Суспільне відтворення, його типи та показники

ренту, процент і прибуток.

Заробітна  плата (ЗП) - це  оплата  праці найманих  робітників  і

службовців.  Вона  включає  суму  зарплати,  отриманої згідно  з

відомістю,  додаткові виплати по  соціальному забезпеченню,

соціальному  страхуванню,  в тому  числі виплати з приватних

пенсійних фондів і т.д.

Рента (К) - це  рентні  доходи,  отримані  домогосподарствами  в

результаті здавання в оренду землі, приміщень, житла і т.д.

Процент (%) - це  плата:  за  грошовий  капітал,  покладений  до

банку; за кредит і т.д.

Прибуток (Р). Розуміється прибуток, який отримують власники

одноосібних господарств, кооперативів, корпорацій.

        Сума  всіх  доходів згідно  з пофакторними  затратами в системі

національних  рахунків  країн Заходу  являє собою національний

доход (НД). Додавши до нього непрямі податки, отримаємо чистий

національний продукт (ЧНП) за ринковими цінами. Звідси:

ЧНП = ЗП + К + % + Р + НП.

Валовий  же  національний  продукт отримаємо,  коли  до  ЧНП додамо амортизаційні відрахування (А):

ВНП = ЧНП + А 

Сказане вище можна проілюструвати схемою 1.

 

 

Слід  розрізняти номінальний і реальний ВНП. Номінальний ВНП

- це річний обсяг національного виробництва, виражений у поточних

цінах.  Реальний - це  ВНП  з урахуванням змін  у рівні цін.

Розраховується  він за формулою:

                                         Номінальний  ВНП

Реальний  ВНП = —————————— *100%

                                       індекс    цін

 

Загальновизнано, якщо щорічний приріст реального  ВНП складає 

більше 4%, то стан економіки можна вважати позитивним, а приріст

реального  ВНП  менше 4% повинен викликати тривогу,  бо  за  цим

стоїть  спад  виробництва,  зростання безробіття,  дестабілізація

економіки.  Економіка  України,  наприклад,  давно переступила цей

застережливий рубіж, тому спостерігається невпинне скорочення ВНП,

що  виробляється,  а національне виробництво опинилося внаслідок

непродуманих економічних реформ на грані катастрофи.[1, c.366]

В  СНР  є  ще один  показник,  який  застосовується  для  виміру  національного  обсягу виробництва.  Це  валовий  внутрішній  продукт

(ВВП).  Він  включає  продукцію та  послуги,  вироблені безпосередньо

всередені  країни  з використанням тільки  внутрішніх  факторів

виробництва.  Так  якщо  фактори виробництва,  що  належать  Росії,

використовуються  в  Україні, то  їх  вартість  не  включається до  ВВП

України.  Не  входять  до  ВВП і фактори виробництва України,  якщо

вони застосовуються в інших країнах.

Оскільки  ВВП не включає надходжень від  міжнародних операцій,

то  цей  показник  використовується  для зіставлень  рівнів  розвитку

економіки  різних  країн.  ВВП,  розрахований  на  душу  населення,

показує  рівень,  національного добробуту країни.  А  ВВП  на  одного

робітника  або  на  кількість відпрацьованого часу  є найкращим

вимірником  продуктивності  праці.  Ці  показники,  взяті в динаміці,

дають  можливість  з'ясувати тенденції розвитку  економіки країни  й

відповідно до цього корегувати економічну політику.

Зокрема,  динаміка  ВВП на  душу  населення в Україні за  останні

роки (1987р. - 6000 дол., 1994р. - 733 дол., 1996р. - 700 дол.)

свідчить,  що  з економікою  не  все гаразд.  За  визначенням  економі-

чного  оглядача  впливових американських журналів "Бізнес  уік"  та

"Нью  Ріпаблік"  Р.Каттнера,  концепція економічного  розвитку  в

Україні  будується  за  примітивною схемою: "Приватизуйтесь.

Дерегулюйтесь. Продавайте реальні активи для сплати боргів. Давайте

гарантії  іноземному  капіталу  й ви  будете  винагороджені".  Вона  не

витримує  критики  з  точки  зору  здорового  глузду  й  розрахована  на

малоосвідчених політиків країн, що зайшли в глухий кут у пошуках

виходу з економічної кризи.

Враховуючи,  що  розглянуті  показники обсягу  національного

виробництва,  з одного  боку,  дають можливість  змістовніше аналі-

зувати розвиток ринкової економіки, а з іншого, те, що вони широко

застосовуються  в  міжнародній практиці,  в Україні здійснюється

перехід  від  показників  балансу народного господарства (БНГ)  до

показників  системи  національних  розрахунків (СНР).  Причому  за

орієнтир береться СНР ООН. Див. схему 2. [1, c.370]

 

 

Схема 2.

Національні рахунки

ВНП	Чисті надходження з-за кордону	Амортизація
	ВВП	ЧНП	Непрямі податки
			НД

 

При відніманні від чистого внутрішнього продукту непрямих податків ми одержуємо національний дохід, який являє собою заново створену вартість і включає вартість необхідного продукту всіх зайнятих у суспільному виробництві і вартість додаткового продукту. За натурально-речовою формою він включає як засоби виробництва, так і предмети споживання.

Національний дохід є однією з найважливіших складових суспільного  продукту, бо саме за його рахунок здійснюється розширення виробництва і покращується життя населення. У процесі свого  руху національний дохід проходить  такі стадії: виробництво, розподіл, перерозподіл і споживання.

Національний дохід створюється  у сфері матеріального виробництва  і у сфері послуг. Його обсяги можна збільшити як за рахунок  залучення в процес суспільного  виробництва додаткових ресурсів (додаткових засобів виробництва і додаткової робочої сили) - це так званий екстенсивний шлях; і за рахунок більш ефективного використання вже залучених ресурсів - це інтенсивний шлях. Чистого варіанту збільшення розміру національного доходу немає, і тому, як правило, говорять про переважно екстенсивний або переважно інтенсивний шлях зростання масштабів національного доходу.

Вироблений національний дохід  підлягає розподілу. Останній здійснюється між тими, хто бере участь у його виробництві. Наймані робітники отримують свою частку національного доходу у вигляді заробітної плати. Підприємці отримують прибуток, а банкіри і землевласники, відповідно, відсоток і ренту. Сьогодні в економічному житті активну участь бере і держава, яка теж може отримувати певну частину національного доходу. Розподіл виробленого національного доходу між цими суб'єктами має назву первинного і на його базі формуються основні, або первинні, доходи.

Розподілом національного доходу його рух не обмежується. Справа в  тому, що в суспільстві є й ті верстви населення, які за певних обставин не беруть участі у виробництві. Це, наприклад, хворі, інваліди, діти і  т.ін. Для забезпечення їх життя необхідні  кошти, які і формуються за рахунок  перерозподілу національного доходу, унаслідок якого утворюються вторинні доходи.

У здійснені перерозподілу вирішальну роль відіграє держава. Через державний  бюджет вона акумулює частину національного  доходу. Ця частина формується переважно  шляхом стягування податків. Отримані кошти держава спрямовує на фінансування охорони здоров'я, освіти, науки й  на утримання інших бюджетних  організацій та установ.

Поряд із цим перерозподіл здійснюється через ціни, його використовує як корпоративний  сектор, так і держава. Остання  найчастіше здійснює такий перерозподіл через фіксацію цін на певні товари (наприклад, на продукцію сільгоспвиробників, заробітну плату, скажімо, у випадку  її заморожування тощо). Ще одним  каналом перерозподілу є добровільні  внески громадян у фонди різноманітних  товариств, політичних партій тощо.

У результаті розподілу й перерозподілу  національного доходу формуються фонд споживання і фонд нагромадження. їх співвідношення в кожній країні різне, бо визначається, перш за все, рівнем продуктивності праці. Але загалом воно знаходиться  в межах 20-25 % на нагромадження і 80-75 % на споживання.

Розподіл виробленого національного  доходу веде до утворення особистих  доходів. Вони розрізняються не тільки за основними джерелами (для найманих робітників це заробітна плата, а  для підприємців - дохід від власності), а й за розмірами.[11, c.454]

 

3.Особливості відтворення в аграрній сфері економіки

 

У сільськогосподарському виробництві економічний процес відтворення незалежно від його суспільного характеру завжди переплітається з природним. Тому раціональне управління в цій галузі вимагає знань і вмілого використання не лише економічних законів, а й законів природи. Тісний взаємозв’язок економічних процесів з природними зумовлює значний вплив останніх на результати господарської діяльності, що впливає на темпи відтворення.

Звідси  можливість різкіших коливань темпів нагромадження порівняно з іншими галузями. Якщо в промисловості людина повністю може впливати на процеси виробництва, то в сільському господарстві така можливість обмежена, адже тут об’єктом діяльності людини є живі організми: рослини і тварини; біологічні процеси їх протікають за певними законами природи і об’єктивно вимагають пристосування всього ритму виробництва до ритму природи: до природного проходження виробничого процесу. У сільському господарстві неможливо прискорити виробничий процес, як у промисловості. Це пояснюється тим, що предмети праці знаходяться під впливом природних процесів, протікання яких вимагає певного часу. При цьому процес праці переривається на час, необхідний для протікання біологічних процесів в предметах праці. Наприклад, час виробництва озимої пшениці становить 10 міс., а робочий період місяць. Процес праці переривається в проміжках між сівбою, внесенням добрив, весняним боронуванням і збором урожаю. Звідси повільний оборот капіталу, зумовлений великою різницею між часом виробництва і робочим періодом.

Велика  різниця між часом виробництва і робочим періодом зумовлює таку особливість, як сезонність виробництва і використання трудових ресурсів і техніки. У певних межах її можна згладжувати виготовленням інших продуктів, які мають неоднаковий час виробництва і робочий період. Йдеться про таке відтворення та організацію виробництва, що поєднує основні й допоміжні галузі, промислові підприємства і промисли залежно від економічних і природних умов.

На відтворення  в аграрному секторі економіки суттєво впливає родючість землі. В сільському господарстві земля є головним засобом виробництва, при правильному використанні вона постійно відновлює свою родючість, більше того, якісно поліпшується. В результаті різниці в природних умовах, насамперед різної родючості землі, на відміну від інших галузей праця однакової кваліфікації та фондоозброєності дає різні результати, тобто продуктивність праці визначається тут передусім продуктивністю природних факторів.

Отже, за інших рівних умов темпи відтворення залежать від природи і родючості землі. Вплив природних факторів на результати виробництва можна обмежити розвитком продуктивних сил. Йдеться про економічну родючість, підвищення якої досягається через раціональне використання землі, систематичне впровадження нових технологій, досягнень науки і техніки, поліпшення культури землеробства тощо. Маючи таку властивість, як родючість, земля безпосерєдньо впливає на результативність виробництва, а та обставина, що вона підвищується, передбачає підвищення темпів відтворення. Родючість грунтів, природні та біологічні процеси справляють значний вплив на спеціалізацію виробництва, на поєднання окремих галузей сільського господарства. Оптимальне поєднання їх характеризується відповідною технологією виробництва і, як наслідок, визначеним набором засобів і предметів праці. У зв’язку з цим напрям капітальних і виробничих витрат в господарствах різної спеціалізації неоднаковий. Через це однією з найважливіших особливостей відтворення в аграрному секторі економіки є те, що формування виробничого потенціалу цієї галузі здійснюється відповідно до природних і економічних умов, неоднорідність яких, наприклад, в Україні характерна не лише для грунтово-кліматичних зон Полісся, Лісостепу, Степу, а й для окремих областей і районів. Для кожного господарства відповідно до спеціалізації важливо встановити таку структуру засобів виробництва, яка б забезпечувала найбільший вихід валової та товарної продукції при низькій собівартості.

Визначення  оптимального поєднання основних і  допоміжних галузей, промислових підприємств і промислів вимагає формування відповідного виробничого потенціалу на основі досягнень науково-технічного прогресу з метою підвищення ефективності його функціонування, використовуючи ринкові механізми, що передбачає в сільському господарстві не просто використання техніки, а й створення системи машин. Остання повинна враховувати можливості й специфіку виробництва кожного виду продукції в їх поєднанні, виходячи з принципу максимального використання робочих машин, агрегатів транспортних засобів. Дуже важливо також забезпечувати максимальну кількість необхідних засобів виробництва в критичні строки з тим, щоб виконати всі роботи в оптимальний період і не допустити втрат врожаю внаслідок, наприклад, несвоєчасної оранки, боронування або затримки під час посіву чи збирання врожаю. Тому в сільському господарстві необхідна більш висока насиченість його засобами виробництва, більш висока фондо- і енергоозброєність праці.