Персональна відповідальність  за результати роботи пов’язана  не лише з кількісними та  якісними (вартісними) характеристиками  використання ресурсів і формування  вартісних показників, а й з  прогнозними рішеннями. Для їх  прийняття потрібна додаткова  інформація про затрати. Ця  характеристика має відображати  не просто що затрачено, а  й розкривати відповідність затрат  заздалегідь визначеним параметрам (бізнес-плану, нормам, кошторису  тощо), з’ясовувати причини того  чи іншого стану, називати ініціаторів  економії або винуватців перевитрат. Має бути дана відповідь, де  саме, на якій операції, на якому  процесі (фазі, дільниці тощо) виникли  відхилення, ступінь використання  виробничих потужностей тощо. З  огляду на це класифікацію  затрат слід доповнити поняттям  еластичності (тобто залежності). За  цією характеристикою затрати  у внутрішньовиробничому обліку  поділяють на залежні та незалежні  від діяльності. При цьому залежні  можуть бути:

• пропорційно залежні;
• дегресивно залежні;
• прогресивно залежні (Рис. 3.).

 Потребують уточнення  прямі та непрямі затрати. Прямі  затрати доцільно уточнити терміном  «індивідуальні», а непрямі —  терміном «загальні».

 Доцільно ввести такі  поняття: затрати, які контролюються,  та затрати, які не контролюються;  короткострокові, довгострокові,  значні, незначні, середні та граничні.

Рис. 3. Взаємозв’язок  поділу затрат у фінансовому та внутрішньогосподарському (управлінському) обліку

 

 Поглиблена класифікація  затрат підприємства для побудови  бухгалтерського внутрішньогосподарського  обліку

 

2. Групування затрат за об’єктами та суб’єктами господарського процесу (місцями виникнення — центрами затрат і центрами відповідальності)

Місцем виникнення, або  центром, затрат називатимемо місце, де вони фактично утворилися. Наприклад, у цеху для випікання хліба  було використано борошно, а в конторі управління — електричну енергію для живлення лампочки, що освітлює кімнату.

 Основними місцями  виникнення (центрами) затрат можуть  бути вид продукції (рис. 4.) або вид виробництва, або структурний (виробничий чи технологічний) організаційний підрозділ.

Рис. 4. Класифікація центрів обліку виробничих затрат за видами

 

 Центром відповідальності  називають місце, де виникають  правові відносини між учасниками  господарських процесів.

 За своєю природою  кожне робоче місце — це  центр затрат. Проте в обліку  до такої деталізації, як правило,  не вдаються. У розглянутих щойно  прикладах ідеться відповідно  про відносини між робітником (начальником цеху) і адміністрацією та між робітником (адміністрацією підприємства чи цеху) та електростан цією через електролічильник.

 

 Розрізняють два види  центрів відповідальності, а саме:

1) центр відповідальності  за затратами;

2) центр відповідальності  за фінансовими результатами.

 Основними центрами  відповідальності можуть бути: працівник,  бригадир (майстер), начальник цеху (дільниці), начальник (завідувач)  служби, головний механік, головний  інженер та ін., адміністрація  підприємства в цілому.

 Затрати на виробництво  у бухгалтерському внутрішньогосподарському (управлінському) обліку групуються  на рахунках у двох напрямах: за елементами затрат та елементами  собівартості (тобто статтями затрат).

 У внутрішньогосподарському  обліку значний вплив на групування  затрат мають комплексні види  затрат, які формують відповідні  центри затрат.

 Видове групування  затрат є прерогативою органів  управління, об’єднань і самих  підприємств. Воно зумовлене потребою  безпосереднього управління затратами  та собівартістю продукції в  межах господарства.

 На практиці елементи  затрат групують та перегруповують  за певними ознаками затрат, спрямовуваних на такі цілі:

1. підготовку виробництва;
2. утримання й експлуатацію машин та устаткування;
3. транспортно-заготівельні роботи;
4. управління (зокрема управління структурними підрозділами виробництва: бригадами, дільницями, цехами, виробництвами), загальногосподарське управління;
5. адміністративні затрати;
6. виправлення браку у виробництві;
7. затрати по відвантаженню та продажу (реалізації) продукції.

 

3. Облік формування, розподілу та перерозподілу окремих видів комплексних затрат

Затрати на підготовку та освоєння нових видів продукції або  виробництва. До них належать такі, які спрямовані на освоєння нових  підприємств, цехів, виробництв, дільниць, складів, на підготовку нових видів  продукції, на підготовчі роботи у гірничодобувній  промисловості (розвідка, очищення території  тощо) та інші витрати.

 Усі затрати на  підготовку та освоєння нового  виробництва обліковуються попередньо  на рахунку № 31 «Витрати наступних  періодів». До початку освоєння  складають кошторис усіх затрат  за номенклатурою, яка рекомендована  згідно з видами майбутніх  робіт.

 Конкретний порядок  та строки погашення витрат  на підготовку та освоєння  визначаються законодавством і  методичними рекомендаціями. Тому  передбачається порядок списання  цих затрат на собівартість  або за рахунок заздалегідь  зарезервованих коштів.

 Якщо затрати на  підготовку будуть списані на  витрати виробництва, то з моменту  переходу на серійне або масове  виробництво щомісячно включають  до собівартості їхню певну  частину згідно з розрахунком.  Якщо буде освоєно кілька видів  продукції, то списану суму  розподіляють між ними.

 За умови, що освоєння  продукції, на яку були витрачені  кошти, не відбуватиметься, загальну  суму витрат списують на збитки  господарства.

3.1. Облік затрат на утримання й експлуатацію машин та обладнання

За економічним змістом  ці затрати є основними, виробничими. Вони обліковуються у розрізі  виробничих структурних підрозділів  — бригад, цехів, дільниць, технологічних  фаз, переділів, а всередині цих  підрозділів — на технологічних  лініях, а іноді й агрегатах.

 Методика й техніка  планування та обліку затрат  на утримання й експлуатацію  машин і обладнання для різних  рівнів виробничого процесу одні й ті самі. Складають кошториси затрат за встановленою номенклатурою статей, яка визначається у галузевих нормативних актах.

 Для синтетичного  обліку цих затрат планом рахунків  передбачено рахунок «Затрати  на утримання й експлуатацію  машин і устаткування».

 Методика обліку формування, розподілу і перерозподілу затрат  на утримання й експлуатацію  машин та обладнання складається з чотирьох етапів (Рис.4.).

 Зібрані на рахунку  затрати в розрізі елементів  витрат та статей кошторису  за загальною схемою наприкінці  місяця списуються згідно з  первинним їх розподілом за  напрямками та відображаються  на рахунках обліку виробництва:

 «Основне виробництво»

 «Допоміжні виробництва» 

 «Витрати наступних  періодів». 

На кожному з названих рахунків затрати розподіляють між  незавершеним виробництвом та готовою  продукцією. Визначені на готову продукцію витрати поділяють між окремими видами.

Рис. 5.Загальна схема побудови витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування

Примітка: ГП — готовий  продукт

 НВ — недовершене  виробництво

Облік затрат на управління. Система управління підпорядкована об’єктивним економічним законам. Затрати на управління не пов’язані  безпосередньо з виробничими  процесами, а випливають з організаторських, адміністративних та інших функцій, з координації та регулювання  виробничих процесів: постачання, виготовлення продукції, організації робочого процесу, реалізації продукції тощо.

 Затрати на управління  поділяють на дві групи: управління  виробничими структурними підрозділами  — загальновиробничі (бригадою, дільницею, цехом, технологічною  лінією — фазою, переділом  тощо) та господарством у цілому  — адміністративні. Для обліку  першої групи затрат планом  рахунків передбачено рахунок  «Загальновиробничі затрати», на  якому для кожного структурного підрозділу відкривають окремий субрахунок. Для обліку другої групи — рахунок «Адміністративні затрати».

 Методика й техніка  обліку всіх видів затрат на  управління спільна. Протягом  місяця облік формування затрат  здійснюється за єдиною методикою,  тобто затрати формуються у  межах кожного підрозділу, кожного  субрахунка в розрізі елементів затрат та номенклатури статей кошторису. Але наприкінці місяця розподіл, перерозподіл та списання затрат на управління за кожним із рівнів управління мають свої особливості.

 Затрати на рівні  бригади усередині (дільниці або  цеху) розподіляють та списують  за простим методом, тобто лише  на види продукції.

 Затрати на рівні  цехів (або дільниць, переділів  з бригадною структурою) обліковуються,  тобто облік процесу їх формування, розподілу та перерозподілу здійснюється  за існуючою схемою.

 Затрати на управління  структурними підрозділами, цехами, дільницями, бригадами охоплюють  затрати на утримання персоналу,  поштові, телефонні, телеграфні, заробітну плату адміністративно-управлінського  персоналу, відрахування на соціальне  страхування, утримання інвентаря, будинків, охорону праці, які передбачені нормативними документами та рекомендаціями.

 Відносно складним  є облік затрат на управління  господарством, тобто на такі  потреби: утримання загальногосподарського  персоналу, його заробітну плату;  відрахування на страхування;  утримання будинків, споруд, інвентаря загальногосподарського характеру; утримання загальногосподарських лабораторій; пожежної охорони; на підготовку кадрів; організаційний набір кадрів, поштові, канцелярські тощо.

 Обліковані затрати  на дебеті рахунка «Адміністративні (загальногосподарські) затрати» наприкінці  місяця розподіляються, списуються, перерозподіляються за складною  схемою (Рис.6.), але тільки у внутрішньогосподарському обліку. При цьому слід мати на увазі потребу попереднього коригування дебетових записів на так звані прямі витрати за окремими господарствами, наприклад за основним виробництвом (утримання лабораторій) або капітальним будівництвом.

Рис. 6.Загальна побудова обліку формування, розподілу та перерозподілу загальногосподарських затрат за місяць

(НВ — незавершене  виробництво; ГП — готовий  продукт)

 Розподіл та перерозподіл  у внутрішньогосподарському обміну  адміністративних загальногосподарських  витрат. Значний вплив на побудову обліку за центрами затрат та центрами відповідальності мають варіанти технології.