Соціальне страхування в системі соціального захисту населення

Джерелами соціального страхування в Україні є відрахування підприємств, організацій і установ різних форм власності, кошти населення, бюджетні кошти та інші джерела.З метою упорядкування системи соціального страхування та ефективного використання коштів створюються відповідні соціальні фонди, до яких належать Фонд соціального страхування України, Фонд сприяння зайнятості населення та інші.

14 січня 1998 року Президент  України підписав прийняті Верховною  Радою України Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні. Цей надзвичайно важливий для України нормативний акт, потребує окремого, детально виваженого вивчення і дослідження, оскільки містить багато важливих кардинальних положень. Однак нас, в даному випадку, цікавить соціальне страхування, як поняття взагалі: історія його виникнення, розвиток, сфера застосування.

Вивчаючи суспільні явища, необхідно, не забувати основного історичного зв'язку, дивитися на кожне питання з позицій міркування, як зазначене історичне явище виникло, які головні етапи в своєму розвитку це явище проходило, і в цьому аспекті дивитися, чим воно стало тепер. Отже, почнемо з історії. Витоки соціального страхування знаходимо в середньовіччі, коли гірники Німеччини засновували спільні каси для підтримки потерпілих від нещасних випадків, нужденних членів. Але лише наприкінці XIX століття було створене широке соціальне страхування. Поштовхом для цього став швидкий індустріальний розвиток, внаслідок якого з'являлося все більше промислових робітників. Останні були в усіх відношеннях беззахисними, їх незначна заробітна плата не дозволяла створювати заощадження і в разі захворювання або нещасного випадку вони залишалися без нічого. Це соціальне питання хвилювало німецьку внутрішню політику. Тогочасний рейхсканцлер Отто фон Бісмарк заклав основу прогресивного соціального законодавства. Правда, це сталося скоріше із політичних міркувань, щоб «зв'язати руки» робітничому рухові, який набирав все більшої сили. .Та, оглядаючись назад, слід зазначити, що завдяки цьому законодавству були закладені підвалини сучасного, зразкового соціального страхування також і для інших індустріальних країн. У перші ж дні після буржуазно-демократичної революції 1917 року деякі із лікарняних кас висували вимогу про звільнення робітників від сплати страхових внесків. У березні 1917 року відбулася перша петроградська страхова конференція, яка виробила програму основних вимог. Конференція приєдналася до ленінської страхової програми. Таким чином, вибір було зроблено. Уже 27 жовтня гі 1917 року рішенням II Всеросійського з'їзду Рад створюється спеціальний державний орган – народний комісаріат праці, що був  покликаний здійснювати більшовицьку програму в галузі охорони праці ісоціального страхування. В 1928 році вперше вводяться пенсії за віком як особливий вид забезпечення по соціальному страхуванню. Спочатку такі пенсії були введені тільки для працівників-текстильників. У 1929 році забезпечення цими пенсіями розповсюдилося на робітників гірничої, металургійної промисловості, залізничного та водного транспорту. У 1948 році на адміністрацію підприємств (установ) було покладено визначення стажу безперервної роботи при призначенні допомог по державному соціальному страхуванню, а також перевірку правильності призначення, обчислення і виплати допомог. У 1953 році соціальне страхування було розповсюджено на всіх постійних, сезонних і тимчасових робітників машинно-тракторних і спеціалізованих станцій 14 липня 1956 року Верховною Радою СРСР було прийнято Закон про державні пенси Закон значно розширив коло осіб, що мали праве на пенсію і підвищив рівень пенсійного забезпечення. У 1960 році внесено зміни в забезпечення пенсіями за вислугу років творчим працівникам академічних театрів і музичних колективів 9 квітня 1968 року Рада Міністрів СРСР своєю постановою встановила новий порядок планування коштів соціального страхування. Цією постановою підвищувалася зацікавленість колективів підприємств у подальшому зниженні втрат по тимчасовій непрацездатності, вдосконалювалася робота профспілок по соціальному страхуванню. У 1979 році підвищено матеріальне забезпечення інвалідів з дитинства, а в 1981 році були здійснені соціальні заходи, спрямовані на посилення державної допомоги сім'ям, що мають дітей. Зокрема вводилися одноразові допомоги у випадку народження першої, другої і третьої дитини, підвищилися розміри допомог одиноким матерям; встановлена часткова оплата відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею одного року і т ін (Постанова ЦК КПРС і РМ СРСР від 22 січня 1981 року № 235 «Про заходи щодо посилення державної допомоги сім'ям, що мають дітей»). Постановою від 23 лютого 1984 року № 191 РМ СРСР і ВЦРПС затвердили основні умови забезпечення допомогами по державному соціальному страхуванню, у відповідності з якими Президія ВЦРПС 12 листопада 1984 року затвердила Положення про порядок забезпечення допомогами по державному соціальному страхуванню.

Подальші зміни пенсійного забезпечення знайшли своє відображення в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 22 травня 1985 року «Про подальше покращання пенсійного забезпечення робітників, службовців, членіколгоспів і їх сімей» 12 вересня 1986 року Політбюро ЦК КПРС прийняло рішення про підготовку нового Закону про пенсійне забезпечення громадян. І тільки з прийняттям Законів СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» від 15 травня 1990 року і Закону «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців» від 28 квітня 1990 року завершився процес створення єдиної системи пенсійного забезпечення. Ці закони встановили єдині норми і умови пенсійного забезпечення для всіх категорій громадян.

Підсумовуючи вищевикладене, можна сказати, що в СРСР, в основному, діяла и вищевикладене, можна сказати, що в СРСР, в основному, діяла і розвивалася державна система соціального забезпечення. Вона охоплювала робітників, службовців, колгоспників, студентів, військовослужбовців,інших громадян, їх сім'ї. Складовою частиною системи соціальногозабезпечення було державне соціальне страхування.

Державне соціальне страхування в цій системі можна було виділити завдяки двом ознакам:

1) характерний специфічний  метод створення коштів; 2) визначений контингент громадян, на обслуговування якого витрачаються ці кошти. У державному соціальному страхуванні застосовувався метод створення відповідного фонду. Суть його в тому, що всі підприємства і установи в обов'язковому порядку сплачують за працюючих у них робітників і службовців певні платежі, які називаються страховими внесками. Їх розміри (в процентах до заробітної плати) встановлювались Радою Міністрів СРСР і диференціювалися по професійним спілкам. Страхові внески, що сплачувалися в зазначеному порядку, зосереджувалися в бюджеті державного соціального страхування, який був частиною державного бюджету країни.

На завершення слід додати, що державне соціальне страхування було найбільш вагомою частиною соціального забезпечення СРСР. Витрати на його потреби становили біля 80% всіх коштів, що виділялися державою на соціальне забезпечення.

 

 

1.3 Суть, необхідність та інструментарій соціального захисту населення

 
Конституцією України нашу державу проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою. [1] Проголошення України соціальною державою – великий крок у розвитку української державності, однак це не означає, що держава дійсно є соціальною, а лише свідчить про наміри держави та спрямування її політики на соціальний захист населення.  
Державу, що забезпечує своїм громадянам і особам, що знаходяться на її території на законних підставах, достойний рівень життя і вільний розвиток, називають соціальною. Така держава створює систему соціального захисту, що охоплює систему соціального страхування, соціальні гарантії, соціальну допомогу, систему фінансування пенсій, допомог, компенсацій, медичних і інших соціальних послуг. Окремі функції держава в соціальній сфері делеговані окремим юридичним особам: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування населення, Фонд соціального розвитку, Фонд зайнятості, фонди створені при підприємствах,тощо.  
Універсальним методом фінансування соціального захисту визнається соціальне страхування робітників. Побудоване на принципах солідарності поколінь, паритетності і перерозподілі засобів від працездатних – непрацездатним, соціальне страхування є матеріальною основою реалізації права громадян на соціальний захист. Воно нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю людини в різних сферах народного господарства.  
Справедливою є думка, що людство, на будь-якому етапі свого розвитку не могло б нормально існувати не тільки без праці – головної умови людського життя, а й без врахування потреб непрацездатних в засобах існування. [2]  
Вперше термін “соціальний захист ” чи “соціальна безпека ” появився в США у 1935 і поступово розповсюдився на всі західні країни для позначення системи заходів, що захищають будь-якого громадянина і будь-якого жителя країни від економічної і соціальної деградації внаслідок безробіття, втрати чи різкого скорочення прибутку, хвороби, народження дитини, виробничої травми чи професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника та ін. [3] 

Теоретичне обґрунтування необхідності соціального забезпечення непрацездатних громадян розробляється в багатьох країнах в кінці XIX- на початку ХХ століття. [4]

Термін “соціальне забезпечення ”, що означає одну з форм соціального захисту громадян, офіційно закріплений у міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. [5] В ст. 9 цього документу йдеться про те, що “держави, які беруть участь у цьому Пакті, визначають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування. [6]  
Цей термін застосовується і в Концепції соціального забезпечення населення України, схваленою Верховною Радою України від 21 грудня 1993 р. [7] Проте, у Конституції України у ст.46 вживається вже згадуваний термін –“соціальний захист ”. Із змісту цієї статті випливає, що “соціальний захист ” – ширше поняття і включає в себе поняття “соціальне забезпечення ”.[8] На думку автора навчальних посібників “Право пенсійного забезпечення в Україні” та “Право соціального забезпечення в Україні” І.М. Сироти, ці терміни – слова-синоніми. [9]  
ХО термін "соціальний захист" в Україні вживається лише кілька років. Він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист.  
Соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуації. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні - формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист - це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.  
Соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і викопує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в натуральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах –в будинках-інтернатах і домах.

Будь-яке суспільство прагне створити якнайкращі умови для життєдіяльності людей і досягти соціальної справедливості. Передумовами реалізації соціального захисту - рівність чи нерівність доходів. 

Чинники існування нерівності:

1) диференціація  зарплати залежно від здібностей, освіти, професійного досвіду;

2) нерівномірний  розподіл власності на цінні  папери і нерухоме майно;

3) везіння, удача, ризик, особисті зв’язки.

Зменшення нерівності у розподілі доходів, або перерозподіл доходів, здійснює державна влада за допомогою податкової системи та трансфертів. Цьому сприяє система оподаткування. Майже в усіх країнах існують програми соціального страхування і державної допомоги бідним, які передбачають страхування за віком, у разі непрацездатності, втрати роботи, програми додаткової допомоги: медичне страхування, допомога багатодітним родинам, надання різних пільг. Політика перерозподілу доходів виправдана у довгостроковій перспективі, оскільки дає можливість бідним одержати освіту та досягти певних успіхів.

Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди. Ці фонди вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є Державний бюджет. 

Після затвердження, Державний бюджет набуває сили закону. Бюджети всіх рівнів складаються та виконуються згідно з бюджетною класифікацією. Бюджетна класифікація - це єдина міжнародна система функціонального групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками; вона забезпечує можливість порівнювати бюджетні дані різних бюджетів, дає змогу визначитись щодо характеру регулюючих дій держави по надходженню дохідних джерел і напрямах використання одержаних коштів. 

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників – роботодавців та застрахованих осіб (крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, до якого внески сплачують лише роботодавці), асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

Кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, спрямовуються на фінансування: 
1) допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

2) допомоги по вагітності та пологах;

3) допомоги при  народженні дитини;

4) допомоги по  догляду за дитиною до досягнення  нею трирічного віку; 
5) допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

6) забезпечення  оздоровчих заходів (оплата путівок  на санаторно-курортне лікування  застрахованим особам та членам  їх сімей, до дитячих оздоровчих  закладів, часткове утримання санаторіїв, профілакторіїв, надання соціальних  послуг у позашкільній роботі  з дітьми). [10]

 

 

 

1.4 Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального захисту

 
Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціальних ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, міграція та ін. Охоплює соціальне забезпечення, соціальне страхування і соціальну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику. 
Соціальна політика:

- діяльність держави  щодо створення та регулювання  соціально-економічних умов життя  суспільства з метою підвищення  добробуту членів суспільства, усунення  негативних наслідків функціонування  ринкових процесів, забезпечення  соціальної справедливості та  соціально-політичної стабільності  у країні; 
- система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання. 
- це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знецінення трудових заощаджень.[11]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1.1 - Об’єкти соціальної політики

Державне регулювання соціальних процесів - вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни. 
Соціальна політика держави включає:

- регулювання соціальних  відносин у суспільстві, регламентацію  умов взаємодії суб'єктів економіки  в соціальній сфері (в тому  числі між роботодавцями і  найманою робочою силою);