Соціальне страхування в системі соціального захисту населення

 

 

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА

ІНСТИТУТ ІННОВАЦІЙНОЇ ТА ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНИХ ТЕОРІЙ

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Облік та організація соціальних виплат»

на тему:

«СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ГРОМАДЯН»

Виконала:

студентка 2 курсу

спеціальність 6.130 102

Соціальна робота

Крамарчук Тетяна Віталіївна

Керівник:

к.е.н,ст..викл.Дем’янчук М.А

 

Одеса 2013

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1 Поняття і необхідіть соціального страхування. Еволюція

його розвитку…………………………………………………………………….…5

1.1 Поняття соціального страхування…………………………………………...5

1.2 Еволюція соціального страхування………………………………………….9

1.3 Суть,необхідність та інструментарій соціального захисту       населення………………………………………………………………………...…13

1.4 Соціальна політика  як знаряддя реалізації системи  соціального захисту………………………………………………………………………………18

 

РОЗДІЛ 2 Джерела формування фонду соціального страхування…………21

 

РОЗДІЛ 3 Основіні види виплат по соціальному страхуванню……………26

3.1 Види соціального страхування……………………………….……………..26

3.2 Пенсійне забезпечення………………………………………………………..27

3.3 Медичне страхування……………………………………………………...…30

3.4 Страхування  від нещасних випадків на виробництві  і професійних захворювань………………………………………………………………………..31

3.5 Страхування  на випадок безробіття……………………………………..…32

 

ВИСНОВКИ………………………………………………………….……………37

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………..…..40

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Актуальність теми. Ніхто, крім держави, не може законодавче захистити життя людей від можливого безробіття, фінансової скрути, зубожіння. На жаль, механізми такого захисту в Україні майже повністю відсутні. Напружена ситуація з державним бюджетом призводить до падіння загального рівня доходів і диференціації різних верств суспільства за доходами, дедалі більшачастина людей потребує державної допомоги, претендує на соціальні трансферти.

До урядових трансфертів традиційно відносять допомогу з безробіття, пенсії, допомоги малозабезпеченим, старим, хворим. Тому формування системи соціального страхування в Україні – одна з найактуальніших проблем і наріжний камінь політики зайнятості. Для її розв'язання необхідно вивчити досвід функціонування аналогічних систем у розвинутих країнах у поєднанні з ретроспективним дослідженням вітчизняної практики.

У країнах із розвинутою ринковою економікою досягнення високого рівня зайнятості – одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Система заходів щодо регулювання зайнятості базується на державній концепції стимулювання економічного зростання, підвищення ефективності виробництва і продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші умови підтримання і створення додаткової зайнятості.

Значення і рівень системи соціального захисту населення зумовлені факторами особистого характеру, системними змінами економіко-політичного плану, природно-географічними та культурно-історичними особливостями держав. У період загострення економічних проблем і соціальної напруженості необхідність її розширення та вдосконалення стає найбільш значимою. 

Тема курсової роботи є важливою,оскількі системи соціального захисту населення характерно практично для всіх країн і необхідність у ній для конкретного громадянина обумовлена настанням обставин, що виключають можливість створення його працею умов, забезпечують йому основні життєві потреби. 

Метою курсової роботи є вивчення тенденцій соціального страхування в системі соціального захисту населення.

Виходячи з поставленої мети випливають основні завдання курсової роботи, які зведені до наступних: 

- ознайомлення з теоретичними  аспектами соціального страхування; 

- вивчення особливостей  організації соціального захисту  населення;

- ознайомлення з міжнародним  досвідом соціального страхування.

Предметом  курсової роботи є методологічні та практичні питання соціального страхування.

Об'єктом роботи є соціальне страхування в системі соціального захисту населення.

Методи дослідження. У процесі дослідження даної курсової роботи були використані як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, а також економіко-статистичний та метод техніко-економічних розрахунків. 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ І НЕОБХІДНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ. ЕВОЛЮЦІЯ ЙОГО РОЗВИТКУ

 

 

1.1 Поняття соціального страхування

 

Соціальне забезпечення (соціальний захист) — система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).

Соціальний захист в Україні має такі складові частини:

а) соціальне страхування — захист громадян від соціальних ризиків, що впливають на їх працездатність: хвороба, каліцтво, старість, та інші випадки, передбачені законом;

б) соціальна допомога — різні види соціальних виплат, дотацій, пільг, субсидій, що надаються особам, які потребують соціального захисту;

в) соціальна справедливість (соціальна солідарність) — компенсація впливу непередбачуваних негативних явищ, таких як техногенні катастрофи чи природні стихійні лиха.

Національні системи соціального захисту сформувалися з урахуванням специфіки економічного, соціального й культурного розвитку країн. Однак, попри відмінності в шляхах розвитку й особливостях організації, якості й обсязі послуг, а також у методах фінансування, всі системи соціального захисту функціонують на основі єдиних принципів:

1) Принцип соціального  страхування, згідно з яким фінансування  механізмів соціального захисту  здійснюється за рахунок страхових  внесків членів страхового об’єднання, які при настанні страхового  випадку отримують страхові виплати. Фінансування виплат по соціальному  страхуванню також може частково  здійснюватися за рахунок державних  дотацій або кредитів. Соціальний  захист і соціальна справедливість  забезпечуються тим, що громадяни  мають вільний доступ до системи соціального страхування (на відміну від добровільного страхування), незалежно від наявності у них соціальних ризиків (похилий вік, хронічна хвороба, інвалідність тощо) і ступеня ймовірності цих ризиків. Це надає соціальному страхуванню суспільної значимості й обумовлює обов’язковість участі громадян в системі соціального страхування;

2) Принцип соціального  забезпечення. На відміну від  принципу соціального страхування, принцип соціального забезпечення  передбачає надання соціального  захисту іншим категоріям населення (державні службовці, військові, діти-сироти  тощо) і фінансування таких соціальних  видатків за рахунок податкових  надходжень у бюджет. На основі  цього принципу відбувається  фінансування державної соціальної  політики, в тому числі програм  в галузі охорони здоров’я, середньої  та вищої освіти.

3) Принцип допомоги. Згідно  з цим принципом, людина, яка потрапила  в скрутне становище і не  може самостійно з нього вийти, може звернутись по допомогу  до відповідних інстанцій і  розраховувати на соціальний захист (соціальні виплати, соціальні послуги) в об’ємі, достатньому для подолання проблем, що зумовили звернення по допомогу. Так само, як і принцип соціального забезпечення, даний принцип передбачає фінансування соціальних видатків за рахунок податкових надходжень до бюджету;

4) Принцип соціальної  солідарності. Даний принцип передбачає  взаємну допомогу всіх учасників  системи соціального захисту. Така  взаємодопомога реалізується у  вигляді перерозподілу коштів  між різними соціально-економічними  та соціально-демографічними групами  населення. Можна виділити три  складові цього принципу:

• соціальна солідарність забезпечується об’єднанням різних ризиків при однакових страхових внесках (саме тут присутній зв’язок із правилом перерозподілу принципу соціального страхування);
• соціальна солідарність передбачає інтертемпоральний (міжчасовий) перерозподіл. Мова йде про так званий договір поколінь, згідно з яким відбувається перерозподіл прибутків від працездатних молодих до непрацездатних старих членів суспільства;
• соціальна солідарність є основою інтерперсонального (міжособистісного) перерозподілу. В даному разі перерозподіл прибутків здійснюється:

* між найбагатшими й найбіднішими  соціальними групами;

* безпосередньо між застрахованими  суб’єктами;

* між застрахованими й незастрахованими  учасниками системи соціального  захисту.

Сучасні системи соціального захисту охоплюють весь життєвий цикл людини, передбачаючи заходи захисту її добробуту від народження до смерті. Поряд із соціальним страхуванням і соціальною допомогою таким заходом є сімейна політика: захист прав дитини, матеріальна підтримка сімей з дітьми, рання імунізація, сприяння освіті, соціальна робота в неблагополучних сім’ях і соціальне обслуговування дітей-інвалідів. Активна політика на ринку праці сприяє ефективній зайнятості працездатного населення. Так звана гендерна політика спрямована на усунення дискримінації за ознакою статі, забезпечення реальної рівноправності жінок.

Соціальний захист інвалідів передбачає не лише їх матеріальне забезпечення і медичне обслуговування, а й доступ до робочих місць, закладів культури, освіти нарівні із здоровими людьми. Соціальне обслуговування людей похилого віку охоплює осіб, які його потребують, за місцем проживання та у спеціалізованих установах. Цілеспрямована боротьба з бідністю засобами соціальної допомоги та активізацією зусиль населення й дедалі ширшим охопленням соціальним страхуванням у сучасних умовах також є одним з основоположних елементів системи соціального захисту. Здійснення заходів в усіх перелічених напрямках є соціальною роботою і потребує фахово підготовлених кадрів — соціальних працівників.

Право є регулятором суспільних відносин. Але таке регулювання здійснюється в певному порядку в рамках закону шляхом встановлення правил поведінки учасників суспільних відносин – громадян і організацій з наданням їм певних прав і покладенням на них відповідних обов'язків. Метод визначається як сукупність способів юридичного впливу з боку держави на суспільні відносини, на поведінку людей, як учасників цих відносин з метою забезпечення їх поведінки відповідно до норм права. Згідно загальної теорії права метод правового регулювання будь-якої галузі права характеризується такими ознаками, як юридичний факт, правосуб'єктність і санкція.

Основною рисою галузевого методу правового регулювання є загальне юридичне становище суб'єктів, їх правовий статус.

Галузевий метод нормативного регулювання соціального забезпечення являє собою певну комбінацію імперативного та диспозитивного способів регулювання. Диспозитивний спосіб регулювання знаходить своє вираження в тому, що правомочний суб'єкт, тобто, громадянин чи сім'я мають право звертатися за тим чи іншим видом соціального забезпечення, а державний орган з соціального забезпечення зобов'язаний надати таке забезпечення відповідно до чинного законодавства. Тобто, державний орган з соціального забезпечення підпорядкований припису закону. Разом з тим він має право вимагати від громадянина подання відповідних документів, необхідних для призначення того чи іншого виду соціального забезпечення, оскільки в разі ненадання громадянином таких документів йому не може бути призначений цей вид соціального забезпечення. В цьому проявляються елементи імперативного способу.

Метод права соціального забезпечення використовує обидва ці способи разом з застосуванням таких прийомів, як дозвіл, припис, заборона. Специфіка методу права соціального забезпечення обумовлена також аліментарним характером зобов'язань в деяких правовідносинах. Соціальною аліментарністю називають спосіб надання державою всіх видів соціального забезпечення і обслуговування на справедливій основі безоплатно або на пільгових умовах, безеквівалентно з урахуванням певного зв'язку з працею чи іншою суспільно-корисною діяльністю, але не в порядку відповідних дій за нову зустрічну працю, без застосування договірних засад, в обсязі нормального рівня прожиття із спеціальних фондів соціального забезпечення (Пенсійного фонду, фондів соціального страхування, а в окремих випадках з Державного та місцевих бюджетів).

 

 

1.2 Еволюція соціального страхування

 

Необхідність соціального страхування обумовлена потребою у формуваннітаких соціальних фондів, за рахунок яких працездатним громадянам можна було б гарантувати їхнє фінансове забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності або втрати роботи. Перерви у роботі, викликані об'єктивними причинами (хворобою, травмами, вагітністю, безробіттям тощо) не можуть бути оплачені за рахунок фонду заробітної плати, тому держава зобов'язана створити такі умови, за яких втрачені доходи були б компенсовані суспільством за рахунок спеціальних джерел. Визначення джерел, принципів, умов формування відповідних соціальних фондів та порядку їхнього використання на вказані цілі здійснюються у процесі створення і функціонування системи соціального страхування. Система соціального страхування повинна базуватися на таких загальних принципах: солідарності (перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними, здоровими і хворими, працюючими і безробітними); обов'язковості (охоплення соціальним страхуванням усіх працюючих за наймом, участь застрахованих осіб у формуванні відповідних фондів); рівноправності всіх застрахованих осіб (стосовно зобов'язань на фінансування витрат, прав і гарантій); державних гарантій щодо виплат із соціального страхування; контролю за формуванням і використанням фондів соціального страхування. В Україні система соціального страхування включає такі види: включає такі види: у разі тимчасової втрати працездатності; у разі безробіття; медичне обслуговування; пенсійне забезпечення.