Особливості формування та обліку нематеріальних активів в умовах ринкових відносин

Процес відтворення необоротних активів можна продемонструвати за допомогою схематичного рахунку «Відтворення необоротних активів» (рис. 1.1).

За дебетом рахунка «Відтворення необоротних активів» відображаються здійснені капітальні інвестиції, а за його кредитом — нарахування амортизації необоротних активів. При цьому цей процес можна розглядати як у динаміці, так і на певну дату. Якщо оборот за кредитом перевищує оборот за дебетом, то на підприємстві за відповідний період відбулось зношення необоротних активів; якщо обороти рівні, то відбулось просте відтворення засобів виробництва; якщо ж дебетовий оборот перевищує кредитовий — то має місце розширене відтворення засобів виробництва. Кредитове сальдо показує суму, на яку підприємство має гостру необхідність здійснити капітальні інвестиції для забезпечення простого відтворення необоротних активів, а значить і нормального функціонування підприємства в середньостроковому періоді. Дебетове сальдо показує суму, на яку на підприємстві відбулося розширене відтворення засобів виробництва на певну дату. Отже, з точки зору відтворення необоротних активів, капітальні інвестиції — це вартісний вимір відтворення основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів [10, c.78].

Відтворення необоротних активів

Рис. 1.1. Відтворення необоротних активів

З вартісної точки зору капітальні інвестиції — це вартість фінансових, матеріальних, трудових, інтелектуальних та інших ресурсів спрямованих на придбання (створення) необоротних активів, що капіталізується.

З технологічної точки зору капітальні інвестиції — сукупність технологічних процесів (будівельно-монтажні роботи, придбання будівель або їх частин, обладнання, інструменту, інвентарю, інші капітальні роботи, проектно-пошукові, геологорозвідувальні і бурові роботи, пусконалагоджувальні роботи тощо), а також модернізація, модифікація, добудова, реконструкція й технічне переобладнання основних засобів.

Для організації ефективного обліку інвестицій важливе значення має класифікація інвестицій, яку необхідно здійснювати, виходячи з різних критеріїв — об’єкту вкладення, суб’єкту інвестування, характеру участі в інвестуванні, форми власності інвестицій, терміну інвестування, ступеня ризику, регіональної ознаки, форми власності інвестиційних ресурсів, рівня прибутковості, організаційної форми інвестицій і галузевої спрямованості. Фінансування капітальних вкладень здійснюється за рахунок трьох основних груп коштів: власних, позикових ізалучених (рис. 1.2).

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільовихфінансових рішень підприємства тощо [11, с. 347].

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз: по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень; по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов’язаного із подорожчанням капітальних витрат.

Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними ізалученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.

Розглянемо їх детальніше.

1. До  складу власних джерел належать  такі:

1) частина  чистого прибутку, що спрямовується  на виробничий розвиток (фонд  розвитку виробництва);

2) амортизаційні  відрахування. Поряд з прибутком  важливим джерелом фінансування інвестицій є амортизаційні відрахування,  що належать до витрат виробництва та обігу і з яких формується амортизаційний фонд — складова фонду відшкодування. Можливості сформованого амортизаційного фонду як джерела реальних інвестицій на підприємстві залежать насамперед від стабільності рівня цін. Зростаюча інфляція знецінює власні кошти підприємств, накопиченіза рахунок амортизаційних відрахувань, тому одним з найважливіших заходів, спрямованих на підвищення внутрішньої інвестиційної активності, є інфляційний захист амортизаційного фонду шляхом пропорційної індексації балансової вартості основних засобів.

 

Рис. 1.2. Джерела формування інвестиційних ресурсів

Прискорена амортизація як економічний стимул інвестування може здійснюватися двома способами:

а) штучно скорочуються нормативні терміни експлуатації техніки та устаткування й відповідно збільшуються норми амортизації;

б) без скорочення встановлених державою нормативних термінів використання основного капіталу окремим підприємствам дозволяється протягом кількох років здійснювати амортизаційні відрахування у підвищених обсягах, але зізниженням їх у подальші роки.

Суттєве значення для формування власних інвестиційних ресурсів мають й інші джерела коштів підприємства. Зокрема, до них належать такі:

1) Страхова  сума відшкодування збитків, викликаних  втратою майна.

2) Раніше  здійснені термінові фінансові  вкладення, термін погашення яких  закінчується в поточному періоді.

3) Реінвестована  шляхом продажу частина основних  засобів.

4) Іммобілізована в інвестиції частина надлишкових оборотних активів [12, с. 47—49].

2. Друга  група можливих інвестиційних  ресурсів підприємства — позикові  джерела, які в сучасній світовій  практиці використовують насамперед  для фінансування інвестиційних  проектів з низьким ступенем ризику та чітко визначеними шляхами успішної реалізації проекту [13, с. 126].

До складу позикових джерел входять:

1) Довготермінові  кредити банків та інших кредитних  інститутів. Довготермінові кредити  в основні засоби підприємств  звичайно називають інвестиційними. Перетворення довготермінових кредитів банків на реальне джерело інвестиційних ресурсів підприємства можливе лише за низької реальної відсоткової ставки за ними, при відстроченні виплат до закінчення освоєння виробничих потужностей.

Останнім часом поряд з традиційними банківськими технологіями — кредитами — з’явилася новаформа — форфейтинг, яку використовують для фінансування насамперед спільних інвестиційних проектів, і фактично вона трансформує комерційний кредит у банківський. Покупець (інвестор), який не має на момент укладання контракту необхідної суми фінансових засобів для оплати угоди з придбання певного об’єкта, виписує продавцю комплект векселів, загальна вартість яких дорівнює вартості об’єкта, що реалізується, з урахуванням відсотків за відстрочення платежу, тобто за наданий комерційний кредит. Терміни платежів за векселями рівномірно розподілені, зазвичай кожний вексель виписують на півроку (хоч за певних умов термінможе бути збільшено і до року).

Отриманий комплект векселів покупець враховує у банку без права обороту на себе (тобто передбачається звільнення продавця від майнової відповідальності у випадку, якщо банк не зможе стягнути з векселедавця вказані у векселях суми) і одразу отримує грошіза реалізований товар. Таким чином, комерційний кредит надає не сам продавець, а банк, який погодився врахувати комплект векселів і тим самим узяти весь ризик на себе. Купівля оборотного зобов’язання відбувається, як правило, зі знижкою.

Проте форфейтинг для інвестора є відносно дорогою формою кредитування, оскільки кредит він отримує в кінцевому підсумку через посередника (банки). Механізм форфейтингу переважно використовується у двох видах операцій: експортних — з метою сприяння надходження наявних грошей експортерові, що наддав кредит іноземному покупцеві, а також фінансових — з метою швидкої реалізації довготермінових фінансових зобов’язань. Використання фортфейтингу вигідне і доцільне, коли підприємству одноразово потрібна велика сума для здійснення інвестицій у придбання нового обладнання тощо з відстроченням платежу на термін від шести місяців до семи років. До того ж така операція вигідна експортерові, бо фортфейтер купує боргові зобов’язання за вирахуванням відсотків на весь термін.

Фінансування інвестицій підприємства може також здійснюватися шляхом отримання іноземних кредитів. Як правило, такі кредити надають так звані фонди допомоги — інвестиційні інститути, які підтримуються іноземними урядами. Ці фонди надають кредити переважно підприємствам, які виготовляють продукцію на експорт або можуть запропонувати ліквідні активи як заставу [14, с. 15].

2) Емісія  облігацій підприємства. Облігація  — цінний папір, що засвідчує  внесення його власником певної  суми грошових коштів і підтверджує  зобов’язання емітента (облігації  мають право випускати підприємства усіх форм власності) відшкодувати номінальну вартість у зазначений у цінному папері термін з виплатою фіксованих відсотків.

3) Цільовий  державний кредит, спрямований на  конкретний вид інвестування.

4) Податковий  інвестиційних кредит — це відстрочення сплати податку на прибуток, що надається суб’єкту підприємницької діяльності на визначений термін з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інноваційно-інвестиційних програм, з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку череззагальне зростання прибутку, що буде отриманий внаслідок реалізації таких програм.

5) Інвестиційний  лізинг — довготермінова передача  на платній основі майна підприємства, машин та обладнання — є  однією з перспективних форм залучення позикових ресурсів. Його можна вважати різновидом довготермінового кредиту, що надається в натуральній формі, тобто як довготермінова оренда різноманітного устаткування і транспортних засобів.

6) Інвестиційний  селенг — це порівняно нова форма залучення інвестиційних ресурсів, яка полягає у передачі власником  (юридичною або фізичною особою) права користування і розпорядження своїм майном за певну плату. До такого майна можуть належати будівлі, споруди, сировина і матеріали, цінні папери, продукти інтелектуальної праці, кошти фізичних осіб [15, с. 32].

Крім зазначених позикових джерел формування інвестиційних ресурсів підприємства можна викремити ще такі короткотермінові позикові джерела: короткострокові кредити та позики банків і небанківських фінансових інститутів; товарні (комерційні) кредити, що надаються постачальниками сировини та матеріалів.

3. До  складу залучених джерел належать  такі:

1) Емісія  акцій підприємства. Акція — цінний  папір без визначеного терміну  обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому та право на участь в управлінні акціонерним товариством і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

2) Емісія  інвестиційних сертифікатів розглядається  як джерело інвестиційних ресурсів  для інвестиційних фондів і  компаній.

Інвестиційний сертифікат — це цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає його власникові право на одержання доходу у вигляді дивідендів. Перевагою розміщення коштів у інвестиційному фонді є те, що всі його учасники отримують однакові дивіденди, незалежно від того, в які підприємства вкладені їхні кошти, а також те, що в інвестиційному фондізнижується до мінімуму ризик втрати майна та доходів навіть у випадку банкрутства одного або кількох підприємств, акціями яких володіє фонд.

3) Безоплатно  надані державними органами та  комерційними структурами кошти  на цільове інвестування (або спонсорські кошти). Це джерело фінансування інвестицій досить широко застосовується на Заході, проте в Україні через дефіцит бюджетних коштів вітчизняним підприємцям на державне цільове інвестування розраховувати майже не доводиться.

4) Внески сторонніх вітчизняних та зарубіжних інвесторів до статутного фонду — має помітний потенціал в Україні. Однак, як недолік цього джерела треба зазначити, що в разі вступу до товариства нового учасника, воно підлягає перереєстрації, а це досить трудомісткий процес.

Високий рівень ефективності виробничих інвестицій значною мірою пояснюється прогресивністю елементно-технологічної та відтворювальної їхньої структури. Чим вища за величиною частка витрат на створення чи оновлення активної частини основних фондів підприємств, тим більшою є віддача капітальних вкладень. Це зумовлює необхідність ретельного економічного обґрунтування частки капітальних витрат на придбання виробничо-технологічного устаткування для кожного проекту (варіанта) інвестування діючого або споруджуваного підприємства. Особливо активними та цілеспрямованими мають бути дії для оптимізації відтворюваної структури капітальних вкладень [16, с. 28].

Практичне здійснення таких дій зв’язане з вирішенням двох головних завдань:

1) збільшення  відносного обсягу інвестицій у відшкодування  (просте відтворення) вартості машин та устаткування від усієї суми накопиченого амортизаційного фонду;

2) установлення  раціональних пропорцій чистих  капітальних вкладень у різні  форми розширеного відтворення  основних фондів іформування необхідних виробничих потужностей підприємств.

 

6. . Особливості формування та обліку нематеріальних активів в умовах ринкових відносин