Поняття господарського контролю в Україні

План

 

1. Поняття господарського контролю  в Україні

2. Відмінності судово-бухгалтерської експертизи від аудиту.

     3. Експертне  дослідження операцій з оплати  праці і обов’язкових відрахувань  на соціальні заходи.

     4. Список використаної  літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття господарського контролю в Україні.

 

Державний контроль —  це одна з форм впливу держави в  особі її органів а також органів  місцевого самоврядування на економіку.

Згідно зі ст. 19 ГК держава  здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання в таких сферах:

збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей  суб’єктами господарських відносин — за станом і достовірністю бухгалтерського  обліку та звітності;

фінансових, кредитних  відносин, валютного регулювання та податкових відносин — за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

цін і ціноутворення  — з питань додержання суб’єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

монополізму та конкуренції  — з питань додержання антимонопольно-конкурентного  законодавства;

земельних відносин —  за використанням і охороною земель;

водних відносин і  лісового господарства — за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

виробництва і праці  — за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про  працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною  безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов’язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

споживання — за якістю і безпечністю продукції та послуг;

зовнішньоекономічної  діяльності — з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Держава забезпечує захист прав суб’єктів господарювання і  споживачів незалежно від їх організаційних форм і форм власності на майно

Одним з основних питань контролю є визначення його сутності. Сутність контролю взагалі і фінансового  контролю зокрема полягає в ефективному попередженні, виявленні та запобіганні порушенням щодо використання фінансових ресурсів.

На дев’ятому конгресі Міжнародної організації вищих  контролюючих органів (INTOSAI) 1977 р. в Лімі контроль був визнаний обов’язковим елементом управління супільними фінансовими засобами.

Фінансовий контроль, за визначенням Б. Ф. Усача— одна з  форм управління фінансами, особлива сфера  контролю, зумовлена формуванням  і використанням фінансових ресурсів у всіх структурних підрозділах  економіки держави[1].

Фінансовий контроль є частиною загальнодержавного контролю. Значення фінансового контролю визначається характером фінансової діяльності держави. Тому фінансовий контроль можна визначити  як діяльність державних органів  та організацій щодо забезпечення законності, фінансової дисципліни і доцільності під час мобілізації, розподілу і використання грошових коштів і зв’язаних з ними матеріальних цінностей[2].

Сферою контролю є  господарські операції, здійснювані  з використанням грошей, а в  окремих випадках — і без них (наприклад бартерні угоди). Отже, суть господарського контролю полягає в регулюванні процесу відтворення відповідно до чинного законодавства. На сьогодні одним з основних нормативно-правових актів, що закріплює засади контролю в Україні, є Указ Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 р. № 817/98.

Основними завданнями господарського контролю відповідно до Указу Президента України є:

— перевірка додержання порядку реалізації державної політики контролю за використанням підприємствами коштів бюджетів усіх рівнів та позабюджетних фондів, стану обліку і звітності;

— прийняття органами державної контрольно-ревізійної служби обов’язкових до виконання підприємствами рішень за фактами порушень фінансової дисципліни, нецільового використання коштів, несплати податків, зборів (обов’язкових платежів), неподаткових платежів та приховування отриманих доходів;

— звертання органів  державної контрольно-ревізійної служби в інтересах держави до судів і господарських судів;

— періодичне проведення планових ревізій і перевірок  використання бюджетних коштів та позабюджетних  фондів, збереження майна, однак не рідше від одного разу на три роки;

— установлення адміністративної відповідальності за недодержання порядку проведення операцій з бюджетними коштами, нецільове використання коштів бюджетів і позабюджетних фондів, за невиконання вимог контрольних органів щодо усунення порушень;

— здійснення фінансового  контролю контрольно-ревізійною службою  у взаємодії з органами податкової служби, державного казначейства, суду й прокуратури з метою недопущення паралелізму й дублювання;

— систематичне інформування органів виконавчої влади та органів  місцевого самоврядування про факти  порушень фінансової дисципліни і внесення пропозицій щодо забезпечення їх усунення та притягнення винних до відповідальності.

Указом Президента України  Генеральній прокуратурі України, іншим правоохоронним органам запропоновано  забезпечити належний розгляд матеріалів, переданих контрольно-ревізійною службою, про виявлені факти порушень у використанні коштів бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів та державного і комунального майна, а також своєчасно реагувати на факти порушення порядку розгляду матеріалів, що надходять від контролюючих органів.

Відповідно до законодавчих, нормативно-інструктивних матеріалів контролюючі органи наділені широкими правами, що дає їм змогу вимагати повноти і якості контролю. Вони володіють правом не тільки досліджувати документи, фінансову звітність, а  й проводити обстеження, здійснювати контрольні обміри виконаних робіт, інвентаризації, аналізувати техніко-економічні показники, робити висновки та вносити рекомендації щодо усунення виявлених негативних явищ і їх попередження.

Перелічені завдання випливають з функцій контролю: профілактичної, інформаційної і мобілізаційної.

У ринковому середовищі контролю підлягає вся господарсько-фінансова  діяльність підприємства, що спонукає підприємців відповідально ставитися  до виконання своїх обов’язків. З іншого боку, ліквідуються умови, які породжують безгосподарність. Контроль у цьому випадку покликаний виявляти подібні явища і сприяти їх ліквідації, реалізуючи при цьому профілактичну функцію.

Інформаційна функція  полягає в тому, що одержана під  час контролю інформація є підставою для прийняття відповідних рішень і проведення коригувальних дій, завдяки яким забезпечується нормальне функціонування об’єкта, що перевіряється.

У процесі контролю виявляють  не тільки недоліки, а й позитивні  сторони діяльності. Останні як передовий досвід можуть стати надбанням інших суб’єктів господарювання, завдяки чому реалізується мобілізаційна функція контролю.

Дослідження предмета господарського контролю різними прийомами і  способами утворює метод контролю. Метод (від грец. methodos — спосіб пізнання) — це спосіб дослідження або практичного виконання чого-небудь, спосіб наукового пізнання й установлення істини.

Методи контролю —  це прийоми і засоби його здійснення. На сьогодні в наукових колах триває дискусія, що саме належить до методів  контролю, а що — до його форм. Думки розійшлися, тому перевірку та ревізію відносять як до методів, так і до форм.

Методи вельми різноманітні і залежать від об’єкта контролю, мети і завдань, які стоять перед  перевіряльниками, та від інших факторів. Методи фінансового контролю слід відрізняти від методики проведення перевірок, ревізій. Методика встановлює порядок перевірки: з чого її починати і чим закінчувати. Розроблено методики перевірки зберігання готівки в касах, збереження і витрат матеріальних цінностей на підприємствах і організаціях, виплат з фонду заробітної плати та ін. Методика контролю розробляється з урахуванням форми власності, організаційної структури, територіального аспекту.

Тому можна твердити, що взагалі  метод контролю — це сукупність прийомів і способів дослідження розширеного відтворення суспільно необхідного продукту й додержання вимог його (відтворення) законодавчого регулювання.

У процесі функціонування господарський  контроль сформував свій метод у  системі прикладних економічних  наук. Метод характеризується використанням загальнонаукових і власних методичних прийомів і способів контролю.

Предметом контролю є виявлення  законності, реальності, економічної  доцільності та ефективності використання фінансових ресурсів у процесі підприємницької  діяльності згідно з чинним законодавством та забезпечення їх збереження[3]. У процесі контролю застосовуються загальнонаукові методи дослідження: аналіз, сінтез, індукція, дедукція, абстрагування, моделювання.

До названих методів додали також  так звані загальнонаукові методичні прийоми, які включають аналогію, конкретизацію, системний аналіз, функціонально-вартісний аналіз. Практика показує, що найчастіше в контролі застосовується метод порівняльного аналізу.

Вивчаючи предмет, перевіряльники (ревізори) використовують різні способи і прийоми пізнання: спостереження й експеримент, окреме і загальне, причину і наслідок тощо.

На практиці в контрольно-ревізійній роботі використовують специфічні прийоми  і способи контролю.

Інвентаризація — спосіб фактичної  перевірки наявності товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів, а також контролю за їх зберіганням. Більшість випадків нестач, крадіжок, розтрат виявляється за допомогою інвентаризації.

Економічний аналіз показників виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств під час ревізії особливо потрібний. Тільки за допомогою глибокого аналізу можна з’ясувати причини невиконання завдання з реалізації продукції, з прибутків, установити фактори, які впливають на збільшення чи зменшення витрат, тощо.

Перевірка виконання прийнятих рішень є одним зі способів фактичного контролю. Метод перевірки виконання законів, указів, постанов, положень, інструкцій, розпоряджень, наказів органічно поєднується як у фактичному, так і в документальному контролі.

Письмові пояснення матеріально відповідальних і посадових осіб потрібні для виявлення причин допущених порушень. Пояснення сприяють допоміжному з’ясуванню обставин і умов порушень та недоліків, реальності господарських операцій і достовірності фактів зловживань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Відмінності судово-бухгалтерської експертизи від аудиту.

 

Складовими елементами фінансово-господарського контролю є  ревізія, аудит і судово-бухгалтерська  експертиза, які, користуючись загальними методичними прийомами і процедура-ми економічного контролю, досліджують один і той самий  предмет — фінансово-господарську діяльність підприємств і органі-зацій. Вони виявляють негативні явища в практиці господарювання з метою ліквідації їх та неприпустимості в подальшій діяльності.

Крім того, вони використовують однакові джерела інформації (первинну бухгалтерську документацію і ті самі  законодавчі й нормативно-правові акти України з питань фінансово-господарського контролю).

  Разом із тим між ревізією, аудитом і судово-бухгалтерською експертизою є суттєві відмінності, обумовлені їхньою  юридичною природою, цілями і завданнями, що вирішуються.

 Закон «Про державну контрольно-ревізійну службу в Украї-ні» дає таке визначення ревізії: «…це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю  підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінан-сових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань» . Ревізія базується на перевірці пер-винних документів, облікових регістрів, фінансової і  статистичної звітності, фактичної наявності грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей.

 Перед загальними документальними  ревізіями стоять завдання перевірки законності господарських операцій взагалі,  дотримання фінансової дисципліни, правильності постановки бухгалтерського обліку тощо. Тобто ревізія комплексно досліджує фінансово-господарську діяльність підприємства з метою подальшого вдосконалення.

 Дещо відрізняються завдання позапланових ревізій, що призначаються на вимогу правоохоронних органів. Якщо перший вид ревізії є одним із методів управління, то другий — способом збирання доказів щодо фактів правопорушень у господарській  діяльності. Результати ревізії оформляються актом, який має си-лу джерела доказів у слідчій та юридичній практиці .