Соціальне страхування в системі соціального захисту населення

розвинених західних країн пенсійний вік для чоловіків становить 65 років. Жінки в одних країнах виходять на пенсію на 3-5 років раніше (Великобританія, Бельгія, Португалія, Швейцарія), в інших — одночасно з чоловіками.

Соціальні пенсії

Нині держава гарантує пенсію й тим, хто має достатній стаж роботи (через законодавчо встановлену обов'язковість пенсійного страхування), і тим, хто такого стажу не має (надаються так звані соціальні пенсії, які часто фінансуються з державного бюджету, тому що не мають страхової природи). Зрозуміло, що соціальні пенсії уніфіковані щодо розміру, оскільки не пов'язані з розміром заробітку.

Види пенсійних систем

Відмітна особливість пенсійного забезпечення в західних країнах полягає в тому, що там завжди одночасно існувало кілька систем (або схем) пенсійного забезпечення, які доповнювали одна одну. Як правило, це основна й додаткова пенсії за віком. Основна пенсія за віком надається в окремих країнах державою у вигляді однакових грошових сум для всіх осіб незалежно від розміру їх попереднього заробітку. Дуже часто ця основна пенсія дорівнює соціальній пенсії, а отже, виплачується особам, які не мають страхового стажу. В інших країнах розмір основної пенсії залежить від середнього заробітку за певний період часу й може обмежуватися мінімальним і максимальним розмірами пенсій. Це дає змогу забезпечити захист мінімальних доходів і досягти соціальної згоди в суспільстві; до того ж, оскільки пенсія все-таки пов'язана з розміром попереднього заробітку, забезпечується соціальна справедливість.

Додаткові пенсії виплачуються за галузями або підприємствами і становлять 10-20 % розміру основної пенсії. Додаткові пенсії є не лише засобом підтримки доходів пенсіонерів, а й способом закріплення кадрів на цьому підприємстві чи в цій галузі.

 

 

3.3 Медичне страхування

 

Виплати по медичному страхуванню мають подвійний характер. По-перше, підлягає відновленню дохід, втрачений внаслідок тимчасової непрацездатності; по-друге, надаються кошти на оплату послуг для лікування хвороби. В одних країнах право на допомогу виникає одразу після того, як застрахований стає членом страхового фонду. В інших країнах для цього потрібен певний стаж, як страховий, так і трудовий, що здебільшого різняться тривалістю.

У межах медичного страхування в деяких країнах сплачується також допомога по вагітності й пологах. У цьому разі розмір допомоги такий самий, як і по хворобі, або й вищий. Період виплати допомоги в різних країнах різний: від 5 до 9 місяців[5].

У більшості країн застраховані крім регулярних страхових внесків із своїх коштів оплачують певну частку вартості медичних послуг (лікування зубів, ліки, виписування рецепта, перша консультація у спеціаліста, протезування, окремі види лікування, обстеження, аналізи). Тарифи на медичні послуги встановлюються згідно з угодами між асоціаціями медичних працівників і лікарняними касами. Відповідальність за внески до фондів медичного страхування розподіляється між роботодавцями і працівниками в однаковій пропорції або (що поширеніше) частка роботодавців перевищує частку працівників. Особи не найманої праці відраховують на медичне страхування за вищим тарифом, ніж наймані працівники. Водночас для осіб не найманої праці з низькими доходами передбачено державні субсидії. Через неповне покриття оплати медичних послуг фондами обов'язкового страхування в деяких країнах дістали поширення системи добровільного медичного страхування і товариства взаємодопомоги.

Медичне страхування базується на надзвичайно високому ступені солідарності між соціальними групами з різним рівнем доходу та різного віку. Справді, внески на медичне страхування сплачують навіть ті, хто майже ніколи не хворіє, і ці внески їм не повертаються.

 

 

3.4 Страхування від нещасних  випадків на виробництві і  професійних захворювань

 

Страховий захист від небезпек на виробництві має характерні особливості й завдання, що історично виокремили цей вид страхування в галузь. Нині цей вид страхування охоплює поряд із працівниками, які зайняті на роботах з важкими, шкідливими та небезпечними умовами праці, працівників усіх сфер економічної діяльності (найманих працівників фізичної та розумової праці, служниць, надомників, тимчасових працівників, членів сім'ї, зайнятих на сімейних підприємствах, а також учнів).

Цей вид страхування поряд з виплатами, призначеними на відновлення втраченого заробітку, забезпечує організацію та оплату медичної допомоги та лікування постраждалих на виробництві; широкий спектр послуг щодо медичної, професійної та соціальної реабілітації осіб, які втратили працездатність; систему заходів попередження нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Грошові виплати поділяються на допомоги по тимчасовій працездатності, пенсії по інвалідності, пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Термін виплати допомоги по тимчасовій втраті працездатності визначається так само, як і при загальному захворюванні, проте перелік професійних захворювань затверджується законодавчо. Звичайно, пенсійне забезпечення за цим видом страхування створює вищий рівень відновлення доходу, ніж у пенсійному забезпеченні по інвалідності внаслідок загального захворювання[4].

На відміну від деяких інших видів страхування внески з цього виду сплачують, як правило, лише роботодавці. Працівники й держава не беруть участі у створенні страхових фондів. Страхові тарифи не є одноманітними й фіксованими для всіх галузей і підприємств. Основний критерій їх розміру — рівень професійного ризику в галузі та на підприємстві, що встановлюється відповідно до емпіричних даних про кількість нещасних випадків і професійних захворювань, ступінь втрати працездатності й рівень виробничої безпеки.

 

 

3.5 Страхування на випадок безробіття

 

Страхування на випадок безробіття має багато спільного з попереднім видом страхування, тому що його кошти спрямовуються як безпосередньо на компенсацію втраченого заробітку, так і на заходи запобігання безробіттю. Це програми зайнятості, підготовки й перепідготовки кадрів, сприяння створенню нових робочих місць тощо. Проте на відміну від страхування від нещасних випадків тариф у страхуванні на випадок безробіття єдиний для всіх галузей. Це відповідає природі ринку робочої сили, де відбувається її постійний міжгалузевий рух. Кошти страхування на випадок безробіття формуються з внесків роботодавців, працівників і держави. Участь держави полягає також у відшкодуванні частини або повного обсягу витрат за окремими програмами, наданні субсидій на покриття дефіциту фонду страхування тощо.

Грошові виплати в системі страхування на випадок безробіття мають не лише відшкодовувати втрачений заробіток, а й стимулювати до пошуку роботи. Тому вони завжди мають обмежений термін надання. Якщо безробітний не працевлаштується протягом цього терміну, він може сподіватися на допомогу вже з бюджетних коштів, а не з фонду соціального страхування. Розмір допомоги по безробіттю визначається або у відсотках до попереднього заробітку, або у твердій сумі. При цьому іноді враховується сімейний статус безробітного. Запроваджуються також додаткові обмеження щодо максимального розміру допомоги.

Кошти Фонду соціального страхування використовуються на: виплату застрахованим допомоги з тимчасової непрацездатності, вагітності і пологах, при народженні дитини, а також на поховання; фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення працюючих та членів їх сімей; фінансування (дотація) дитячих оздоровчих таборів, студентських оздоровчо-спортивних таборів і позашкільне обслуговування, часткове утримання санаторіїв-профілакторіїв, що перебувають у віданні професійних спілок; створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання послуг працюючим особам: покриття витрат Фонду, пов'язаних із здійсненням обов'язкового державного соціального страхування. льного страхування.

Допомоги з тимчасової непрацездатності виплачуються застрахованим по соціальному страхуванню на основі лікарняних листків, що видаються лікувальними установами працюючим робітникам і службовцям. Розмір допомоги залежить від кількості днів непрацездатності, середньої заробітної плати (доходу), причини втрати працездатності[2].

При визначенні суми допомоги враховується причина тимчасової втрати працездатності, а також перелік категорій, які мають право на пільгові умови її призначення.

Допомога по вагітності і пологах виплачується застрахованим по соціальному страхуванню жінкам за час дородової і післяродової відпустки, виходячи з середньоденної заробітної плати і тривалості відпустки по вагітності і пологах.

Допомога при народженні дитини за рахунок коштів соціального страхування нараховується застрахованим жінкам у разі народження дітей у розмірі чотирьох мінімальних зарплат на кожну дитину. В окремих випадках може нараховуватися додаткова допомога.

Допомога на поховання за рахунок Фонду державного соціального страхування виплачується сім'ї померлого, або особі, яка здійснила поховання у разі смерті громадянина, що перебуває у трудових відносинах з підприємством, організацією чи установою; працівника, який втратив роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі з ліквідацією підприємства, установи чи організації, скороченням чисельності або штату працівників, за яким зберігалась середня заробітна плата за попереднім місцем роботи на період працевлаштування, але не більше як три місяці; особи, яка не перебувала у трудових відносинах, але сплачувала страхові внески; аспіранта, докторанта, клінічного ординатора, студента вищого навчального закладу очної форми навчання, учня ПТУ у розмірі, встановленому чинним законодавством (150 грн.)[5].

У разі смерті пенсіонера допомога виплачується за рахунок коштів, з яких виплачувалася пенсія, при смерті безробітного – за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення. У разі смерті інших категорій населення допомога на поховання може виплачуватися за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Інші види виплат і видатків за рахунок коштів Фонду соціального страхування здійснюються у встановленому чинним законодавством порядку.

Розміри допомог по тимчасовій непрацездатності визначається профспілковим комітетом (а там, де його немає аадміністрацією підприємства, установи, організації) і залежать від причини тимчасової непрацездатності і загального трудового стажу. Профспілкове членство до уваги не береться.

Відсоток оплати лікарняного листка встановлюється відповідно .і постанови Кабінету Міністрів України "Про обчислення розміру допомоги по тимчасовій працездатності".

Тривалість загального трудового стажу встановлюється власником або уповноваженим ним органом підприємства, установи, організації відповідно до записів у трудовій книжці. У випадку її відсутності або коли у трудовій книжці немає відповідного запису, що підтверджує загальний трудовий стаж, подаються: довідка, військовий квиток, виписки з наказів, аються: довідка, військовий квиток, виписки з наказів,особові рахунки і відомості про видачу заробітної плати, інші документи, що мають дані про місце і час роботи, служби, навчання тощо у порядку, затвердженому постановою Кабінету . Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у цій", у частині випадків, передбачених п.2, 3,'4 зазначених вище Правил.

Особам, які застраховані на умовах добровільного страхування, період сплати ними збору на обов'язкове соціальне страхування (страхових внесків), зараховується до загального трудового стажу на підставі довідки Фонду соціального страхування про сплату збору на обов'язкове соціальне страхування (страхових внесків)[6].

Оскільки відповідно до п.1 названих вище Правил обчислення загального трудового стажу для призначення працівникам допомоги по тимчасовій непрацездатності визначається на день настання непрацездатності, то у період хвороби він не перераховується. Наприклад, на момент захворювання 01.05 98 р. - у Петрова В.І. загальний трудовий стаж складав 7 років 11 місяців, 27 днів. Хворів він 2 місяці. Незважаючи на те що у період хвороби його загальний трудовий стаж був уже більше 8 років, допомогу по тимчасовій непрацездатності за весь період хвороби йому слід заплатити у розмірі 80% заробітку.

При вирішенні питання про розмір оплати листка непрацездатності особам, які мають на своєму утриманні трьох і більше дітей віком до 16 років (учні до 18 років) слід зазначити, що до числа дітей, які знаходяться на утриманні, відносяться як діти, що проживають разом з батьками, так і ті, що не живуть з ними, якщо один з батьків утримує їх повністю або частково, наприклад, виплачує аліменти [7].

Враховуються як рідні діти, так і всиновлені пасербниці і пасинки, що фактично утримуються на кошти робітника або службовця.

До числа утриманців не включаються діти. що знаходяться на повному державному забезпеченні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Необхідність соціального страхування обумовлена потребою у формуванні таких соціальних фондів, за рахунок яких працездатним громадянам можна було б гарантувати їхнє фінансове забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності або втрати роботи. Перерви у роботі, викликані об'єктивними причинами (хворобою, травмами, вагітністю, безробіттям тощо) не можуть бути оплачені за рахунок фонду заробітної плати, тому держава зобов'язана створити такі умови, за яких втрачені доходи були б компенсовані суспільством за рахунок спеціальних джерел. Визначення джерел, принципів, умов формування відповідних соціальних фондів та порядку їхнього використання на вказані цілі здійснюються у процесі створення і функціонування системи соціального страхування.

Система соціального страхування повинна базуватися на таких загальних принципах:

солідарності (перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними, здоровими і хворими, працюючими і безробітними); обов'язковості (охоплення соціальним страхуванням усіх працюючих за хоплення соціальним страхуванням усіх працюючих за наймом, участь застрахованих осіб у формуванні відповідних фондів);

рівноправності всіх застрахованих осіб (стосовно зобов'язань на фінансування витрат, прав і гарантій);

державних гарантій щодо виплат із соціального страхування;

контролю за формуванням і використанням фондів соціального страхування.

В Україні система соціального страхування включає такі види:

у разі тимчасової втрати працездатності;

у разі безробіття;

медичне обслуговування;

пенсійне забезпечення.

Джерелами соціального страхування в Україні є відрахування підприємств, організацій і установ різних форм власності, кошти населення, бюджетні кошти та інші джерела.