Суспільне відтворення, його типи та показники

А. Сміт також виділяв у структурі сукупного продукту засоби виробництва і предмети споживання.

На основі такої структури сукупного продукту К. Маркс розробив власну теорію. Згідно з нею, весь продукт і все виробництво суспільства розпадається на два великі підрозділи:

1. Засоби виробництва, товари, що мають форму, в якій повинні увійти або можуть увійти в продуктивне споживання.
2. Предмети споживання, товари, що мають форму, в якій вони входять в індивідуальне споживання і капіталістів, і робітничого класу.

Капітал у кожному підрозділі розпадається на дві складові частини:

1. Змінний капітал. Якщо розглядати його з боку вартості, він дорівнює вартості суспільної робочої сили, застосованої у цій галузі виробництва, отже, дорівнює сумі заробітної плати, виплаченої за цю робочу силу.
2. Постійний капітал, тобто вартість усіх засобів виробництва, що застосовуються для виробництва в цій галузі. Вони розпадаються на основний капітал: машини, знаряддя праці, будівлі, робочу худобу тощо і оборотний постійний капітал: матеріали виробництва (сировинні й допоміжні), напівфабрикати і т. ін.

Подібно до всякого окремого товару, вартість усього річного продукту розпадається на с – постійний капітал, v – змінний капітал, m – додаткову вартість. Поклавши цей поділ в основу відтворення, при відношенні m/v=100%, увесь річний товарний продукт становитиме:

 (І) 4000 c + v + 1000 v + 1000 т = 6000 у засобах виробництва;

(II) 2000 с + 500 v + 500 т = 3000 у предметах споживання.

Отже, вся річна вартість продукту становитиме 9000 одиниць (у марках, франках  або фунтах стерлінгів). Умовою простого відтворення є II (с + v + т) = II (v + т) + І (v + т) або ІІс = І (v + т). Умовою розширеного відтворення є І (v + т) > ІІс. Ця умова надто ускладнює процес реалізації створеного річного продукту, хоч і є необхідною для забезпечення економічного зростання.

Розглянувши докладно заміщення основних елементів капіталу при простому і розширеному відтворенні на основі абсолютизації трудової вартості, К. Маркс відзначив труднощі в  реалізації створеного продукту в конкретних капіталістично-ринкових умовах. Висновки з цього аналізу використовували  ортодоксальні марксисти як аргумент на користь невідворотності краху  капіталізму. Деякі економісти XX ст. використовували теорію відтворення  К. Маркса, його поділ суспільного  виробництва на два підрозділи для  обґрунтування теорії економічного зростання.[12, c.337]

Такого ж підходу до аналізу  суспільного відтворення додержувався і  Дж. М. Кейнс, проте лише стосовно сфери обігу. Особливість його підходу  полягає в тому, що при визначенні обсягів споживання він відраховував з усієї сукупності продажів засоби виробництва (за визначенням Кейнса, це те, що підприємці купують один в  одного), що дозволяє отримувати обсяг  реалізації предметів споживання.

Нині  в економічній теорії та практиці господарювання відповідно до натурально-речової  форми ССП і згідно з функціональним призначенням відповідного блага сукупний продукт також поділяють на засоби виробництва і предмети споживання. Це зумовлено тим, що засоби виробництва і предмети споживання виконують суттєво різні функції в процесі відтворення. Якщо перші призначено для відтворення переважно речових (матеріальних) елементів продуктивних сил, то другі — для відтворення людського фактора виробництва.

Проблема  співвідношення першого і другого підрозділів суспільного відтворення має величезне значення для розвитку економіки. Стосовно промисловості виокремлюють групу «А» (засоби виробництва) і групу «Б» (предмети споживання).

Структура народного господарства, що склалася нині в Україні, характеризується значним  переважанням галузей групи «А», які створюють засоби виробництва. Це свідчить про те, що найближчим часом у національному господарстві необхідно значно підвищити частку виробництва предметів споживання. Для України це посильне завдання, бо тут є сприятливі природні ресурси для розвитку сільськогосподарського виробництва, а також ефективного функціонування багатьох добре оснащених підприємств підгалузей харчової та легкої промисловості.

Від сфери матеріального виробництва слід відрізняти сферу нематеріального виробництва. До останньої належать галузі, де створюються нематеріальні блага — духовні та інші цінності, та надаються нематеріальні послуги — освіта, охорона здоров’я, наукове обслуговування тощо. У сукупності виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.

Крім поділу на матеріальне і  нематеріальне виробництво, у західній літературі існує також поділ  виробництва на первинне, вторинне і третинне відповідно до характеру  виробничих функцій. До первинного виробництва належать добувні галузі та сільське господарство (землеробство, тваринництво і т. п.). Вторинне виробництво базується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної промисловості, а також будівництво. Третинне виробництво є похідним від первинного і вторинного і пов’язане зі створенням різноманітних послуг, які, в свою чергу, поділяються на такі, що обслуговують або виробництво, або окремих осіб, тобто на виробничі та особисті послуги.

Сукупність  галузей, які обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру (виробничий транспорт, зв’язок, а також у даному аспекті торгівлю, фінансово-кредитні установи). У розвинутих країнах сфера виробничих послуг постійно зростає і є високоефективною галуззю суспільної діяльності.

Вартісна  структура суспільного продукту — це важлива проблема аналізу  суспільного відтворення, і зокрема  суспільного продукту в натурально-речовій і вартісній формах. Перше досить повне уявлення щодо даної економічної категорії наводить К. Маркс у другому томі «Капіталу». Він показав, що структура вартості суспільного продукту, як й окремого товару, складається з двох частин, а саме: матеріальних затрат (С) і новоствореної вартості (V + M). Остання включає необхідний (для відтворення робочої сили) і додатковий продукт (необхідний для розширення виробництва, а також задоволення суспільних потреб).

Вартісну  структуру суспільного продукту розглядав також Дж. Кейнс. Але й тут, як і при аналізі натурально-речового складу суспільного продукту, Кейнс виходив не лише з процесу виробництва, а й із процесу обігу, де вартісна структура цього продукту мала більш повний вигляд.[6,c.202-204]

Теорія  і практика розробили два методи обчислення суспільного продукту –  систему національних рахунків (СНР) і систему балансу народного  господарства (БНГ). Нині майже всі  країни світу використовують систему  національних рахунків.

 

2. Показники суспільного відтворення

Баланс народного господарства – це система взаємопов’язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить відтворення: матеріального продукту – сукупного суспільного продукту й чистого матеріального продукту; національного доходу; національного багатства.

Для БНГ  характерне розмежування двох сфер –  матеріального виробництва й  так званої невиробничої сфери. Матеріальне  виробництво поділяється на виробництво  засобів виробництва (1 підрозділ) і  виробництво предметів споживання (2 підрозділ). Система балансів –  це зведений матеріальний баланс, міжгалузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін..

Отже, БНГ  обчислює тільки матеріальне виробництво  в економіці, при цьому розмежовується виробництво засобів виробництва  та предметів споживання. Концепція  СНР, навпаки, розглядає економіку  як єдине ціле без принципового розмежування матеріального й нематеріального  виробництв. До того ж у СНР принципове значення має система домогосподарств.

За СНР  виробнича діяльність – це будь-яка  законна діяльність, що приносить  дохід. Поки що системі національних рахунків альтернативи немає. Проте  з часом метод БНГ може бути вдосконалений, але з урахуванням  досягнень СНР.[5,c.402-403]

Система національних рахунків – це адекватний ринковій економіці національний облік, який ведеться на основі певного набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу, яка ґрунтується на таких  принципах:

1 – продуктивною  є будь-яка праця, що приносить  дохід;

2 – грошові  витрати й доходи в суспільстві  еквівалентні, тобто витрати дорівнюють  доходам;

3 – виробництво,  розподіл, обмін продуктів розглядаються  як взаємопов’язані сторони єдиного  процесу відтворення;

4 – усі  показники обчислюються лише  в грошовій формі.

За системи  національних рахунків подвійний рахунок  виключається, що є ключовим аспектом цього методу обліку результатів  суспільного виробництва.

Згідно  з  методикою  розрахунків  створеної  національної  продукції,  що  застосовується  в розвинутих  країнах  світу,  основним показником  вважається  валовий  національний  продукт  (ВНП).  Він

охоплює  результати  економічної діяльності  всіх  господарських

одиниць:  домогосподарств,  підприємств,  організацій і закладів

(приватних  і  державних),  іноземців як  сфери матеріального,  так і

нематерільного  виробництва.  Тому  визначають  ВНП як  сумарну

ринкову  вартість  усіх  кінцевих  товарів та  послуг,  вироблених  в

країні за рік.

Стосовно  наших  реалій,  можна сказати,  що  створений ВНП ви-

значається  як  сума  валової  добавленої  вартості всіх  галузей

народного  господарства.  Водночас  ВНП  не  включає вартість

витрачених:  сировини,  матеріалів,  палива,  енергії та  інших мате-

ріальних ресурсів, а також наданих господарським одиницям послуг,

які  виступають  лише  проміжним  продуктом.  Отже,  якщо  валовий

суспільний  продукт  показує всю сукупність  створених за  рік

матеріальних  благ,  то  ВНП можна вважати сукупним кінцевим суспільним продуктом матеріального та нематеріального (духовного) виробництва.

У  світовій  практиці  застосовується  два  методи розрахунку ВНП: по витратах на створену в країні продукцію (виробничий)  та  по  доходах,  отриманих в результаті  виробництва продукції.

Метод 1. Визначення  ВНП по  витратах  передбачає  підсумовування  витрат  на  кінцеву  продукцію,  тобто  на  споживання, інвестиції, державні видатки й чистий експорт.

Витрати  на  споживання (С)  включають витрати домашніх

господарств на різноманітні товари та послуги (на хліб, цукор, одяг,

побутову техніку, комунальні та інші послуги тощо).

Витрати на інвестиції (І) - це витрати на інвестиційні товари, до

яких  відносять  устаткування,  верстати,  виробничі будівлі,

матеріально-технічні запаси, житлове будівництво.

Державні  витрати (Д).  Вони  йдуть  безпосередньо на  вироб-

ництво товарів та послуг (електроенергія, школи, лікарні, бібліотеки

і т.д.). Трансфертні платежі (виплата безробітним, інвалідам, пенсії

і т.д.), хоча є частиною державних видатків, не включаються до ВНП

тому,  що  ні  пенсіонер,  ні  безробітний  нічого  не  виробляють  і  не

надають послуг.

Чистий  експорт (Е) - це весь експорт за вирахуванням імпорту.

Оскільки  в  національний  обсяг виробництва входить лише  те,  що

виробляється даною країною, то необхідно віднімати витрати інших

країн  на  виробництво  товарів  у  даній  країні  або  ж  продукцію,  що

реалізується  в  даній країні,  але вироблену іншими  країнами.

Наприклад, якщо в Україні продається комбайн, вироблений у США,

то всі витрати, пов'язані з його виробництвом, слід відносити до витрат

США, а витрати  на доставку та реалізацію - до витрат України. В той 

же  час  вироблені  в  Україні  продукти  та  послуги,  але  продані  за  її

межами,  повинні  давати  доход  саме  Україні,  а  не  тій  країні,  в  якій

вони реалізуються.

Отже, ВНП  по витратах - це сума всіх чотирьох видів  витрат країни:

ВНП = С + І + Д + Е 

Метод 2. По  доходах  ВНП визначається  як  сума  всіх  доходів

господарських  одиниць (і населення)  і економічної діяльності,  а

також амортизаційних відрахувань (споживання основного капіталу).

Розрізняють  чотири  компоненти  пофакторного  доходу:  зарплату,