Особливості формування та обліку нематеріальних активів в умовах ринкових відносин

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:

• введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;
• користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;
• ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;
• самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися[3].

Підприємство самостійно:

• визначає облікову політику підприємства;
• обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;
• розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;
• затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;
• може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів [4].

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер):

• забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;
• організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;
• бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;
• забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідальність за бухгалтерський облік господарських операцій, пов'язаних з ліквідацією підприємства, включаючи оцінку майна і зобов'язань підприємства та складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покладається на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповідно до законодавства [4].

 

4. . Поняття господарських засобів підприємства та джерел їх утворення

 

Господарські засоби підприємства — матеріали і фінансові ресурси, які утворюються за рахунок відповідних джерел (внесків засновників, прибутку, позики та ін.). Для ефективного управління аптечними фармацевтичними закладами (ФП) потрібна інформація про господарські засоби, які знаходяться в розпорядженні підприємства, про їх розміщення і функціонування, а також про джерела їх формування і цільове призначення.

Виходячи з цього, господарські засоби розподіляють на групи за складом і розміщенням, за функціональною участю в процесі діяльності, за джерелами формування і цільовим призначенням.

Для управління діяльністю необхідна інформація про господарські засоби, що є наявними у розпорядженні підприємства, їх розміщення та функціонування, а також щодо джерел їх утворення та цільового призначення. Тому господарські засоби підприємства групують:

− за складом і розміщенням;

− за джерелами утворення (формування) та цільовим призначенням.

І. За складом і розміщенням господарські засоби поділяються на засоби виробництва та засоби в сфері обігу.

Засоби виробництва залежно від виконуваної функції в процесі виробництва поділяються на засоби праці та предмети праці. До засобів праці відносяться необоротні активи, зокрема нематеріальні активи, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи.

Предмети праці складає частина оборотних засобів у вигляді виробничих запасів (сировина, паливо, енергія, запасні частини) та незавершеного виробництва.

До засобів обігу відносяться готова продукція, виготовлена підприємством і призначена для реалізації (набуває форми товару), грошові кошти, що знаходяться в касі підприємства, на поточному, валютному та інших рахунках в банках, та засоби в розрахунках, до яких відноситься заборгованість інших підприємств, організацій та осіб даному підприємству, тобто дебіторська заборгованість.

ІІ. За джерелами утворення (формування) виділяють:

2.1. Джерела власних засобів.

2.1.1. Власний капітал:

а) статутний капітал;

б) пайовий капітал;

в) додатковий капітал;

г) резервний капітал;

д) нерозподілений прибуток;

2.1.2. Забезпечення майбутніх  витрат і платежів:

а) забезпечення виплат відпусток;

б) додаткове пенсійне забезпечення;

в) забезпечення наступних витрат та платежів;

г) цільове фінансування та цільові надходження;

2.1.3. Доходи майбутніх  періодів.

2.2. Джерела залучених (позичених) засобів.

2.2.1. Довгострокові зобов’язання:

а) довгострокові кредити банків;

б) інші довгострокові фінансові зобов’язання;

в) інші довгострокові зобов’язання;

2.2.2. Поточні зобов’язання:

а) короткострокові кредити банків;

б) кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги;

в) поточні зобов’язання за розрахунками;

г) інші поточні зобов’язання, в тому числі доходи майбутніх періодів, що будуть покриті протягом операційного циклу або 12 місяців з дати балансу [5].

Статутний капітал утворюється за рахунок сукупності вкладень (в грошовому вимірі) власників (учасників) до майна підприємства для забезпечення його діяльності, передбаченої установчими документами  (статутом).

Пайовий капітал утворюється за рахунок пайових внесків членів товариства і надалі збільшується за рахунок власного прибутку.

Додатковий капітал створюється в процесі діяльності підприємства за рахунок дооцінки активів, вартості безплатного надходження майна від інших юридичних та фізичних осіб та інших джерел.

Резервний капітал створюється за рахунок прибутку підприємства з метою усунення можливих в майбутньому тимчасових фінансових труднощів та забезпечення нормальної роботи підприємства [6].

Нерозподілений прибуток – сума чистого прибутку, що залишається в господарському обороті підприємства після сплати в бюджет та позабюджетні фонди податків та інших обов’язкових платежів і розподілу відповідної суми прибутку між власниками (учасниками) підприємства.

Забезпечення наступних витрат та платежів є джерелом коштів, призначених для покриття передбачуваних в майбутньому витрат та платежів.

Цільове фінансування та цільові надходження – джерело коштів, що створюється на підприємствах за рахунок бюджетних асигнувань та позабюджетних фондів, вкладень юридичних та фізичних осіб на цільові заходи (фінансування капітальних вкладень, науково-дослідницькі роботи, соціальні та інші цільові заходи).

Доходи майбутніх періодів – це джерело засобів, отриманих у звітному періоді чи попередніх звітних періодах, які відносяться до доходів майбутніх періодів (наприклад, отримана в рахунок майбутніх періодів орендна плата від орендаторів тощо). Вони підлягають зарахуванню на доходи тих періодів, до яких відносяться.

Довгострокові кредити банків – заборгованість підприємства банкам за отриманими від них кредитами, строк погашення яких не припадає на звітний період [7, c.21-22].

Інші довгострокові фінансові зобов’язання – сума довгострокової заборгованості підприємства відносно зобов’язання за залученими  (позиченими) засобами (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки.

До інших довгострокових зобов’язань відносяться заборгованість за довгостроковими векселями, за фінансовою орендою, відстроченими податковими зобов’язаннями тощо.

До поточних зобов’язань відносяться зобов’язання, що підлягають погашенню за вимогами кредиторів, а також та частина зобов’язань, яка має  бути погашена протягом операційного циклу або 12 місяців починаючи з дати балансу.

Короткострокові кредити банків – це сума поточних зобов’язань перед банками за отриманими від них короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість за товари, роботи й послуги – це сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за отримані матеріальні цінності та надані послуги.

До поточних зобов’язань теж відносяться поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом та позабюджетних платежів, з оплати праці, зі страхування (соціального страхування, пенсійного забезпечення, страхування майна тощо), з учасниками по нарахованим дивідендам та з інших операцій, а також інші поточні зобов’язання (за векселями виданими, отриманими авансами та іншими розрахунками).

 

5. . Інвестиції, як уособлені об'єкти бухгалтерського обліку

 

Свої необоротні матеріальні та нематеріальні активи підприємства формують зазвичай шляхом їх придбання у постачальників або у процесі виконання сторонніми організаціями будівельно-монтажних, проектних, конструкторських, науково-дослідних та інших робіт. Але, зважаючи на специфічні умови діяльності підприємств, їх виробничий потенціал, ринкові ціни на обладнання та послуги, терміни виконання робіт і інші чинники, підприємства доволі часто власними силами, тобто господарським способом виготовляють нестандартне устаткування, предмети виробничого та господарського інвентарю, виконують роботи з капітального будівництва, монтажу виробничого устаткування, створення комп’ютерних програмних продуктів тощо. Така діяльність підприємства є специфічною складовою частиною його інвестиційної діяльності і вимагає адекватної системи організації бухгалтерського обліку [8, c.45-47].

Термін  «капітал» походить від латинського слова capitalis, що означає головний, і вживається у різних аспектах: «майно», «самозростаюча вартість», або нагромаджена праця у різних уречевлених формах. З точки зору представників класичної школи політекономії  (А. Сміт, Д. Рікардо) під капіталом розуміється нагромаджена праця (засоби виробництва). К. Маркс поділяє капітал на постійний і змінний. Постійний (основний) — це та частина капіталу,  яка перетворюється на засоби виробництва і позначається буквою С (від лат. constant — постійний). Частину капіталу, що витрачається на придбання робочої сили, Маркс назвав змінним капіталом — V (від англ. variable — змінний) [6]. І. О. Бланк визначає інвестиції, як вкладення капіталу у всіх його формах у різні об’єкти (інструменти) господарської діяльності з метою одержання прибутку, а також досягнення іншого економічного чи позаекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов’язане з факторами часу, ризику і ліквідності [7].

Отже, якщо розглядати інвестиції в капітал на рівні суспільства в політекономічному розумінні, то це інвестиції (вкладення) ресурсів в основний капітал.

Якщо розглядати інвестиції в основний капітал на рівні підприємства, а бухгалтерський облік забезпечує збір та обробку даних про господарські операції підприємства, то в обліку, до засобів виробництва (основного капіталу) відносяться активи підприємства, очікуваний строк корисного використання яких більше одного року або операційного циклу, якщо він довший за рік, тому їх називають необоротні активи. До їх складу входять: основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи та довгострокові біологічні активи. Отже, на рівні підприємства капітальні інвестиції — це вкладення ресурсів у вартісному вимірі в необоротні активи.

Капітальні інвестиції слід розглядати, принаймні, в трьох аспектах: відтворювальний, вартісний і технологічний [9, c.89-90].

Важливим для з’ясування економічної сутності капітальних інвестицій є розуміння сутності відтворення необоротних активів підприємства. Як відомо, існує просте і розширене відтворення засобів виробництва. До простого відтворення відноситься заміна зношених та застарілих засобів виробництва, при цьому розмір капітальних інвестицій дорівнює розміру попередньо накопичених амортизаційних відрахувань. До розширеного відтворення відноситься технічне переоснащення підприємства, при цьому збільшуються виробничі потужності підприємства, покращується технологія виробництва, підвищується продуктивність праці.

Розмір капітальних інвестицій на розширене відтворення засобів виробництва перевищує розмір накопичених амортизаційних відрахувань.